12 квітня світ традиційно згадає дивовижну посмішку простого російського хлопця, який відкрив людству дорогу до зірок. 12 квітня росіяни черговий раз з гордістю скажуть – так, ми були першими! 12 квітня, традиційно, ніхто навіть не обмовиться, що "космічна дорога” для першого космонавта планети (і не тільки для нього) була прокладена переважно працею та розумом українців.

Український ракетоносій «Зеніт» готовий до морського старту

Передбачу скептичні посмішки. Мовляв знаємо-знаємо, – а ще Україна – батьківщина слонів і Ісус Христос був гуцулом (пам’ятаєте, на початку 90-х ходила така версія в професійно-патріотичних газетках?). Але попри скепсис, українці таки дійсно мають повне право претендувати на першість.

Україна не батьківщина слонів, але…

Хоча порох та ракети власне винайшли хитромудрі китайці, але перший поштовх для розвитку ракетної техніки в Європі дав українець – генерал-лейтенант Олександр Засядько, який ще у середині 19 століття розробив цілу серію різних бойових ракет та створив у російській армії ракетну роту.

Першим, хто додумався використати ракети для польоту людини у космос теж був українець – Микола Кибальчич. Народився він на Чернігівщині в сім’ї місцевого священика. Свого часу Кибальчич прославився головним чином тим, що виготовив унікальну бомбу, якою народовольці прикінчили російського імператора Олександра ІІ. Пристрій для реактивних польотів Кибальчич розробив у останні дні свого життя – ескіз космічного корабля було видряпало уламком ґудзика на стіні тюремного каземату. Перед самою стратою Кибальчичу вдалося передати папери з розробками реактивного літального апарату адвокатові, але їх вилучила царська "охранка”. Унікальний винахід надовго було поховано в архівах спецслужб…

Лише після революції світ дізнався, що Ціолковський був не першим і що його майже на три десятиріччя випередив страчений 3 квітня 1881 року українець Микола Кибальчич. До речі, Ціолковський теж не був 100% русаком і мав добрячу частину української крові. Зокрема серед його українських предків був Северин Наливайко.

Як не дивно, але в усіх російських джерелах Микола Кибальчич нині фігурує як "великий російський винахідник”. Хоча власне роль Російської держави в долі українського генія вичерпалася тим, що вона його стратила та поховала в архівах "охранки” його винахід.

"Вєлікім русcкім учьоним” чомусь став і житомирянин Сергій Корольов. Той самий, на чия ракета 12 квітня 1961 року виведе у космос першу людину планети.

Останнім часом став "русcкім конструктором” і видатний радянський вчений українського походження, батько космічної станції "Мир” та комплексу "Буран”-”Енергія” одесит Валентин Глушко.

Ще коли всі ми жили в "єдиній дружній сім’ї вільних народів” спостерігалася дивна закономірність – якщо людина прославилася чимось великим до 1917 року – це був "великий російський учений (художник, поет, письменник, тощо)”. Якщо після революції – то "великий радянський”… Чи не найкумеднішим прикладом приватизації чужої слави є "великий російський художник” Марк Шагал, який усе своє життя прожив, відгороджений від матінки Росії "чєртой осєдлості” у білоруському Вітебську. А не стань він всесвітньо знаменитим, так би й залишився цей "вєлікій расійскій художнік” просто "ж…кой мордай”…

Після 1991 року процес "приватизації” геніїв набув свого логічного завершення – всі "радянські генії” дивним чином вмить стали "російськими”… "Старший брат” щедро, по-братськи розподілив не лише колишні активи та закордонну власність СРСР, але й спільну історію та досягнення.

Торував для людства дорогу до зірок і полтавчанин Олександр Шаргей (Юрій Кондратюк) – теж, якщо вірити північним сусідам – "великий російський”… Українець Олександр Шаргей став росіянином Юрієм Кондратюком у 1921 році. Поміняти документи довелося з простої причини – у громадянську Шаргей вступив не до тієї армії, що потрібно….

Ще у 1928 році він у своїй книзі "Завоювання міжпланетних просторів” виклав основи усього на чому базується сьогоднішня космонавтика – починаючи від основного рівняння польоту ракети, закінчуючи ідеєю використання гравітаційного поля небесних тіл для руху космічних кораблів. На сьогодні майже усі його розробки успішно використані на практиці. Найбільш відомою з них став розрахунок пілотованого польоту на Місяць, який американці поклали в основу своєї місячної програми.

Але немає пророків у своїй вітчизні. Пересічному українцеві ім’я Кондратюка навряд чи про що говорить. Навіть пам’ятна монета випущена у червні 1997 року Національним Банком України на його честь була з помилкою – розрахована Кондратюком траєкторія польоту до Місяцю виявилася закрученою не у ту сторону. Монету терміново довелося перекарбовувати на нову – правильну.

Вступивши у 1941 р. добровольцем до народного ополчення у лютому 1942 року він пропав без вісти. Разом з ним пропав і портфель з його ракетними розробками, з яким він ніколи не розлучався. На відміну від радянської влади, яка спокійнісінько вкинула в м’ясорубку війни геніального вченого, німці одразу второпали, який скарб потрапив їм до рук. Є свідчення, що деякі матеріали з цього портфелю були використані при розробці знаменитої ракети "Фау-2″, на базі якої після перемоги СРСР та США вибудовували свої ракетні програми. А от доля самого Шаргея-Кондратюка досі невідома.

"Радянський” – не значить "російський”

Не лише теоретиками багата славетна українська земля. У 1937 році в Харківському авіаційному інституті було створено Харківську реактивну групу, яка незабаром успішно запустила велику стратосферну ракету.

Невдовзі, після війни,1951 року автомобільний завод у Дніпропетровську перетворюється у засекречену "поштову скриньку № 586″. Замість авто на ньому починають виготовляти радянські ракети Р-1 (трохи вдосконалений варіант вже згаданої німецької "Фау-2″). Трохи пізніше на території заводу створюється Особливе конструкторське бюро на чолі з Михайлом Янгелем. З 1966 року це Південно машинобудівний завод та КБ "Південне”.

Крім найрізноманітніших бойових ракет, це підприємство внесло чималий внесок в створення космічної слави СРСР, пізніше також з успіхом привласненою Москвою. Вже у 1957 році на базі бойової ракети "Р-12″ тут було створено космічний носій "Космос”, що з успіхом експлуатувався цілих два десятиріччя до 1977 року включно. Повний перелік усіх космічних носіїв, та супутників розроблених та виготовлених у Дніпропетровську займе не одну сторінку. Варто зазначити принаймні космічні апарати "Метеор”, "Стріла”, праобраз сучасних "шатлів” орієнтований в атмосфері супутник "Космічна стріла” запущений ще 1967 року (!), супутники з серії "Інтеркосмос”, тощо.

Українські спеціалісти в середині сімдесятих допомогли проторувати дорогу до зірок Індії, надаючи технічне сприяння в розробці та запуску супутників "Аріабхата” та "Бхаскара”.

На радянський космос крім "Південмашу” у тій чи іншій мірі працювали десятки інших підприємств, НДІ, та наукових центрів. Вже у запуску першого штучного супутника Землі (4 жовтня 1957 року) були задіяні українські підприємства "Комунар” та "Арсенал”. Вони ж, брали участь у підготовці "Гагарінського старту”. Усього в УРСР базувалася третина підприємств та закладів від загального космічного потенціалу СРСР.

До речі, при тому, що (перефразовуючи Жванецького) РСФСР покривала УРСР як "як бугай вівцю” близько 40% радянського (а потім й російського) загону космонавтів складали саме вихідці з України. Тому привласнення усіх досягнень радянської космонавтики однією Росією, м’яко кажучи, некоректне.

Україна та "любимый лунный трактор”

Єдине, у чому в космічній гонці СРСР відверто програла США була місячна програма. "Совєтам” так і не вдалося висадити людей на Місяці. Правда після того, як це зробив "Дядько Сем”, Москва пихато заявила: "А ми й не збиралися”. Мовляв, навіщо посилати людей, якщо все можна дослідити за допомогою техніки. Правда керівництво СРСР тут брехало. Збиралися, ще й як. Були розроблені і збудовані спеціальні місячні модулі, а в загоні космонавтів була підготовлена відповідна група. Але після того, як по нічному світилу, не без заочного сприяння українця Кондратюка, потопталися американці було вирішено не тратити сили та кошти.

Гордістю радянської місячної програми став "Луноход”.

Мало хто знає, але свій шлях "любимый лунный трактор” СРСР до Місяця розпочав в Україні. Для підготовки команди, що керувала "Луноходом”, та для випробовувань самого апарату в кримських горах під Сімферополем було створено спеціальний "місяцедром”.

На Місяць було запущено усього два "трактори” – "Луноход-1″ (1970 р.) та "Луноход-2″ (1973 р.). Під час виконання місячної місії "трактористи” теж знаходилися у Криму – у центрі керування в селищі Шкільне. Пізніше зі Шкільного керували роботою космічних кораблів "Союз”, брали участь у здійснення першої міжнародної стиковки "Союз”-”Аполон”, відстежували перший, і єдиний політ радянського "човника” "Буран”…

Не зважаючи на те, що тодішній Президент України любив розповідати про себе, як про "космічного” вченого ракетника, незабаром після проголошення незалежності України центр у Криму було майже повністю знищено…

На пам’ять про славетну космічну минувшину в Україні залишився лише брат-близнюк "Лунохода-2″, який колись проходив випробування на кримському "місяцедромі”. Свого часу його передали в дарунок Космічній виставці, що у таборі "Артек”. Попри скромну назву "виставка” на сьогодні володіє унікальними експонатами, яким можуть позаздрити найсолідніші космічні музеї – зокрема це тренажери, на яких тренувалися перші космонавти Землі, тренувальний скафандр Гагаріна, та парашут, на якому він приземлився після свого легендарного польоту (виставку було створено саме ініціативою та безпосередньою участю першого космонавта). Представлено і скафандр космонавта Леонова у якому було здійснено перший вихід людини у відкритий космос.

Досить рідкісним та незвичним експонатом є космічний скафандр песика Чернушки. Собака прославилася тим, що у 1961 році разом з манекеном "Іван Іванович” злітала у космос по програмі, яку готували для Гагаріна. До речі, цей манекен, який двічі побував у космосі теж представлено в експозиції. Є достатньо інших космічних реліквій. Найбільший ажіотаж серед дорослих відвідувачів однак викликає пластикова туба з традиційною етикеткою "Столичної” горілки, представлена серед експонатів "космічної їжі”.

Цікаво, що в самій Росії на сьогодні майже не залишилося реліквій пов’язаних з першими космічними польотами. Більшість з них продано за кордон. У 1993 році через аукціон Сотбіс за 68500 дол. (При стартовій ціні 5000 дол.) росіяни примудрилися продати навіть "Луноход-1″. Правда вивезення його з Місяця – за рахунок покупця.

Космічне сьогодення

За роки незалежності Україна впевнено посіла своє місце серед провідних космічних держав світу. Сьогодні ми випускаємо найрізноманітніші ракетоносії. Від "космічної малолітражки” – типу "Циклон-3″ (супутники до 600 кг), до важкої "космічної фури” "Зеніт-2 SLВ”, здатної вивести на орбіту до 14 тонн. На базі балістичної ракети SS-18 "Сатана” створено мирні космічні носії серії "Дніпро”. Усього на трьох закордонних космодромах – Байконур, Плесецьк і "Сі Ленч” – експлуатуються п’ять українських ракетно-космічних комплексів: "Циклон-2″, "Циклон-3″, "Зеніт-2″, "Зеніт-3SL”, "Дніпро”, якими, з 1991 року здійснено майже вісім десятків пусків, та виведено на орбіту понад півтори сотні супутників. На сьогодні Україна контролює 10% ринку космічних послуг.

Останнім часом з’явилася інформація про те, що НКАУ планує разом з НАСА розпочати нову спільну Місячну програму… Дай Боже! Адже сьогодні космічні дослідження – це не лише престиж держави, але й надзвичайно прибутковий та перспективний бізнес. Потенціал поки що є.

Дмитро Полюхович, Інтернет-Репортер

Народний Оглядач