Головна | Мій профіль | Вихід Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS

Меню сайту
Locations of visitors to this page
Категории раздела
Мои статьи [2349]
Наш опрос
Ви впевнені у тому, що офіційна історія відповідає дійсності?
Всього відповідей: 485
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входа
Головна » Статті » Мои статьи

Віхи і вихори історії: Друге тисячоліття під знаком Змії

1521 р. — 28 квітня у німецькому місті Вормс імператор Карл V Габсбург та його молодший брат Фердинанд I Австрійський уклали договір про розподіл володінь між двома гілками династії Габсбургів. Карл V отримував Іспанію, її заморські володіння, Іспанські Нідерланди, Південну Італію, зберігаючи імператорську корону.


 Фердинанду відходили всі родові землі Габсбургів — Австрія, Ельзас. Карл V підтверджував права брата на корони Богемії (Чехії) та Угорщини. На цьому ж рейхстазі трохи раніше, 17 і 18 квітня, виступав Мартін Лютер, який отримав можливість представити та обґрунтувати свої реформаторські погляди. Він відмовився зректися їх: "На цьому я стою і не можу інакше". Спроба імператора заарештувати Лютера після рейхстагу провалилася, оскільки багато князів імперії підтримали професора філософії і теології Віттенберзького університету. Він знайшов прихисток у замку Вартбург у курфюрста Саксонії Фрідріха Мудрого.
1569 р. — 28 червня в замку польського міста Люблін підписано унію Польського королівства і Великого князівства Литовського. На карті Європи з'явилася одна з найбільших держав — Річ Посполита. У подальшій долі України Люблінська унія зіграла велетенську, в цілому негативну, роль. Більшість україн ських земель до 1569 р. входили до складу Великого князівства Литовського (ВКЛ). Лише Галичина та крайній захід Волині і Поділля перебували під владою Корони Польської. За результатами унії Київщина, більша частина Волині, Брацлавщина і Підляшшя були інкорпоровані до складу Корони. Литва, близько 80% населення якої тоді становили українці та білоруси, у середині ХVI ст. переживала складні часи: вона ув'язнула в Лівонській війні з Московією і вже не витримувала пресингу постійних набігів кримських татар. До того ж шляхта князівства прагнула отримати військову допомогу Польщі (величезні витрати остаточно спустошили скарбницю) і домагалася таких самих рівних прав, які мали дрібні шляхтичі на Варшавському сеймі. Найбільші магнати ВКЛ — князі Радзивілли, Острозькі, Сангушки, Ходкевичі, Вишневецькі — погоджувалися на союз тільки за умови існування окремого сенату і сейму у Вільнюсі (Вільно). У березні 1569 р. перемовини зайшли у глухий кут і багато делегатів від Литви залишили Люблін. Особливо критично до унії були налаштовані Радзивілли (Миколай "Рудий" і Кшиштоф), князь Василь-Костянтин Острозький та Ян Ходкевич. Але дрібна шляхта ВКЛ зробила вибір — на своїх сеймиках представники Підляшшя, Волині та Київщини оголосили про приєднання цих земель до Польщі. У червні 1569 р. розпочався другий раунд обговорення умов унії. Під сильним тиском поляків і шляхтичів ВКЛ магнати-опозиціонери пішли на компроміс. Утворилася союзна держава — Річ Посполита — з єдиним виборним королем, сеймом у Варшаві; запроваджувалася єдина грошова одиниця і податки. Тільки сенат, сейм і король мали право вирішувати зовнішньополітичні питання державного значення. Литва (її територія стала майже вдвічі меншою і включала лише литовські, білоруські землі, а також частину Смоленщини, Курляндію та Ліфляндію) зберегла за собою частину автономії, а саме: військо, уряд, суд, великокнязівську адміністрацію та окремі закони. Король Польщі проголошувався і Великим князем Литовським. У програші після підписання унії виявилися православні русини (українці) та білоруси, що становили близько третини населення всієї Речі Посполитої. Опиралися польській і католицькій експансії деякі магнати й шляхтичі.
1629 р. — відносно легкі перемоги на протестантській півночі Німеччини під час Тридцятилітньої війни (1628—1648) зіграли лихий жарт із Габсбургами та Католицькою лігою. Під натиском Ватикану й Іспанії 6 березня імператор Фердинанд II Габсбург видає Реституційний едикт, за яким усі секуляризовані (конфісковані) землі монастирів, абатств і духовних князівств (після 1552 р.) поверталися господарям. Князі-протестанти Імперії (навіть лояльні до Фердинанда II Габсбурга) фактично опинилися в ролі ізгоїв. Внутрішньонімецький конфлікт поступово набував рис загальноєвропейської війни. Протестанти розпочали пошуки нових союзників за межами імперії. Допомогу їм надавали Голландія й Англія, але здебільшого грішми та зброєю. Одна з центральних постатей цієї війни — імперський генералісимус Альбрехт фон Валленштейн — едикту не схвалив, як і втручання імператора у війну за Мантуанську спадщину того ж 1629 року. Після смерті Вінченцо — герцога Мантуанського і Монферратського, який не залишив потомства, — місто Мантуя (Північна Італія) взяли штурмом, розграбували й зруйнували імперські війська. Друга дружина Фердинанда II — Леонора Гонзаго — була уродженою принцесою Мантуанською. Ця війна, яка, на думку Валленштейна, відтягнула на себе значні сили (до 25 тис. чоловік), автоматично загострювала і так непрості відносини Імперії з католицькою Францією, що вважала ці землі сферою своїх інтересів. Посилення Габсбургів завдавало відчутного удару по гегемоністських устремліннях Бурбонів. Франція починає зближуватися зі Швецією, і війна поступово перетворюється з релігійної на війну інтересів різних блоків держав. Головні бої першої загальноєвропейської війни були попереду; як і раніше, вони точилися на території Священної римської імперії, завдаючи величезних збитків економіці німецьких і чеських земель.
1653 р. — у вересні польська армія (близько 50 тис. чоловік) під командуванням короля Яна II Казимира вирушила в Україну і розташувалася поблизу містечка Жванець (неподалік сучасного Кам'янця-Подільського). Назустріч полякам рухалася українська армія на чолі з гетьманом України Богданом Хмельницьким (близько 40 тис. чоловік) та кримськотатарська орда (20—30 тис. чоловік) на чолі з ханом Іслам-Гіреєм III. Наприкінці жовтня королівські війська було оточено у Жванці. Два місяці тривала планомірна облога. У польському таборі почалися епідемії, голод, багато шляхтичів дезертирували. Надії на дієву допомогу правителів Трансільванії, Валахії та Молдови не справдилися; до Жванця прибули тільки три тисячі трансільванців і молдаван. Тим часом із Москви надійшла звістка про завершення Земського собору, на якому було прийнято рішення про протекцію Московії над Україною і готовність розпочати війну з Річчю Посполитою. З Москви в Україну відрядили велике посольство на чолі з боярином В.Бутурліним. Цей факт різко змінив розстановку сил, і тому Іслам-Гірей (ворог Кремля) посідає примирливу позицію. Та все ж після тривалих переговорів Б.Хмельницький домігся денонсації невигідного Білоцерківського договору 1651 р. і відновлення статей Зборівського договору 1649 р. Кримський хан, у свою чергу, отримав від поляків контрибуцію на 100 тис. злотих. Армія Б.Хмельницького повернулася в Переяслав, де 8 січня 1654 р. було підписано союзний договір із Московським царством.
1701 р. — розпочалася Війна за Іспанську спадщину (1711—1714). Причиною її стало заплутане питання щодо успадкування після смерті 1 листопада 1700 р. бездітного іспанського короля Карла II Габсбурга. Людовик XIV Бурбон уже 24 листопада оголосив наслідником престолу свого внука Філіпа Анжуйського. Далі Франція стала ще агресивніше відстоювати свої інтереси як в Іспанії, так і на європейському континенті, де у Мадрида було чимало підвладних територій (Іспанські Нідерланди, значна частина Італії). Францію підтримали Баварія, Кельнське архієпископство, Савойя (до 1703 р.), велика частина іспанських земель. Їм протистояли Англія, Голландія, Австрія, Пруссія, Ганновер, Португалія (з 1703 р.), іспанський Арагон. Основними театрами бойових дій у Європі стали Нідерланди, Південна Німеччина, Північна Італія, колонії Франції, Іспанії та Англії в Північній Америці і, власне, Іспанія. На морі головні події відбувалися в Середземноморському басейні. Війна за Іспанську спадщину тривала до 1714 р. Утрехтський мирний договір між Францією, з одного боку, Іспанією, Голландією, Англією — з другого, було підписано 11 квітня 1713 р. Філіп і його наступники втрачають права на французький престол. Англія одержала Гібралтар, острів Менорку, Ньюфаундленд, Акадію (Канада) і право на "асьєнто" (работоргівлю) на 30 років. Голландці отримали ряд фортець на території Іспанських Нідерландів. Франція — Оранж і Барселоннет. Герцоги Савойї стають королями Сицилії... Остаточно війну було завершено після підписання в 1714 р. миру в Раштатті між Францією та Австрією. Іспанські Нідерланди, Мілан, Неаполь, Сардинія і Мантуя відійшли до Австрії. Франція втратила домінуюче становище у Європі; різко посилилася роль Австрії. 1773 р. — на початок 70-х років XVIII ст. суперечності між Лондоном і його американськими колоніями сягнули апогею. Порожня скарбниця Британської імперії примушувала уряд шукати додаткові надходження. Податки і мита, накладені на американських підданих корони, лягли важким тягарем на їхні плечі. Каменем спотикання став... чай, що його колоністи отримували виключно від англійської Ост-Індської компанії. Вони ж віддавали перевагу контрабандному голландському чаю. Вихід у 1773 р. "Чайного закону" вбив клин між колоністами та метрополією. Ост-Індська компанія тепер могла продавати чай у колонії "без будь-яких мит або зборів". Торговці і контрабандисти опинилися на межі банкрутства. Але потужне лобі Ост-Індської компанії в лондонському парламенті й не думало відступати. У відповідь Семюель Адамс, який очолював організацію "Сини свободи", закликав припинити розвантаження ящиків із чаєм. 16 грудня після багатотисячних мітингів у порту Бостона було досягнуто домовленості про те, що власник корабля "Дартмут" повернеться з вантажем чаю в Англію. Губернатор Хадчінсон опирався цьому, але в ніч на 17 грудня 1773 р. перевдягнені індіанцями портові вантажники спустошили трюми цього корабля та ще двох пришвартованих, викинувши в море 45 т чаю ("Бостонське чаювання"). Інших товарів вони не чіпали. Відповіддю Лондона стали "Нестерпні закони", або "Примусові акти", ухвалені британським парламентом 1774 р. Перший із них (Бостонський портовий акт) забороняв суднам заходити в порт Бостона, доки місто не виплатить компенсацію Ост-Індській компанії. Було прийнято: Массачусетський урядовий акт (призначення в уряді колонії — виняткова прерогатива короля і губернатора); Судовий адміністративний акт (Джордж Вашингтон назвав його "актом убивць", оскільки губернатор Массачусетса мав право переносити судові засідання в інші колонії і навіть в Англію); Квартир'єрський акт (про примусовий постій британських солдатів) і Квебекський акт, що дозволяв Лондону заручатися підтримкою нещодавно завойованого франкомовного Квебека. Уже у квітні 1775 р. на околицях Бостона відбулася перша сутичка регулярних королівських військ та ополчення колоністів. 4 липня 1776 р. депутати колоній прийняли Декларацію незалежності і утворення США. Війна за незалежність США (1775— 1783) завершилася підписанням миру у Версалі, а 3 вересня 1783 р. Великобританія визнала США.
1821 р. — керівник грецької організації "Філікі Етерія", генерал-майор російської армії Олександр Іпсіланті 6 березня в Ясах (Молдовське князівство) підняв антиосманське повстання, що стало сигналом для повстання в Греції. Після підписання 14 вересня 1829 р. Адріанопольського миру, що завершив Російсько-турецьку війну (1828— 1829), Греція отримала автономію, а вже в лютому 1830 р., згідно з Лондонським протоколом, підписаним Великобританією, Францією та Росією, — повну незалежність. Але, на настійну вимогу англійців, її кордони дуже урізали. 1881 р. — 1 березня в Петербурзі було смертельно поранено російського імператора Олександра II. Замах здійснили народовольці; другу бомбу кидав Ігнатій Гриневицький. Цар мав того дня затвердити Конституційний проект князя Михайла Лоріс-Мелікова. Завершилася ера правління монарха, який провів ряд надзвичайно важливих реформ, — університетську (1863), земську й судову (1864), цензури (1865), міську (1870) і військову (1874). Було скасовано кріпосне право (1861), що принесло звільнення 22,5 млн. селян. Але Олександр II так і не наважився пожертвувати інтересами дворянства — станового хребта самодержавства. Велика реформа, зрештою, нікого не влаштувала. Поміщики втратили джерела доходу, звичні і, здавалося, непорушні. Селяни також вважали себе ошуканими і пограбованими, вбачаючи у викупних платежах та урізанні своїх земельних наділів явну дискримінацію. На землях України, що входили до складу Російської імперії, з березня 1861 р. впродовж майже півтора року тривали масові заворушення селян — у Ніжинському, Новоград-Волинському, Валківському, Борзнянському повітах, у районі Корсуня й на Поділлі. За період правління Олександра II були прийняті Валуєвський циркуляр (1863) та Емський указ (1876), спрямовані проти української культури, мови і "поширення українофільської пропаганди".
1917 р. — 12 березня (27 лютого) політичний страйк у Петрограді переріс у збройне по встання. Наступного дня повстанці захопили столицю Російської імперії. 15 (2) березня Микола II зрікся престолу на користь брата Михайла, який упродовж доби відмовився від престолу. Більш ніж 300-річне правління династії Романових завершилося. Росія стала республікою, було створено Тимчасовий уряд. У ніч на 7 листопада (25 жовтня) частини Всеросійського революційного комітету, червоногвардійці й моряки захопили практично весь Петроград. О 10:00 ВРК Петроградської ради, контрольований більшовиками, взяв владу у свої руки, видавши звернення "К гражданам России!". На вечір 7 листопада було захоплено Зимовий палац, а більшість членів Тимчасового уряду — заарештовано.
1941 р. — 22 червня нацистська Німеччина без оголошення війни напала на Радянський Союз. За перші три тижні частини вермахту окупували Латвію, Литву, Молдавію, практично всю Білорусію, значну частину України. Радянські війська протягом майже всього 1941 р. зазнавали страшних поразок, які призвели до окупації величезних територій Білорусії, Прибалтики, України, значної частини Росії. Кадрову Червону армію було практично знищено; кількість полонених 1941 р. наближалася до 3 млн. чоловік. 5—6 грудня радянські війська перейшли в контрнаступ під Москвою. Німецькі війська було відкинуто від столиці СРСР — Москви.
1953 р. — 5 березня на своїй дачі в Кунцево під Москвою помер Йосип Сталін (Джугашвілі) — один із найстрашніших диктаторів у світовій історії. Наступного дня головою Ради міністрів СРСР став Георгій Маленков. Розпочалася боротьба за владу в Кремлі, у результаті якої 26 червня було заарештовано і незабаром розстріляно одного з найближчих сподвижників Сталіна — Лаврентія Берію. 13 вересня першим секретарем ЦК КПРС обрано Микиту Хрущова.

http://surma3.moy.su/publ/vikhi_i_vikhori_istoriji_druge_tisjacholittja_pid_znakom_zmiji/1-1-0-1982
Категорія: Мои статьи | Додав: sokil (21.01.2013)
Переглядів: 596 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Поиск
Друзья сайта
  • [11.02.2017][Мои статьи]
    Комітет порятунку музеїв протестує! (130)
    [26.01.2017][Мои статьи]
    Excavations at Baturyn in 2016 (0)
    [04.09.2016][Мои статьи]
    Музей плакату представляє Юрія Неросліка (0)
    [12.07.2016][Мои статьи]
    РОЗКОПКИ У БАТУРИНІ 2015 РОКУ. РЕКОНСТРУКЦІЇ КІМНАТ ПАЛАЦУ МАЗЕПИ (0)
    [06.01.2016][Мои статьи]
    РОЗКОПКИ ГЕТЬМАНСЬКОЇ СТОЛИЦІ БАТУРИНА У 2014-2015 РОКАХ (0)
    [18.12.2015][Мои статьи]
    Гармату Мазепи "Лев" вкрали з Кремля?! (0)
    [15.12.2015][Мои статьи]
    Аліна Певна: «Маріуполь – туристична та культурна Мекка Донеччини» (0)
    [14.12.2015][Мои статьи]
    "Відчуй Україну":Столичные живописцы привезли в Мариуполь пейзажи (0)
    [08.12.2015][Мои статьи]
    Відчуй Україну! - Маріуполь (0)
    [07.12.2015][Мои статьи]
    Мистецька акція «Відчуй Україну» стартує в АТО! (1)

    Каталог статей

    Міні-чат
  • Copyright MyCorp © 2024
    Зробити безкоштовний сайт з uCoz