Російська жовтнева революція 1917 року

вступ

Прогнозуючи майбутнє України, дослідники історичних процесів розвитку суспільства дотримуються різних кутів зору, тому отримують неоднакові, якщо не сказати, протилежні результати.

Внаслідок цього чергові уряди нашої держави знаходяться наче вітрильник у тумані, з командою, капітаном, але без визначеного стратегічного курсу. Держава в такому стані стає здобиччю хвиль, що з часом перетворять її на уламки.

Вищенаведене художнє порівняння має історичне обґрунтування.

На жаль, сучасні історики та політологи України відмовились від наукового матеріалістичного підходу до історичного процесу, який міг би внести ясність щодо майбутнього Української держави, яке детерміноване минулим та сучасним буттям українського народу у світі.

Свою позицію історики-науковці обґрунтовують тим, що Марксова формаційна схема історичного процесу „не спрацювала”, посилаючись на крах побудови „комунізму” у СРСР та в світовому соціалістичному таборі.

Як свідчить сучасність, Марксова теорія якраз підтверджена практикою суспільного розвитку, а не спрацювали поверхневі розробки лідерів будівників „комунізму”. Зокрема, помилка В.І. Леніна щодо характеру Жовтневої революції в царській Росії, до якої входила значна частина території сучасної України.

ПОМИЛКА ЛЕНІНА

У Короткому філософському словнику радянської епохи написано:

”На підставі даних про імперіалістичний капіталізм Ленін розробив нову теоретичну установку, у чинність якої одночасна перемога соціалізму у всіх країнах вважається неможливою, а перемога соціалізму в одній окремо взятій капіталістичній країні визнається”. Цитата ця відноситься до основної праці

Леніна „Імперіалізм як вища стадія капіталізму”. І сьогодні, визначаючи свій шлях у третім тисячоріччі, залежно від ситуації, комуністи рясно посилаються на книгу вождя світового пролетаріату. Але слід зауважити, що: по-перше, явних теоретиків марксизму щось не видно, а по-друге, їм здається, „що книга дає революційну перспективу пролетарям окремих країн, розв’язує їхню ініціативу в справі натиску на свою, національну буржуазію”.

Було б нерозумно й безглуздо заперечувати значення всієї теоретичної спадщини ідеолога "соціалістичної" революції Володимира Ілліча Леніна, що зумів на практиці в жовтні 1917 року реалізувати свої ідеї. Інша справа, чим ця практика обернулася та чому радянський народ ухилився від обраного стратегічного курсу.

Для вирішення вищезгаданої проблеми необхідно визначитися в основних поняттях: капіталізм, імперіалізм, комунізм у їх первісному історичному сенсі, що вкладали класики наукового соціалізму з однієї сторони, й Ленін з іншої. Отже під капіталізмом розумівся суспільний лад, при якому енергія виробників трансформується в систему товарно-грошових відносин, а капітал розширюється й існує, обмінюючись на живу працю. Імперіалізм по Леніну є капіталізм на тій стадії розвитку, коли склалося панування монополій і фінансового капіталу, набув видатне значення вивіз капіталу, почався розділ світу міжнародними монополіями й закінчився розділ всієї території землі найбільшими капіталістичними країнами. Нарешті комунізм - це суспільний лад, де відсутні товарно-грошові відносини.

А тепер згадаємо, що книгу свою Ленін написав у 1916 році, коли революційний рух у Європі, розколотий Першою світовою війною, переживав кризу. Володимир Ілліч, перебуваючи в еміграції тривалий час (природно, відірваний від реальної й конкретної російської дійсності), вивчив монографію німецького економіста Гельфердінга „Фінансовий капітал”, що вийшла в світ у 1909 році. Вона містила детальний і об’єктивний аналіз економічного розвитку капіталістичних держав Європи. Наукові розробки Гельфердінга й лягли в основу ленінської праці „Імперіалізм як вища стадія капіталізму”. Взагалі ж, це нормальна практика для робіт такого призначення. Але...

Помилка, якщо не сказати трагедія, для світового робочого руху полягала в тому, що обґрунтовані й справедливі для розвинених капіталістичних країн Європи тієї епохи висновки німецького вченого Ленін переніс на російський ґрунт. Він розгледів у феодальних економічних реаліях Росії першій й другий класичні ознаки імперіалізму. А це означало одне: країна йде до неминучої соціалістичної революції. Він так і писав: „Конкуренція в Росії на початку століття перетворювалася у монополію внаслідок росту концентрації виробництва й капіталу”.

А відомий економіст Фінн Єнотаєвський, що не перебував в еміграції, у своїй книзі писав протилежне: „Централізація виробництва у першу декаду

900-х років у нас була результатом, головним чином, слабкості нашого промислового капіталізму, вузькості нашого внутрішнього ринку, а не слідством нагромадження капіталу й результатом концентрації його”.

Помилився Володимир Ілліч і з другою ознакою – „злиттям банківського капіталу з промисловим і утворенням фінансового капіталу”.

Той же допитливий Фінн-Єнотаєвський стверджував, що „насадження в нас у 70-х роках акціонерних залізничних товариств, банків і інших вищих паростків європейського капіталізму ще не перетворило нашу країну в капіталістичну...”

Класичний марксизм - наука серйозна, що опиралася на глибокий і всебічний аналіз суспільних, економічних і фінансових механізмів капіталістичної Європи. Маркс і Енгельс доводили, що без об’єднання трудящих усього світу, без Інтернаціоналу, без оволодіння наукою керування сучасним виробництвом розірвати павутиння товарно-грошових відносин неможливо! Більшовики під проводом Леніна підняли народ на буржуазну революцію, яка започаткувала становлення капіталістичних відносин в Росії, завуальованих КПРС соціалістичними догмами.

Партія переконувала народ, що будують радянські люди комунізм, а всі ми опинилися в капіталістичних відносинах. Так що виходить, народ обдурити, звичайно, можна, але закони історії - ніколи!

закони всесвіту та суспільного розвитку

Погляд Маркса на історичні процеси, з моєї точки зору, найбільш відповідає дійсності, тому що, перетворюючись на майбутнє, дійсність стає прогнозованою і формаційна теорія з певними змінами витримала перевірку часом. У наш час навіть православні соціалісти та комуністи не заперечують що ми живемо в глобальному світі, де панують капіталістичні, тобто товарно-грошові відносини.

Ці відносини визначають поведінку людей і тому можуть бути прогнозовані, що важливо для визначення стратегії розвитку України. Вплив грошей на суспільні відносини значно глибше, ніж сором’язлива інформація науковців з МАУП. Цитую з видання 2000 р. - Україна на зламі тисячоліть:

„Ринкові цінності підірвали традиційні цінності. Увесь цей час відбувається постійна боротьба між ринковими й іншими, більш традиційними системами цінностей, навколо яких розпалюються пристрасті та суперечності. У міру того, як ринкові відносини дедалі більше поширюються, все важче підтримувати міф про те, що люди діють на основі цієї системи неринкових цінностей... люди, які втратили чітки орієнтири, невпевнені у своїх переконаннях, дедалі більше покладаються на гроші як критерій цінностей...

Те що було засобом обміну, узурпувало місце основних цінностей”.

Як бачимо, народ України, а разом з ним і державні урядовці втрачають орієнтири і знаходяться у постійному стані нестабільності і конкуренції. Вищою, найбільш досконалою формою капіталістичної конкуренції між людьми є війна, яка в сучасному суспільстві ведеться, головним чином, за ринки збуту товарів і джерела сировини.

У такому нестабільному ринковому середовищі перемагають найбільш могутні, економічно розвинуті та багаті держави, і стратегія слабких держав визначається саме ними. Я тільки доповню, що війна взагалі притаманна людству і зверну Вашу увагу на те що залишилось поза увагою колишніх і сучасних істориків.

Розвиток фізики як науки привів до відкриття деяких законів Всесвіту, більш відомих науковцям як правила термодинаміки. Ці космічні правила поширюються й на нашу Землю як частку Всесвіту, на її живу та неживу природу.

Згідно правил все пронизлива енергія, випромінюючись із різних джерел, рівномірно заповнює Космос, де зберігається та обертається.

Виявляється що, діючи поза волею людей, енергетичні космічні закони сприймається ними як незмінна Богом дана природа людини, яку неможна виправити на свій розсуд. Мова йде про всю сукупність проявів людської поведінки на бурхливому історичному просторі, як прояв дії неусвідомлених людством у неупорядкованому суспільстві законів існування енергії.

Геніальність глобалістів ХІХ століття: Маркса, Гельфердінга та Леніна полягає в тому, що вони серед різноманіття суспільних відносин змогли виокремити базові проявлення законів термодинаміки в капіталістичній формації.

Гельфердінг у своїх творах дослідив концентрацію (накопичення та збереження), Маркс – обмін, а Ленін – звернув увагу на війни та стихійний (неплановий) розподіл суспільного продукту, що є проявом, як це не дивно, закону рівномірного розподілу енергії. Ідеї класиків суспільної думки мають глибоке фізичне коріння, яке відоме марксистам, як закономірності суспільного розвитку, а філософам обернулося законами діалектики.

Світові закони діяли, діють та будуть діяти у гармонійній тріаді незалежно від усвідомлення їх людьми, тобто люди стихійно впроваджують їх у своє приватне і суспільне життя через накопичення, обмін, перерозподіл, цінностей, війни та революції. Саме про те в економічній площині писав у Критиці політичної економіки Карл Маркс.

Цитую з російського видання: „В общественном производстве своей жизни люди вступают в определенные, необходимые, от их воли не зависящие отношения – производственные отношения, которые соответствуют определенной ступени развития их материальных производительных сил. Совокупность этих производственных отношений составляет экономическую структуру общества, реальный базис, на котором возвышается юридическая и политическая надстройка и которому соответствуют определенные формы общественного сознания. Способ производства материальной жизни обусловливает социальный, политический и духовный процессы жизни вообще. Не сознание людей определяет их бытие, а, наоборот, их общественное бытие определяет их сознание. На известной ступени своего развития материальные производительные силы общества приходят в противоречие с существующими производственными отношениями, или — что является только юридическим выражением последних — с отношениями собственности, внутри которых они до сих пор развивались. Из форм развития производительных сил эти отношения превращаются в их оковы. Тогда наступает эпоха социальной революции. С изменением экономической основы более или менее быстро происходит переворот во всей громадной надстройке. При рассмотрении таких переворотов необходимо всегда отличать материальные, с естественнонаучной точностью констатируемый переворот в экономических условиях производства от юридических, политических, религиозных, художественных или философских, короче — от идеологических форм, в которых люди осознают этот конфликт и борются за его разрешение. Как об отдельном человеке нельзя судить на основании того, что сам он о себе думает, точно так же нельзя судить о подобной эпохе переворота по ее сознанию. Наоборот, это сознание надо объяснить из противоречий материальной жизни, из существующего конфликта между общественными производительными силами и производственными отношениями. Ни одна общественная формация не погибает раньше, чем разовьются все производительные силы, для которых она дает достаточно простора, и новые более высокие производственные отношения никогда не появляются раньше, чем созреют материальные условия их существования в недрах самого старого общества. Поэтому человечество ставит себе всегда только такие задачи, которые оно может разрешить, так как при ближайшем рассмотрении всегда оказывается, что сама задача возникает лишь тогда, когда материальные условия ее решения уже имеются налицо, или, по крайней мере, находятся в процессе становления”.

Закономірності, що відкрив Маркс у розвитку суспільства, а талановиті фізики в термодинаміці перетворили політичні еліти США та Великої Британії на богів і дали їм змогу „творити” глобальні соціальні експерименти від створення держав до їх руйнування. Прикладів вдосталь. Це і створення СРСР, держави Ізраїль, Чехії та Словаччини, України, тощо.

Мало хто з українських суспільствознавців звертає увагу на те, що гроші в сучасному капіталістичному суспільстві є носієм соціальної енергії проти непереборного поступу якої не зможе встояти ні одна фортеця, ні один ленінець, навіть якщо він „залізний”. Хто найбільш накопичив соціальної енергії у грошовому еквіваленті – той керує Світом (Хто сплачує – той і замовляє музику).

З цього факту виходить, що бідний український народ самотужки не мав змоги в історичному минулому створити вільну державу, тому її основні, багаті на корисні копалини території, були поділені, головним чином, між такими могутніми державами, наприклад, як Росія та Австро-Угорщина.

Той факт був добре відомий освіченим лідерам національно-визвольного руху України - депутатам другої Державної Думи, які вважали ставити питання про вільну Україну передчасним.

З програми Української трудової громади

в II Державній думі (1907)

Тепер, коли Російська імперія зробилась конституційною державою... ми не тільки не бачимо в законодавчій діяльності правительства якоїсь переміни поглядів на права невеликоруських народів, а й в газетах, близьких до уряду, чуємо старі обвинувачення в політичнім сепаратизмі...

Між тим політичне одділення од Росії кого-небудь з її безправних народів - так само й України - ми признаємо за неможливе і необачне.

Не кажучи вже про те, що таке одділення порушить загальну політичну рівновагу Європи... це політичне одділення... вимагало б такого напруження економічних сил, якого така держава не змогла б витримати. Далі, коли б такій державі й пощастило, вона конечно мусіла б підпасти під економічну й політичну залежність од дужчих сусідів...”

Українська Радянська держава була створена насильницьким шляхом із історично роз’єднаних слабких українських земель, які тяжіли до різних силових центрів. Така реальність. Так само як Україну Москвою були створені після Другої Світової війни Югославія та Чехословаччина. Така вже доля слабких і малих народів при капіталізмі залежати від сильних держав. Не важко спрогнозувати що, після розподілу СРСР між національними буржуазними елітами, Україна як примусово створене об’єднання повинна в силу своєї бідності та слабкості розділитися на три буферні Українські європейські держави. При помірних апетитах фінансових та промислових кланів, такі держави стануть життєздатними, заможним( як Чехія і Словаччина) і, що головне, - вільними обирати свою залежність від більш могутніх держав, утворювати військові та економічні блоки і навіть міждержавні об’єднання. При їх ненажерливості – вірогідний югославський сценарій.

Тягар тоталітарного минулого, політичні радянські штампи і підходи до державотворення, ідеалістичне мислення українських політичних лідерів, їх бажання за будь-яку ціну отримати прибутки шляхом політичної проституції і продажу надр та національної промисловості дають можливість представникам фінансового капіталу України обирати безперспективну стратегію - зберегти Українську унітарну державу.

Висновки

1. Жовтнева революція 1917 р. У Російській імперії була за характером буржуазною а не соціалістичною.

2. Великі фінансові та промислові клани так само приводять у рух людські ресурси, як великі зірки Космосу впливають на рух планет.

3. Російська буржуазія, озброєна державотворчими технологіями, з метою отримання надприбутків примусово створила УРСР - залежну унітарну нежиттєздатну державу.

4. Після розподілу СРСР чітко виявились нездоланні у форматі унітарної держави протиріччя, що привели до нестабільності в суспільстві.

5. Нерозуміння політичною елітою України державотворчих процесів та сліпе копіювання радянської спадщини, а також непереборне бажання фінансової буржуазії отримати надприбутки визначили хибну, конфліктну стратегію розвитку України як унітарної держави.

6. Для створення українських демократичних республік сучасного типу і стабілізації міжнародних відносин необхідно переглянути стратегію розвитку українського народу в 21-му столітті.

7. Нова демократична стратегія полягає:

а). У створенні на теренах сучасної України трьох вільних у своєму виборі стабільних сучасних споріднених українських буферних держав на зразок Чехії та Словаччини, що буде запорукою миру в Східній Європі та Світі.

б). На міжнародній арені разом з прогресивною спільнотою гармонічно поєднувати Закони Всесвіту з законами суспільного розвитку та соціальною глобальною практикою, враховуючи фатальну помилку В.І. Леніна в оцінці рівня розвитку продуктивних сил людства.

Михайло Волгин