Головна | Мій профіль | Вихід Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS

Меню сайту
Locations of visitors to this page
Категории раздела
Мои статьи [2357]
Наш опрос
Ви впевнені у тому, що офіційна історія відповідає дійсності?
Всього відповідей: 476
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входа
Головна » Статті » Мои статьи

Крадіжка як філософія буття держави

Творець наш заповідав: не вкради. Заповідь ця йшла під № 8 у скрижалях Мойсея, якраз між перелюбством і брехливим свідченням на ближнього. Мусульманам Аллах також заборонив красти. З десяти заповідей буддизму гріх крадіжки стоїть на другому місці одразу після убивства. Словом, всяка нормальна людина, навіть атеїст, знає: красти – гріх.

Проте існує ціла країна, в який крадіжку зведено до категорії мистецтва й життєвої філософії. Більше того, і саму країну побудовано переважно з крадених матеріалів.

Крадена назва.

Відомо, що Північно-східні землі, які в Х сторіччі належали Русі як колонії (території фіноугорських племен меря, чудь, весь, мокошь, мордва, ерзя та ін. ніколи Руссю не називалися. Їхньою назвою були або Заліська Украйна (країна за лісом), або просто Залісся. Це ті самі, кого кагану русів, Великому князю київському Володимиру його шуряк Добриня наполегливо рекомендував грабувати, мовляв, дерти з тих, хто в личаках – свята справа.

І хоча свого часу тамтешні народи було підкорено роськими князями з молодших гілок Рюриковичів, та все ж власну ідентичність та відмінність від Русі усвідомлювали і самі мешканці тих земель. В Суздальському літописі, наприклад, говорилося:

«Літо 1180. Іде князь Святослав со половци і черніговци із Русі на Суздаль ратью».

В знаменитому Іпатському літописі :

«Літо 1155. Юрій іде із Суздалі на Русь і прийде Києву».

В пізніші сторіччя землі ці прозвалися Московією, за назвою столиці, а в цілій низці європейських документів та карт навіть Тартарією.

Звідки ж взялася назва Росія?

Вкрадена.

Була серед багатьох православних Церков, які підпорядковувалися Константинопольському патріархові, єпархія «Росія». Називалася вона так, бо розташовувалася в землях древнього народу з сармато-аланського середовища – росів, або россомонів, або роксаланів. У ІХ сторіччі то були переважно території Прикупання, Криму, Тамані.

Потім, після здобуття русами Києва, єпархію «Росія» греки автоматично автоматично перемістили до Києва.

А Москва?

У XV сторіччі жив собі Великий князь московський Іван IV, якого в Європі іменували Жахливий, а в Московії – підлабузницькі – Грозним. Цар той був дуже жадібний і брутальний – все позирав кого б із сусідів пограбувати а то й захопити у своє царство. Так він накинув оком на слов`янські землі, що тоді належали до Великого князівства Литовського, а також – до Лівонського ордену.

А щоб виправдати неспровоковані напади, згадав він позитивний досвід свого діда – Івана ІІІ, який скромно повелів розповідати всім бажаючим слухати, що Москва походить від Риму, а оскільки Східна Римська імперія припинила своє існування в 1453 році,  він, не довго думаючи, оголосив, що тепер московські князі є «захисниками віри православної». Раз так – втовкмачував Іван ІІІ шокованим від появи такого «захисника» навколишнім православним народам – всі вони мають підкоритися Москві. Я «збираю» землі православні руські – пояснював московський князь, вирізаючи людей в Новгороді і Пскові та грабуючи їхні церкви і лабази

Онук виявився ще жадібнішим за діда. А для того, аби сусідні народи не сумнівалися в його праві їх грабувати й різати, він в 1547 році приймає титул Царя Московського і всея Русі, з якого, втім, сміялися всі монархи, і не лише європейські.

А назву Росія було прийнято ще пізніше – від отієї древньої християнської єпархії. То вже коли Москва самочинно оголосила у себе незалежну патріархію.

Досі відомі європейські карти, на яких Русь (Russia) позначено нинішні українські землі, тоді як територію їхніх північно-східних сусідів називали Московією або Татарією. Іноді за традицією українські землі також могли позначатися як Сарматія, проте і в цьому випадку Московія називалася Московією.

http://www.levashov.info/Books/Map-medium.jpg

Ось так в XVII сторіччі європейці уявляли собі карту

циркумєвропейського простору. Зверніть увагу - Україна тут

відокремлена від Московії, а Московія - від Євролпи.

 

http://ukrpolitica.narod.ru/

Мапа 1755 р. "4 Carte de l'Europe divisee en ses Principaux Etats. 1755" Україна - це "Russie"("Русь"), а Московія це "Moskovie"("Московія"). В Русі - області навколо Києва написано "Gouv-T de KIOWIE"("уряд Київа")

 

Крадений Герб

 

Той самий Іван ІІІ  Васильович, оголосивши що він і лише він є нащадком візантійських цесарів, взяв собі за герб Двоголового орла. Ясно, що раніше то був герб Східної римської імперії (Візантії). Голови, які дивилися відповідно на Схід і на Захід символізували, що Візантійська імперія лежить і в Європі, і в Азії.

А от як герб Московії, двоголовий орел виглядав доволі смішно, оскільки втрачалася вся символіка його зображення – вся територія Московії тоді лежала географічно в Європі.

Певне, аби виправити ситуацію (нічого особистого, як то кажуть), Іван IV Жахливий почав захоплення чужих земель в Азії. Першими «під роздачу» потрапили казанські татари. Казанцям було оголошено, що вони, виявляється, постійно творять нальоти на землі Московії, забираючи в полон для продажу на невільничих ринках та для своїх особистих брудних втіх «красних дєвіц» і за це тепер татари підлягають покаранню, а саме – приєднанню до Московського царства.

Даремно казанці посилали до Москви своїх послів, даремно виправдовувалися, мовляв, вони навіть і війська не мають – лише невелику міську сторожу; даремно доводили, що «красних дєвіц» їм на торжище самі ж московські купці й привозять – справедливість дорожче за все і кара за наругу над тілами білими дівиць красних не забарилася. Таким же чином "покарали" й Астраханьське царство. більшість московитян навіть і не знали де та Астрахань, але самим астраханцям цар пояснив: небезпечні ви для нашого люду православного - треба небезпеку ту ліквідувати. Заодно й пограбувати не завадить, а то бач як зажиріли - на перетині торгівельних шляхів сидячи...

Потім настала черга Сибірського ханства. Оскільки про нальоти на Москву мансі, остяків та вогулів ніхто ніколи не чув і «пред`ява» стосовно неправильного використання московських «красних дєвіц» мешканцями тайги і тундри виглядала б «наїздом по бєспрєдєлу», Іван Жахливий вчинив простіше. Він послав до Сибіру найманців на чолі з донським отаманом (за деякими відомостями – українським козаком) Єрмаком, зробивши вигляд, що Москва тут ні до чого. Мовляв – то бандити, шайка інтернаціональна - розбирайтеся з ними самі.

Правда, вдершись за Уральські гори, Єрмак абсолютно патріотично оголосив тамтешні землі отчиною саме Івана IV… Ну то таке – перестарався трохи.

А потім Москва зробила вигляд, що ті земля завжди їй належали. Чому? Так ще Єрмак їх «освоїв». І взагалі, там ні держави, ні влади не було ніякої – самі дикі племена. Отже, сам Бог велів…

http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/2/2a/Russian-coa-1667.png?uselang=ru

Один з перших варіантів герба Московії - сер. XVII ст.

До речі, три корони багато хто з росіян на своєму гербі трактують

Як Велика, Мала і Біла Русь. Насправді це - Казанське, Астраханське

і Сибірське Великі царства.

 

Так російський герб знову набув свого повного символічного значення. А те, що московіти захопили чужі землі… Ну що ж – герб того вимагав…

 

Крадений прапор

 

Зазвичай легенди говорять, що нинішній біло-синьо-червоний прапор Росії завдячує своєю появою Петру І, котрий дуже любив Голландію, а відтак повелів взяти кольори прапору цієї країни і переставити їх місцями.

Насправді, від початку ніякого переставляння не було. Перший російський (московський) прапор був, мов дві краплі води схожий на голландський: червона, посередині біла, і внизу – синя смуга.

Крадієм є не Петро І – крадієм є його татусь – «тішайший» цар Олексій Михайлович. 

Коли голландські майстри побудували на замовлення «тішайшего» перший великий російський корабель – «Орел», то до царя з`явився голландський інженер-корабел О. Бутлем і спитав який прапор треба піднімати над судном.

Цар не зрозумів. Тоді голландець пояснив, що «которого государства корабль, того государства бывает знамя».

Олексій Михайлович смикнув плечима: Московія такими речами як державний прапор ніколи не переймалася: є двоголовий орел, котрий пояснює диким європейцям, що Москва – це Третій Рим і четвертому не бувати – і досить. Нащо нам ще ті ганчірки.

«Дикий європеєць» пояснив: аби корабля можна було відрізнити від суден інших країн – зручно і в морських битвах, знов таки, необхідно.

«…которого государства корабль, того государства бывает знамя» (http://ru.wikipedia.org/wiki/Флаг_России).

Ну, цар, кажуть, і бовкнув: вішай такий, як у вас.

Отож, на гравюрі Ван дер Аа, яка зображує корабель «Орел» на рейді біля Нижнього Новгорода (1669) зображено саме такий прапор. Про це ж свідчить інша гравюра – Конрада Деккера.

Довго ще плавали кораблі під таким прапором (переважно торгівельні судна), викликаючи подив іноземних моряків, коли ті під голландським прапором замість міцних, пузатих фламандських кораблів, бачили сяк-так склепаних неоковирних морських чудиськ. Численні казуси, які відбувалися, змусили вже Петра І переставити смуги місцями. Так народився сучасний російський прапор.

Проте, Росія – країна унікальна; всім відомо, що умом її ніяк не можна зрозуміти. Отож, коли в усіх інших країнах вже давно існували державні прапори, в Росії «триколор» використовувався лише… як морський прапор. І лише 11 травня 1896 року, напередодні коронації останнього Всеросійського імператора, було видано височайший указ, за яким цар

«… соизволил на признание во всех случаях бело-сине-красного флага национальным» (http://ru.wikipedia.org/wiki/Флаг_России).

Правда, оголошено цей указ було аж два роки потому, тому коли 14 травня 1896 року, в день коронації народу почали масово роздавати триколірні стрічки й прапорці, той сильно дивувався.

Як відомо, крадене не приносить щастя, отож оті прапорці, разом з іншими «царськими подарунками» стали причиною страшної тісняви, коли народ масово ринув за «халявою». Смертельно травмованих налічувалося сотні, а скалічених тисячі. Ота катастрофа на Хотинському полі стала причиною того, що Микола ІІ в Істрії Росії залишився під прізвиськом Кривавий…

Цікаво, що російський «триколор» - єдиний, напевне, в світі прапор, символіку якого не знають громадяни країни. Зазирнемо у Інтернет і побачимо дуже оригінальні трактовки, на кшталт:

Червона смуга символізує великоросів, біла – білорусів, а синя – малоросів.

Більш «просвітлені» символіку кольорів російського прапора трактують як : Свобода (білий), Віра (синій), Сила (червоний). Ще є варіанти, за якими ці кольори символізують, відповідно Свободу, Богородицю(?) та Державність.

Найповнішою ж є така трактовка:

Білий – благородство і відвертість;

Синій – вірність, чесність, бездоганність і цнотливість;

Червоний – мужність, сміливість, великодушність і любов.

Дехто з патрыотично налаштованих громадян навіть знаходить ці якості в загадковій душі російського народу…

Як би там не було, але нікуди не подінешся від того факту, що досі не існує ніякого офіційного трактування символіки офіційного державного символу Росії. І кремлівським мешканцям від цього ні холодно, ні жарко – головне аби нафта і газ не закінчувалися, а решту трактуйте, хто як бажає. Наприклад, білий колір, крім всього, є ще й символом самодержавної влади. Синій – Божих сфер небесних, червоний – влади. Отож, дивиться росіянин на прапор, що майорить над резиденцією його Президента і розуміє – тут сидить цар, помазаник Божий, влада якого є від Бога, а значить, жодних питань куди діваються гроші від продажу нафти й газу задавати йому не можна, а щоб позбавити влади…

Коли розробляються державні символи, в них закладають елементи, які мають характеризувати суть цієї держави, сакральну сутність цієї землі, якості душі народу… Відповідно до цього й елементи гербів та прапорів підбираються: тут – леопард, а у цих – єдиноріг; на прапорі цієї країни – жовтий колір - символ Бога Отця, а тут – чорний – символ Сили й Мужності. Офіційний триколор Німеччини, наприклад, символізує єдність і свободу.

А в Росії – все навпаки. Під крадене тепер підганяють ідеологічну базу. Правда, досі нічого не виходить…

 

Крадена Церква  

 

В 1448 році Російська православна Церква від`єдналася від Київської митрополії. Відбулося це несподівано для Константинопольського патріарха і абсолютно незаконно. Жодної потреби в цьому для Церкви не було. Проте була інша потреба: політична – це той самий Великий князь Московський Іван ІІІ, оголосив себе нащадком Східної Римської імперії. А якщо Москва – Третій Рим, то як же без Церкви?

Складність полягала в тому, що на момент оголошення світу про спадкоємність Москви Константинополю, Візантійська імперія ще… існувала. Царгород впав під ударами турків лише за п’ять років після того, як князь Іван Калитка проголосив його мертвим.

У світі ніколи не припиняли сміятися над претензіями московських самозванців, тим більше, що на момент оголошення себе Третім Римом, Москва сама юридично вважалася центром одного з улусів Золотої Орди. До речі, саме тому в Європі до кінця XVIII сторіччя на мапі Росії писали «Тартарія»…

Та відому українське прислів`я каже: ти йому в очі плюй, а він каже – дощ іде. Так і з московськими правителями. Не визнавав православний світ Московську Церкву протягом 141 року? Ну то й що – це через те, що навколо одні вороженьки і недолюдки – так і дивляться, як би «тішайших» царів з трону скинути. «Аз есмь цар!» - і все тут.

Вкрасти Церкву московські князі вкрали, але дуже їм ще хотілося, аби решта християнської спільноти ту Церкву визнала легітимною і сказала, що крадіжка була зовсім не крадіжкою, а – богоугодною справою. Та на біду, Вселенський патріарх (Константинопольський) уперся, мов віслюк – ніяк не хотів піти назустріч зрозумілому бажанню Москви.

В принципі, отримати власну помісну церкву може будь-який народ, котрий спромігся побудувати власну державу. Це питання врегульоване 6-м правилом Першого та 17-мправилом Четвертого Вселенських Соборів. Тому Москві треба було лише визволитися від Орди, оголосити про незалежність і – подати відповідне прохання до Константинополя. Але… Іван ІІІ боротися за незалежність, або просто чекати, поки прогнила Орда впаде не схотів…

Ясно, що зараз російські батюшки не дуже охоче згадують ті півтора сторіччя, за які їхня Церква не була легітимною. А якщо й згадують, то зазвичай брешуть про «підлі інтриги» воріженьків…

Зазвичай пишуть красиво, як наприклад, в Російській Вікіпедії:

«С 1448 по 1589 год Русская Церковь управлялась фактически независимыми митрополитами всея Руси».

 Але розповідати прихожанам про «ворогів» - одне, а фактична сторона справи – інша. Дуже хотілося московським царям та митрополитам, аби Європа і, головне, Константинополь визнавали їх за рівних. Навіть більше – за перших.

Щасливий випадок легалізувати вкрадене випав в 1589 році.

Справа в тому, що із падінням Візантії, Константинопольський патріарх, а також патріархи інших східних Церков опинилися у скрутному фінансовому становищі. Інші почали б економити: замість золота вкушати з олов’яного посуду; замість вин коштовних пити джерельну водичку, а язики фламінго у меню замінити на більш грубі й здорові наїдки. Та отці Церкви не могли опустити свій престиж. Тому пішли іншим шляхом – почали їздити світом і просити милостиню.

Першим у Москві (1586) опинився патріарх Антиохійський  Іоакім. Милостиню йому дали. Величезну. Ще більше золота опинилося в персональних скринях патріарха. Ціна питання – посприяти встановленню в Москві помісної Церкви. Іоакім обіцяв.

Однак патріархи Східних церков чомусь не поспішали визнавати Москву. Тоді в гості до Кремля було запрошено не кого-небудь а – самого патріарха Константинопольського. Теж за «матеріальною допомогою».

Далі слово самим росіянам:

«Через два года после Антиохийского патриарха в Москву приехал, тоже за милостынею, патриарх Цареградский Иеремия и не привез никакого ответа по делу о патриархе. Тем не менее московское правительство добивалось от Иеремии ответа и после разных переговоров с ним предложило ему самому остаться патриархом на Руси. Иеремия принял предложение и таким образом признал возможность установления нового патриархата. Добившись этого важного признания, Годунов повел дело так, чтобы не дать чуждому для Руси патриарху большого влияния на московские дела. Ему предложили жить в заглохшем Владимире, далеко от Москвы. Иеремия на это не согласился; но он уже не мог взять назад свое общее согласие на установление в Москве патриархата. После долгих споров его привели к тому, что он согласился поставить в русские патриархи Московского митрополита Иова. Поставление состоялось в январе 1589 г.; вместе с тем было учреждено на Руси четыре митрополии (в Новгороде, Казани, Ростове и на Крутицах около самой Москвы). Иеремия уехал домой и в 1590 г. собрал в Царьграде собор патриархов, который и утвердил произведенную в Москве реформу, назначив новому Московскому патриарху пятое место в сонме прочих патриархов (http://www.tularus.org/index.php/plat-manual/775-books-plat-64).

Написано красиво. Але неправду. Неправду ту видно навіть в цьому «прилизаному» тесті. В реальності все було дещо інакше.

«Пропозиція» до Ієремії залишитися в Москві патріархом, насправді означало те, що за наказом тодішнього царя Бориса Годунова, Ієремію було заарештовано й посаджено під варту. Спочатку його «просили» за гроші «посприяти» не просто визнанню неканонічної Московської митрополії, а – бери вище – встановленню самостійно (п`ятой в Східному християнстві!) патріархії. Ієремія пояснював, що то не можливо, що інші ієрархи ніколи на те не погодяться, що не від нього все залежить… Тоді й надійшла йому пропозиція залишитися в «першопрестольній»…

Розрахунок Годунова був наскільки нахабний, настільки й сміливий: в разі, якщо б Ієремію вдалося «зламати», Москва ставала б резиденцією Вселенського патріархату! А років за два-три з Ієремією міх статися «апоплексичний удар» і на новому – Московському(!) – вже Церковному соборі можна було б просунути в Патріархи Вселенські свою людину.

Здавалося б, ось він, Третій Рим – рукою дістанеш!

Та Ієремія теж розумів всю небезпеку (і для себе в тому числі) такого кроку. Тому тримався. Тримався навіть коли йому погрожували спустити вночі під лід Москви-ріки. Тримався, коли замість звичних марципанів, отримував на обід кашу й черствий чорний хліб.

Тоді Ієремію було посаджено в келію одного з монастирів міста Володимир – на хліб і воду. А народу оголошено: погодився патріарх! Залишається! І народ возрадувався…

Правда, проходили місяці, а нового патріарха видно не було. Служби не правив, з єпископами не зустрічався, запитання ієрархів з інших східних патріархатів про можливість аудієнції у Вселенського патріарха залишалися без відповіді…

Назрівав скандал. Першим на допомогу Ієремії прийшов… Папа Римський. Підняв бучу на увесь світ: куди Ієремію діли? Іноземні дипломати почали домагатися у московських правителів зустрічі з патріархом…

Довелося Ієремію відпускати. В 1589 року почет патріарха залишив Москву. До кордонів Московського царства, напевне, Ієремія дістався, поривши всі рекорди швидкості пересування.

Тим часом, в Москві було оголошено, що патріарх підписав документ на поставлення Патріархом Московським і всея Русі митрополита Іова. Це викликало бурхливу реакцію в клерикальному середовищі, адже одноосібно таке питання навіть Константинопольський патріарх не вирішував.

Далі пішла таємниця, оскільки твердження про те, що помісний собор в Константинополі 1590 року затвердив «рішення» Ієремії, не відповідає дійсності.

«Как показали графологические исследования конца XX века, значительная часть подписей иерархов (кроме самого патриарха Иеремии II) на Грамоте 1590 года была поддельной (из 105 подписей участников Собора не менее 70 не подлинны: выполнены не указанными в этих подписях иерархами) (http://ru.wikipedia.org/wiki/Патриарх_Московский_и_всея_Руси).

І лише на Великому Константинопольському соборі 1593 року питання про встановлення в Москві патріаршества було вирішено позитивно, принаймні, всі 42 підписи церковних ієрархів на документах визнаються справжніми. Про те, скільки московського золота, соболів та куниць за ці три роки «приїхало» в Константинополь, Антіохію, Олександрію та інші міста, де жили й працювали ці 42 ієрархи від яких залежало вирішення «питання», історія точної відповіді не дає.

Так Московські царі отримали власну Церкву. Яка з першого ж дня почала виконувати свою основну функцію – обслуговування забаганок і політичних інтересів світської влади. Не було жодної війни, яку вели московські царі, щоб її не благословив патріарх; не було жодного захоплення чужих земель без того, аби батюшки в церквах не пояснили народові всю «прогресивність» такого кроку. Натомість батюшкам влада дає чималі преференції. В часи давні Церкву було звільнено від податей в царську казну, а зараз вдячна держава дозволяє їй безмитно торгувати алкоголем та тютюном...

http://www.dela.ru/news/vstrecha-patriarkha/

Візит патріарха Кирили в Красноярськ. Здавалося б, Церкву відокремлено від держави, чому ж держава витарчає стільки грошей

на неї? Тому що своя, рідна... Власними руками вкрадена і відповідно

до власних вимог виплекана...

 

В результаті? В результаті в Московії, а потім Російській імперії склалася потворна державна система, яку було засновано на законному рабстві. Росія – єдина країна в світі, де людей продавали, мов собак. Не чорношкірих рабів, привезених з далекої Африки, а – власних «громадян», що жили тут з діда-прадіда. Росія – єдина країна в цивілізованому світі, люди в якій не мали власних прізвищ. Росія – єдина країна в цивілізованому світі, в якій навіть родова та політична еліта офіційно іменувала себе рабами (холопами). Чи може собі хтось уявити, щоб французький дворянин звертався до короля принижено: «Я, раб твоєї величності, ниций Франсуашка»?

Московські царі (не плутати з народом) принесли оту психологію крадія і грабіжника навіть сусіднім народам. В Україні, до того, як тут з`явилися «братні» чиновники, солдати та люмпени, що їх щедро породжувала тамтешня влада – селяни та міщани власних будинків не зачиняли: патичком припнуть, аби як то прийде бачив: нікого вдома – і все…

А скоро патріарх тієї Церкви приєде до Києва. Святкувати 1025-річя хрещення Русі. Наче Москва до тієї події якийсь стосунок має. Наче в 1948 році, за підтримки самого Сталіна, не святкували 500-річчя РПЦ...

 

Когось іще дивує, що в нинішній Росії щорічно видобувається лише нафти стільки, що кожному росіянинові щомісяця можна було б до його пенсії, зарплати чи стипендії виплачувати 200 доларів, а натомість вони отримують відому фігуру з трьох пальців? Когось іще дивує, що, наприклад, на олімпійські об`актив Сочі держава російська витратила більше трильйона рублів, а самі об`єкти при цьому побудувати забули?

Хтось насміхається над простими росіянами. Та чи в них справа? Чи винні прості люди, котрі змушені сторіччями жити в державі, основний принцип якої – красти? Красти у сусідів, у своїх власних громадян, обкрадати навіть прийдешні покоління, викачуючи з надр нафту й газ, молібден і золото, вольфрам і апатити, аби на виручені в Китаї гроші, побудувати для Президента та Прем`єр-міністра чергову дачку за мільярд доларів?

Допоки ця держава буде такою? Доки сам народ не скаже: досить! І не пожене копняками курною дорогою пещених чиновників і попів, обвішаних дорогими цяцьками. А поки що…

Відомий російський історик Карамзін якось, відвідуючи Париж, зустрівся із знайомим, котрий давно не був на батьківщині. На питання приятеля, як там справи, в Росії, Микола Михайлович відповів: «Воруют…»

 

ПАВЛО  ПРАВИЙ


http://polis-luga.blogspot.com/2013/06/blog-post_7.html
Категорія: Мои статьи | Додав: sokil (09.06.2013)
Переглядів: 322 | Рейтинг: 5.0/1 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Поиск
Друзья сайта
  • [11.02.2017][Мои статьи]
    Комітет порятунку музеїв протестує! (0)
    [26.01.2017][Мои статьи]
    Excavations at Baturyn in 2016 (0)
    [04.09.2016][Мои статьи]
    Музей плакату представляє Юрія Неросліка (0)
    [12.07.2016][Мои статьи]
    РОЗКОПКИ У БАТУРИНІ 2015 РОКУ. РЕКОНСТРУКЦІЇ КІМНАТ ПАЛАЦУ МАЗЕПИ (0)
    [06.01.2016][Мои статьи]
    РОЗКОПКИ ГЕТЬМАНСЬКОЇ СТОЛИЦІ БАТУРИНА У 2014-2015 РОКАХ (0)
    [18.12.2015][Мои статьи]
    Гармату Мазепи "Лев" вкрали з Кремля?! (0)
    [15.12.2015][Мои статьи]
    Аліна Певна: «Маріуполь – туристична та культурна Мекка Донеччини» (0)
    [14.12.2015][Мои статьи]
    "Відчуй Україну":Столичные живописцы привезли в Мариуполь пейзажи (0)
    [08.12.2015][Мои статьи]
    Відчуй Україну! - Маріуполь (0)
    [07.12.2015][Мои статьи]
    Мистецька акція «Відчуй Україну» стартує в АТО! (0)

    Каталог статей

    Міні-чат
  • Copyright MyCorp © 2017
    Зробити безкоштовний сайт з uCoz