Нещодавно причитав цілу добірку статей з приводу назви міста. Серед більше, як ста публікацій запам’яталося лише кілька – «Місто безіменне моє» та «Місто під знаком «поганяла». В останній публікації так охрестив Кіровоград місцевий письменник Сергій Колєсніков. Він дав цьому просте і логічне пояснення. «Поганяло» по-блатному – псевдонім. Отож, ми живемо у місті, яке носить ім'я «поганяла». Бо Кіров - це не справжнє ім'я «трибуна революції», як і Костриков. Насправді він - Цукерман. З знайдених документах царської охранки, стало відомо, що єврейському хлопчикові з Уржума дали прізвище жінки, котра привела його до дитячого притулку - Костриков. Хтозна, можливо, вона хотіла убезпечити його від подальших обмежень, які існували щодо євреїв у Російській імперії. А ім'я Кірова було надане місту, аби закреслити інше ім’я - земляка Григорія Зінов'єва (Радомисльського). Залишати й надалі радянську назву великий гріх перед Україною, адже так само можна було 6 місто на Інгулі найменувати й Цукерградом - принаймні Кіровоградщина тривалий час була лідером з виробництва цукру в СРСР. Отака історія назв та прізвищ людей, що причетні до частих перейменувань… Чим не «прибамбас»?

Серед інших прибамбасів із того, що в місті відбувається зараз або нещодавно… виходила друком газета «Страна Совєтов»… А її редактором був – В. Крупський. Гра слів, але під ними якась незбагненна сатанинська суть та чорний гумор, що на межі з фатумом.

А що ще діється у місті? Серед самих дивних по суті дійств мабуть є святкування його оборони від німців у 1941 році. На це, як корінний мешканець міста в п’ятому- шостому поколінні, зазначу, що місто від німців насправді ніхто не обороняв. Це пам’ятають очевидці, про цю брехню, з наведенням фактів та документів писали місцеві ЗМІ. Але оборону святкують, і здогадайтесь коли ? Саме 4 серпня, в день вступу гітлерівців у місто!!! Вступ за розповідями свідків був цікавий. Спочатку винюхати, що до чого приїхало кілька мотоциклістів, а потім в підсумку посунули основні колони, і наразилися на… «засідку» мешканців міста з квітами та хлібом сіллю. Нікому чомусь не вистачило в кебі «проголосити це свято на один-два тижні раніше ?

А ще у місті, як обласному центрі заснували для всієї області дивну премію, з немалих видачею грошей. Премія носить прізвище місцевого архітектора Федора Паученка, але видається за «успіхи і заслуги» у геральдиці та прапорознавстві, до яких ім’ядавець премії не мав жодного відношення. І тішаться люди лауреатством і грішми, і Паученка згадують щороку…

Є у місті і водне диво, створене не міфічним водяним. Це не лише загублена річка Інгул, а ще і водогін з Дніпра, що нібито поїть місто водою. Щоб ввести цю будову пронумерованої за радянських часів п’ятирічки, що має довжину майже 120 кілометрів, до ладу, в околицях міста заглушили не один десяток артезіанських свердловин. що майже двісті років реально поїли місто. Відзвітували про найдовший в Європі водогін, отримали ордени, медалі, грамоти, подяки, а хто зумів і гроші. І це ж треба було здогадатися, джерельну воду замінити річковою. Водогін з часом природного зносу вже почав «рватися», і тому місто іноді залишається без води на 2-3 доби, поки залатають. А часом коли порив не перед містом, то ця доля наздоганяє сусідні міста Олександрію та Знам’янку. Та більше всього рвуться труби водопроводу в самому Кіровограді, як від віку, так і від циклічної, напруги пов’язаною з погодинною подачею води. В землю від таких поривів йде більше 40% води, яку проплачують через спритно обраховані тарифи мешканці міста. Але водникам цього мало, і тому хтось із них, здається запропонував ввести «абонементу плату» за наявність в помешканні труби і крана, а не води в них. Вода в кранах, м’яко кажучи, брудна, іноді вонюча, при отстої і кипятінні в осад випадає що завгодно. Дивлячись на порожні крани без води старенькі бабусі часом жартують: «Німці у місті були, але воду нам не відключали…»

А ще місто знамените тим, що під ним є справжнісінькі уранові копальні, а за екологічну шкоду від такого сусідства та видобутку майбутнього ядерного палива, ніхто нічого не отримує. Це вже здається факт єдиний у всьому світі. І чому місто не потрапило навіть у сім чудес України, не те що світу - теж ще одна загадка. Незрозумілий прибамбас…

Жарти жартами, але все перелічене має місце в реальному житті. А при осмисленні якось вивертається від здорового глузду і простої логіки. Дивне місто у дивному місці , і з дивними людьми… Дива в Кіровограді можливі!