Головна | Мій профіль | Вихід Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS

Меню сайту
Locations of visitors to this page
Категории раздела
Мои статьи [2357]
Наш опрос
Ви впевнені у тому, що офіційна історія відповідає дійсності?
Всього відповідей: 476
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входа
Головна » Статті » Мои статьи

І нарекли Новокозачиним

Топонімічні назви поселень, з яких у 1775 році утворили місто Єлисаветград, сьогодні, завдяки щоденнику академіка Гільденштедта, відомі дослідникам. Нагадаю поселення у тому порядку, як їх надає учений. «На східному боці Інгулу лежить цивільне поселення, що зветься Подолом. У ньому нараховується близько 600 будинків, розташованих правильними вулицями, там живуть купці та ремісники, підпорядковані магістрату. Там розташована торгова площа, забудована лавками, ратуша, церкви православна та розкольницька…

На західному боці Інгулу, нижче фортеці, уздовж берега тягнеться передмістя, що зветься Пермським табором, тому що колись там стояв табором Пермський полк. У ньому близько 120 будинків, зайнятих солдатами, тому воно називається також Солдатською слободою. Там розміщений великий госпіталь, відразу за фортецею… Грецькою слободою називається південна частина західного передмістя. Тут більшістю живуть грецькі купці і є церква в ім’я царя Костянтина. Пулковською або Артилерійською слободою називається північна частина західного передмістя, що лежить вище фортеці і має до 180 будинків, які належать грекам і орендуються артилерійськими офіцерами і солдатами. І тут є церква в ім’я Божої Матері… На східному боці Інгулу лежить слобода Ковалівка, у якій є 50 будинків, а майже за версту, поблизу яру Кринична балка теж є 50 будинків, це поселення називається Криничатий хутір».

Куди зникли вулиці?

Розглянемо розташування слобід, які Гільденштедт називає Пулковською або Артилерійською та Грецькою. Жоден дослідник, крім нього, поселень під такою назвою не згадує. З кінця XVIII ст. у документах тут фіксуються вулиці Верхня та Нижня Биківські, Знаменська, Церковна, Павлівська, провулки Рівнянський, Обривний, Андріївський. Гільденштедт, детально описуючи слободи, хутори, кількість будинків у них, матеріали, з яких вони збудовані, інші дрібниці, ані словом не обмовився про Биківські. Бо на час його перебування тут, тобто у 1774 році, ніяких Биківських не існувало. «Фортеці належить певна ділянка землі, - пише академік. - Вона займає місцевість з обох берегів Інгулу від гирла річки Грузької до гирл Аджамки і Сугаклеї. Більша частина цієї землі роздана жителям фортеці – частково офіцерам, частково городянам, які забудували її хуторами та слобідками». Гільденштедт чітко відокремлює цивільні поселення від фортеці. Куди ж поділися Пулковська і Грецька слободи і звідки взялися дві Биківські?

Украдені два роки

До цього часу дата заснування Єлисаветграда підноситься громадянам у викривленому світлі. Невідомо з чиєї подачі автор «Исторического очерка г. Елисаветграда» О.Пашутін написав, що «основанием города послужила крепость св. Елисаветы… с торжеством заложена 18 июня 1754 года». Протягом понад століття сентенція залишається загальноприйнятою, що не підлягає сумніву. Хоча жоден прихильник такої думки не вкаже першоджерело – звідки дані взято. А між тим справжні джерела, у їх числі архівні, свідчать протилежне. У Державному архіві Кіровоградської області зберігається «Описание г. Елисаветграда, сделанное в 1796 году городским магистратом». Там чорним по білому написано: «Город Елисаветград начало своё имеет с 1752 года». Перше довідкове видання Росії – «Энциклопедический словарь под редакцией А. Старчевского», виданий у Петербурзі, свідчить: «Елисаветград основан в 1752 году вместе с ныне упраздненной крепостью св. Елисаветы». Нарешті, академічне Петербурзьке видання 1898 р. «Живописная Россия», т. V, часть ІІ: «История Елисаветграда начинается с 1752 года». Яких ще доказів треба додати, щоб переконати прихильників консервативної, застарілої думки щодо часу заснування міста. Чому з її історії вкрадено аж два роки?

Коли відбувся ярмарок?

У тому ж «Историческом очерке…» повідомляється, що фортецю почали будувати 18 червня 1754 року, а 24 червня того ж року у ній відбувся перший ярмарок, на який прибули для торгівлі худобою і кіньми турки, татари і запорожці. (Знову без посилання на першоджерело). Неперевірені дані перенесено у «Історію міст і сіл УРСР. Кіровоградська область», після неї «качка» пурхає з видання у видання, доповіді, публікації, виступи. А ось у «Записках Одесского общества истории и древностей», які віднесемо до першоджерела, датою проведення ярмарку називається 24 липня 1754 року. Різниця майже у місяць. Але не це головне. Український історик Н. Полонська-Василенко, яка дуже детально вивчала заселення нашого краю у половині XVIII ст. і користувалася «Записками…», відзначає: «Мабуть, на місці, де була збудована фортеця, вже жило якесь населення, інакше тяжко уявити, що через півтора місяця після офіційної закладки фортеці, тут уже відбувся ярмарок». Учену дивують півтора місяці, а сучасні дослідники не ставлять під сумнів одинадцять днів, по сплині яких начебто у щойно закладеній фортеці почалися широкомасштабні торги. Та ще хто на них прибув: турки, кримчаки, від яких спорудження важливого стратегічного об’єкту трималося у суворій таємниці. Неузгодженість у термінах та місці проведення ярмарку видно неозброєним оком. Дехто ці неузгодженості не бажає помічати!

За царським указом

Отож, уважно аналізуємо документи та письмові джерела. Безсумнівно: будівництво фортеці почалося у червні 1754 року. Але Указ імператриці, яким генералів Глєбова і Хорвата зобов’язано «вместе сделать земляную крепость, которую именовать крепостью св. Елисаветы», підписаний 4 січня 1752 року. 11 січня Хорват отримав Жалувану грамоту на заснування у межиріччі Дніпра і Синюхи та верхів’ях Інгулу - Інгульця колонії під назвою Нова Сербія, а Глєбов – наказ залюднювати Приінгульські степи. Хорват привів перших поселенців із Балкан ранньої весни 1752 року. Тоді ж «підтягнулися» на береги Інгулу «вільні» піддані Російської імперії.

Три документи на одну тему

Офіційної назви поселень на місці сучасного Кіровограда до перебування тут Гільденштедта не фіксує жодне письмове джерело. Вся історія міста пов’язується виключно з фортецею. Насправді воно виросло із поселень, розташованих поряд з нею. Одне з них згадує О. Пашутін: Пермське. Стосовно іншого сказано невиразно – «составляющее теперь часть г.Елисаветграда под названием Быкова или Греческого». «Теперь» слід розуміти – у часи головування Пашутіна – тобто другу половину ХІХ століття. А у XVIII-му воно було без «или» - просто Грецькою слободою, як про те задовго до Пашутіна писав петербурзький академік. Але й автор «Исторического очерка…» змушений визнати: «К крепости принадлежало также казачье поселение, называющееся слободским казачим полком». Практично та саме написано в енциклопедії А. Старчевського: «Первые жители Елисаветграда были русские старообрядцы, бежавшие в разное время в Польшу, а потом вызванные оттуда и зачисленные в полки, с предоставлением им прав торговли».

Конкретизує питання «Живописная Россия». «Крепость была заложена только 18 июня 1754 года. В то время здесь было небольшое великорусское раскольничье поселение, занятое пришлыми сербами; прогнанные с насиженных мест раскольники большею частью выселились в Турцию и польскую Украину, но в следующем 1755 году им было разрешено вернуться… Возвратившиеся раскольники поселились близ Елисаветинской крепости, и из них немедленно было образовано военное поселение Ново-Козачьин…».

Звернімо увагу на деякі визначення автора. «На той час тут було поселення». Тобто, на час закладення фортеці – 1754 рік. Поселенців «вигнали з насиджених місць». Отже, на той час розкольники встигли обжитися, «насидіти» нові місця. Виходить, як не міркуй – прибули вони туди раніше 1754 року.

Новокозачин із Печорою

Уважно вчитаємося у рядки записів Гільденштедта, де йдеться про Пулковську слободу. «Там є церква в ім’я Божої Матері». Це та сама церква, яка за даними довідника «Весь Елисаветград» (1910 р.), називалася Знаменською і вважалася в місті найдавнішою, збудованою на початку XVIII століття. Саме тоді, у 1730-х роках, розкольники-втікачі із містечка Вєтки на річці Сожі (тепер Білорусь) заснували на одній з галявин Чорного лісу поселення Знаменку. Невдовзі частина цих переселенців разом із своїми сусідами з м. Чечорська перебралися на береги Інгулу і розселилися там, де за два роки розпочнеться будівництво фортеці. Так на правобережжі річки виникли слободи Чечора і Знаменка.

Два роки військові шукали місце для фортеці та вирішували організаційні питання. А тим часом виникали серйозні сутички між місцевим населенням та прийшлими. Знаменським переселенцям, т. зв. «безуказним», довелося повернутися на старі місця проживання. У справу втрутився гетьман України К. Розумовський. На його прохання фаворит цариці П. Шувалов порушив у Сенаті питання про узаконення прав російських підданих на проживання на берегах Інгулу. Сенат постановив утворити «червону лінію» - кордон між Новою Сербією та територією місцевих жителів, а між ними поселити «живущих в заднепровских местах старожилов и выходящих из Польши… и учредить их казаками так, как слободские полки состоят, а не под владельцами».

Так восени 1753 року було засновано козачий слобідський полк, який у народі називали Новокозачий. Йому відвели територію землі від Дніпра до Бугу за 20 кілометрів на південь від кордонів Нової Сербії. Адміністративний центр полку розмістили у вже обжитій, «насидженій» слободі Знаменці – поряд з Грецькою та Чечорою. Для штабу звели будинок неподалік Знаменської церкви (тепер на тому місці розташована обласна санепідемстанція). 2 листопада 1753 року сенат постановив: «…для лучшего смотрения всех тех новых, поселяющихся казаками малороссийских обывателей и выходящих из Польши, нужно назначить великороссийского офицера». І призначив капітана Микиту Бикова, який до цього служив інтендантом Архангельського полку і мав досвід військово-господарської та адміністративної роботи. В його обов’язки входило вести облік поселенців, розглядати спори, виділяти землі для забудови, давати дозвіл на торгівлю тощо.

Новокозачин став адміністративно-територіальним центром полку, до складу якого входило 27 населених пунктів із 6536 жителів – всі піддані Росії. Найбільше проживало у слободах: Зеленій – 792, Аджамці – 399, Грузькій – 341, Плетеному Ташлику – 358, Інгульській (Лелеківці) – 241, Бешці (Олександрія) – 216. Трохи меншими були слободи Вись, Калинівка, Клинці, Інгуло-Кам’янка. За загальною кількістю Слобідський полк набагато переважав Нову Сербію.

Формування полку і його структур під началом капітана Бикова тривало майже п’ять років, увесь цей час головний штаб перебував на Знаменській слободі. Після того, як було споруджено частину будівель фортеці, штаб полку перевели туди. Командиром призначено полковника Миколая Одобаша (Адабаша), а також старшину у кількості 10 осіб та двох сотників. Своє існування Слобідський полк припинив у 1764 році разом з Новосербією. Територія, яку вони займали, була передана новоутвореній Єлисаветинській провінції з центром у фортеці, провінція стала частиною Новоросійської губернії. Із Нової Сербії було утворено Чорний, Жовтий та Молдавський гусарські полки, а з Новослобідського козачого – Єлисаветинський пікінерський.

Тужити за втраченим – безумство

Досліджуючи історію Кіровограда, треба чітко усвідомлювати, що найпершими переселенцями на Інгул були виключно купці і ремісники – представники вільного стану, які не належали поміщикам, державі, монастирям. З початком будівництва фортеці виникла проблема робочої сили – необхідно було знайти десять тисяч будівельників та 600 їздових з кіньми і возами. Таку кількість людей могли постачати тільки військові. Ось чому уряд змушений був дозволити селянам-втікачам з Лівобережжя та української Польщі селитися на нових землях і «учреждать их казаками», аби власники не могли їх повернути. Покозачених підпорядковували полку, вони ставали військовослужбовцями.

Дослідники міста не враховували того факту, що у намічені плани заселення Новосербії втрутилися непередбачені обставини: будівництво фортеці затримувалося, навіть місце для неї довго не було визначено. Переселенці тим часом обрали звичну для них форму поселень – слободи. Тим з них, хто належав до ремісничо-купецького стану, а це жителі Подолу, дозволено було запровадити місцеве самоврядування у вигляді магістрату. Правобережні поселенці (за виключенням греків) відносилися до Слобідського козачого полку, так само, як і фортеця. У 1775 році всі вони об’єдналися у один населений пункт – Єлисаветград. «В сем городе состоит крепость св. Елисавети», сказано у документі. А не місто при фортеці.

Трапився б інший поворот історії – не той, що у жовтні 1917-го, хто знає – яку назву мав би Єлисаветград, чи став би він обласним центром, чи точилися б суперечки навколо його назви, як не точилися вони до 1990-х років. То чи варто затрачати на це зусилля тепер. Тужити за втраченим – безумство, казали наші мудрі предки…

* * *

Чому Новокозачин? Бо це найбільш прийнятна назва серед тих, з яких свого часу місто утворилося. Вона відбиває історичні, географічні, національні риси території та характер людей, які її населяють. До того ж, вона милозвучна, стисла, проста у вимові. І – єдина в Україні: інших Новокозачинів не існує.

Юрій МАТІВОС

http://www.pravda-kr.com.ua/articles/article_news.php?id=3698

Категорія: Мои статьи | Додав: sokil (22.04.2013)
Переглядів: 354 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Поиск
Друзья сайта
  • [11.02.2017][Мои статьи]
    Комітет порятунку музеїв протестує! (0)
    [26.01.2017][Мои статьи]
    Excavations at Baturyn in 2016 (0)
    [04.09.2016][Мои статьи]
    Музей плакату представляє Юрія Неросліка (0)
    [12.07.2016][Мои статьи]
    РОЗКОПКИ У БАТУРИНІ 2015 РОКУ. РЕКОНСТРУКЦІЇ КІМНАТ ПАЛАЦУ МАЗЕПИ (0)
    [06.01.2016][Мои статьи]
    РОЗКОПКИ ГЕТЬМАНСЬКОЇ СТОЛИЦІ БАТУРИНА У 2014-2015 РОКАХ (0)
    [18.12.2015][Мои статьи]
    Гармату Мазепи "Лев" вкрали з Кремля?! (0)
    [15.12.2015][Мои статьи]
    Аліна Певна: «Маріуполь – туристична та культурна Мекка Донеччини» (0)
    [14.12.2015][Мои статьи]
    "Відчуй Україну":Столичные живописцы привезли в Мариуполь пейзажи (0)
    [08.12.2015][Мои статьи]
    Відчуй Україну! - Маріуполь (0)
    [07.12.2015][Мои статьи]
    Мистецька акція «Відчуй Україну» стартує в АТО! (0)

    Каталог статей

    Міні-чат
  • Copyright MyCorp © 2017
    Зробити безкоштовний сайт з uCoz