|
27 червня (за старим стилем) 1709 року під Полтавою відбулася битва, яка переломила хід Великої Північної війни. Молодий і амбітний шведський король Карл ХІІ програв царю Московії Петру І-у і змушений був разом із рештками своєї армії утікати в Бендери під захист Туреччини.
Для України, яка виявилася втягнутою у війну, ця подія стала національною катастрофою, оскільки після Полтави вона швидко втратила майже все, що залишалося від її прав і вольностей.
Щоб збагнути історичну логіку того, що сталося, слід повернутися в рік 1687-й, коли гетьманом став Іван Мазепа. Булава дісталася йому після повалення козацькою старшиною попереднього гетьмана - Івана Самойловича. Змова старшини була санкціонована князем Василем Голіциним, який фактично визначав (і здійснював) російську політику щодо Гетьманщини. Його воля була остаточною: гетьманом має стати Іван Мазепа.
Задум Голіцина полягав у тому, що гетьман перетворювався у формального правителя, маріонетку в руках Москви. Права Гетьманщини істотно урізалися. Ідея "поглинання" її Московією і визначила характер Коломацької угоди 1687 року. Відтепер гетьмана не можна було вибирати без відповідного царського указу, а влада його почала нагадувати "шагреневу шкуру". Знаменно, що в козацькій столиці Батурині гетьмана мав "охороняти" спеціально приставлений Московський стрілецький полк. Серйозно звужувалися можливості козацької демократії, скасовувалася система оренд, яка давала дохід для гетьманської казни. Всіляко заохочувалася асиміляція українського люду, причому русифікація України ставала обов'язком її гетьмана! Він повинен був "народ Малороссийский всякими мерами и способами с Великороссийским народом соединять".
Ще до повалення Самойловича Голіцину вдалося підпорядкувати Москві українську церкву (1685 р.). Тепер же для того, щоб Україна перестала бути Україною, відкривалися нові перспективи.
Отже Івану Мазепі дісталася булава васала. Для того, щоб служити царю і водночас творити Гетьманщину, він змушений був стати талановитим учнем Маккіавелі! І треба сказати, що за два десятиліття свого правління Мазепа зумів чимало зробити, передусім - для культури, освіти, церковного життя України. За його гетьманування сягнуло розквіту українське бароко. Доба Мазепи дала визначних поетів, філософів, діячів церкви - Феофана Прокоповича, Стефана Яворського, Івана Величковського, Дмитра Туптала (згодом - святителя Дмитрія Ростовського). Саме Дмитро Туптало писав у Батурині свої "Житія святих". Славилися освіченістю випускники Київської академії, розвитку якої Мазепа приділяв велику увагу як правитель і меценат. На київському Подолі й досі красується Мазепинський корпус Академії (у ньому розташовано один із бібліотечних корпусів Національного університету "Києво-Могилянська академія"). Статус академії цей навчальний заклад, який раніше називався колегіумом, отримав саме завдяки клопотанням Івана Мазепи (1702 р.).
Не дивно, що на початку ХVІІІ ст. вихідці з України здійснили справжню культурну "експансію" в Росії! Церковнослужителі, художники, музиканти, не кажучи вже про високих державних чиновників, "завойовували" Петербург, і для цього їм зовсім не потрібні були мілітарні зусилля…
Неабиякий дипломатичний хист і вміння прихиляти на свій бік серця співрозмовників уберегли Івана Мазепу в той драматичний для нього момент, коли в Москві відбувся переворот і до влади прийшов 18-річний Петро І. Гетьман зумів викликати довіру царя, для якого він став союзником. Мазепа домігся зміцнення своєї влади, звільнившись від частини обтяжливих Коломацьких статей.
Зоряним часом гетьмана Івана Мазепи був рубіж ХVІІ-ХVIII ст.ст. 1700 року цар нагородив його за "військові труди" і "вірні служби" орденом Святого Андрія Первозванного. Невдовзі здійснилася його давня мрія про повернення "під булаву" українського Правобережжя. Мазепа, таким чином, став гетьманом обох берегів Дніпра.
Проте початок ХVІІІ ст. приніс і нові випробування для України. Того ж таки 1700 року почалася російсько-шведська війна. Це означало, що козацьке військо згідно з наказом царя мало йти на допомогу польському королю Августу, який затіяв військові дії проти Карла ХІІ. Важливу битву під Нарвою Петро І програв. Зрозуміло, зазнали втрат і козаки. Найболючішою для Мазепи була смерть його племінника Івана Обідовського, у якому він бачив свого наступника.
Згідно з планами Петра І, козацьке військо мало забезпечити успіх його воєнної кампанії на західному напрямку. Тож у 1705 р. Мазепа перебрався на Правобережжя і вже влітку зайняв Львів. Виходило так, що Іван Мазепа мовби повторював той шлях, яким у 1648 р. йшов Богдан Хмельницький. І так само, як і Хмельницький, він зупинився перед Замостям. І хоч через деякий час ця фортеця таки здалася Мазепі, все ж йому довелося повертатися на Волинь. Зимувати в чужих краях було справою ризикованою. Отож гетьман розташував свою ставку в добре укріпленому Дубно.
Як свідчать джерела, в цю пору починають загострюватися стосунки між козацьким і московським військами. Виникають конфлікти; козацька старшина скаржиться гетьману на зверхність "союзників"; з'являються чутки про те, що цар узагалі хоче перетворити козацьке військо у драгунське. З іншого боку, з Мазепою шукають контактів довірені особи претендента на королівський престол Станіслава Лещинського. Як оповідав згодом генеральний писар Пилип Орлик, особливу роль у цих контактах відігравала родичка Лещинського княгиня Дольська, з якою Мазепа мав "денные и нощные конференции". Судячи з усього, через Дольську поляки передавали гетьману пропозиції, змістом яких була політична комбінація: Лещинський шукав царевої протекції, обіцяючи взамін швидку перемогу над шведами. Були, очевидно, й інші комбінації, які передбачали розрив Мазепи з царем. У будь-якому випадку гетьман розумів, що на нього чекають нові випробування, адже апетити Петра І і його найближчого сподвижника Олександра Меншикова росли. Мазепа мав інформацію, що Меншиков і сам мріє стати… українським гетьманом! Володіти українськими землями бажали й інші "птенцы гнезда Петрового".
Ішлося фактично про ліквідацію Гетьманщини, цілковите її "поглинання" Московією, яку цар бачив могутньою імперією без усяких там автономій. Ці наміри стали цілком очевидними для Мазепи в квітні 1707 року. Він зрозумів, що справа його життя може бути остаточно програна.
Зберігся унікальний документ - лист Івана Мазепи до Стародубського полковника Івана Скоропадського від 30 жовтня 1708 р., в якому гетьман викладає причини, що зумовили його рішення перейти до Карла ХІІ. Лист писався в селі Дігтярівці під Новгород-Сіверським, і був він сумний. Вітчизна наша Малоросія прийшла до "крайньої згуби", писав гетьман. А винна у всьому "потенція московська", яка почала здійснювати давно задуману нею ліквідацію "прав і вольностей наших". З повеління царя українські міста осаджували московськими військами, жителів же грабували, нищили або виганяли. Гетьмана, козацьку старшину, полковників прибирали до рук, позбавляючи їх влади. Козацьке військо мало бути перетворене в драгунське, Військо Запорозьке - ліквідоване, народ малоросійський - поневолений. В Гетьманщину поспішало військо Олександра Меншикова й Дмитра Голіцина, "щоб нас усіх… забрати в тяжку неволю", а можливо, що й на "тиранські муки".
Мазепа розумів, що московське військо прийшло не обороняти своїх васалів, а мародерствувати й палити. Відступаючи під натиском шведського війська, цар вдався до тактики "спаленої землі", залишаючи після себе "мертву зону". Жертвою такої тактики мав стати навіть Київ! Тому Іван Мазепа й вирішив разом із старшиною прийняти шведську протекцію. Він вірив у щасливу зорю короля Карла ХІІ, називаючи його зброю "щасливою й непереможною". Гетьман наказував Скоропадському приєднатися до нього, звільнити Стародуб від московського війська разом із полковниками переяславським і ніжинським, одне слово - вчинити "як правдивий вітчизни своєї син".
Рішення перейти на бік Карла ХІІ далося Мазепі вкрай нелегко. Фактично то був вибір без вибору, глухий кут, вибратися з якого можна було хіба що ціною відчайдушного політичного рішення. Останньою краплею став наказ Петра, згідно з яким самі ж козаки мали спалювати містечка й села на Стародубщині. Старшина відмовилася виконувати цей наказ і зажадала від гетьмана, щоб той просив протекції у шведського короля. На цей момент (жовтень 1708 р.) в оточенні царя, очевидно, вже були підозри щодо хитань Мазепи. До Борзни, де він знаходився, рухалося військо Меншикова. Що залишалося Мазепі? Чекати арешту? Він залишив останні свої сумніви і прибув до табору короля Карла ХІІ.
По суті рішення Мазепи було спровоковане царем, який порушував чинні Коломацькі статті 1687 року. Але хіба для деспотичного правителя щось важить закон? Він визнає єдине право - право сили. І хоч Гетьманщина не була завойована Московією, а добровільно уклала Коломацьку угоду (нехай і вкрай невигідну для себе), проте Петро І не вважав за потрібне рахуватися з інтересами автономії і відповідними пунктами угоди. Він почувався господарем, який може лише повелівати. Мазепа ж вважав, що Україна є "вільним народом", який "вільно тепер відходить".
На перехід Івана Мазепи і частини його війська до Карла ХІІ цар відповів спаленням Батурина і вкрай жорстокими репресіями. Страх опанував не тільки українським людом, а й тією козацькою старшиною, яка спочатку була підтримала Мазепу. Іван Мазепа залишився в меншості.
Попереду його чекала Полтава. Проте мине ще цілих вісім місяців випробувань жорстокими воєнними обставинами, принижень, таємної дипломатії, перш ніж відбудеться битва, яка перекреслить останні сподівання Мазепи. Йому ще вдасться схилити на свій бік Запорізьку Січ, ще зустрічатимуться для переговорів у Диканьці (26 березня 1709 р.) Іван Мазепа, кошовий отаман Кость Гордієнко та Карл ХІІ, ще змушений буде повернути цар Петро із Сибіру заклятого ворога Мазепи Семена Палія, на вплив якого покладав надії, ще знищать московські війська Січ…
З кінця квітня 1709 р. війська Карла ХІІ взяли в облогу Полтаву, взяття якої могло переломити хід подій. Проте сталося все не так, як сподівався король. 27 червня у генеральній битві зійшлося дві величезні армії. Цар Петро мав у своєму розпорядженні 42 500 чоловік і козаків Івана Скоропадського, шведське ж військо налічувало близько 30 000. У ході битви, яка тривала понад шість годин, третина його полягла. Три тисячі шведів і частина мазепинців потрапили в полон. Решта, скориставшись тим, що переможців охопила ейфорія, встигла втекти. Але потрібно було ще переправитися через Дніпро. Тут, на Переволочній, у полон було взято ще 13 000 шведів і 3 000 козаків Івана Мазепи. Рештки донедавна ще непереможної армії після тривалих поневірянь у дорозі змушені були рятуватися в Бендерах. Саме там у серпні 1709 р., через два місяці після Полтавської битви, і закінчив свій земний шлях гетьман Іван Мазепа. Не знаючи про його смерть, Петро І продовжував домагатися від паші видачі свого колишнього васала…
Тріумф Петра під Полтавою невдовзі був затьмарений невдалим Прутським походом (1710 р.), який обернувся для царя цілковитим провалом. Проте історія тривала, і здійснити свій план будівництва Російської імперії Петру І з часом таки вдалося. Що ж до України, то їй надовго дісталася роль розмінної монети у великій геополітичній битві.
Парадоксально, але в глибокому історичному сенсі Іван Мазепа виграв свою битву. З його відчайдушного політичного вчинку 1708 року бере початок "мазепинство" як ідеологія боротьби за державну незалежність, за національну волю. Без нього, зрештою, не було б і України в її нинішньому статусі європейської держави. |
