ЗА ЩО ЗВІЛЬНЕНО НЕПОКІРНОГО ДИРЕКТОРА?

18 липня начальник управління культури КМДА Світлана Зоріна підписала наказ про звільнення директора історико-архітектурного музею «Київська фортеця» Кулініча В’ячеслава Яковича. Насправді кажучи незважаючи на те, що я є співробітником музею з 2002 року і бачив не одну спробу позбутися нашого невгамовного директора, який в продажних чиновницьких колах давно здобув прізвисько «божевільного» (бо ж тільки такий не бере), інформація про його звільнення просто приголомшила. Приголомшила тому, що вже стільки разів ситуація була близька до того, але якось обминало. Тож цього разу одразу виникло питання: невже це все? Невже з цього моменту музейні скарби опиняться в руках «сумирної» людини, яка все що треба підпише і все що треба віддасть?

Кулініч не хотів віддавати нічого, а навпаки хотів здобути якомога більше. Якомога більше приєднати до музею. Але в логіку суцільно продажної чиновницької маси просто не входить зрозуміти: як це хтось може збирати щось… і не для себе! Бо ж людям властиво всіх судити по собі. Так Клінчу вдалося в буремні роки будівельного буму переконати навіть О.О. Омельченка про передачу унікальної Київської Лисої Гори у відання музею, а не під забудову…

Врятування 137 га унікальної київської Лисої гори з-під забудови - пряма заслуга В.Я. Кулініча

На офіційній зустрічі, на яку співробітники музею чекали аж три години, пані Зоріна намагалася переконати, що мова йде про людину яка зарвалася і не хоче визнавати її влади та авторитету. Цікаво на чому має ґрунтуватися її авторитет. Адже за весь час її правління ми не дочекалися ні нового приміщення для музею історії Києва (бо ж рішення виділити ті бутіки біля метро Театральної це лише популізм чистої води), ні створення бодай якогось нового музею. Для порівняння за останні роки у Києві створено кілька десятків нових об’єктів природно-заповідного фонду, серед яких наприклад Національний парк «Голосіїівський». А що в сфері культури? Дерибан та видача дозволів під знос пам’яток, намагання висилити не один музей?

Підняття з руїн та приведення в експозиційний стан Госпітального укріплення Київської фортеці –справа рук В.Я. Кулініча

На своїй прес-конференції, яку добрі люди допомогли В’ячеславу Яковлевичу провести в престижному інформагентстві УНІАН, директор заявив: «Причина мого звільнення - непокора перед вчиненням протизаконних дій». Так, причин для взаємної «любові» з управлінням культури КМДА накопичилося вже дуже багато, але апофеозом стала справа з передачею 4 башти Київської фортеці в довгострокову оренду приватному музею «Платар».

Та сама башта №4 (Наводницька), з-за якої звільнено Кулініча В.Я.

А ось та сама башта на малюнку, який носить назву "Васильківський форт у Києві" авторства Т.Г. Шевченка

Колекція ця (трипільський посуд та коштовності різних періодів) створена на основі приватних зборів мала бути відкрита для огляду простому народові. Саме в цьому заходився допомогти В. Я. Кулініч. І для цього сам запропонував 4 башту. Але в ході перемовин про цю ласу територію, виявилося що представники зареєстрованого приватного музею, в статуті якого окрім музейної діяльності багато інших «непрофільних» напрямків, таких як масажна справа, почали домагатися не тільки розміщення своєї колекції в башті музею. Постало питання передачі даної башти їм в оренду на 49 років.

Трипільський посуд з колекції «Платару»

Фактично це означало б що вони могли б робити з нею все що завгодно. На зустрічі з працівниками музею пані Зоріна підтвердила, що в якийсь момент для «конструктивності» вона втрутилася в справу з «Платаром», яку розпочав Кулініч. Він же повідомляє, що насправді його було грубо відставлено в бік. В результаті «Платар» вклав значні кошти в розробку проекту на основі цієї башти, але своєї мети повного контролю над приміщенням та ще й земельною ділянкою добитися не вдавалося. Тоді всупереч думці профільної комісії Київради було підготоване рішення про передачу башти «Платару». І, зрозуміло, що Зоріна зобов’язала Кулінча виконати це рішення. Натомість отримала відмову і навіть судову справу проти передачі башти в оренду. Тож ще до розгляду цієї справи поспішила усунути Кулініча з поста. Натомість до суду буде призначено нову людину, яка визнає в суді усі вимоги з приводу музею необґрунтованими і справу буде залагоджено.

«Ну що я можу вдіяти з вашим директором?» - питалася Зоріна. А і дійсно що? «Йому час піти, жоден з його проектів не вдався , а він все про щось марить». Звичайно і це після того, як піднято з руїн Госпітальне украплення, виграно десятки судів за охорону пам’яток Київської фортеці, після того як Кулініч заслужив собі слави одного з найнепоступливіших директорів київських музеїв, він має піти? Пані Зоріна послала саме цю людину у ганебну відставку по статті: «за порушення трудової дисципліни та не виконання її наказів». При тому що зроблено все поспіхом і протизаконно: під час перебування Кулініча на лікарняному (постійна боротьба підірвала його здоров`я) та після того як поспіхом йому було «впаяно» догану. Чому ж до цього музею весь час виносилися подяки та платилися премії?

На питання працівників музею щодо того, що Кулініча не тільки викинуто з роботи, але й з квартири, на яку він чекав більше 12 років, живучи в комуналці, пані Зорна відповіла що з цього приводу вона нічого не вирішує. Вона його буцімто на чергу поставила, а інше то вже не її справа. Так, хоч і довогоочікуваною є ця квартира, хоч жінка Кулініча і в плачу маючи на руках двох малих дітей. Але тим не менше В`ячеcлав Яковлевич переконаний, що честь дорожча!

А ще намагалася апелювати до того що директор начебто за скільки років не розробив положення про національний музей, і цим буцімто скільки грошей співробітникам не додав, бо в національних музеях більше платять. апелюючи до нашої жадібності і збуваючи про те, що ті хто хочуть грошей у нас в мезеях не працюють, вона забула додати, що таке створення національного музею не передбачало виходу музею із комунальної власності. А це дозволяло б Київраді розпоряджатися його майном та землею на свій розсуд. А землі цієї більше 140 га. Є над чим замислитися…

На прес-конференції Кулініч показав рішення діючого Президента про передачу музею пам’яток комплексу фортеці, які не збирається виконувати Попівська адміністрація. Він  запитав в присутніх, то чиє рішення він має виконувати Президента, чи діючих на власний розсуд чиновників КМДА?

В’ячеслав Яковлевич не задається та буде оскаржувати рішення Зоріної в суді, а також подав скарги до вищестоящих органів з приводу поновлення на своєму робочому місці. В цьому його підтримує не тільки колектив музею, але й багато союзників та симпатиків, яких він здобув своєю безкомпромісною позицією за довгі роки боротьби.

Науковий співробітник історико-архітектурної пам’ятки-музею «Київська фортеця», к.б.н.

Іван Парнікоза