Головна | Мій профіль | Вихід Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS

Меню сайту
Locations of visitors to this page
Категории раздела
Мои статьи [2357]
Наш опрос
Ви впевнені у тому, що офіційна історія відповідає дійсності?
Всього відповідей: 476
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входа
Головна » Статті » Мои статьи

Українці і політичний терор у Польщі в 1920-1939 роках

Учасникам і свідкам конфлікту та терору, а також їхнім нащадкам своя історія завжди здається найнапруженішою, найкривавішою і найболючішою. Для неспотвореного погляду на своє минуле треба вивчати історію інших народів, зокрема вчорашніх супротивників. Не є винятком й історія польсько-українських відносин у 1920-1930 рр. у Східній Галичині, Західній Волині, Холмщині, Підляшші та Берестейщині.

Рівень політичного насильства, радикалізму й екстремізму всередині польського суспільства у 1920-1930 рр. був значно вищим, ніж насильство та екстремізм у польсько-українських відносинах. Головною причиною політичного насильства та екстремізму в міжвоєнній Польщі була боротьба за владу в польській державі, в якій майже не брала участі українська національна меншина. Більш насиченим і кривавим був і польсько-єврейський конфлікт. На відміну від українців, євреї масово проживали майже на всій території Польщі, і польсько-єврейські суперечності, на відміну від польсько-українських, мали для поляків загальнонаціональний і загальнодержавний характер.

У 1920-1930 рр. насильство і терор були поширеним інструментом політичної боротьби державної влади Польщі й польських політичних партій. У нього було залучено кілька десятків тисяч осіб. Саме вони були головним джерелом політичного насильства і терору, зокрема на українських землях. В українських легальних партіях, на відміну від польських, не було збройних загонів партійних бойовиків. Бойові підрозділи в українському русі мали тільки нелегальні Українська військова організації (УВО) в 1920-1929 роках і Організація українських націоналістів у 1929-1939 оках. При цьому з 1,5-4 тисяч українських підпільників терористичною діяльністю на постійній основі займалися від кількох десятків до однієї сотні осіб. Ще кілька сотень людей спорадично могли залучатися до силових акцій, побиття неугодних тощо. Водночас тільки в однієї Польської соціалістичної партії в бойовому підрозділі «Соціалістична акція» було 3000 бойовиків при загальній чисельності партії до 50 тисяч осіб. Насильство УВО і ОУН-УВО для польського суспільства не виділялося нічим істотним на тлі насильства під час політичної боротьби політичних сил, що борються за владу в державі. Українські терористи серйозно заявили про себе на загальнодержавному рівні, тільки вбивши 1934 р. міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького.

Ситуація у польсько-українських відносинах у ІІ Речі Посполитій була значно спокійнішою, ніж всередині польського суспільства. Наприклад, якщо в середньому у Польщі один поліцейський припадав на 774 мешканців, то у Львівському воєводстві на 885, на 882 – у Тернопільському та 969 жителів – у Станиславівському. На українських землях польська влада жодного разу не вдавалася до використання кулеметних залог для охорони правопорядку, як це було у Варшаві в грудні 1922 р. У 1920-1939 роках між українцями і поляками у Польщі не було бойових дій. Натомість основні політичні сили Польщі в 1920-ті роки розв'язали між собою дві короткострокові громадянські війни з численними жертвами.

У 1923 р. відбулося так зване Краківське повстання, коли Польська соціалістична партія (ППС) за підтримки прихильників Юзефа Пілсудського спробувала організувати державний переворот. У Кракові частина військових віддала зброю членам ППС. Внаслідок вуличних боїв загинуло 14 солдатів, вірних уряду військ, 18 їхніх супротивників і 130 осіб були поранені.

Наступ путчистів Ю. Пілсудського на урядові війська на Єрусалимських алеях в центрі Варшави у травні 1926 р.

Під час державного перевороту та громадянської війни у Варшаві між путчистами Юзефа Пілсудського і вірними уряду військами 12-15 травня 1926 р. з обох сторін загинуло 215 офіцерів і солдатів. Ще 606 військовослужбовців було поранено.

Танк, який путчисти використовували для прориву оборони урядових військ у Варшаві

Серед озброєних цивільних добровольців з обох боків і випадкових жертв серед мирного населення загинуло 164 людини і поранено 314. У бойових діях використовували кулемети, артилерію, бронетехніку і авіацію. Про запеклість бойових дій свідчить те, що за кілька днів боїв обидві сторони втратили понад 10% убитими і пораненими.

 

Жорсткі політичні методи Юзефа Пілсудського

Після приходу до влади у Польщі Пілсудського 1926 р. Польська держава активно застосовувала не тільки відкрите насильство і терор, але й таємні терористичні методи. Лідери збройного опору Пілсудському генерали Тадеуш Развадовський та Володимир Загорський загинули незабаром після звільнення з незаконного тюремного ув'язнення. Развадовського, за даними його оточення, отруїли, а Загорський просто безслідно зник. У ніч із 30 вересня на 1 жовтня 1926 р. у власній квартирі невідомі жорстоко побили колишнього міністра фінансів Єжи Здеховського. Є. Здеховскій активно виступав проти Пілсудського в сеймі і блокував схвалення парламентом державного бюджету правлячого режиму. У нападі державної поліції на мітинг Польської соціалістичної партії у Варшаві в 1929 р. були поранені депутати польського сейму, котрі володіли недоторканністю, і лідери Польської соціалістичної партії Станіслав Дюбуа та Адам Праґер.

31 жовтня 1929 р. диктатор Пілсудський особисто на чолі сотні озброєних офіцерів спробував чинити тиск на парламентських депутатів і маршалка сейму, які розслідували фінансові зловживання правлячого режиму. Наступного року правлячий режим вже просто без суду і слідства посадив під варту десятки лідерів опозиції. Ув'язнених політиків карали фізично, били, принижували, повністю ізолювавши у казематах Брестської фортеці. У 1934 р. для несудових розправ над політичними супротивниками за розпорядженням президента Польщі Іґнація Мосціцького створено концтабір в Березі-Картузькій. Близько 16 тисяч ув'язнених, котрі пройшли через табір, зазнавали постійних жорстоких побиттів, приниження, виснажливої каторжної праці й катувань голодом. Щоб потрапити у концтабір, було достатньо рішення місцевої влади або поліції.

 

Приборкання селянських та робітничих виступів

Державна поліція з використанням вогнепальної зброї жорстоко придушувала протести польських селян. У 1930-1931 рр. (якщо не рахувати численних побитих і поранених) поліція вбила одного селянина у Кросненському повіті на Люблінщині, п'ятьох у Лапанові біля Бохні, шістьох у Ліському повіті під час приборкання 20-х повсталих. У лютому 1932 р. поліція відкрила вогонь по страйкуючих селянах в Ядові Радзімського повіту і вбила трьох селян. У квітні 1933 р. при розгоні зборів Людової партії в Касині Велькім під Лімановим поліція почала стріляти в  учасників, при цьому вбила двох людей і кількох поранила. Наприкінці 1933 р. польська держава провела загальнодержавну утихомирювальну операцію проти польських селян. Кілька тисяч селян заарештовано, кілька сотень отримали тюремні терміни. При цьому поліція не тільки супроводжувала арешти побиттями, але й навмисно знищувала майно селян і конфісковувала продовольство для своїх потреб. З 16 по 25 серпня 1937 р., у час придушення селянського страйку, в Малопольщі поліція вбила 46 селян.

Силою і вогнепальною зброєю придушували також страйки і виступи робітників у містах. У Львові з 14 по 16 квітня 1936 поліція вбила 49 осіб, а також поранила ще понад 300. Вбитими і пораненими були переважно робітники і безробітні польської, української і єврейської національності. Поліцейські для вбивства використовували не тільки вогнепальну зброю, але і шаблі.

 

Бойові загони польських партій

Насильство, терор і вбивства активно використовувала не тільки польська держава, а й більшість польських політичних сил – і лівих, і правих. Провідні польські політичні партії мали свої бойові загони і використовували проти своїх політичних супротивників вогнепальну зброю, ломи, кийки, сокири, ножі, кастети, газові й осколкові гранати.

Бойові загони провідної лівої польської партії – Польської соціалістичної партії – не тільки охороняли офіси партії та політичні заходи, а й брали участь у збройній боротьбі за владу в державі, а також влаштовували напади на представників та штаб-квартири польського правого табору. ППС налічувала від 20 до 50 тисяч членів. За неї голосувало 10-15% населення Польщі. У бойову Соціалістичну акцію ППС в 1930-ті рр. входило не менше трьох тисяч бойовиків, які в тренувальних таборах навчалися військової справи. У 1920-ті роки ППС і її прихильники брали участь у двох спробах державного перевороту. У 1923 р. члени ППС організували Краківське повстання. А під час травневого перевороту 1926 ППС формувала збройні робочі батальйони для підтримки Ю. Пілсудського і через організований профспілкою залізничників страйк заблокувала прибуття до Варшави вірних уряду військ.

У 1934 р. радикальна молодь ППС розгромила офіси польських націонал-радикалів в робочих районах Варшави. 24 жовтня 1936 р. близько 80 бойовиків з ППС, єврейської соціалістичної партії Бунд і Комуністичної партії Польщі напали на страйкуючих праворадикальних студентів Варшавського університету та кількох тяжко поранили. У 1938 р. кілька сотень бойовиків ППС спробували зірвати з'їзд ультра-націоналістичного Національно-радикального табору у Варшаві. У масовій бійці на з'їзді використовували кілки, залізні прути й ножі. Бійки та сутички між членами ППС і польськими правими у Варшаві відбувалися майже щодня. Члени ППС полювали на членів правих організацій, зривали з них партійні значки і били.

Елементи насильства і терору були й у тактиці такої провідної політичної сили Польщі, як Народна партія (Stronnictwo Ludowe), яка захищала інтереси польських селян. У 1933 р. в партії було близько 120 тисяч членів і 3000 низових організацій. У 1930-ті роки «людовці» організовували масові маніфестації селян і чинили опір поліції в деяких випадках з людськими жертвами. Фізичний терор і насильство були активним інструментом політичної тактики Комуністичної партії Польщі (КПП), а також її дочірніх структур Комуністичної партії Західної України (КПЗУ) і Комуністичної партії Західної Білорусії (КПЗБ). У компартію входило кілька тисяч осіб і за неї голосувало близько 800-900 тисяч виборців. У 1920-ті р. комуністи за підтримки радянських спецслужб намагалися вести партизанську війну на західноукраїнських і західнобілоруських землях. Поширеною тактикою бойових груп комуністів були розправи над політичними супротивниками, а також фізичне знищення членів комуністичного руху, запідозрених у співпраці з державними спецслужбами. Серед організаторів страт «зрадників» був, наприклад, формальний керівник Польської народної республіки в 1950-ті роки глава Держради ПНР Олександр Завадський.

Найпотужнішим джерелом політичного терору і насильства у міжвоєнній Польщі були прихильники численних ультра-націоналістичних та антисемітських польських правих партій і організацій. Їх вплив поширювався не менш ніж на 30-40% громадян. Наймасовішою правою польською шовіністичною організацією і найбільшою польською політичною партією в масштабах всієї країни в 1920-1930-і рр. був Народно-національний союз, перейменований 1928 р. у Національну партію (Stronnictwo Narodowe). Національна партія налічувала близько 200 тисяч членів, за неї голосувало на виборах близько 20% польських виборців. Згідно з історичною традицією, членів Національної партії зазвичай називали національними демократами або ендеками. Насправді ніякими демократами вони не були.

У польському правому таборі були також такі організації відвертого фашистського штибу, як Союз фашистів, Організація фашистів Чорна Фаланга, Польська націонал-соціалістична партія, Партія націонал-соціалістів, Незалежна націонал-соціалістична партія, Польська фашистська партія, Польська націонал-соціалістична партія Варта, Радикальна націонал-соціалістична партія, Націонал-соціалістична партія міст і сіл, Національно-радикальний табір Фаланга, Національно-радикальний рух Фаланга і т.д. Ці організації існували в різні проміжки часу і налічували від кількох сотень до кількох тисяч радикальних прихильників, які брали активну участь в політичному терорі. У 1937 р. правлячий режим Польщі уклав союз з однією з них – з  п'ятитисячним Націонал-радикальним рухом Фаланга – і поставив фалангістів керувати проурядовою молодіжною організацією Союзом молодої Польщі.

Як і польські соціалісти, праві радикали використовували політичний терор вже з початку 1920-х рр. 11 грудня 1922 р. у день присяги президента Габріеля Нарутовича прихильники правого польського табору обстріляли у Варшаві демонстрацію Польської соціалістичної партії. Внаслідок нападу кількох членів партії було поранено, загинув Ян Калушевській, що ніс прапор ППС. Прихильник польських національних демократів і ультра-націоналіст Еугеніуш Невядомський 16 грудня 1922 р. вбив першого президента Польщі Габріеля Нарутовича, обраного завдяки підтримці лівих сил та представників національних меншин. Вбивця президента став культовою постаттю для молодих польських ендеків та інших правих радикалів. На похоронах Е. Невядомського після страти були присутні десять тисяч осіб, а його могила стала місцем поклоніння польських радикальних націоналістів.

Так виглядали марші наймасовішої польської партії національних демократів у 1920-1930-ті рр..

Готовність прихильників правих сил до використання зброї у широких масштабах і навіть до громадянської війни підтверджують події під час державного перевороту в травні 1926 р. Молоді добровольці з націонал-демократичної партії взяли участь у бойових діях проти Ю. Пілсудського. У 1926 р. під егідою націонал-демократів у Польщі сформовано Табір великої Польщі, що налічував 250-300 тисяч осіб. Одним із завдань Табору було повалення режиму Пілсудського збройним шляхом, і для цього створювали бойові підпільні загони.

У 1930-ті рр. праві радикали значно посилили боротьбу проти лівого руху. 9 травня 1934 р. бойова група ультраправої організації Націонал-радикальний табір обстріляла приміщення районного комітету Польської соціалістичної партії у Варшаві й поранила 7 осіб. 1 травня 1936 р. члени варшавської праворадикальної організації Фаланга напали з вогнепальною зброєю на першотравневу демонстрацію Польської соціалістичної партії, Єврейської соціалістичної партії Бунд і Комуністичної партії Польщі. Демонстрацію зірвали, одну людину убили, кількох поранили. Влітку 1936 р. на Новому світі в центрі Варшави праві радикали важко поранили ножем одного з лідерів Польської соціалістичної партії Станіслава Дюбуа.

Польські праві радикали влаштовували й широкомасштабні терористичні напади. 23 червня 1936 р. вони організували напад на містечко Мисьлєніце під Краковом. Близько 70 бойовиків, озброєних револьверами, сокирами, кийками та металевими ломами, перерізали телефонний зв'язок, розгромили місцеву поліцейську дільницю, будинок старости, 7 єврейських магазинів і спробували спалити синагогу.

 

Політичне насилля у студентському середовищі

Штаб-квартирами та фортецями польських правих радикалів і бойовиків були університети і студентські гуртожитки. У 1934-1936 рр. відбулися масові виступи правих студентів, які організовували студентські страйки і захоплювали будівлі університетів. Найбільш відома – «блокада» Варшавського університету у листопаді 1936 р., коли озброєна карабінами, димовими гранатами, брандспойтами, кийками та сокирами поліція брала штурмом одну з будівель Варшавського університету, де засіло кілька сотень студентів. Близько тисячі учасників студентського страйку вимагали зменшення вартості навчання, безкоштовної вищої освіти для дітей селян і робітників, а також скорочення кількості єврейських студентів.

У навчальному році 1938/39 р. державна поліція при спробі обшуку в студентському гуртожитку Львівської політехніки «Будинку техніків» зіткнулася з озброєним опором. Гуртожиток довелося брати штурмом, внаслідок якого один поліцейський був тяжко поранений, двоє легко, а ще четверо – контужені. При обшуку в трьох корпусах гуртожитку виявлено 16 револьверів, 2 дрібнокаліберні пістолети, 13 ручних гранат, 34 кастети, 2 кинджали, 4 залізні ломи, 1 петарда, 14 палиць з олов'яними набивками, 43 газові гранати і велика кількість матеріалів для виробництва вибухівки.

  Того ж року представник ендецької молоді в коридорі Львівського університету ім. Яна Казимира поранив ножем члена організації Польської академічної Молоді людової Чеслава Рачковського,також  молоді ендеки побили студентку Ірену Лемпіцьку.

 

Польсько-єврейське протистояння

Не менш запеклими, ніж насильство між різними польськими політичними силами, було протистояння єврейського населення і польського правого табору, який підтримувало не менше половини польського суспільства. Ареною кривавих зіткнень стали вищі навчальні заклади, в яких, як ми вже зазначали,  праві польські студенти вимагали повного усунення або скорочення кількості євреїв. Єврейський письменник Артур Сандауер також згадував своє навчання у Львівському університеті:

«Львівський університет, з яким я познайомився у 1932-1936 рр.., трохи нагадував джунглі. Там треба було ходити напружено озираючись, і напружуючи слух, оскільки напад міг статися в будь-яку хвилину і з кожного кута. Сидячи в аудиторії треба було тільки те й робити,що піднімати голову над книжкою, коли з коридору доносився тупіт погоні і крики. ... Дуже характерно, що навколо цих постійно повторюваних випадків панувала змова мовчання. Їх ігнорували професори, які вдавали, що не помічають плям крові на підлозі аудиторій, їх ігнорував ректор, не дивлячись на інформацію про заповнені лікарні – особливо на початку навчального року».

2 червня 1929 р. активісти Вшехпольскої молоді та Табору великої Польщі влаштували антиєврейські погроми у Львові, розгромивши будівлю єврейської гімназії, гуртожиток єврейських студентів і редакцію єврейської газети «Хвіля». Також відбулися сутички з поліцією. Єврейський погром львівських студентів підтримали своїми виступами студенти інших міст Польщі. На початку 1930-х рр. по всій Польщі відбулися сутички між польськими та єврейськими студентами через використання єврейськими студентами-медиками трупів християн. Польські націоналісти вимагали, щоб єврейські студенти використовували тільки єврейські тіла. У Віленському університеті конфлікт через трупи призвів до силового протистояння. 10 листопада 1931 р. польські студенти поранили кілька єврейських, а єврейські студенти вбили одного студента-поляка.

Звичайною тактикою правих польських націоналістів у 1930-ті рр. була блокада єврейських магазинів, їх погром і недопущення туди поляків. Польські націоналісти також прагнули до заборони змішаних шлюбів євреїв з неєвреями, проти прийняття на роботу в польські фірми євреїв, а в єврейські – неєвреїв. Звичайною справою були масові антиєврейські демонстрації і антиєврейські погроми. У 1930-ті рр. польським націоналістам вдалося ввести в університетах для єврейських студентів так зване «лавочне ґетто». Єврейські студенти були змушені підкоритися терору правих польських студентів і сидіти тільки на єврейських місцях в аудиторіях.

Фрагмент польського фільму 1960 г. «Зизооке щастя» (Zezowate szczęście) зі сценами «лавкового ґетто» для євреїв у Варшавському університеті

У своїй антиєврейській боротьбі бойові загони правих польських націоналістів не зупинялися перед використанням вогнепальної зброї і вбивствами. 1 травня 1937 р. праві бойовики атакували і обстріляли з револьверів демонстрацію Єврейської соціалістичної партії Бунд у Варшаві, в результаті чого один демонстрант загинув, кількох було поранено. У навчальному році 1938/39 праві польські бойовики у Львові вбили єврейського студента Целлермайєра, а на території Львівської політехніки з вогнепальної зброї поранено студента Збіґнєва Брікнера.

У польсько-єврейському конфлікті терор і насильство застосовувалися не тільки польськими націоналістами, але і єврейською стороною. Євреї були однією з основних груп міського населення Польщі і при цьому найбільш освіченою, економічно і політично розвиненою. Бойовики єврейських партій і єврейська радикальна молодь самі могли організовувати напади на польських правих. 22 квітня 1929 р. у Львові єврейські радикальні студенти-корпоранти з Fraternitas побили польських корпорантів націоналістів з Lutyko-Venedyi. У бійці через згадуваний конфлікт щодо трупів для трепанації у Вільно єврейські студенти 10 листопада 1931 р. убили польського студента 1 курсу юридичного факультету Станіслава Вацлавського. А 27 листопада 1932 р. у Львові єврейські бойовики вбили польського націоналіста, студента-корпоранта Єжи Гротковского.

Єврейські торговці теж могли з'ясовувати суперечки з польськими торговцями за допомогою сили. 9 березня 1936 р. у бійці між єврейськими та польськими торговцями у Пшітику Радомського воєводства вбито двох євреїв та поляка. Польсько-єврейське зіткнення на економічному ґрунті сталося і 2 червня 1935 р. в Мінську Мазовецькому. Особливо активно брали участь у політичному насильстві й терорі у Польщі бойовики наймасовішої Єврейської соціалістичної партії Бунд. Бунд був союзником Польської соціалістичної партії, і їх бойовики часто виступали разом. Відомо, наприклад, про спільний напад 1936 р. бойовиків польських і єврейських соціалістів на страйкуючих правих студентів Варшавського університету, які вимагали скорочення у вишах кількості єврейських студентів.

 

***

Рівень напруженості у польсько-українських відносинах в 1920-1930-ті роки неможливо адекватно оцінити, якщо не враховувати рівня політичного терору і насильства у всій Польщі. Рівень політичного терору й насильства всередині польського суспільства був значно вищим, ніж у польсько-українських суперечностях. Головною причиною політичного терору і насильства в міжвоєнній Польщі була боротьба за владу в державі, в якій не брали участі українці. Порівняння рівня політичного насильства в польсько-українських відносинах і всередині польського суспільства дозволяє виважено оцінити минуле і швидше примирити історичну пам'ять польського та українського народів.

Джерело: 
ZAXID.NET
Автор: Климентій Федевич, к.і.н. Москва
Категорія: Мои статьи | Додав: graf (14.11.2012)
Переглядів: 675 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Поиск
Друзья сайта
  • [11.02.2017][Мои статьи]
    Комітет порятунку музеїв протестує! (0)
    [26.01.2017][Мои статьи]
    Excavations at Baturyn in 2016 (0)
    [04.09.2016][Мои статьи]
    Музей плакату представляє Юрія Неросліка (0)
    [12.07.2016][Мои статьи]
    РОЗКОПКИ У БАТУРИНІ 2015 РОКУ. РЕКОНСТРУКЦІЇ КІМНАТ ПАЛАЦУ МАЗЕПИ (0)
    [06.01.2016][Мои статьи]
    РОЗКОПКИ ГЕТЬМАНСЬКОЇ СТОЛИЦІ БАТУРИНА У 2014-2015 РОКАХ (0)
    [18.12.2015][Мои статьи]
    Гармату Мазепи "Лев" вкрали з Кремля?! (0)
    [15.12.2015][Мои статьи]
    Аліна Певна: «Маріуполь – туристична та культурна Мекка Донеччини» (0)
    [14.12.2015][Мои статьи]
    "Відчуй Україну":Столичные живописцы привезли в Мариуполь пейзажи (0)
    [08.12.2015][Мои статьи]
    Відчуй Україну! - Маріуполь (0)
    [07.12.2015][Мои статьи]
    Мистецька акція «Відчуй Україну» стартує в АТО! (0)

    Каталог статей

    Міні-чат
  • Copyright MyCorp © 2017
    Зробити безкоштовний сайт з uCoz