Головна | Мій профіль | Вихід Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS

Меню сайту
Locations of visitors to this page
Категории раздела
Мои статьи [2357]
Наш опрос
Ви впевнені у тому, що офіційна історія відповідає дійсності?
Всього відповідей: 476
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входа
Головна » Статті » Мои статьи

Таємниця Парутинського десанту

Таємниця Парутинського десанту

Село Парутине. Очаківський район. Миколаївщина. Легендарна Ольвія. Тут закінчувався Великий Шовковий шлях. Нині заповідник і музей. Чомусь, говорячи про це місце, починають згадувати древніх греків. Свого часу, у цих місцях славно воювали козаки Гетьмана Петра Сагайдачного. Саме тут далекоглядний Сагайдачний сховав гігантський скарб - частину золотих трофеїв, захоплених при взятті Варни і Очакова.

Герб гетьманаУ 1920 році, нащадки запорожців, які відступили із захопленої більшовиками Кубані, закріпилися в Криму. Як відомо, П.Врангель, пішов на значні поступки українцям. Навіть легалізував та урівняв в правах українську мову... Але, було вже пізно...

Особливу роль у тих подіях зіграв останній Прем*єр-Міністр  Кубанської Народної республіки та Верховний отаман Кубанського козачого війська Василь Іванис. На той момент ідея державної незалежності Кубані, масово охопила козаків, які відступили до Криму. Самостійницькі настрої підігрівали і чутки про великі гроші, що дісталися республіці від царської влади - казна для фінансування бойових дій на турецькому напрямі, яку захопили козаки під проводом Голови Кубанської Ради М.Рябовола. Під час наступу більшовиків, цінності вивезли на 80 підводах і надійно сховали. Рябовола підло вбили білі. Але, найближчі соратники знали таємне місце, регулярно посилаючи туди маленькі козацькі спецгрупи.

Зображення:Sagajdachny 1.jpgДесь на початку 1920 року, в Криму, до Василя Іваниса прийшли два старезних діди-запорожці. Знаючи, що у козаків виникли фінансові проблеми, розповіли про золото Гетьмана П.Сагайдачного, надійно схованого серед руїн Ольвії. Скарб захищало сильне закляття, накладене козаками-характерниками. Існує кілька орієнтирів, спираючись на які, рано вранці, можна знайти місце, де лежить золото.

В обстановці підвищеної секретності, вирішили відправити на Парутине десант. На жаль, не знали, що серед них був агент ЧК, завербований під загрозою розстрілу сім*ї... Він і повідомив червоних про акцію, вказавши місце висадки, орієнтовний час, назву судна і мету десанту.

Було відібрано п*ятдесят перевірених козаків. Добиратися вирішили на невеликому судні, пригнаному з Кубані. Суденцем керувала козацька команда з трьох чоловік.

Механіком корабля був юний Микола Остапович Тютюнник з станиці Брюховецької. Саме він і розповів про десант отаману Американського козацтва Сергію Цапенку, під час одного із заходів в США. На той момент, Тютюннику було 98 років! Як ми дізналися, старий козак живе і досі!

Вирушили вночі з Євпаторії. Начеб-то на рибалку...

Зображення:Sagajdachny.jpgКозацькі діди, яким на той момент було теж під добру сотню років, весь час мовчали. Періодично молилися. Всі спроби десантників дізнатися про якісь подробиці, чи точне місце скарбу, залишилися без відповіді. Козаки зрозуміли, що кожен дід знав лише свої прикмети. Знайти скарб вони могли лише удвох. Виходить, знання, протягом кількох сотень років, передавалися з покоління у покоління!

Проскочили непоміченими повз Очаків у Дніпровський, потім у Бузький лимани. Підійти до берега, у вказаному місці, не змогли. Переправилися човном. Екіпаж, у тому числі Тютюник, залишився на судні.

Десь за півгодини розпочалася жахлива стрілянина. Десант, дякуючи зраднику, давно чекали червоні. Як потім вдалося дізнатися, намагалися захопити живими дідів. Козаки, а це були відбірні бійці, вчинили запеклий опір. Намагалися прорватися з оточення. Билися до останнього. Полягли всі. У тому числі, діди-провідники. Коли червоні почали обстрілювати судно, капітан дав наказ відступити. З пригодами, повернулися до Криму.

Як ми зрозуміли, на цьому ж судні, згодом, козаки переправилися до Туреччини. Потім еміграція. Тютюнник живе у Пітсбургу, Пенсильванія. Нині ми намагаємося встановити назву корабля, якісь подробиці, прізвища...

Після Парутинської поразки, було організовано Кубанський десант генерала Улагая. Козаки, спільно з врангелявцями, висадилися на Тамань, протримавшись якийсь час.

До захованої казни Рябовола, знову послали кілька спецгруп. Дійшли не всі. Нині стало відомо, що комусь вдалося виконати місію, і навіть повернутися до Криму, коли там уже були махновці і червоні.

Через Америку, на журналістів часописів "Нова Січ" і "Музеї України", вийшли цікаві люди з Криму, які мають на руках певні свідчення про долю захованих в Криму скарбів. Як врангелевцями, так і козаками. Знову згадується таємнича папка з кодами, викрадена спецназом ГРУ РФ з музею Кубанського козацтва у Ховеллі. Начеб-то, з допомогою якихось документів, хтось колись щось невелике, знайшов. Йдуть розмови про якусь казну Запорізької Січі, сховану десь в Криму. Поки що тривають якісь таємничі рухи. Скоро повинна відбутися певна зустріч... Зачекаємо...

Якщо з казною Кубанської Народної республіки ми трохи розібралися, то таємниця парутинського скарбу і загадки якоїсь казни Січі в Криму, виявилися чимось новим. Почали пошуки. Поговорили з істориками. Продивилися книги.

Скоріш за все, мова йде про трофеї Петра Конашевича-Сагайдачного, Славного Гетьмана запорожців. У 1606-07 роках, він взяв Варну. Історики говорять про якісь неймовірні трофеї. Купи золота. Фігурує цифра у 180000 злотих... Крім того, козаки взяли і пограбували Ізмаїл, Перекоп, Очаків... Є згадки про Ольвію. Цілком ймовірно, що певну частину трофеїв, Сагайдачний заховав поблизу давньогрецьких руїн. Місце примітне! Координати зберігали двоє особливо довірених, які мали чекати наказу знайти скарб. Так з цією таємницею вони і перебралися на Кубань, вирішивши взяти золото на боротьбу аж у 1920 році! На жаль, невдало... Чи на щастя...

Спробували ми розібратися і з Січовою казною в Криму. Є дві версії - або сховали, коли йшли на Тамань, що не дуже логічно. Або, знову Сагайдачний. 1616 рік. Козаки красиво взяли Кафу, захопивши ВСЮ казну кримського хана, яка автоматично стала казною Січі. А там було кілька тонн! В основному, золотих і срібних монет. І кримчаки і турецький султан, після того мало не сказилися. Хотіли оголошувати війну Польщі... Дуже можливо, що після Кафи, Сагайдачний щось десь зарив поблизу сучасної Феодосії.

Потім козаки рвонули на Кавказ, де досить вдало поторгувалися з дружніми грузинськими правителями. Славно погуляли. Відпочили. Продовжили "круїз" через Туреччину. Взяли кілька міст. Звільнили невільників.

Повернутися вирішили хитро. Через Молочний лиман і ріку Молочну. Там зараз відомий курорт Кирилівка. Запорізька область. Потім перетягли "чайки" до іншої води.

Ні до Ольвії, ні до Кафи, Сагайдачний вже не повернувся. Ходив воювати в Московію. Дійшов аж до Рязані. Потім зчепився з поляками. Під Хотином і загинув... Тож існування частини захоплених у турків цінних трофеїв, прихованих на чорний день, цілком реальне. Тоді ховали зброю, що скоріш за все, не збереглася, і золоті та срібні монети, ювелірні вироби...

Говорити щось конкретне про Крим, ми сьогодні не можемо.

А от дослідити деталі Парутинського десанту, дізнатися назву судна, прізвище командира, дідів-провідників, командирів, спробуємо. Десь в архівах ВЧК-ОГПУ, повинні лежати звіти про цю операцію. Шифровки агента. Подробиці бою з десантом. Може в Миколаєві. Може в Харкові чи Києві. А скоріше, в Москві.

Знаємо, що Ольвію нещадно перекопали чорні археологи. Хоча, якби знайшли таку кількість золота, зброї, цінностей, це не пройшло б непоміченим. Щось би та й виплило...

Потрібно організовувати повноцінні археологічні дослідження тих місць. Та знаючи ставлення до історії діячів, які чомусь називають себе народною українською владою, найближчим часом чекати на щось, крім дива і випадку, не варто.

Ще не прийшов наш Час. Але, він колись прийде. І це розуміння дуже радує. Судячи з того колосального резонансу, який викликають наші скромні зусилля з розплутування історичних загадок України, які чомусь моментально перетворюються на легенди, перекази, твори, реферати, дипломні роботи і кандидатські дисертації, стають основою для інших публікацій, телесюжетів, радіопрограм, ми всі йдемо вірним шляхом.

Все буде добре!

Віктор Тригуб, редактор журналів "Нова Січ" і "Музеї України"

Категорія: Мои статьи | Додав: aistor (26.04.2009)
Переглядів: 781 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Поиск
Друзья сайта
  • [11.02.2017][Мои статьи]
    Комітет порятунку музеїв протестує! (0)
    [26.01.2017][Мои статьи]
    Excavations at Baturyn in 2016 (0)
    [04.09.2016][Мои статьи]
    Музей плакату представляє Юрія Неросліка (0)
    [12.07.2016][Мои статьи]
    РОЗКОПКИ У БАТУРИНІ 2015 РОКУ. РЕКОНСТРУКЦІЇ КІМНАТ ПАЛАЦУ МАЗЕПИ (0)
    [06.01.2016][Мои статьи]
    РОЗКОПКИ ГЕТЬМАНСЬКОЇ СТОЛИЦІ БАТУРИНА У 2014-2015 РОКАХ (0)
    [18.12.2015][Мои статьи]
    Гармату Мазепи "Лев" вкрали з Кремля?! (0)
    [15.12.2015][Мои статьи]
    Аліна Певна: «Маріуполь – туристична та культурна Мекка Донеччини» (0)
    [14.12.2015][Мои статьи]
    "Відчуй Україну":Столичные живописцы привезли в Мариуполь пейзажи (0)
    [08.12.2015][Мои статьи]
    Відчуй Україну! - Маріуполь (0)
    [07.12.2015][Мои статьи]
    Мистецька акція «Відчуй Україну» стартує в АТО! (0)

    Каталог статей

    Міні-чат
  • Copyright MyCorp © 2017
    Зробити безкоштовний сайт з uCoz