Падіння двору Романових навесні 1917 року призвело до створення загонів українського Вільного козацтва, ще мало вивченого на терені Кіровоградщини. “Для оборони вольностей Українського народу та охорони ладу” створювалися сотні на Черкащині, Київщині, Звенигородщині, Херсонщині, Катеринославщині, Поділлі, Полтавщині.

У жовтні в Чигирині військовим отаманом Вільного козацтва обрано генерал-лейтенанта Павла Скоропадського. Наступного місяця Генеральний секретаріат під головуванням Володимира Винниченка затвердив статут цієї організації, а в грудні отаман прибув зі своїми сотнями для захисту Києва від червоноармійських частин.

Сотні об’єднувалися у курені, які діяли, зокрема в Кальниболотах (нині – Новоархангельський район) та Ревуцькому (нині – Добровеличківка). У першому отаманом був С.Гризло, другий виник 27 грудня 1917 року з ініціативи “просвітян” на чолі з Д.Хорунжим, випускником місцевої міністерської школи, який мав за плечима досвід Першої світової війни. Козаки підтримували зв’язки із сусідніми волосними центрами в Піщаному Броді, Добрянці, Липняжці, Тишківці. Серед старшин куреня, який базувався у колишньому маєтку поміщика Ревуцького, були майбутній керівник Холодноярської організації Г.Нестеренко, уродженець Карлівки Єлисаветградського повіту, прапорщик Д.Лимаренко, який в еміграції буде головою Філадельфійського відділу Союзу українських ветеранів у США. Про останнього можна детальніше прочитати в книзі Романа Коваля “За волю і честь” (Київ, 2005).

На початку 1918 року дух гетьманів Полуботка, Мазепи, їхніх сподвижників пробуджується і в Єлисаветграді. 14 (27) січня українці міста збираються, щоб створити осередок вільних козаків. Серед її ініціаторів були А.Бардашенко, Я. Стратієнко, П. і О.Семененки, В.Кеслер, М.Прищепенко, М.Панасевич, В.Журавський. Виникають курені у Вікторштадті (нині – Маркове Добровеличківського району), Глодосах (Новоукраїнський район). Професор Кіровоградського державного педуніверситету ім.В.Винниченка Леонід Куценко свого часу привіз зі США до Кіровоградського літературного меморіального музею Івана Карпенка-Карого (Тобілевича) спогади полковника Вільного козацтва Фотія Мелешка (згодом – українського письменника і громадського діяча в еміграції), який був активним учасником подій 1917-1920 років у Глодосах і Єлисаветграді. “На початку 1918 року Єлисавет було перейменовано Стратегічною Радою Глодоського Вільного козацтва на Незовий”, – згадував ветеран.

Дослідник Роман Коваль наводить спогад Юрка Тютюнника про значну операцію вільних козаків проти 8-ї російської армії під станцією Бобринська (Шевченка): “Тут були скупчені літні курені Звенигородщини, Черкащини та Єлисаветщини. Кількість… перевищувала 8000. Бій тривав цілий день, при цьому обидві сторони зазнали значних втрат; він закінчився нічною атакою на росіян, по якій останні були розбиті й розбіглися в різних напрямках. Тут мало не був захоплений (у полон) комендант російських військ на Україні Муравйов, який пробивався з Одеси на північ”.

5 лютого уряд УНР на чолі з нашим земляком Всеволодом Голубовичем надав Українському Вільному козацтву статусу козацького реєстрового війська, виділивши йому великі кошти. Але недооцінка потреби власної організованої армії, побоювання впливу козацтва призвели до припинення його фінансування Центральною Радою навесні 1918 року і ліквідації виконуючим обов’язки військовим міністром. Втім досвід, набутий у сотнях, куренях і кошах, українці використовували в боротьбі за незалежність України у гетьманських, петлюрівських, холодноярських та інших частинах.

Сергій ШЕВЧЕНКО