Хто розгонить кубло ФСБ-ДНР в Міноборони України?
 В таборі скандального очільника музею Міноборони В.Таранця і Ко спостерігається все наростаючий неспокій. Хоча ні, не так. Спостерігається ледве прихована паніка, істерія та таке неприємне передчуття, що десь таки в закутку причаїлося маленьке полярне звірятко (ну те, яке зазвичай підкрадається непомітно). Чим вони і поспішили поділитися з людом, почергово випльовуючи коктейль з жовчі, завуальованих прокльонів та страхітливих погроз. Ну, власне, ніхто й не сумнівався, що реакція на критику буде саме такою, хоча могли б і подякувати за безкоштовний конструктив.
 Але Таранець вирішив на цей раз іти, що називається, «в рознос» за те, що не дають йому в музеї тихо займатися улюбленою реконструкцією та чіпляються ото з різних приводів. Окрім дошкульних В.Тригуба та В.Карпова вирішив докупи зачепити ще й директора Національного музею-заповідника «Битва за Київ в 1943 р.» І. Вікована – мовляв, в тому музеї теж не все по-таранцевому, а всі тільки те й роблять, що «нарушають». Це що – теж хтось із друзів-колекціонерів накинув оком на той музей та моститься на «тепле місце»? Ай-яй-яй, як негарно виходить, пане Таранець: Іванові Петровичу Віковану в його музей в Петрівцях завезли на зберігання купу власного барахла, а тепер в пресі брудом поливаєте? Не-ха-ра-шо!
Аби більш впевнено відмахуватися від докучливої критики та закидів, що він (Таранець) незаконно вліз в музей на чуже місце (ми ще детально розкажемо, як саме!), вирішив собі теж, так би мовити, «набрати ваги» (хоча би в очах своїх соратників), та розкрити підступну змову мало не світового масштабу, яку очолив музейний журналіст В.Тригуб! З цією метою Таранцеві натхненники вирішують вдатися до масовості та прикритися цілим «реконструкторським рухом України» (мовляв, «нас тьмы, и тьмы, и тьмы»), всадивши Таранця на почесне місце «Лідера реконструкторського руху» (цікаво, а решта реконструкторів України в курсі?).
Ну, ми в принципі, вже знаємо, що окремі «лідери» зовсім несподівано закінчують свій трудовий шлях в місті Ростові сусідньої держави.
Взагалі, з того часу, як «Лідеру реконструкторів» всілякі музейні журналісти робили закиди щодо відсутності наукових підходів в музейній практиці (а наука ж, як кажуть, не повія – кожному не дається) – це злободенне питання не давало Таранцеві спокою. Аж поки він не з’ясував важливу для себе річ: а може, й нема ніякої науки, а люди ото собі якихось папірців навиписують та й ходять, розмахують. То все злі підступи «науковця» В.Карпова, бо Таранець своїм приходом до музею запобіг його «злочинній діяльності», оскільки той «майже створив засіб продукування кандидатів та докторів наук», де «всі друзі… мали отримувати такі почесні звання за цілком прийнятні кошти».У-х-х-х… Це називається «пацталом»! Ви уявляєте, який конвеєр «героїчно зупинив» Таранець –грошові «конвектори» сім’ї Януковича нервово курять збоку! Автор тих рядків хоч розуміє різницю між «почесним званням» і «науковим ступенем» і що є така установа, як ВАК України, і дипломи на кольорових ксероксах не друкують? Хоча, можливо таким нехитрим способом Транець сам здобув «дві економічні освіти»?
Так, от. В своїй гнівній відозві викрито цілу змову й мало не замах проти всього реконструкторського руху в цілому, й Лідера Таранця зокрема, цілою «бандою змовників» в особі В.Тригуба та В.Карпова. Ну, як відомо, в страху очі великі! Проте в тому «потоці свідомості» авторства Ю.Городніченка (хоча, мабуть, це все-таки колективна творчість), несамохіть вихлюпується на поверхню все «колективне несвідоме» Таранця і Ко.
Вискочивши зі своїм титулом «Лідера реконструкторського руху» як голий з печі,Таранець «рубає» далі по незміцнілих умах всіляких там музейників: виявляється, що «реконструкція - один із самих дієвих засобів вивчення історії» та «головний засіб патріотичного виховання молоді»! Ось так, безапеляційно! Здається, на початку ХХ ст. один «вождь» (чиї мовчазні боввани ще досі скидають по містах України) вже заявляв, що «важнейшимизискусств для нас являетсякино»!
За допомогою таких нехитрих маніпуляцій Таранець вирішив відтак, що критика його як музейника (він її насправді не розуміє і не може зрозуміти, бо ж треба бути фахівцем, а де в нього той досвід – ну ж не із ЗАО «Імідж-Україна», де Таранець працював фотографом?) до нього не має жодного відношення. Тому Таранець швиденько дописує знак дорівнює і вирішує, що «удар наноситься по всій системі патріотичного виховання»! Ось такий складний логічний кульбіт! Та й власній персоні додано яких масштабів! Але далі «Остапа понесло»…
Дісталося від Таранця «на горіхи» і державі Україна! А що ж ви думали? Виявляється (а люди ж то не знали!) – «військово-історичний рух майже повністю перебрав на себе обов’язки держави по формуванню особистості як майбутнього патріота та захисника держави. Держава, попри деякі заяви та публікації в пресі, ніколи не надавала об’ємної допомоги військово-історичному руху, але останнім часом залюбки ставила собі в заслугу проведення того чи іншого заходу міжнародного рівня»! Ну, як вам подобається такий собі «Лідер Таранець» національного масштабу, на якому лише й тримається патріотичне виховання? Це із серії «не треба оплесків – починайте ліпити статую»! А це нічого, що пан Таранець зі своєю «Красною Звєздою» по декілька разів на рік звертається до держави в особі Міноборони та клянчить учбові боєприпаси, патрони, гранати для своїх війнушок? А щоб промарширувати Хрещатиком на псевдопараді навіть отримує деякі кошти із держбюджету? Ну, це ж просто блюзнірство робити такі заяви!
Чому ж Таранець, говорячи про виховання реконструкторами патріотів, мовчить про те, що цей «виховний процес» у його «Красній Звєзді» відбувався під керівництвом «патріота» Сергія Лекаря, колишнього заступника Захарченка, який числиться головою спостережної ради клубу, і якому висунуто звинувачення у масовому вбивстві мирних громадян в лютому 2014 року? Це, по вашому, слугує прикладом «мужності і героїзму»?
Щоб бути справді патріотом замало ходити роздавати майданівцям тістечка після того, як випустили «беркутівців» з музейних дверей.
Чому В.Таранець, якого російський міністр-зрадник всупереч закону призначив до музею спочатку на півставки молодшим науковим співробітником (!), а через день (!) – ТВО начальника музею (це коли дійсний керівник В.Карпов перебував на лікарняному!) не розповість, як після революційних подій стрімголов помчав з корешем Шеремеьєвим до окупованого Севастополя з німим криком «Шеф, всьо пропало!», аби в бухті Козачій зустрітися з Лєбєдєвим? Це в які «патріотичні рамки входить»?
 Звичайно, такі нашвидкуруч «перефарбовані патріоти» будуть вкрай невдоволені журналістською критикою. Адже саме В.Тригуб почав першим писати про ще одне скандальне лєбєдєвське призначення в музеї Міноборони – модельної хвойди Анастасії Фурман заступником В.Таранця.
 Відтак вся Україна мала щастя побачити гнилість (хоч і епізодичну) владної системи. Завдяки його публікаціям не було призначеноз тимчасової на постійну посаду Директором департаменту соціальної і гуманітарної політики МОУОлексія Селіванова, проти якого нині СБУ відкрила кримінальну справу за фінансування сепаратизму.
 На світлинах же Таранцевої реконструкції «Даєш Київ» у 2013 р. у альбомах його «звіздунів» чітко виявлені фото «колишнього міністра оброни ДНР» Гіркіна-Стрілка. Тепер Таранець і Ко всіляко відхрещуються, мовляв, то підступна Росія їм «підсунула» Гіркіна, аби «дискредитувати реконструкторський рух». Ну прямо - «нєвінаватая я, он сам прішол!» Здається, подібну риторику ми вже чули від дідуся Азірова, який з подивом запитував «хто ж це владу підставляє?», аби вберегти владу від відповідальності за свої злочини перед народом. Але як же тоді бути із твердженням заступника Таранця – Я.Тинченка, який на всю Україну розповідав, що вони знайомі з Гіркіним з 1994 року?
В.Таранець, підтверджуючи свої поїздки на «військово-реконструкторські заходи» до Росії в той час (2012 р.), коли там зрозуміли «роль реконструкторів у захопленні України», разом з тим, активно відхрещується від можливого зв’язку із ФСБ, вдаючи із себе «жертву», якою вони (ФСБ) можуть цікавитися і прізвище якої може опинитися у якихось там списках лише тому що вона (жертва-Таранець) є «проукраїнськи налаштованим патріотом». Ха-ха (тричі).
Натомість треба ж заздалегідь і вчасно «перевести стрілки»ФСБ-шного зв’язку (а може, якраз повірять) на опонентів – В.Тригуба і В.Карпова. Виявляється, вони своїми публікаціями не музей Міноборони від непрофесіоналізму захищають, а працюють на Москву і Путіна, щоб дискредитувати Таранця і весь «реконструкторський рух» і щоб «військово-історична реконструкція як один із головних чинників припинила своє існування». Ну, то тепер зрозуміло, де «собака зарита» і чого насправді боїться Таранець і Ко? Бо якщо дійсно всі пропутінськіФСБ-шні зв’язки Таранця вилізуть назовні, та ще й з музею доведеться піти, як же працювати далі такому «резиденту»?
Він і так вже одного разу схибив, коли 16 червня необачно написав рапорт на звільнення після несподіваного відсторонення від посади лєбєдєвського свата генерала О. Шутова, який був начальником Головного управління оперативного планування. Запідозрили його в державній зраді і витоку інформації терористам, внаслідок чого загинуло 49 осіб сумнозвісного літака Іл-76. В Таранцевій «Красній Звєзді» Шутов перебував не один рік і числився заступником голови спостережної ради клубу. Може, на таких прикладах реконструктори будуть виховувати українських патріотів?
Але «сотоваріщі», мабуть, сказали Таранцеві, що ще не час іти, за посаду в музеї Міноборони треба триматися зубами й ногами, бо він там комусь ще ой, як потрібен!
Українську громаду, й себе насамперед, Транець намагається переконати в тому, що навіть в сучасних умовах зміни влади він вже «застовпив» собі «місце під сонцем» в площині «супер-патріотичного виховання молоді» і ніхто інший навіть наблизитися туди не може!
 Разом з тим, у всій цій Таранцевій маячні, де він безуспішно намагається виставити В.Карпова і В.Тригуба «агентами Москви», є одні дуже прикметні рядки, які, власне, й розкривають всі страхи Таранцевої боротьби та його роль в призначенні до музею. Це називається - так хитрував, що сам себе перехитрував. «Москва розпочала свою гру за місце серед спільнот, що мають формувати майбутнього патріота оновленої Української Держави».То уявляєте, яка роль відводилася Таранцеві разом з усіма лєбєдєвими, захарченками, лєкарями, які ще й нині (дарма, що дехто не в Україні) впливають на певних людей у силових відомствах?! І такий Таранець їм навіть в музеї ой, як потрібен! Хоча є застороги і страх, ану, як не вдасться, про що Таранець скрушно зітхає, бо «можливо, в Україні вже не буде військово-історичного руху такого рівня, який був до цього». Тобто, за часів «ростовського Баті» все йшло як по маслу, якби не Майдан. І нині не відомо, як «карта ляже». Тому в цих умовах Таранець аж із шкури пнеться, аби довести, що він «найпатріотичніший патріот із усіх можливих» (ще чого доброго, вишивану одягне), і тільки йому мають довірити «виховання підростаючого покоління». Авжеж.
На своїхвійнушкахТаранець з історії що знає – правильно, «красну армію» і «німців», про що він і заявив, додавши що «для України головним є перемога в другій світовій війні». Звичайно, ми це не заперечуємо, але, на жаль, знаємо цей його однобокий підхід. А де боротьба націоналістичних сил за Україну, де УПА – їх в Таранцевій свідомості просто не існує! Де перемоги козацького війська, де Січові Стрільці? З огляду на власну обмеженість, ці історичні моменти він і не збирається доносити до українських громадян. За рік свого перебування в музеї ряд тематичних експозиційних комплексів просто розібрані! Це дуже «патріотично»?
Та про що говорити, коли з подачі Таранця тодішньому заступнику Міністра оброни О.Олійнику (який і представляв, до речі, Таранця колективу музею!) щодо однієї з філій музею доповідали: «враховуючи політичний характер подій бою під Крутами у 1918 році та неоднозначність суспільного резонансу, передати Меморіальний комплекс «Пам’яті Героїв Крут» Чернігівській ОДА» (лист № 223/1/2009 від 31.07.2013 р.). Тепер зрозуміло яких «патріотів» виховає Таранець і хто чий агент? Тому таких осіб з хворобливою уявою та манією величі слід гнати мітлою в звичне середовище – в широкі поля реконструкторськихвійнушок, якщо до того вдасться виплутатися з рук слідчих.
Р.S. А, до речі, маленьке полярне звірятко вже не крадеться непомітно, воно підвелося на повен зріст і біжить на зустріч!
Комітет порятунку музею
Вимушений коментар
На жаль, ситуація описана у цій статті невідомих мені авторів, не розкриває всього драматизму ситуації. Тут уже мова має йти не про звільнення дрібного шулера і агента впливу Кремля з музею. І не його такого ж дружка на псевдо "Шеремєтьєв". (До речі, нещодавний чоловік Ольги Богомолець). І не про керівництво промосковського гуманітарного департамента МОУ. Тут рівень агентури РУ на посадах заступників Міністра оборони і когось дуже впливового в СБУ... Час тихо брати!
Проявився і замаскований сайт рашенських спецслужб, вірніше, їх зливний бачок Аргумент, на чолі з таким собі козелом від псевдожурналістики Жорею Семенцем. Не звертайте увагу на їх типу патріотичну риторику - Лубяночка...
Як хто не знає, резедентура рашинських спецслужб у Києві знаходиться у Лаврі. Є там такі цікаві антени... Як і жваві попики-гоміки, що страшенно бояться євро гей-парадів... Чомусь... Просто варто уважно придивитися до релігійних фанатів УПС-ФСБ з верхніх поверхів влади. Але, ті поверхи наскільки просякнуті московщиною, що воліють не помічати того безладу навіть зараз - під час окупації Криму і вторгненням путяр на Донбас...
А так, дійсно, було гостре протистояння нашого маленького сайту з Лєбєдєвським МОУ. Дійсно ми трохи зіпсували злет Льоші Селіванову. Зробили блонду Настю супермоделлю мережі і провідних каналів, боролися за музей... Було багато нюансів і погроз.
Потім був Майдан, прийшла нова влада. А все продовжується! Якийсь театр абсурду!
То хто керує Міністерством оборони України? ФСБ? ГРУ? Чи генерал Гелетей, який днями повинен відвідати резидентуру ДНР з формальною вивіскою головного музею Міноборони? Цікаві питання.
І куди дивляться орли з СБУ, особливо контррозвідки, під носом яких, на Печерську, триває таке ПУБЛІЧНЕ шоу?
Може варто народним депутатам України від УДАРУ Ірині Геращенко і Марії Матіос знову перейнятися проблемами Національного військово-історичного музею України Міноборони?
Такі справи варто доводити до кінця. Якщо ворога під час війни залишати на таких посадах - буде поразка!
Чекаємо конкретних дій!
Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України"
| 
