Головна | Мій профіль | Вихід Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS

Меню сайту
Locations of visitors to this page
Категории раздела
Мои статьи [2357]
Наш опрос
Ви впевнені у тому, що офіційна історія відповідає дійсності?
Всього відповідей: 476
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входа
Головна » Статті » Мои статьи

ВВВ vs Друга світова: війна міфів
У пісні Булата Окуджави, написаній 1970 року для кінофільму «Білоруський вокзал», геніально схоплено одну з основних ідей радянського образу війни: «И значит нам нужна одна Победа, / Одна на всех, мы за ценой не постоим». Ця формула напрочуд влучно відображає місце жертв у картині війни

Ще у квітні 2000 року був ухвалений Закон України «Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні», який містить положення про «недопущення фальсифікації історії Великої Вітчизняної війни у наукових дослідженнях, навчально-методичній літературі, підручниках та засобах масової інформації»; ну, а оскільки поряд із цим положенням ми читаємо у Законі: «шанобливе ставлення до пам'яті про Перемогу і ветеранів Великої Вітчизняної війни є священним обов’язком держави і громадян України» та про потребу «відображення героїчних подвигів учасників Великої Вітчизняної війни у творах літератури і мистецтва, книгах і альбомах пам'яті, засобах масової інформації», то зрозуміло, що означає «недопущення фальсифікацій».

ВВВ vs Друга світова: війна міфів

Іншими словами, об’єктивність науковця – це вже підстава для порушення кримінальної справи. Крім деспотичних ісламських режимів, деяких постсовєтських держав та Північної Кореї, здається, ніде у світі законодавство не знає подібних норм стосовно наукового розмислу та дискусій у вільній пресі.

До речі, 19 травня 2009 року тодішній Президент РФ Д. Медведєв підписав указ «Про Комісію при Президентові Російської Федерації з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії». «Стає все менше і менше тих людей, хто брав участь у війні, бачив її на власні очі, - зазначає Д. Медведєв. – І ось цей вакуум, цей пробіл – чи за незнанням, чи нерідко свідомо – заповнюється новим баченням, новими трактуваннями війни… По суті, ми опиняємося в ситуації, коли повинні відстоювати історичну істину і навіть ще раз довести ті факти, які ще зовсім недавно здавалися абсолютно очевидними. Це важко, часом навіть, чесно кажучи, противно. Але це необхідно робити».

Як бачимо, боротьба ведеться не з будь-якою фальсифікацією історії, а лише з тією, що йтиме «на шкоду інтересам Росії».

ВВВ vs Друга світова: війна міфів

На жаль, тільки визначні російські письменники-фронтовики, як Віктор Астаф'єв, Григорій Бакланов, Юрій Бєлаш, В'ячеслав Кондратьєв, Віктор Некрасов, Олександр Солженіцин та інші вважали, що фальсифікацією є якраз офіційна – совєтська – версія історії, яка знову підтягується під старі зразки. Віктор Астаф'єв, який пройшов усю війну, називав Жукова «браконьєром російського народу», що разом зі Сталіним «спалив у вогні війни народ російський і Росію», а Червону армію – «найбільш бездарною армією з часів створення роду людського». А в РФ засновано орден Жукова, маршалові ставлять розкішні пам’ятники, називають найвидатнішим полководцем ХХ століття, масовими накладами виходять його мемуари (фальсифіковані, як доведи Богдан Соколов та Віктор Суворов).

Російському історикові Марку Солоніну не дозволили ознайомитися з документами архіву МЗС до часу мюнхенської угоди. Офіційна мотивація – вони опубліковані у брежнєвські часи. А «раніше опубліковані документи користувачам не надаються» - звіряти опубліковані колись тексти з оригіналами і сьогодні не дозволено. Доступу до більшості матеріалів сталінського архіву і протоколів засідань політбюро ЦК ВКП(б), планів розгортання Червоної армії 1941 року незалежні історики не мають. Як пояснив на «круглому столі» у Культурному центрі ФСБ, присвяченому «спробам фальсифікації історії», президент Російської асоціації істориків Другої світової війни професор Олег Ржешевський: «Деякі документи залишаться недоступними на століття, якщо це стосується державної чи особистої таємниці». Те саме заявив начальник управління реєстрації й архівних фондів ФСБ генерал-майор Василій Христофоров: «Існують категорії документів, які не будуть розсекречені ніколи». При цьому впродовж 1990-1991 років в Інституті військової історії та Генштабі ЗС СРСР було спалено понад 10 тонн документів, що охоплювали події 1941 року, мовляв, ніде стало їх зберігати… У результаті й виходить, що за твердженням російських офіційних осіб на війні склали голови близько 9 мільйонів червоноармійців і партизанів, тоді як в базі даних музею Великої Вітчизняної війни на Поклонній горі у Москві зібрана інформація про 20 мільйонів громадян СРСР, що загинули в боях (див: С. Грабовський, «Історія з історією: як генерали ФСБ рухатимуть історичну науку»).

ВВВ vs Друга світова: війна міфів

 

І книги (науковоподібні й художні), і фільми, і газетні публікації, й Інтернет – усе сприяє формуванню у свідомості від науковців до люмпенів уявлення про те, що існує «правильний», «справедливий» тоталітарний лад, що СРСР був переможцем у Другій світовій («Великій Вітчизняній») війні, що західні демократичні держави поводилися з Совєтським Союзом підло, що Сталін, попри свої недоліки, був і лишається взірцем мудрого правителя. Донедавна Україна перебувала на периферії цілеспрямованого відновлення неосовєтської політичної системи за допомогою «останнього міфу» (як його охрестили автори зробленого у 1990-ті роки в Москві багатосерійного публіцистичного телефільму). Навіть зникло саме поняття «Великої Вітчизняної» (зі сторінок підручників).

Адже ще 1918 року Сталін вживав термін «вітчизняна війна» для означення боротьби совєтської Росії проти «світової буржуазії». 1927 року він чітко сказав: «Червона Армія є армія Жовтневої революції, армія диктатури пролетаріату… Наша армія є армією світової революції, армією робітників усіх країн». Тож 24 червня 1941 року, коли Червона армія одержала наказ наступати і вийти на територію Польщі та Румунії, московська газета «Известия» писала, що почалася «Вітчизняна війна» і точиться бій за країну Рад – тобто за «вітчизну всіх трудящих світу».

ВВВ vs Друга світова: війна міфів

Проте, як не дивно, ще за президентства «найбільш українського президента» Ющенка відбулося повернення терміну «Велика Вітчизняна війна» до підручників та навчальних програм. Про постющенківський період і говорити не доводиться: відверте прагнення зрушити історичний час назад і зробити навколовоєнну (тоталітарну за своїм характером) міфологію однією з ідеологічних опор панування. Залишається хіба що перечитати чесні спогади ШумилінаВанька ротный») чи НікулінаВоспоминания о войне»), а для естетів – роман Кононова «Голая пионерка».     

На світанку війни. 17 вересня Червона армія починає свій так званий «визвольний похід» у Західну Україну та Білорусь. 21 стрілецька і 13 кавалерійських дивізій, 16 танкових та 2 мотострілецькі бригади Червоної Армії плюс численні частини НКВД перейшли кордон. У наступі (без військ НКВД) брало участь 700 000 вояків,6 000 гармат, 4 500 танків, 1 000 бронеавтомобілів, 4 000 бойових літаків.

ВВВ vs Друга світова: війна міфів

18 вересня 1939 року московські «Известия» писали: «Спасіння йде з СРСР. Грізна, сувора, непохитна і великодушна – йде Робітничо-Селянська Червона Армія. Заради щастя людського і побудована наша країна, і на сторожі його стоїть Червона Армія. Заради цієї мети Червона Армія рушила сьогодні, затемнюючи небо сталевими крилами, потрясаючи землю бронемашинами, важкою ходою незчисленних полків».

Де, до чого готувався Сталін, почалося: совєтизація Європи.

І саме так, до речі, тоді це сприймалося. Знаний історик Владислав Гриневич опрацював знайдені ним в архівах спецслужб та партійних органів дуже красномовні документи – передусім чекістські доповідні, - які передають тогочасні настрої українців. Ось лише деякі із голосів осені 1939 року:

«Добре зробив совєтський уряд, що вирішив піти на Польщу. Тому, що скоріше провалиться совєтська влада. На нас незабаром піде війною Англія і розіб’є в тріски… Скоріше б уже переворот у нас».

ВВВ vs Друга світова: війна міфів

«Ось коли прийшов кінець совєтській владі, тепер точно почнемо жити по-людськи і заведемо своє власне господарство».

«Скоро прийдуть німці і будемо активістам забивати цвяхи у спину».

«Ми спасували перед Гітлером тому, що хоча наша армія і міцна, проте тилу у нас немає; у разі війни тил буде проти совєтської влади».

«Совєтська система не  міцна і не правильна. При даному устрої селяни і робітники піддаються знущанню. Досконала система – це націонал-соціалізм в Німеччині. При фашизмі держава збагачується, а народ живе багато і заможно. В перспективі совєтська влада буде знищена націонал-соціалістичною Німеччиною».

«Чий же соціалізм: німецький чи совєтський буде надалі кращий?»

«Оце новина – так новина. Думали і очікували, що на днях розпочнеться війна з Німеччиною, а тут вийшло зовсім навпаки!»

«Якщо б по радіо не передавали, що це промова Гітлера, то можна було б стверджувати, що це говорить комуніст. Ой, добра промова. Як у справжнього комуніста. Судячи по останньому виступу, Гітлеру можна дати партквиток. Він виступає як комуніст».

«Якщо справа так далі піде, Гітлер перевиховається. Справа пішла так, що залишається чекати, коли Гітлер надасть заяву про вступ до комуністичної партії».

«Німці народ розумний. Геринг заявив – більшовики будують комунізм, а ми – націонал-соціалізм, це майже одне й те ж саме».

«Гітлер має наразі найсильнішу армію у світі. Це новий Наполеон».

 «У Гітлера краще ніж у нас, у нього армія добре годується, одягається, тому вони йдуть з великим бажанням воювати і мають успіх. У нас натомість погано годують, одягають і тому воювати гонять під рушницями».

ВВВ vs Друга світова: війна міфів

 На щастя, сфальшовані та надійно сховані від широкого загалу за допомогою всіх потужностей карально-репресивної та ідеологічної машин найцікавіші і найважливіші сторінки совєтської історії неминуче виходять на поверхню. В останній день жовтня 1939 року голова Раднаркому СРСР В'ячеслав Молотов виступив на позачерговій сесії совєтського «парламенту» із доповіддю, яку потім тривалий час ховали не тільки від широкого загалу, а й від науковців та (навіть!) рядових членів ЦК: надто багато речей у ній названо своїми іменами, без звичайного більшовицького словоблуддя. Ця програма промова просто-таки вимагає її цитувати та коментувати (часом і коментарів не потрібно – настільки відверто говорив глава уряду СРСР).

«З часу укладання 23 серпня совєтсько-німецької угоди про ненапад був покладений край ненормальним відносинам, що існували впродовж ряду років між Совєтським Союзом і Німеччиною, - заявив Молотов на самому початку доповіді. – На зміну ворожнечі, що всіляко підігрівалася з боку деяких європейських держав, прийшло зближення і встановлення дружніх відносин між СРСР і Німеччиною. Подальше покращення цих нових, хороших відносин знайшло свій вираз у німецько-совєтській угоді про дружбу і кордон між СРСР і Німеччиною, підписаному 28 вересня у Москві».

ВВВ vs Друга світова: війна міфів

Отже, ворожі відносини більшовицької і нацистської держав – це, виявляється, були ненормальні відносини, які до того ж не були пов’язані із самою суттю двох режимів, а всіляко розпалювалися різними демократами; дружні відносини нацистського Берліна та більшовицької Москви – це добре, нормально, правильно. Чи варто й говорити про те, що угода про дружбу була підписана під час боїв проти Польщі (спільних) та Франції (тут діяли тільки німецькі війська) знаменувала під оглядом традицій міжнародного права маніфестацію союзницьких стосунків між двома режимами.

Далі – пасаж, який потрібно включити, крім українських, в російські, білоруські, польські, зрештою, всі європейські та американські підручники: «… Уряди Англії та Франції, однак, не хочуть припинення війни і відновлення миру, а шукають нове виправдання для продовження війни проти Німеччини… Англійський уряд оголосив, що начебто для нього метою війни проти Німеччини є, не більше і не менше, як «знищення гітлеризму». Виходить, що англійські, а разом із ними французькі прибічники війни оголосили Німеччині щось на взірець «ідеологічної війни», що нагадує старі релігійні війни… Але ці війни були в часи середньовіччя. Чи не до цих часів середньовіччя, до часів релігійних війн, марновірства і культурного здичавіння тягнуть нас знову панівні класи Англії та Франції? Але такого роду війни не мають жодного виправдання. Ідеологію гітлеризму, як і будь-яку ідеологію, можна визнавати чи заперечувати, це справа політичних поглядів. Але будь-яка людина розуміє, що ідеологію не можна знищити силою, не можна покінчити з нею війною. Тому не тільки не має сенсу, але і злочинно вести таку війну, як війна за «знищення гітлеризму», прикриту фальшивим прапором боротьби за "демократію”» (цит. за: С. Грабовський. «Війна з гітлеризмом – тяжкий злочин. Так вважав совєтський уряд»).

ВВВ vs Друга світова: війна міфів

    

Чи потрібні коментарі? Під оглядом цієї промови, вся сталінська «Велика Вітчизняна війна» - суцільний злочин, який не має жодного виправдання. І рядові учасники цієї війни – якісь тупоголові середньовічні ландскнехти…   

De profundis. У період після смерті Сталіна пам’ять про війну перетворюється на один із легітимаційних міфів совєтської спільноти. Культ особи було заміщено культом «Великої Вітчизняної війни» як найвищого спільного досягнення совєтської спільноти, оскільки досягнення мети побудови комунізму все ще залишалося примарним. Вшанування пам’яті про війну часто розглядають як певну форму культу, а фактично секулярної релігії (Портнов А. «Велика Вітчизняна війна» в політиках пам’яті Білорусі, Молдови та України: Кілька порівняльних спостережень; Реброва І. Формування індивідуальної та колективної пам’яті в еґо-документах про Другу світову війну: ґендерний аспект; Edele M. Soviet Veterans in World War II. A Popular Movement in an Authoritarian Society, 1941–1991 / M. Edele. – Oxford, 2008; Tumarkin N. The Living and the Dead. The Rise and Fall of the Сult of WWII in Russia/ N. umarkin. – New York, 1994).

ВВВ vs Друга світова: війна міфів

«Багатовікова боротьба слов'янських народів за своє існування і незалежність закінчилась перемогою над німецькими окупантами і тиранією. Віднині буде майоріти великий прапор свободи народу і миру між народами».

Ось так оцінив по гарячих слідах, одразу по капітуляції Німеччини, значення тієї перемоги корифей усіх наук, маршал товариш Сталін. При цьому, до речі, відзначивши, що сама капітуляція de jure відбулася 8 травня 1945 року.

Принагідно можна підставити замість «слов'янських» - «арійських», «німецьких» - «більшовицьких», і отримаєте те, що сказав би Гітлер у разі нацистської перемоги.

ВВВ vs Друга світова: війна міфів

Товариш Сталін, таким чином, знехтував кількома чільними соціальними міфами совєтського агітпропу:

- про докорінну відмінність двох соціально-політичних устроїв, двох політичних ідеологій, представники яких зійшлися на полі смертельної борні;

- про багатонаціональний совєтський народ, який вів цю війну;

- про пролетарів усіх країн, які мусять єднатися.

А водночас започатковано і нові міфи – про свободу європейських народів, принесену Червоною армією, про мир, який прагнув установити Совєтський Союз, про непорушне слов'янське братерство…   

Ось лише деякі з досі живучих соціальних міфів:

ВВВ vs Друга світова: війна міфів

Совєтський Союз – жертва віроломного нападу нацистів, тоді як насправді спільно із нацистами СРСР планував і розпочинав Другу світову війну, а потім активно готувався до нападу на Німеччину.

«Другий фронт» був на Заході, отже, перший – на Сході Європи, тоді як насправді першим на момент початку совєтсько-німецької війни був саме «другий»: перед цим Британія рік на самоті, за підтримки заокеанських домініонів, відбивала атаки держав Вісі, підтримуваних економічно та політично Совєтським Союзом.

Нацистські війська були розбиті Червоною армією, тоді як насправді на Східному фронті втрати Вермахту становили 2/3 від загальних втрат, втрати Люфтваффе – 1/3 від загальних, а втрати Крігсмаріне там були мізерними.

Совєтська економіка забезпечила війська всім необхідним, а допомога союзників становила лише 4% від потреб армії, тоді як насправді без допомоги союзників Червона армія змушена була б здати Москву та відступити у заволзькі степи й ліси – натомість з Заходу СРСР одержував алюміній для побудови танкових двигунів і літаків, високооктановий авіаційний бензин, засоби зв’язку, «студебекери» та воєнні технології (наприклад, танковий перископ польського інженера Гундляха, переданий британцями) тощо.

ВВВ vs Друга світова: війна міфів

Російський народ вирізнявся серед інших народів СРСР небувалим патріотизмом – тоді як насправді українці становили близько 50% населення окупованих нацистами совєтських територій, але дали тільки близько 12-15% чисельності колаборантських збройних формувань, тоді як росіяни становили 25% населення і близько 60% учасників колаборантських формувань.

Під час війни існувала непорушна єдність партії, армії і народу – тоді як насправді сформована 1992 року комісія при Президенті РФ з реабілітації жертв політичних репресій на чолі з «архітектором перебудови» й офіцером-фронтовиком Олександром Яковлєвим назвала страхітливу цифру: 954 тисячі бійців Червоної армії були розстріляні за наказом свого ж командування – за найчастіше уявні провини (це дещо більше, ніж сумарні втрати Вермахту на всіх фронтах у 1941-1942 роках). «Конечно, там были и какие-то преступления, но даже за них в иностранной армии не расстреливали», - наголосив Яковлєв, коментуючи ці факти, і як приклад навів розстріл, свідком якого був сам. «Немцы наступали, мы их ждали, а когда наступают, страшновато становится. И вот парнишка лет восемнадцати вскочил и побежал. Его бы можно было просто остановить, повалить на землю, и через 5 минут он бы очухался, ведь он не отдавал отчета, он не помнил себя. Но командир роты ему тут же пулю в спину».

ВВВ vs Друга світова: війна міфів

Як згадував професор Нікулін, «те, кто победил, либо полегли на поле боя, либо спились, подавленные послевоенными тяготами. Ведь не только война, но и восстановление страны прошло за их счет. Те же из них, кто еще жив, молчат, сломленные. Остались у власти и сохранили силы другие – те, кто загонял людей в лагеря, те, кто гнал в бессмысленные кровавые атаки на войне. Они действовали именем Сталина, они и сейчас кричат об этом. Не было на передовой: «За Сталина!». Комиссары пытались вбить это в наши головы, но в атаках комиссаров не было».    

За словами російського професора Соколова, «жителі окупованих територій понесли значно більші жертви і перетерпіли більш жорстокі страждання, ніж у цілому інше населення СРСР. Десятки мільйонів людей, які за два-три роки прожили в жахливих, нелюдських умовах німецького гноблення, після визволення потрапили з вогню у полум’я. Багато хто з них, звинувачений у колабораціонізмі, відправився на спецпоселення й у табори. Мільйони призваних у Червону армію видалися у буквальному сенсі слова на убій під вогонь німецьких кулеметів і батарей. Тим, кому пощастило вціліти, на довгі десятиліття поставили тавро – «окупований». Позитивна відповідь на анкету: «Чи перебували Ви чи Ваші родичі на тимчасово окупованій території?» - ще довго закривав шлях до освіти, кар’єри чи поїздки за кордон… Перемога у Великій Вітчизняній війні стала перемогою саме держави, і передусім самого Сталіна. Народ цю війну в кінцевому підсумку програв, хоча досі вірить, що виграв».

ВВВ vs Друга світова: війна міфів

 

Совєтський народ утратив на війні 26 мільйонів людей, тоді як Червона армія – 8 млн. 668 тис. 400 одиниць бойового складу, з них українців – близько 1,5 млн. «Прогресивні дослідники» ведуть мову про 11 млн. незворотних втрат на фронтах бойових дій (загинули, пропали безвісти, померли від ран) – вояків – українців буде серед них десь близько 2 млн. Тим часом у Книзі пам'яті України названі прізвища близько 6 млн. вояків-українців, які загинули у різних арміях; на 5 млн. із них зібрані біографічні дані. Та й із СРСР не все гаразд – уже в середині 1990-х років у базі даних московського меморіального комплексу на Поклонній горі у Москві було зафіксовано дані про 19,5 мільйонів убитих, померлих, зниклих безвісти учасників бойових дій (дані за: С.Грабовський, «Війна та міфи»).

Маршали, генерали й офіцери Червоної армії вчинили страхітливий воєнний злочин: на території, звідки були вибиті німці, були мобілізовані мільйони чоловіків від 16 до 60 років (головним чином українців та білорусів, але й росіян удосталь) і ненавченими та майже неозброєними кинуті на штурм ворожих укріплень. Уже потім, після кількох боїв, уцілілих включали у списки особового складу, офіційно фіксували їхнє вибуття в разі смерті чи поранення, вдягали у форму, ставили на харчове довольство, - тому-то архівні дані про військові втрати та дані Книги пам'яті України розходяться на воістину колосальні цифри. Звичайно, так чинили не всі представники командного складу Червоної армії – але переважна більшість і, судячи з усього, ця практика була санкціонована «згори».  

Можна продовжувати й далі, та головне – система совєтських/неосовєтських воєнних/навколовоєнних соціальних міфів служить вкрай актуальній політичній меті – ствердженню у масовій свідомості населення настанови про існування «хорошого», «правильного», «нашого» тоталітаризму.       

Міф про «Велику Перемогу» та культ героїв війни були названі «священними», що утворювало певний простір для ідеального в умовах матеріалістичного та атеїстичного суспільства.

ВВВ vs Друга світова: війна міфів

Так, своєрідне змішання вшанування пам’яті із розвагами, відпочинком та естетичним досвідом було характерне для святкування річниці «визволення України від німецько-фашистських загарбників» у 1974 р., яке було поєднане із відкриттям масштабної щорічної виставки квітів у Києві.

Старожили згадують: містом рухалася автоколона, прикрашена тематичними композиціями з квітів, серед іншого – велетенський «Букет переможців», який везли Герої Радянського Союзу та інші ветерани, величезна солдатська каска, пробита осколками, з якої проросли квіти, і т.д. Відкриття виставки квітів відбулося на площі одночасно із звичним військовим парадом і мітингом, а далі свято квітів перейшло до парку, де учасники свята могли «помилуватись рукотворною красою, подихати свіжим дніпровським повітрям», і такий відпочинок дозволив «відновити працездатність людей, зарядити їх енергією і добрим настроєм» (Радянські свята та обряди в комуністичному вихованні. – К., 1978, с. 202). Таким чином квіти як елемент суто естетичний і рекреаційний (контакт із природою) включався у вшанування пам’яті про минуле. Так само в День Перемоги 1975 р. колони машин із ветеранами рухалися «у суцільному морі квітів», що мало нагадувати учасникам свята про те, що «з такою ж радістю радянських бійців зустрічали у роки війни жителі визволених міст і сіл нашої країни і багатьої країн Європи» (Радянські свята та обряди в комуністичному вихованні. – К., 1978, с. 203) – тут ті ж квіти набували вже особливого політичного значення (символ позитивного сприйняття радянських пришельців у Східній Європі).

Разючий контраст із святкуваннями певних дат, пов’язаних із війною, у Західній Європі та Радянському Союзі очевидний. Якщо європейські традиції комеморації 8 травня значно більше містила скорботи, передбачала участь у релігійних службах у пам’ять про загиблих рідних, то в СРСР це свято все більше стало містити елементів розваг та споживання.

В Україні спроби переоцінити історичну пам'ять про Другу світову та знайти альтернативу конструкції спільної перемоги, створення Інституту національної пам'яті, міжнародна кампанія з привернення уваги до Голодомору як акту геноциду та великої національної трагедії, голоси про визнання ветеранів УПА, спільні дослідження, дискусії та міжнародні конференції приковують погляди світу до питання історичної пам'яті та національної ідентичності на пострадянському просторі. Однак Друга світова війна була і, на жаль, залишається зручним полігоном для політичних спекуляцій як центральна тема «політики пам'яті» більшості постсовєтських країн. Єдино можливим способом розвінчування міфологем різного штибу є аналіз національних «версій» війни (національно-державницької, консервативної, ліберальної, інтегрально-націоналістичної, проросійської, євразійської та ін.), що часто постають знаковими елементами поспіхом формованої (а то й відверто накинутої) ідентичності.

ВВВ vs Друга світова: війна міфів

Історичні міфи супроводжують людство, либонь, з незапам’ятних часів. Пропоную, услід за Олександром Зайцевим, розуміти під історичним міфом наратив, що сприяє формуванню ідеалізованого образу певної спільноти, пояснює та легітимізує її існування і спонукає її членів до солідарних дій у тому чи іншому напрямі. Нація як «уявна спільнота» об’єднується через спільність історичних міфів, долі, героїв і святих. В Україні ж хтось оцінює Акт 30 червня 1941 року як національне свято, а хтось – як акт ганебної колаборації. Одні святкують 9 травня День Перемоги, другі ж, пошановуючи полеглих, розглядають цей день як символ заміни окупантів зі зміною вивісок на концтаборах. Таке культивування взаємовиключної міфології змушує серйозно задуматися над проблемою формування новочасної української ідентичності.

Озвучимо совєтський та націоналістичний міфи війни.

Совєтський міф війни сьогодні зазнає поправок з огляду на певні політичні констеляції, ставши фактично не лише офіційно прийнятим російською історіографією, але й насаджуваним у масовій свідомості. СРСР постає як найпрогресивніша ланка людства, втілення всього доброго, що поборювало абсолютне зло – нацизм (ширше – фашизм). Пакт Молотова-Ріббентропа – тактичний ухил сталінської дипломатії для відтягування початку війни. Український народ представлений Українською РСР у складі СРСР. Червона армія разом з партизанським рухом вибивають з України німецько-фашистських загарбників та їх колаборантів – українських націоналістів. Багатонаціональний совєтський народ, віддавши мільйони життів, здолав фашизм та уможливив подальший нормальний розвиток усього людства.

Націоналістична версія називає представниками українства у війні Організацію українських націоналістів та Українську повстанську армію, яка воювала і проти Рейху, і проти СРСР за Українську Самостійну Соборну Державу. Трагедією українців було опинитися між молотом і ковадлом. Національно-визвольна боротьба 1940-1950-х років, ведена в підпіллі, є органічним продовженням самостійницьких змагань українців ще з минулих століть, а проголошення незалежності України 1991 року є вистражданою кульмінацією століть боротьби багатьох поколінь українців. Залишається остаточно покінчити з крипторадянськими та російськими інтерпретаціями подій, активно розповсюджуваними в Україні.          

Повернімось назад і проаналізуємо детальніше совєтський міф. Сьогодні він тісно сплітається із загалом проросійською інтерпретацією, а також химерними слов'янсько-православними міфологемами. Стисло його концептуальні тези можна викласти так:

1) Правильним є термін «Велика вітчизняна війна», у якій українці як складова радянського народу стали на захист єдиної вітчизни – СРСР;

2) Антагоністи Другої світової війни – фашисти (гітлерівці) й антигітлерівська коаліція. ОУН, УПА, СС «Галичина», прибалтійські, голландські, французькі, норвезькі есесівці – поплічники фашистів (колаборанти), які протистояли антигітлерівській коаліції;

3) На совісті українських націоналістів – найкривавіші злочини німецької окупаційної влади, які вони ретельно виконували;

4) Велика Перемога – перемога радянського народу над нацизмом – фундамент національної історичної пам'яті;

5) Якби не героїзм радянського народу, вся західна цивілізація була б поневолена фашистським рабством.

ВВВ vs Друга світова: війна міфів

Націоналістична інтерпретація також змінювалася, але – що особливо важливо – вона еволюціонувала, відхрещуючись від найодіозніших і часто відверто розбіжних з історичною дійсністю позицій. Дозволю собі назвати її речником знаного в експертних колах історика Володимира В'ятровича, програмна стаття якого «Українська Друга світова (в кольорі)» була опублікована в «Дзеркалі тижня» (2009, ч. 32) до сімдесятиріччя початку війни. Хоча й він не вживає терміну «міф», а мовить про «національне бачення»: «… так зване національне бачення – це суміш об’єктивних історичних фактів, суб’єктивних поглядів і навіть певних національних табу. Їх об’єднують бажання підкреслити жертовність і героїзм саме своєї нації, її внесок у перемогу над вічним злом (цим злом є все, що пов’язане із ворогом, власні солдати були – за поодинокими винятками – носіями добра), спроби забути про певні незручні проблеми, що можуть порушити цілісність концепції (пакт Молотова-Ріббентропа, уряд Петена, тотальні знищення німецьких міст чи атомне бомбардування Хіросіми і Нагасакі). Попри зазначені хиби, згадані концепції дуже важливі, оскільки виконують роль своєрідного суспільного консенсусу, що залишає з'ясування окремих деталей чи особливостей минулого професіоналам-історикам… Чи потрібна така концепція Україні? Гадаю, що так, адже «святе місце порожнім не буває» - відсутність власного погляду на місце і роль українців у цій війні означатиме, що нам нав’язуватимуть чужі. Що й активно відбувається вже багато років через пропаганду так званої «Великої Вітчизняної війни» (цитата за: http: // www.dt.ua/1000/1550/67038/).

По суті, йдеться про класичний національний міф, основні постулати якого такі:

1) радикальне заперечення дихотомічного бачення війни – «чорне»/ «біле», «наші»/«чужі»;

2) Друга світова війна на території України – збірне поняття для кількох війн: німецько-польської 19391945 років, німецько – радянської 19411945 років, підпільної польсько – української 19421947 років, підпільної радянсько – української 19391954 років. Викликає подив відсутність у цьому списку українсько – німецької війни – утім, сам В'ятрович пояснив її недоглядом редакторів;

3) Визвольний рух, представлений у політичній площині ОУН Степана Бандери, військовій – УПА, є українським суб’єктом Другої світової війни;

4) Всі воюючі суб’єкти заплямовані діями, що можуть кваліфікуватися як воєнні злочини, тому ніхто не має монополію на абсолютне добро;

5) Для українців, що опинилися, висловлюючись алегорично, між чумою і холерою, війна принесла розколи, поневіряння, смерті й страждання, яких не прикрити «прапором міфічної перемоги». 7 січня 1944 року вийшло розпорядження НКВД, згідно з яким «всіх виявлених посібників ворога на території України арештувати з конфіскацією майна і відправити до Чорногорського спец табору (Красноярський край)». У березні НКВД породив новий документ, у якому, зокрема, сказано: «Сім'ї, в яких є оунівці, які перебувають на нелегальному становищі, а також сім'ї засуджених оунівців узяти на облік і виселити в тилові райони СРСР». А 22 червня 1944 року з'явився наказ № 0078/42, від імені совєтського керівництва підписаний заступником Сталіна по Ставці Жуковим і наркомом внутрішніх справ Берією. В ньому йшлося про страшні (з погляду Кремля) гріхи української нації перед СРСР і було наказано вислати у віддалені райони СРСР всіх українців, які жили під німецькою окупацією (вся територія УРСР була окупована). В першу чергу мали бути вислані ті, хто працював і служив у німців, бо це, мовляв, розбестило український народ. Виселення мало відбуватися потайки. Над бійцями і командирами Червоної армії, які призивалися з окупованої території, «органами» мав бути встановлений жорсткий контроль.

Достовірність наміру Сталіна депортувати український народ підтверджена багатьма незалежними джерелами. Тут і спогади Микити Хрущова, і мемуарні нариси югославського політика Мілована Джиласа, і спогади низки колишніх совєтських високих чиновників. Скажімо, колишній нарком внутрішніх справ УРСР генерал Рясний у бесіді з московським письменником Феліксом Чуєвим підтвердив: «Мені цей наказ привіз із Москви один із заступників міністра внутрішніх справ СРСР. І було сказано, що за активну діяльність проти Червоної армії з боку оунівців, виступи «боївок», за вороже ставлення до російського народу товариш Сталін наказав виселити всіх українців до відомої матері, а конкретно – до Сибіру. Кілька ешелонів мої хлопці заповнили. Але потім цей наказ раптом зупинився».

Розповідають, що Хрущов буквально лежав біля сталінських ніг, обіймав того за чоботи, щоб наказ був скасований. Але чи був він насправді скасований? По 1952 рік включно тільки із Західної України на лісоповал та «будови комунізму» було виселено близько 200 тисяч сімей, тобто приблизно 800 тисяч осіб. А скільки було виселено із Наддніпрянщини, якщо тільки на Дніпропетровщині, за даними НКВД, було близько 5 000 членів ОУН? Власне, ГУЛАГ з другої половини 1940-х років стає ледь не на третину українським за національним складом, що значно перевищувало кількість українців у населенні СРСР.  

Якщо не вдаватися до верифікації усіх суджень В'ятровича, то його безсумнівною заслугою є на порядок вищий фаховий рівень, більш поміркований підхід до оцінки історичних фактів, відмова від агресивних випадів та відверто ксенофобських закидів різним групам. Але це чергова спроба конструювання національної історичної міфології, яка хоч і стоїть ближче до історичної дійсності, та не відтворює її у масштабі 1:1.

ВВВ vs Друга світова: війна міфів

                        

Післяслово з присмаком статистичної гіркоти (для роздумів). Державна політика 1940-х років була спрямована насамперед на інтеграцію в соціум мільйонів людей, що повернулися з фронтів. Про статусне виокремлення ветеранів і говорити нічого. Більше того, жебраки – інваліди війни – переслідувалися як «антисоціальні паразитичні елементи». Учасники війни перестали існувати як легально визначена група і були позбавлені (за винятком інвалідів війни та Героїв Радянського Союзу, перегодом кавалерів Ордену Слави трьох ступенів) навіть скромних пільг. Заборонялося створювати асоціації ветеранів та інвалідів, спонтанно ж виниклі ліквідовувалися. Військовики, що перебували в німецькому полоні, вже незабаром опинилися у «вітчизняних» концтаборах як «зрадники Батьківщини».

Лише 1956 року було створено Радянський комітет ветеранів війни. 1965 року день 9 травня став державним святом Перемоги. 1978 року категорія «учасник Великої Вітчизняної війни» була інституціолізована. За підрахунками Марка Еделе, серед тих, хто воював у 19391946 роках, люди у віці 30-40 років становили 49,6%, частка ветеранів Першої світової війни становила 27,5%, а молоді, яка пішла на фронт зі шкільної лави, - 22,9%.


Тарас Альберда

http://h.ua/story/376409/


Категорія: Мои статьи | Додав: sokil (10.05.2013)
Переглядів: 988 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Поиск
Друзья сайта
  • [11.02.2017][Мои статьи]
    Комітет порятунку музеїв протестує! (0)
    [26.01.2017][Мои статьи]
    Excavations at Baturyn in 2016 (0)
    [04.09.2016][Мои статьи]
    Музей плакату представляє Юрія Неросліка (0)
    [12.07.2016][Мои статьи]
    РОЗКОПКИ У БАТУРИНІ 2015 РОКУ. РЕКОНСТРУКЦІЇ КІМНАТ ПАЛАЦУ МАЗЕПИ (0)
    [06.01.2016][Мои статьи]
    РОЗКОПКИ ГЕТЬМАНСЬКОЇ СТОЛИЦІ БАТУРИНА У 2014-2015 РОКАХ (0)
    [18.12.2015][Мои статьи]
    Гармату Мазепи "Лев" вкрали з Кремля?! (0)
    [15.12.2015][Мои статьи]
    Аліна Певна: «Маріуполь – туристична та культурна Мекка Донеччини» (0)
    [14.12.2015][Мои статьи]
    "Відчуй Україну":Столичные живописцы привезли в Мариуполь пейзажи (0)
    [08.12.2015][Мои статьи]
    Відчуй Україну! - Маріуполь (0)
    [07.12.2015][Мои статьи]
    Мистецька акція «Відчуй Україну» стартує в АТО! (0)

    Каталог статей

    Міні-чат
  • Copyright MyCorp © 2017
    Зробити безкоштовний сайт з uCoz