Як облаштувати вільні музеї

Є одне містечко, де діє районний державний музей і два приватних. То приватники періодично оплачують туроператору вартість вхідних квитків до держмузею, за умови, що автобус зупиниться у них – конкуренція. Реальна боротьба за відвідувача. Квиток до держмузею - 3-5 грн, програма у приватника – 25-40 грн.  Держмузей завжди порожній, у приватних – попередній запис за тиждень.

Вже зрозуміло, хто залишиться, коли знову зменшать бюджетне фінансування…

Створити і утримувати власний музей – то справжній моральний подвиг. Казенні музейники, що отримують стабільну зарплату з держбюджету, маючи колекцію, приміщення, охорону, колектив того не розуміють. Хоча саме з їх середовища звучить найбільше ритуальних плачів про важку долю. Приватники практично не скаржаться – думають, як вижити. В рамках Фестивалю вільних музеїв ми зустрілися з кількома фундаторами недержавних музеїв, обговорюючи шляхи розвитку.

Проблем чимало. Шляхи їх вирішення і можливості – різні. Не коректно порівнювати неймовірний «Замок Радомисль» Ольги Богомолець, музей народного депутата Володимира Бондаренка, «Мамаєву слободу» і, скажімо, музей родини Топех з Буштино. Чи Хутір Савки…

Однак, це все музейні заклади недержавної форми власності. Як державний гігант Нацмузей у Пирогові на 130 га і музей в селі Веприк на 10 сотках…

Один туроператор поділився цікавим спостереженням – маленькі державні музеї стрімко деградують, приватні музеї динамічно розвиваються. Його фірма організує тури в Карпати. Має з чим порівнювати. Говорить, районні державні музеї фактично повністю викреслили з маршруту. Як і більшість обласних. Монотонні екскурсії, постійні «накладки», експозиції, що не оновлюються з 1992 року, обшарпані приміщення, байдужість персоналу… В результаті, туристи, що заплатили досить великі гроші за поїздку, мають суттєві претензії. Рівень туристичного сервісу у державних музеях низький. Та там і не думають про той сервіс…

На відміну від приватників.

Так, колекції, як правило, зібрані з бабусиної скрині, придбані на барахолці, розміщено у хаотичному порядку. Та і чи можна назвати те випадкове зібрання різних предметів та сувенірів музейною колекцією? Але, господарі розповідають про кожну дрібницю яскраві легенди, казочки. Все можна взяти до рук, сфотографуватися, навіть приміряти якийсь одяг, обладунки… Поруч, як правило, винний погрібок чи стара хата з щедро накритим столом. Є де побігати дітлахам…

Відразу виникає дискусія про науку, методологію, рівень колекції. І там і там працюють випускники педінститутів, як правило заочники. Про колекції, особливо живопису, старовинні зібрання з державного музейного фонду, краще не будемо… Багато хто розуміє, що лежить у районних та сільських музеях у провінції… Крім екскурсії, які приватники ведуть у яскравому народному вбранні, вони ще показують обряди, костюмовані вистави, дають кулінарні майстер-класи…

Ольга Богомолець у Радомишлі, відродила папірню - здавалося б назавжди втрачену технологію виготовлення паперу. Це потребувало значних коштів, досліджень… Чи здатний на таке районний, обласний, навіть Національний музей? Однозначно ні! Навіть не питайте чому. А для чого?

Олександр Прогнімак зібрав розкішну колекцію старовинних карт, видав каталог, який одразу відзначили у Європі. Вже не згадую про його книгозбірню – то окрема тема.

В «Українському селі» Володимира Бондаренка відродили технологію виготовлення обрядових свічок з медової вощини, показують гончарські, ковальські секрети…

Покійний Володимир Даниленко з Музею слідопитів, вивозив школярів до підірваного ДОТу, давав металошукач і спостерігав, як дітлахи виколупують з моху іржаві гільзи, які він перед тим там розсипав…

На таких родзинках все і тримається. Вільні музеї повільно перемикають на себе туристичний потік. Особливо це помітно на Закарпатті, в Карпатах. Якщо державна музейна галузь буде ігнорувати це явище, продовжить сподіватися на бюджет, не опанує нових підходів… Ринок все змете. Залишиться кілька найбільших національних музеїв, десяток обласних. Районні і сільські музеї втратимо у найближчі роки! Вони тихо зникнуть! Процес вже триває!

І про конкретику та поради для приватних музеєтворців.

Отримуємо листи – з чого почати?

З колекції, яку можна виставити для огляду. Якщо етнографія – то найлегше. Є колекція гральних карт – робіть виставку гральних карт. Є етикетки, коробочки сірників, монети – виставляйте їх. Є все перераховане? Продумайте, як і де те все осмислено розмістити. Потрібна концепція. Порадьтеся! Від назви багато що залежить! Скажімо, дітей не пустять до музею еротики…

Інша глобальна проблема – приміщення.

Найлегше у селі, в приватній садибі. Бажано, окреме нежиле приміщення. Якщо доведеться орендувати – охорона, зручний під’їзд, бажано нижній поверх, виставкове обладнання, світло…

Напишіть тези екскурсії для груп різного віку, для іноземців.

І головне – як розповісти світу про себе. Зверніться до журналістів! Якщо це недалеко від Києва – розраховуйте на команду журналу «Музеї України». У нас десятки сайтів – увагу привернемо! Зацікавте телебачення. Сюжет у новинах, навіть документальний фільм – то круто! Напишіть до популярних газет.

Зробіть сайт музею. Бажано професійний. Це 200-400 доларів. Опишіть музей, розмістіть десяток фотографій. Сайт – то візитівка, яка працює цілодобово! Якщо є проблеми з фінансами – відкрийте сайт на безкоштовному хостингу УКОЗ, Вордпрес чи їм подібним. Пишіть – проконсультуємо!

Надпотужний популяризатор музеїв – Вікіпедія. Якщо з великими музеями, науковцями у електронній енциклопедії є певні тертя, то для маленьких приватних музеїв це те, що треба! Напишіть коротку оригінальну статтю, додайте фото, посилання на свій сайт і розміщуйтесь! Як на україномовній, так і англомовній, російськомовній сторінках! Ефект відчуєте відразу!

Зробіть пристойну особисту візитівку. Для музею видайте календарики, плакати, листівки, поштові марки, конверти, сувеніри. Це все буде повільно продаватися. Зрозуміло, бажано мати статус приватного підприємця, відповідні дозволи. Це стосується і квитків…

Заведіть контакти серед туроператорів. Найкраще працювати з організованими групами. Не ганяйтеся за іноземцями. То досить специфічний контингент! Хоча, часто якісь музеї несподівано стають особливо популярними серед туристів якоїсь однієї країни. Як приклад, наш Музей плакатів з темою Сталіна, індустріалізації, війни, репресій, Голодоморів став фішкою у туристів з Росії. Чи  «Криївка» у Львові… Тут як пощастить… Реклами, присутності в інформаційному полі для музею ніколи мало не буває!

Модним нині стає варіант створення музею в парі з кафе, антикварним, збройовим магазином. Музеями обзаводяться виробничі фірми. Або відроджують колишні радянські «заводські» музеї. Нині це промислові гіганти Дніпропетровська, Запоріжжя, Музей Донецької залізниці… Напрямок перспективний! Поки що недооцінений.

Завжди популярні музеї зброї, військової техніки, обладнання… Хоча створити і утримувати їх найважче! Та при бажанні можна все!

З гордістю презентую Перший каталог вільних музеїв журналу «Музеї України» - http://www.museum-ukraine.org.ua/index.php?go=Page&id=1380 Зрозуміло, він буде доповнюватися, правитися, але є перший результат, однодумці з якими можна контактувати.

А Фестиваль вільних музеїв триває! Пишіть!

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України», директор Музею плакату, координатор Фесту вільних музеїв