Від початку великої алії – 1989 року до 2004 року за 15 років до Ізраїлю репатріювалися десятки євреїв – українських письменників. Проте там усі вони опинилися на обліку в російській Спілці письменників і внаслідок такої політики змушені були перейти на російську мову.

У складі Федерації Спілок письменників Ізраїлю не була створена Спілка українських письменників. Але створення Спілки українських письменників повністю залежало від двох чиновників від літератури – панів Бауха та Фінкеля. А це пояснюється нічим іншим, як їхніми етнічними чистками української культури в Ізраїлі. Ефраїм Баух потенціальний українофоб, який тяжіє до етнічних чисток і що він проводить цю етнічну чистку по відношенню до української культури (принаймні такі висновки кожен зможе зробити, прочитавши його книги «Иск Истории» та «Завеса». У книзі «Завеса», говорячи про Україну, Ефраїм Баух, зокрема, пише: «Эта же земля пропитана антисемизмом. О да, они все здесь научились политкорректности, хотя с трудом произносят это слово».

На 2004 рік до федерації спілок письменників Ізраїлю входило 12 спілок: бухарсько-єврейська, гірських євреїв, грузинська, польська, румунська та інші. Української спілки не було. Всіх українських письменників, не питаючи їхньої згоди, зараховували до російської спілки письменників.

Після ж створення Спілки українських письменників Ізраїлю й амути українських письменників, проти цієї амути та проти її голови О.Деко почалася дискримінація, переслідування, зневага й всілякі непристойні утиски. В середині 2005 року в Інтернеті не без участі Леоніда Фінкеля з’являється стаття члена російськомовної спілки Юрія Ляховицького із звинуваченням, що Деко заперечує Голокост (хоча на третьому на той час виданні книжки О. Дека «Кедойшим» на обкладинці чорним по білому написано – присвячується шести мільйонам євреїв, загиблим від Голокосту). Всесвітня організація, яка веде енциклопедії, звинуватила Юрія Ляховицького у брехні, яку він друкував і той вже багато років поширює таку ж брехню про українця Підгайного.

Коли ж було створено амуту «Спілку українських письменників», журнал «Соборність», єдиний, де ми могли надрукувати  літературні твори, наших письменників найбільше турбувала одна проблема: як може вижити українська амута не маючи абсолютно ніяких коштів до існування.

Тим часом тамтешні «свої» люди складають бюро чи комітет Федерації. Що таке федерація – це надбудова (посередник) між письменницькою амутою та федерацією. Федерація отримує кошти на всі амутот, левову частку забирає собі, витрачає невідомо куди і як, а амутот дає по 2 тисячі – 12 амутот, хай вони роздадуть 50  тисяч шекелів на 250 чи 300 письменників, а сто тисяч лишають собі на 9 чоловік ради федерації. Українській амуті за 4 роки існування Баух видав лише 8 тисяч шекелів за два рази. Тобто давав українським письменникам кошти один раз у два роки. Додам також, що Ефраїм Баух стоїть на чолі російськомовної спілки вже 30 років. Смію припустити, що якби служба держконтролера добре перевірила федерацію, було б про що поговорити  ізраїльській пресі.

23 квітня 2009 року 5 російських представників федерації: Ефраїм Баух, Леонід Фінкель, дві жінки та прес-аташе партії «Наш дом Израиль» Марк Котлярський вдерлися на закриті звітно–виборні збори Української спілки, з метою її розколоти, значить, знищити нашу українську спілку письменників в Ізраїлі.

Потім було незаконне виключення із федерації Олександра Деко та всієї амути українських письменників, що є колективним покаранням за те, що обрали його головою спілки. Публікація ж статті «Осторожно: Олександр Деко» перевершило цинізм, наклепи та брехню разом узяті. Ось лише кілька пунктів: О.Деко зняв з обкладинки журналу «Соборність» прапор Ізраїлю. На обкладинці «Соборності» ніколи не було ніякого прапора. Це відвертий наклеп, відверта брехня. Чи як Вам таке: О.Деко «…впадает в истерику всякий раз, когда кто-то в разговоре или в печати бросит тень на Богдана Хмельницкого…». Статтю «Національно-визвольна війна українського народу середини ХVII століття», де згадується Богдан Хмельницький, надав журналу «Соборність» Інститут політичних досліджень НАН України. Тож не українофобам робити цензуру, що можна друкувати в журналі «Соборність», а що ні. Усе що друкує «Соборність» – тільки для зміцнення дружби Ізраїлю та України. Таких пунктів у статті не менше тридцяти и не менше тридцяти разів в одній статті Е.Баух і Л.Фінкель, як запевняє сам О.Деко, вдаються до наклепів та брехні. І ця стаття розповсюджена на 42 сайтах.

Дискримінація та фізична ліквідація нашої української Спілки письменників є частиною боротьби партії «Наш Дом Ізраїль» за голоси російськомовних виборців на наступних виборах. Так, наприклад, чим є утворення секції українських письменників у складі російськомовної Спілки письменників та обрання її головою високого посадовця партії «Наш дом Ізраїль», завідуючого організаційним відділом партії, не письменника пана Годовського – хіба це не докази того, що ця партія йде по шляху подальшої русифікації Ізраїлю й зокрема україномовних письменників. Не дивно, що Федерація Спілок письменників Ізраїлю, зокрема Е.Баух, від імені Федерації виступив співзасновником Всесвітнього Конгресу російськомовних євреїв, який було утворено російським мільйонером-сенатором Б.Шпигелем.

Не погодившись з дискримаційними діями федерації спілок, і не виконуючи поради секретаря російської спілки Л.Фінкеля – не створювати амуту українських письменників, 2005 року О.Деко подав документи на створення амути, а 2006 року амута була зареєстрована. Після цього й почалася уся колотнеча навколо Спілки українських письменників Ізраїлю, щоб спершу усунути Олександра Деко від керівництва, а потім і ліквідувати саму спілку-амуту.

Рішення ізраїльського суду, який наказав обом сторонам конфлікту, провести переговори про поновлення української спілки у Федерації, інша сторона не виконала. Замість цього вона створила при російській спілці спілку українських письменників.

Наголошу також на тому, що посол України в Ізраїлі Г.О.Надоленко за час свого перебування Послом в Ізраїлі, не запросив представника Спілки українських письменників в Ізраїлі на жодне зібрання, яке проводило посольство, аби бодай дізнатися щодо утисків українського письменства та культури в цій країні. Офіційний представник України, громадянином якої, до речі, є О.Деко, досі не знайшов за можливе особисто ознайомитися з цькуванням, оббріхуванням в Ізраїлі українського народу та України.

В оголошеннях українського посольства, про консульський прийом громадян в Ізраїлі, вимагається приносити з собою на такий прийом, крім українського паспорта, ще й посвідчення члена «Ізраїльського Товариства вихідців з України». Вимога пред’являти посвідчення члена громадської організації на консульському прийомі є грубим, цинічним порушенням Прав Людини. Така вимога звучить постійно в оголошеннях ізраїльського радіо. Це елементарний шантаж. Яке має відношення згадане товариство до консульського прийому. Що, без такого посвідчення громадянина не приймають, чи його не ставлять на консульський облік, чи його не пустять в Україну?

Два-три роки тому, коли колишній депутат Кнессету Михайло Нудельман оголосив про завершення переговорів з Україною про виплату пенсій громадянам України в Ізраїлі, «Ізраїльське Товариство вихідців з України»  почало розповсюджувати «Анкету», нібито тільки за нею будуть платити пенсії з України. Тисячі людей кинулися шукати цю анкету, навіть був організований її продаж, не знаю ким. Назване Товариство такою фікцією придбало тисячі нових членів товариства й відповідно грошові внески, насправді це була фінансова авантюра. А посольство мовчало. Так як мовчить зараз, коли грубо порушуються Права українців спритними заробітчанами, антиукраїнськими силами в Ізраїлі та політичними авантюрниками.

Додам також, що колишній посол України в Ізраїлі Ігор Тимофєєв та нинішній Геннадій Надоленко надали кошти російській спілці письменників на заснування ніби то українського часопису "Відлуння", натомість патріотичний міжнародний літературний часопис "Соборність" покинуто на банкрутство, а видається він вже шістнадцятий рік й ще жодного разу не критикував Україну чи Ізраїль. Російськомовна ж партія НДІ намагається конкурувати з івритом, щоб насадити в Ізраїлі тільки російську мову. Саме лідер цієї партії, до недавнього часу міністр закордонних справ Ізраїлю, подавав запити Україні з приводу волевиявлення українського народу та обрання до Верховної Ради України фракції партії Свобода. МЗС України, а надто посольство України в Ізраїлі, в чергове промовчало, відтак складається враження, що українське посольство солідаризується із зубожілим стом українства в Ізраїлі, з його відвертим цькуванням й втручанням у внутрішні справи нашої країни.

І насамкінець: ані міністр закордонних справ України, ані прем’єр-міністр нашої держави навіть не спромоглися відповісти на листи до них голови Спілки українських письменників в Ізраїлі.

Павло Гай-Нижник

доктор історичних наук, голова Міжвідомчої Експертної ради з питань національностей, національних меншин та захисту українців у світі Громадської ради при МЗС України

Від журналу "Музеї України":

Просимо Міністерство закордонних справ України вивчити ситуацію стосовно співпраці та підтримки Посольством України в Ізраїлі проукраїнськи налаштованих громадських організацій, особливо у письменницькому середовищі, видавничій справі, творчих спілок... Чи спроможні наші дипломати до ефективних, державницьких дій?