Рівно 10 років тому у дні проведення Сорочинського ярмарку, який відвідав тоді Голова Уряду Кінах, довелося побувати у Полтавському краєзнавчому музеї.

На моє прохання показати щось із могили чи кургану засновника держави Болгарії хана чи кагана Кубрата ні один із 3-х екскурсоводів не зміг навіть згадати, хто такий Кубрат.

Вперше вони чули про знахідку поховання цієї видатної історичної фігури на тій території, де після міграції у Волзьку Булгарію булгар та на територію нинішньої Болгарії, значна їх частина залишилась на території Полтавської та навколишніх областей.

Історична версія про «братушків-слов’ян» дещо інша, ніж ми звикли чути у кінофільмах та читати. Ось одна найбільш відома:

«Дунайская Болгария

Третий сын Кубрата — Аспарух со своей ордой ушёл на Дунай и ок. 650, остановившись в районе нижнего Дуная, создал Болгарское царство. Местные славянские племена, не имевшие опыта создания государств, попали под владычество булгар. С течением времени булгары слились со славянами, и из смешения Аспаруховых булгар и вошедших в его состав различных славянских и остатков фракийских племен сложилась болгарская нация. Похоронен был Аспарух на территории современного города Запорожье».

Дуже екскурсоводи, а усі вони були із історично освітою, дивувались авторському твердженню про «розбавлений» генофонд слов’ян у центральній Україні волзькими булгарами. І прикладу красуні, нареченої коваля Вакули із «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки», яка у фільми мала зовнішність чорноокої татарської (казанських татар) красуні, а не русявої слов’янки із блакитними чи зеленими очима. Відкриттям для екскурсоводів стала інформація про знахідку усипальниці хана іще на початку 20-го століття.

Не знали вони і про те, що майже центнер золотих та срібних скарбів із його усипальниці були направлені у Ермітаж і не були повернуті у нашу країну після проголошення незалежності, хоча якісь домовленості у рамках СНД вже існували щодо повернення історичних цінностей.

І ось сьогодні інформагентство робить цікаве повідомлення:

«Болгари з всього світу зберуться на могилі хана Кубрата в Полтавській області».

Чому ж болгари усього світу знають про кагана Кубрата, а полтавчани – ні?

І чи знають вони, що назву Полтава якраз пов’язують із булгарами. Ось що вказано у «Вікіпедії»:

«Що стосується походження назви Полтави, то одні виводили її від річки Лтави, як поселення по Лтаві. Історик XIX ст. М. Арандаренко вважав, що перше поселення було в урочищі Олтава, по якому текла невелика річечка. Від назви урочища, на його думку, названо й поселення по Олтаві, а від «усічення» цього позначення виникла назва «Полтава» і річечка названа Полтавкою. Інші вважали і прагнули вивести назву «Полтава» від слов'янського кореня «пълътъ», «пълотъ» (українське «плетінь», «ліса», «огорожа»). Висловлювалася і думка про скіфсько-сарматські корені назви Полтави. У північнокавказьких, у багатьох тюркомовних етносів слова «ол», «ола», «ул». «ула» означають «поселення», «місто», а «таві» в осетинській і грузинській мовах означає «виток річки», «вершина», «крутий берег». Можна погодитися, що «Лтава» пішла від «Олтаві» чи «Ултаві». Назва, яку дали місту іраномовні племена, могла існувати й паралельно з тюркомовною. Але назва «Балтавар» змушує нас подумати, чи не є «Лтава» від «усічення» ..Балтавар". Тим більше, що давньоболгарський звук «б» у ряді давніх племен вимовлявся як «п», а в хозарських і давньоєврейських писемних джерелах позначався одним знаком. Для прикладу скажемо таке. Як давні, так і сучасні болгари говорять «балто». Наші українські селяни ще й донедавна називали його «палто», а нині ми всі говоримо «пальто». Тут добре видно, як болгарське «б» асимілювалося в українське «п». Остання літера «р» у назві «Балтавар» з часом зникла, а «Балтава» перетворилося на «Полтава». Тим більше, що ще й у документах XVII ст. зустрічаємо написання назви міста у різних варіантах — Платава, Плотава, Палтава».

На мою думку, кожна людина, яка претендує на звання освіченої, повинна знати історію держави, на землі якої вона проживає. А за ті давні часи, які не зберегли достатньо достовірні відомості про історію краю, знати усі найбільш поширені версії історії вказаного краю.

Що цікаво? Саме із ханом Кубратом пов’язують дослідники відому притчу-легенду про віник, який батько по прутку та цілком давав переламати синам. Ось як її описують у матеріали про наших булгар:

«Существует легенда, что Кубрат собрал всех сыновей перед собой. Он дал копьё старшему Батбаяну (Баяну) и попросил сломать его. Баян с лёгкостью разломал его. Затем он вручил ему сноп с копьями и велел снова сломать их. Как ни пытался Баян — это ему не удалось. Хан Кубрат сказал сыновьям, что если они будут дружными после его смерти, то победить их никому не удастся, а если разъединятся, то их «сломают» так же, как копьё, сломанное Батбаяном.

После смерти сыновья Кубрата не исполнили завет отца, и каждый со своим племенем избрал свой путь».

І на цьому закінчила своє існування Велика Булгарія. Як це співзвучно із нашою сучасністю. У деяких своїх публіцистичних матеріалах Ваш автор для завершення процесу створення нашої нації (див. «Заморожені» про замороження нації на відмітці 55% населення) закликав застосовувати відкладальний принцип по деяким питанням розбіжностей у нашому народові. На жаль це був, як і інші подібні заклики відомих публіцистів, глас волаючого у пустелі.