Головна | Мій профіль | Вихід Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS

Меню сайту
Locations of visitors to this page
Категории раздела
Мои статьи [2357]
Наш опрос
Ви впевнені у тому, що офіційна історія відповідає дійсності?
Всього відповідей: 476
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входа
Головна » Статті » Мои статьи

Топоніміка Кіровограда: шлях до сучасності


Топонімічна комісія Кіровоградської міської ради взяла у 2012 році досить тривалу паузу і не розглядала предметно пропозиції щодо перейменування вулиць і площ обласного центру. Одним із мотивів такого рішення було бажання міської влади нівелювати той нищівний шквал критики, який був скерований на неї патріотичною громадськістю міста за непопулярні і нелогічні рішення осені 2011 року. Тоді, зокрема, частині вулиці Леніна повернули назву Дворцова, яка не витримує жодної критики як з історичного, так і з філологічного ракурсів. Апофеозом протестних заяв і акцій став флеш-моб під назвою «Хто такий Дворцов?»


У березні 2012 року оновлено склад міської топонімічної комісії, до якої ввійшов також представник громадсько-політичного об’єднання «Перевесло». Було прийнято принципове рішення: поки не буде розроблено чітких критеріїв топонімічної політики в Кіровограді, доти пропозиції по перейменуванню конкретних вулиць брати до відома, але не розглядати по суті. На жаль, особливої активності історики, краєзнавці, журналісти, депутати не виявили. До 1 січня 2013 року, коли сплив термін прийому концепцій топонімічної політики у Кіровограді, до комісії надійшла невелика кількість документів. Це, зокрема, «Концепція топонімічної політики в місті Кіровограді» (автори – Микола Тупчієнко, Люція Тупчієнко-Кадирова, Костянтин Шляховий), «Проблематика та теоретичне обґрунтування» ( автор – Дмитро Сінченко).


Напередодні Нового року до міської ради надійшла концептуальна стаття відомого краєзнавця, автора кількох книг з історії міста над сивим Інгулом, заслуженого журналіста України Юрія Матівоса «Форми і принципи утворення та осучаснення топоніміки Кіровограда», яку ми пропонуємо читачам і запрошуємо взяти активну участь в обговоренні порушених у ній проблем.


За плануванням, архітектурою та топонімікою Кіровоград (1752-1775 – Поділ; 1775-1924 – Єлисаветград; 1924-1934 – Зинов’ївськ; 1934-1938 – Кірове; з 10 січня 1939 – Кіровоград) належить до числа міст Центральної України, які відображали процес розвитку містобудування Російської імперії у минулому, починаючи з середини XVIII ст. Адже у Росії до того не існувало ні архітектурно спланованих вулиць, ні традицій давати їм назви. Вперше вони з’явилися у Петербурзі. А Єлисаветград забудовувався слідом…


Осучаснювати топоніміку минулого набагато важче, ніж утворювати нову, особливо ту, що складалася у XVIII ст. Дослідникові не досить мати документальні дані – треба їх правильно осмислити і вивчити з позицій того часу, а не робити фонетично-морфологічний аналіз з погляду ХХІ ст. Бо традиції, світогляд, звичаї, мислення людей минулого дуже різняться від сучасних. Коли ведемо мову, скажімо, про назви Ковалівки, Гончарівки, Мотузянки, маємо враховувати, що вони походять, можливо, від фаху, а можливо, від прізвищ людей. У ті часи в Україні існувало безліч професій ремісників: поет Клементій Зіновіїв у своїх віршах називає близько сотні фахівців, переважна більшість з них нам невідома, у топоніміці частина їх збереглася.


Окремі дослідники категорично твердять, що у дорадянські часи не було жодної вулиці чи площі, названої ім’ям царської особи, політичного діяча або генерала. Як у такому разі пояснити назви Миколаївська, Воронцовська, Каховського (тепер вважається, що походить від Каховки, насправді - від прізвища губернатора Катеринославщини), Павлівська, Єлисаветинська, Соколівська? Одна з найперших центральних – Московська-Перспективна, перейменована у часи військових поселень на Миколаївський проспект. Про дві Бикові й казати нічого – чоловік мав чин капітана. Те саме стосується судження стосовно того, що у місті до 1903 року не було жодного світського антропонімного найменування. Невже згадані люди не світські?


Християнський світогляд назвотворців XVIII ст. справді справляв значний вплив на події того часу. Але до топоніміки він не мав жодного стосунку. Рішенням Московського церковного собору 1661-1667 років були заборонені культи місцевих святих, а також використання у назвах цивільних поселень, споруд, вулиць імен, канонізованих церквою. Таким правом користувався виключно цар (імператор), називаючи військові об’єкти, полки, створюючи символи, регалії тощо.


Слід враховувати, що на вказаний період припадає церковна реформа, яку проводили у Росії царі Олексій та Петро Романови. Розкол церкви призвів до жорстоких сутичок між владою і старовірами, а також протиборства прибічників і противників офіційної церкви. На берегах Інгулу зібралися у рівній кількості представники обох течій, довгий час вони не визнавали верховенства однієї церкви над іншою. Уся влада – і церковна, і світська зосередилася у руках «земного бога» - імператора Петра. Він першим всупереч церковним канонам почав застосовувати у топоніміці увічнювальні назви осіб царського роду та до нього наближених, припинив канонізацію нових святих, замінивши її возвеличенням роду Романових. Засновану на берегах Неви фортецю назвав «Санкт-Пітер-бурх» - буквально -неприступна фортеця Петра, укріпленню на Уралі надав ім’я своєї дружини Катерини (тепер м. Катеринбург). Готуючи усю країну до відзначення 100-ліття правління династії Романових, родоначальником її визначив боярина часів царювання Івана Калити Андрія Кобилу, який був Романовим у сьомому коліні.


Рання історія сучасного обласного центру заплутана і невивчена. У «Историческом очерке г. Елисаветграда» дається перелік усіх 14 вулиць, що існували у місті станом на 1796 рік. Але друкують їх не в алфавітному чи послідовному порядку, як прийнято в історичній науці. Серед них немає вулиць Успенської та Купецької. Та вже через рік, при описанні пожежі 1798 року, їх згадують. Причому, уточняється: Купецька тепер Преображенська. А Успенська яка? Плутанина поглиблюється, коли аналізувати першодрежело, яке зберігається у обласному державному архіві і чомусь уперто, вже протягом двох століть, не береться до уваги науковцями і краєзнавцями, хоча вони про існування його знають і навіть читали. Називається воно «Описание города Елисаветграда, сделанное в 1796 году городским магистратом». У ньому читаємо: «Город Елисаветград… начало своё имеет с 1752 года… Внутри города… церкви: каменная Успенская одна, деревянных четыре: 1-я Греческая-Владимирская, 2-я Знаменская, 3-я Покровская и 4-я старообрядческая Преображенская, да за городом кладбищенская Петропавловская деревянная».


Звернімо увагу: у «Описании…» Успенська церква, кам’яна, існувала на час написання документа – 1796 рік. А в «Очерке…», який вийшов у світ через сто років, сказано: «Собор во имя Успения Пресвятой Богородицы… каменный… построен в 1798 году… взамен сгоревшей деревянной церкви». Або таке. У багатьох документах того часу згадується Знаменська церква, за даними довідника «Весь Елисаветград» за 1910 рік «самая древняя… построенная, по преданию, в начале XVIII века».


Так детально розглядаємо храми, бо на початковому етапі забудови міста діяв принцип утворення топонімів від назв храмів і храмових об’єктів. Це не заборонялося, навпаки підтримувалося Церковним Собором. Так само, як принцип утворення найменувань на честь храмового дня. (Повторимо: в жодному разі не на честь святих).


Другою за значенням, але не основною за послідовністю формою утворення назв, були перенесені або вторинні. Карта міста рясніє ними, переважна більшість з них збереглися до наших днів: Київська, Харківська, Полтавська, Запорізька, Чигиринська, Бериславська, Перекопська, Кримська і т.д. Вони чітко вказують географію переселень людей на береги Інгулу, Біянки. За цими назвами неважко визначити національний склад переважної більшості переселенців.


До третьої форми найменувань належать місцеві. Вигінна, Криничувата, Колодязна, Болотяна, Глиняна, Велика Балка, Озерна Балка, Солодка Балка, Собача Балка (річка Біянка у давнину теж називалася Балкою). Частина найменувань більше з політичних, ніж з етичних міркувань була замінена (Болотяна, Грязна, пров. Бідний).


Окремо виділимо рельєфні, гідронімні, флоронімні назви. Це, як правило, провулки: Крутий, Об’їзний, Обривний, Піший, Піщаний, Спускний, Річковий, Зарічний, Скелястий, Лісовий, Степовий, Балківський, Кам’яний яр та ін. У місті існувало кілька вулиць з професійними назвами: Купецька, Мала Міщанська, Велика Міщанська, Ковалівська, Млинки, Водогінна, провулки Рибачий, Цегельний та ін.


Тут подано частину назв вулиць, провулків які виникали стихійно, залежно від місцевих умов, світогляду тих людей, які творили назви. Сьогоднішнім назвотворцям не під силу змінити таку місцеву топоніміку, бо для мешканців вона – невід’ємна частка їхньої історії.


Протягом перших двох десятиліть (1752-1772) забудова поселень обох берегів Інгулу зазнала суттєвих змін, у їх стилі почали чітко проявлятися ознаки урбанізації. Академік Й. Гільденштедт, який побував у наших краях з науковою експедицією у 1774 році, зафіксував три види поселень: фортецю, слободи навколо неї і форштадт (цивільне поселення) з вулицями. На Правобережжі, західніше фортеці, він відзначає Пермський табір, «адже там раніше стояв табором Пермський полк. У ньому близько 120 будинків, які займають солдати, тому він називається ще Солдатською слободою» (з 1938 – вул. 20 років міліції). «Грецькою слободою називається південна частина форштадту. Тут живуть багато грецьких купців і є церква в ім’я царя Костянтина. Пулковською або Артилерійською слободою називається північний бік західного форштадта». Крім цих трьох слобід ніяких інших автор на Правобережжі не фіксує. На карті 1913 року Грецька, Пулковська відсутні, натомість вказані Верхня та Нижня Бикові, які разом з іншими утворили передмістя Бикове.


На північному боці Інгулу лежить форштадт, який називається Подолом, - пише Гільденштедт. – У ньому нараховується близько 600 будинків, розташованих правильними вулицями». Поселення слід називати предтечею міста. Воно стане ним у 1775 році. І будуть у ньому оті 14 вулиць, що згадуються у документах XVIII століття. Шість з них - Московська-Перспективна, Мала Міщанська, Піховська-Донська, Велика Міщанська, Хрестовоздвиженська, Василівська-Безпопівська - вже у кінці століття зникнуть назавжди. Пермська і Андріївська чомусь опиняться на Правобережжі, далеко від Подолу. Вулиці Олексіївська, Петрівська, Олександрівська, Михайлівська та Архангельська залишилися недоторканими і зберегли свої назви аж до радянських часів. Зокрема, Олексіївська перейменована на імені Гагаріна аж у 1961 році.


Чим пояснити зміну онтологічного процесу найменувань вулиць офіційним, наказовим, і чому виникла потреба перейменувань усього лиш через 20 років існування першоназв, хоча державний лад у країні не змінився? Пояснюється все дуже просто: на початку листопада 1796 року померла «благодетельница рода человеческого императрица Екатерина» (визначення Пашутіна), на престол зійшов її син Павло. Прихильник пруської монархії, він ненавидів політику матері, яка не визнавала «нємцов» і обожнювала греків, а вони вважали російську самодержицю «єдиновірною покровителькою». За свою відданість греки поплатилися відразу після приходу Павла до влади. І не тільки вони. Хворобливу ідею перекреслювати в усьому діяльність матері, син втілив у перейменування міст, які досягли розвитку при ній та ненависному Павлові Потьомкіну: Катеринослав став Новоросійськом, Севастополь – Ахтиаром, Феодосія – Кафою. Катерина після повстання Пугачова зненавиділа донських козаків, Павло став їхнім покровителем. За правління Катерини зрівняли у правах розкольників-купців і ремісників з іншими громадянами. Павло зайнявся справами церковними, переслідував розкольників, розганяв утворені ними секти, брив їм бороди, бив і відправляв на поселення.


У Єлисаветграді – улюбленому місті Потьомкіна – вулиці Мала Міщанська і Велика Міщанська були змінені відповідно на Нижню Донську та Верхню Донську, Купецька на Преображенську, Хрестовоздвиженська на Успенську. (Подібне посмертне глумління над політичним попередником повторив через півтора століття у тій самій імперії, тільки під назвою СРСР Хрущов над Сталіним. У результаті зведення рахунків «вождів» вулицю Михайлівську перейменують спершу на Зинов’ївську, а потім на Кірова, Архангельську на Молотова, далі на Червоногвардійську). У 1903 році вул. Невську безпідставно перейменували на Пашутінську (із порушенням орфографії), у радянські часи вона носила ім’я І. Компанійця, у перші роки незалежності їй під прикриттям повернення першоназви повернули… другу. Торік Володарського перейменували на Тарковського (чомусь не Тарковських). Ще раніше Петрівській надали ім’я Тараса Шевченка, Московській – Дзержинського, Нижній Донській – Тимірязєва, Олексіївській – Гагаріна. Сьогодні з 14-ти перших вулиць Подолу назви не зберегла жодна. Така доля антропонімних назв – вони є прерогативою влади, існують, доки існує вона. Цей процес закономірний, прийнятий у всьому світі, цілком заснований на законах логіки. Із тих, які не відповідають цим законам, залишаються архаїзмами вулиці Кірова, Червоногвардійська, Карабінерна, Дзержинського, Тимірязєва.


Наступне порушення топонімічної традиції здійснив імператор Микола І. За його наказом у місті було збудовано три мурованих корпуси кавалерійського юнкерського училища. Оскільки в одному з них обладнали кілька кімнат для прийому царів, які періодично приїздили до міста у зв’язку з військовими маневрами, один з корпусів символічно назвали палацом. Це й послужило місцевим чиновникам приводом назвати вулицю, яку ще й не почали будувати, Двірцевою. Щоб догодити імператорові, запопадливі керівники міста вулицю Московську-Перспективну перейменували на Миколаївський проспект. Цар не заперечував. Невдовзі поблизу училища заклали кілька наріжних будинків, від яких в обох напрямках почалася забудова нових вулиць. Вони одержать назви Іванівська, Інгульська, Миргородська, Театральний провулок та Кавалерійська. У бік училища продовжать Олексіївську, Петрівську, Московську, Нижню Донську, Успенську та Преображенську. Повністю забудують їх у радянські часи, центральна частина міста складатиметься із 25 вулиць, які практично без змін (додалися пр. Сталіна, перейменований на Комуністичний та вул. Нова (Василини) існують досі.


За роки радянської влади майже всі, а у центральній частині (окрім Гоголя) всі, вулиці міста, які хоч малою мірою носили ідеологічний зміст, змінили назви на комуністичні. І всі (за винятком Декабристів та Червоногвардійської) – антропонімні. За 20 років незалежності із ~850 вулиць міста не перейменовано жодної, що носили назви з часів Російської імперії, за вийнятком двох. Кільком вулицям повернуто назви, та й то невдало. Ніякого національного, виховного, пізнавального змісту, крім абсурду, не несуть назви вулиць Велика Пермська, Верхня Бикова (адже не існує Малої, Нижньої). Тим більше, що вони – не першоназви. Особливо помилково повернуто назву Дворцовій з продовженням Верхнєдонської. Адже на цій вулиці були розташовані п’ять театрів: «Зимовий», «Літній», «Казка», «Ілюзія», «Зірка», клуб громадських зібрань, на сцені якого починали артистичну діяльність корифеї українського театру на чолі з М. Кропивницьким. На вулиці діє обласний академічний театр ім. М. Кропивницького, недавно відбудованиц. Беззаперечна назва вулиці – Театральна. Є що показати і розказати туристам.


Зупинимося на питаннях походження та орфографічного виконання назв окремих вулиць, які викликають суперечливі тлумачення. За твердженням окремих «назвотворців» деякі вулиці міста мають назву від імен святих. Насправді назви кількох вулиць походять від найменувань храмів: Преображенська, Покровська, Знаменська, Петропавлівська. Архангельська (названа на честь Архангельського собору у Москві, заснованого у 1333 році Іваном Калитою. Служив місцем поховання московських государів, починаючи від Калити до Петра І. У їх числі царі – батько і дід Петра – Олексій та Михайло. Правнука – імператриця Єлисавета увічнила обох разом з батьком, не забувши і себе у назвах вулиць усіх міст Росії). Пізніше забудовану вулицю назвали Іванівською на честь дзвіниці Іоанна Великого, яка стала символом пожежної каланчі із потужним дзвоном, що його було чутно на все місто. «Унікальність» цієї вулиці, яка сьогодні перейменована на Чорновола, полягає у тому, що на ній встановлено аж дві меморіальні дошки на одному кварталі. Причому, одну встановлено у часи СРСР, другу – у роки незалежності України.


Нарешті про орфографію. З часу запровадження у Росії (середина XVIII ст.) офіційних назв вулиць, процедура відбувалася за певними моделями. Антропонімні (увічнювальні) утворювалися від імен царської родини (прізвище у ній офіційно не використовувалося) за тодішнім російським правописом з допомогою суфікса -ск(ськ): Олексіївська, Андріївська, Петрівська, Михайлівська. Згідно з удосконаленим правописом кінця ХІХ століття, такі назви утворювалися від прізвищ з допомогою родового відмінку: Шевченка, Гоголя, Пушкіна і т.д. Назва вулиці Пашутінська, яку нещодавно вдруге переписали за роки незалежності, суперечить сучасній орфографії.


Топоніміка - справа національної політики. Тому при перегляді антропонімних та відантропонімних назв (у місті близько ста вулиць і провулків носять назви міст колишнього СРСР, майже 250 відтворюють імена, події Росії, СРСР) акценти слід розставляти лише під національним, україноцентричним кутом зору, а не під вигаданим поверненням «історичних». Для нашого міста увічнення імен діячів чужих держав і назв у формі династії Романових, Пермських полків, капітанів Бикових, а тим більше Дворцових, є принизливим і антинаціональним.


Пропонується першочергово перейменувати та повернути 30 найголовніших назв вулиць центральної частини міста та тих, якими триває інтенсивний потік пасажирського транспорту і які можуть бути задіяні при складанні туристських маршрутів.


  1. Дзержинського – М. Садовського.
  2. Тимірязєва – Трипільська.
  3. Пролетарська – Лебединська.
  4. Орджонікідзе – Кавалерійська.
  5. Калініна – Шульгіних.
  6. Декабристів – Я. Паученка.
  7. Кірова – 24 серпня.
  8. Червоногвардійська – Вільного козацтва.
  9. Карабінерна – Г. Лангемака.
  10. Жовтневої революції – Вокзальна.
  11. Фрунзе – Є. Чикаленка.
  12. Щорса – Г. Дмитрян.
  13. 50 років Жовтня – Січових стрільців.
  14. Ушакова – П. Калнишевського.
  15. Героїв Сталінграда – Героїв Крут.
  16. 40-річчя Перемоги – Чумацький шлях.
  17. Свердлова – В. Голубовича.
  18. Московська – Северина Наливайка.
  19. Ленінградська – Української армії.
  20. Белінського – М. Федоровського.
  21. Добровольського – Л. Мацієвича.
  22. Сиваська – Жовтоводська.
  23. Гайдара – Г. Синиці.
  24. Суворова – Синєводська.
  25. Комінтерна – Центральної Ради.
  26. Салтикова-Щедріна – М. Левитського.
  27. В. Терешкової – Балашівська.
  28. В. Бикова – Грецька.
  29. Воронцовська – 1 грудня.
  30. Просп. Комуністичний – Скіфський.

Ці пропозиції не догма – можливі варіанти, вироблені колективною думкою фахівців, позбавлених заангажованості і суб’єктивізму. У основу топонімічної політики слід покласти те, що назви мусять відображати характерні ознаки об’єкта, враховувати географічні, історичні, національні аспекти його, думку населення, яке проживає, насамперед, на конкретно взятій вулиці. Не остання деталь у назві – її милозвучність, привабливість, мінімальна стислість, простота вимови.


http://www.pereveslo.org.ua/index.php/suspilstvo/item/23-%D1%82%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%BC%D1%96%D0%BA%D0%B0-%D0%BA%D1%96%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B0-%D1%88%D0%BB%D1%8F%D1%85-%D0%B4%D0%BE-%D1%81%D1%83%D1%87%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96.html


Категорія: Мои статьи | Додав: sokil (21.01.2013)
Переглядів: 1566 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Поиск
Друзья сайта
  • [11.02.2017][Мои статьи]
    Комітет порятунку музеїв протестує! (0)
    [26.01.2017][Мои статьи]
    Excavations at Baturyn in 2016 (0)
    [04.09.2016][Мои статьи]
    Музей плакату представляє Юрія Неросліка (0)
    [12.07.2016][Мои статьи]
    РОЗКОПКИ У БАТУРИНІ 2015 РОКУ. РЕКОНСТРУКЦІЇ КІМНАТ ПАЛАЦУ МАЗЕПИ (0)
    [06.01.2016][Мои статьи]
    РОЗКОПКИ ГЕТЬМАНСЬКОЇ СТОЛИЦІ БАТУРИНА У 2014-2015 РОКАХ (0)
    [18.12.2015][Мои статьи]
    Гармату Мазепи "Лев" вкрали з Кремля?! (0)
    [15.12.2015][Мои статьи]
    Аліна Певна: «Маріуполь – туристична та культурна Мекка Донеччини» (0)
    [14.12.2015][Мои статьи]
    "Відчуй Україну":Столичные живописцы привезли в Мариуполь пейзажи (0)
    [08.12.2015][Мои статьи]
    Відчуй Україну! - Маріуполь (0)
    [07.12.2015][Мои статьи]
    Мистецька акція «Відчуй Україну» стартує в АТО! (0)

    Каталог статей

    Міні-чат
  • Copyright MyCorp © 2017
    Зробити безкоштовний сайт з uCoz