Станица Брюховецкая. Золото Кубанской республики

Уровень тайны уже превысил здравый смысл. Легенда о многомиллиардном кладе Кубанской народной республики для многих превратилась в навязчивую идею. Нам, людям, пережившим  фантастическую эпопею поисков и борьбы за казаческие регалии, операций нескольких спецслужб, непосредственных участников событий, которые стали причиной Второй Холодной войны между Западом и Россией, все ясно. Хотя, мы совершенно неожиданно оказались в этом котле, что забурлил непрогнозируемо и страшно, обнажив неисследованные пласты истории многих стран. Политику демонстративно обходим. Говорим исключительно об истории и кладах.

Прошло несколько лет. И только теперь общество поняло уровень событий, в которые оказались вовлечены скромные сотрудники маленьких украиноязычных журналов «Нова Сич» и «Музеи Украины». Не привлекались. Не сотрудничали. Наивны. Пытаются все написать объективно. Вернее, общество так и не поняло. Просто, задействованы некие механизмы привлечения внимания.

 К теме начали возвращаться подозрительно часто. И уровень интересующихся, которые остаются в неведении, у нас не оставляет сомнений. Кому-то вновь нужно привлечь внимание к приключениям, породивших сколько легенд и геополитических конфликтов. Что-то вновь затевается…

И мы это очень остро чувствуем.

Просто, обращаемся к коллегам-журналистам, многие из которых нас хорошо знают – вы все видели, наблюдали крутой старт малоизвестных писак в международное информационное пространство. Думайте! Честно говоря, мы и сами многого не поняли. Вдруг пришлось, прямо из-за праздничного стола давать интервью крутейшим СМИ, честно отказываться от других интервью, динамить прямые эфиры на радио и ТВ, пропускать прессухи… В какой-то момент нас это начало тяготить. А многие к этому ползут годами… Факты ясны?

Особенно нас умиляют попытки найти несметные богатства Кубанской народной республики. Да, они существуют! Но там заклятие! Мощнейшее заклятие казаков-характерников! И это не шутки!!! Только наша команда, в составе которой лучшие биоэнергетики современности Валерий Пыльник и Юрий Курилех, обнаружила несколько реальных мест хранения кладов, начиная от Ярослава Мудрого, Сагайдачного, Мазепы, Украинской народной республики, Кубанской народной республики…

Те, кто понимает уровень этих вещей, отнюдь не смеются… Да, мы подошли вплотную. Но, дальше смерть… Нам не дано преступить барьер… И мы не собираемся этого делать. Не советуем никому! Однако…

Обнаружив следы трех казаческих спецгрупп, вывезших часть ценностей КНР, в основном бриллиантов, спрятанных на территории Украины, поняв, с чем имеем дело, мы отошли. Сознательно отошли! Да, были публикации. На украинском языке. Мы не думали о российской аудитории. Прочитали… Перевели… Начали искать… Но, не понимают…

Еще раз говорим – там смерть! Не лезьте! Пока в России при власте те, кто ныне, ничего не будет!

Специально для Вас публикуем очень странную космическую карту окрестностей станицы Брюховецкой. Только карту! Больше никакой информации не имеем! Хотя, знаем, она есть. Не у нас!

Еще есть аул Ш.

Казаки. Потомки тех казаков. Сейчас до них дошли слова, сказанные дедами…

Получается, эта станица. Может быть… А может и не эта…

Уровень тайны ощущаете?

Ищите! Но, не приближайтесь вплотную!

Клады найдут или случайные люди, или специально подготовленные…

Еще раз подчеркиваем, что мы не знаем подробностей. Только предполагаем.

Да, это интересно. Но только не тем, кто замешан в конкретных событиях. Мы уже не можем отойти. Уже ничего не хотим. Получаем от новостей удовольствие. Если новости приятные…

И оговорка. Если удастся – значит так надо! Не забудьте тех, кто давал информацию… Ведь мы Вас не знаем. В отличие от Вас…

Напоследок – нарезка цитат из наших старых материалов. Просят люди… Если интересно читайте!

Успехов!

Виктор Тригуб, редактор журналов «Нова Сич» и «Музеи Украины»

"В обстановці підвищеної секретності, вирішили відправити на село Парутине, під Миколаєвом, десант. На жаль, не знали, що серед них був агент ЧК, завербований під загрозою розстрілу сім*ї... Він і повідомив червоних про акцію, вказавши місце висадки, орієнтовний час, назву судна і мету десанту.

Було відібрано п*ятдесят перевірених козаків. Добиратися вирішили на невеликому судні, пригнаному з Кубані. Суденцем керувала козацька команда з трьох чоловік.

Механіком корабля був юний Микола Остапович Тютюнник з станиці Брюховецької. Саме він і розповів про десант отаману Американського козацтва Сергію Цапенку, під час одного із заходів в США. На той момент, Тютюннику було 98 років! Як ми дізналися, старий козак живе і досі!

Вирушили вночі з Євпаторії. Начеб-то на рибалку...

Козацькі діди, яким на той момент було теж під добру сотню років, весь час мовчали. Періодично молилися. Всі спроби десантників дізнатися про якісь подробиці, чи точне місце скарбу, залишилися без відповіді. Козаки зрозуміли, що кожен дід знав лише свої прикмети. Знайти скарб вони могли лише удвох. Виходить, знання, протягом кількох сотень років, передавалися з покоління у покоління!

Проскочили непоміченими повз Очаків у Дніпровський, потім у Бузький лимани. Підійти до берега, у вказаному місці, не змогли. Переправилися човном. Екіпаж, у тому числі Тютюник, залишився на судні.

Десь за півгодини розпочалася жахлива стрілянина. Десант, дякуючи зраднику, давно чекали червоні. Як потім вдалося дізнатися, намагалися захопити живими дідів. Козаки, а це були відбірні бійці, вчинили запеклий опір. Намагалися прорватися з оточення. Билися до останнього. Полягли всі. У тому числі, діди-провідники. Коли червоні почали обстрілювати судно, капітан дав наказ відступити. З пригодами, повернулися до Криму.

Як ми зрозуміли, на цьому ж судні, згодом, козаки переправилися до Туреччини. Потім еміграція. Тютюнник живе десь в Пітсбургу, Пенсильванія. Нині ми намагаємося встановити назву корабля, якісь подробиці, прізвища..."

Після публікації статті "Таємниця Парутинського десанту", яка, чомусь залишилася непоміченою широкою публікою, викладеними фактами зацікавилися як історики, так і археологи.

Найбільше вразила нас експертна оцінка кількості золота, срібла і інших трофеїв. Вийшло під 100 тонн! Як правило, ховали десятину від захопленого. Значить, в районі Ольвії (нинішнє село Парутине), сховали десь десять тонн. Треба врахувати, що в ті часи зброя - рушниці, пістолі, шаблі, ножі цінилися може навіть вище за золота. В особливій ціні були гармати...

З нетерпінням чекаємо додаткової інформації з Пітсбургу. Як виявилося, збереглася морська карта того району з тих часів...

За коментарями звернулися до відомого історика, археолога, заступника директора Національного заповідника "Хортиця" Максима Остапенка. За його словами, козацька "чайка" могла брати тону-півтори вантажу. Він підкреслив, що багаті трофеї, це перш за все зброя. Особливо, маленькі гармати. За чотириста років в землі, та ще на Півдні, все, крім дорогоцінних металів та гармат, згнило. Розпалося. Тож археологи можуть сподіватися на кілька гармат і золото та срібло.

Якщо розрахунки правильні, мова йде про 10 тонн золота та срібла...

Золото КНР

«Справа в тому, що у спадок від царської Росії, молодій республіці дісталися гігантські кошти. Ліквідні акції монополій, багато золота і срібла у злитках, ювелірні вироби, чимало цінних речей Запорізького і Кубанського козацтва. В Єкатиринодарі царський уряд концентрував кошти для фінансування бойових дій на турецькому напрямі.

Крім того, з усіх церков Кубані, зібрали всі цінні золоті і срібні вироби - хрести, чаші,  кадильниці, ікони в золотих ризах, прикрашені самоцвітами та дорогоцінним камінням. Козаки традиційно робили щедрі пожертви церкві. Цінність церковних речей нині,  важко оцінити навіть приблизно...

У лютому 1918 року, більшовики вирішили захопити столицю Кубані. Голова Кубанської Ради Микола Рябовол, розуміючи, що доведеться відступити, сформував таємну спецгрупу з особливо перевірених козаків. Казну Республіки загрузили на вози (фігурують понад 80 підвод), і непомітно вивезли з міста. Де сховали скарб, достеменно невідомо. Згадують аул Шенджій в горах Адигеї...

У хаосі бойових дій було не до золота. Генерал Денікін, який очолив Добровольчу армію, знав про золото. Намагався видурити його у Рябовола, козаки якого, спільно з білогвардійцями, боролися проти червоних. Хитрий українець, укладаючи тактичний союз, збирався, після перемоги, очолити самостійну Кубанську республіку. І гігантський золотий запас був для молодої держави дуже потрібний. Зрозуміли це і денікінські контррозвідники, які почали тихо знищувати соратників Кубанських самостійників. У червні 1919 року, в Ростові, Микола Степанович Рябовол, був вбитий білими. Забравши з собою таємницю скарбу. Після цього, козаки почали масово покидати позиції білих, кучкуючись по станицях і хуторах.

Згідно старовинних козацьких традицій, почали рятувати і ховати цінності. Про спецгруппу, яка вивезла козацькі регалії в Сербію, ми вже багато писали. Після багатьох пригод, евакуації в Німеччину у 1944 році, регалії опинилися в США, де зберігалися аж до 2006 року в музеї Кубанського козацтва у Ховеллі, штат Нью-Джерсі. Отаман Американського козацтва Сергій Цапенко та журналісти часописів "Музеї України" і "Нова Січ", спробували справедливо розділити цінності - Січову частину передавши Україні, а речі Кубанського козацтва - до Краснодару. На жаль, через млявість української влади, здійснити план не змогли. Росіяни прислали до США спецназ, який пограбував американський музей. Звичайно, був міжнародний скандал... Нині викрадене у Москві. Декілька копій переправили до Краснодару.

Під час тих неймовірних шпигунсько-політичних подій, ми писали про загадкову папку з певними зашифрованими кодами до скарбів як запорожців, так і чорноморців та кубанців. Можливо, там є якісь згадки і про золото Рябовола... Днями отримали підтвердження. Слідами скарбу рушила дивна структура - Краснодарський громадський фонд "Русский кладоискатель Юрий Харчук"(!!!). Допомагають їм "Международный клуб кладоискателей" аж з самого городу Парижу! Вони підняли матеріали про Рябовола, дослідили перепитії бойових дій. Згадали про дивний десант генерала Улагая з Криму на Кубань. Дізналися про спецбригаду ВЧК, яку у 1921 році прислав на Кубань особисто Дзержинський - шукати скарб. Не знайшли. Хлопці зробили експертну оцінку казни Кубанської Народної республіки. У них вийшло п*ять мільярдів доларів...

Краснодарці вже копали в станиці Ленінградській (Уманській). Знайшли залишки старовинного семикілометрового козацького підземного ходу. Чомусь думають, що скарби саме там. Вже порахували, що для дослідження їм треба 8 років. З Фонду надійшла інформація і про невдалі спроби вивезти частину, як вони пишуть, "Золота Кубанської Ради" у 1920 році, через порт Ейськ до Криму. Згадують станиці Павловська, Атаманівська, Староминська, Старощербинівська...

Якщо хтось думає, що міжнародний козацький журнал "Нова Січ", часопис "Музеї України" та Американське козацтво, змогли пропустити таке розслідування, той глибоко помиляється.

Поговорили з відомим істориком Романом Ковалем, що досліджував події на Кубані. Саме він написав і про Миколу Рябовола, і про Василя Іваниса, і про інших лідерів Кубанської республіки, славних нащадків запорожців. Продивилися певні статті і документи. Зрозуміли, що було мінімум ще чотири козацьких спецгрупи, які вивезли частину скарбу Рябовола.

Одна група таємно проникла до сховища, взяла якісь цінності і рибацькими баркасами, через Піщані острови в Азовському морі, висадилися в районі Кривої коси. Як ми зрозуміли, вивезене десь там і заховали. Козацький біоенергетик Валерій Пильник, стверджує, що скарб так і лежить. Орієнтовно у серпні, планується експедиція на Криву косу...

Вдалося вирахувати другу спецгрупу, що пройшла той же шлях через Азовське море і дійшла аж до станції Іловайськ (Донецька область). Випадково знайшли діда, якому тоді було років шість, що бачив десяток людей у офіцерській формі, які щось закопали під Іловайськом. Наступного дня, спецгрупа наштовхнулася на великий загін червоних. Хтось загинув, хтось втік. На жаль, про цю історію дізнався звичайний чоловік, який захворів скарбом, ставши затятим чорним археологом. Копає вже кілька років. Ми теж спробували вирахувати те місце. На жаль, поки що невдало.

Свого часу, ВЧК-ОГПУ створило спеціальну групу з розшуку скарбів. Щось знайшли. Згадки про інше, задокументували. Дуже цікаві матеріали зберігаються в Харкові, у колишньому архіві ОГПУ...»

«Українські журналісти, розлючені таким закінченням розкішної сенсації, почали відновлювати Кубанську Народну республіку, знищену більшовиками.

Несподівано, історія отримала продовження. Вигулькнула легенда про 80 возів золота і діамантів, що склали основу золотого запасу КНР і були заховані на Кубані, в Адигеї та Україні. Скарб оцінили у 150 млрд. доларів. Наївні журналісти з часописів "Нова Січ" та "Музеї України", прихопивши ящик горілки, сміливо рушили на розшуки. В степи і до моря. Поки-що нічого не знайшли, але, хоч відпочили...

Після цього, спецслужби кількох країн, що спостерігали за операцією з усмішкою, спровокували справжню гонку. Почалося небачене міжнародне полювання за архівами з картами і певними кодами. Ці документи були розпорошені в кількох приватних архівах.

Свого часу, кубанські козаки, що перейшли на бік Гітлера в Югославії, повернулися на Кубань. Існували секретні зондеркоманди, що теж розшукували скарби. Українські журналісти ще не дійшли до цієї захопливої сторінки...

Дуже швидко спецслужби, вирахували онука відомого козацького генерала. Валерій Бабич очолював службу безпеки Козацького народного освободительного движения. Багато чого знав саме про період Другої Світової війни. Зібрав потужний архів, де збереглися дуже важливі документи.

Нам вдалося знайти останні фотографії цієї непересічної людини.

В травні 2007 року, В.Бабичу раптово стало погано. Інсульт. Він впадає в кому. На якийсь час вирвався з небуття, зателефонував сестрі, і попросив пустити до тайнику з архівом людину, якій довіряв. Що сестра і зробила.

Про подальші події ми вже писали. В.Бабич помер у середині вересня. Дивна транспортна фірма колишніх офіцерів КГБ в США. Контейнер. І неймовірний конфуз на американській митниці. Вантаж заарештували на прохання...української сторони! Наші теж включилися, зговорившись з американцями. До Росії відправився порожній контейнер!

Українці спрацювали блискуче! Архів було вивчено, перефотографовано. Все, що стосувалося Росії, передано СВР. Все, що зачіпає Україну, козацтво - а це більше 1000 кг документів, відправлено до Києва. Шлях неспішний, чекаємо...

24 вересня, морем, до Новоросійська відбула і російська, менша, частина архіву. Десь за місяць дійде...

28 вересня велика група осіб, причетних до пограбування музею Кубанського козацтва у Ховеллі, та не зовсім вдалої операції з архівом Бабича, отримала медалі "За содейстие СВР РФ".