Далекого 1241 року проугорська партія бояр Галичини виступили проти короля Данила. На престол у Галичі хотіли посадити Ростислава Михайловича - далекого родича галицьких Ростиславичів. Після чотирьох років громадянської війни Ростислав звернувся до угорського короля Бели IV. Він був йому зятем. Все це закінчилося для угорців битвою під Ярославом. 17 серпня їх війська були розбиті. Угорщина неохоче згадує цю далеку подію.

Угорщина давно претендувала на Галичину - вже тоді хотіли поширити фіно-угорський світ на західну Україну. Угорський ставленик Ростислав підійшов у серпні 1245 року до міста Ярослава.

"Місто мало велику залогу і добрі укріплення, тому Ростислав відступив від нього і захопив за допомоги польських лицарів Флоріана Войцеховича сусідній Перемишль. Зібравши тамтешніх жителів і зброю він повернувся до Ярослава, обложив його і спорудив неподалік приставні форти. Коли Ростислав готував артилерію для взяття міста, залога виступила з нього і дала бій перед стінами. Проте вилазка була неуспішною — городяни зазнали поразки і потікали за мури. Це додало впевненості Ростиславу у своїй майбутній перемозі над Романовичами. Літописець так передає його слова: «Якби я навідав де Данила й Василька — поїхав би на них. Навіть би з десятком воїв я поїхав би на них».

"Князь настільки розслабився, що влаштував лицарський турнір перед містом. Він взяв участь у іграх особисто і навіть вивихнув плече", - передає давні чутки автор статті у Вікіпедії.

Тим часом Данило і Василько дізналися про прихід Ростислава з угорсько-польською армією в Галичину. Вони негайно почали збирати народне ополчення воїв та вислали послів до своїх союзників — мазовецького князя Конрада і литовського князя Міндовга по допомогу. Проте за браком часу Романовичі вирушили з Волині на ворога самостійно, у супроводі лише половецьких загонів. В авангарді виступив двірський Андрій. Він мусив розвідати стан противника і повідомити жителям Ярослава, що їх незабаром буде врятовано.

Коли війська Данила і Василька перейшли ріку Сян, Ростислав отримав повідомлення про їх наближення. Він вивів проти них свої війська з «русі, угрів і ляхів», а біля міста залишив заслон з піхоти, щоб городяни не приєдналася до противника і не понищили обложну артилерію.

Битва розпочалася 17 серпня 1245 року з удару кінноти обох військ. Ростислав рушив з галицькими боярами на полки Данила, але його атакували передові загони двірського Андрія разом з половцями. У колотнечі частина Андрієвих сил відступила, незважаючи на підмогу 20 боярських підрозділів Данила. Сам двірський стримував натиск ворога зі своєю особистою дружиною.

В літописі так описано ці події:

Ростислав, отож, виладнавшись до бою, перейшов глибокий яр,— він бо йшов супроти Данилового полку,— але Андрій-двірський постарався, щоб він не зітнувся з Даниловим полком. Прискоривши хід, Андрій зітнувся з військом Ростиславовим кріпко: списи так ламалися об броню, наче це були удари грому, і з обох же сторін многі, упавши з коней, померли, а інші поранені були сильними ударами списів. Данило тоді послав на поміч йому, Андрієві, двадцять вибраних мужів. І хоча боярин Василій Глібович і князі Всеволод Олександрович та Мстислав Глібович, не маючи змоги помогти Андрієві, побігли обидва назад до Сяну, але Андрій, що зостався з невеликою дружиною, в'їжджаючи, кріпко боровся з ними.[2].

На одному з флангів почали наступ поляки Флоріана Войцеховича. Співаючи гімн «Богородиця»[3], вони зійшлися з волинськими частинами Василька і тривалий час билися.

Між тим, Данило розгледів, що основні сили противника — угорське військо на чолі з воєводою Фільнеєм — зосереджено позаду ростиславових частин. Він обійшов позиції Ростислава і вдарив по угорцях. В бою Фільней схопив Данила, але той зумів визволитися. Поки основні данилові полки боролися з ворогом, сам князь від'їхав від місця бою і напав на угорців з іншої сторони. Молодий княжич Лев Данилович збив і поранив ворожого воєводу списом. Коли русичі роздерли угорську хоругву навпіл, військо противника кинулося тікати. Побачивши, що угорці відступають, Ростислав також повернув навтікача.

В літописі розгром ворога описано наступним чином:

І коли побачив Данило, що ляхи кріпко ідуть на Василька, «кєрліш» співаючи, і сильним голосом ревли у війську їх, коли ж побачив Данило зблизька битву Ростиславову і Філю, воєводу угорського, що стояв у задньому полку із хоругвою і казав: «Руси скорі є на битву, але вистіймо перед натиском їх, бо вони не видержують довгий час у січі»,— бог, однак, не послухав нахваляння його,— то рушив на нього Данило зі стольником Яковом Марковичем і з боярином Шелвом. Шелв тоді був збитий списом, а Данила Філя схопив. Він вирвався з рук його і виїхав із битви, але, побачивши угрина, що йшов на поміч Філі, списом збив його, і спис, загнаний в нього, зламався, а він упав з коня і спустив дух. А об того гордого Філю Лев, ся дитина, зламав списа свого. І знову Данило скоро прийшов на нього, [Філю], і розтрощив військо його, і хоругов його роздер навпіл. Побачивши ж це, Ростислав побіг, і повернули угри навтікача.[4].

Данило кинувся у погоню за ворогом через глибокий яр, не знаючи стану справу у василькових полках. Коли він угледів свою хорогву, що гнала поляків, то був дуже радий. Данило і Василько об'єдналися поблизу Ярослава та припинили переслідування. Ростиславова піхота, що стояла біля міста, заходилася тікати.

В полон до Романовичів потрапили угорський воєвода Фільней, польський воєвода Флоріан Войцехович і лідер галицької опозиції боярин Володислав Кормильчич. Їх було страчено разом із багатьма іншими «в гніві». Після бою Данило, Василько і Лев стали на «побоїщі», знаменуючи свою перемогу. Прості вояки продовжували збирати здобич і ганятися за утікачами. Данило попалив приставні форти Ростислава біля міста, визволив Ярослав і виїхав з полоненими до своєї резиденції в Холм.

Підмога Мазовії і Литви прибула під кінець битви і одразу ж повернулася до додому.

Битва під Ярославом вирішила боротьбу за Галичину, яка тривала сорок років. Боярська опозиція була остаточно знищена. Ростислав утік до Угорщини, війська якої припинили великомасштабні походи на Україну. Угорський король Бела IV уклав 1247 мир з Данилом і видав доньку Констанцію за княжого сина Лева Даниловича. Данило став безальтернативним володарем Галицько-Волинського князівства.

Були й негативні сторони. Успіхи Романовичів стурбували Сарай, столицю Золотої Орди. Монголи вирішили підкорити Галицько-Волинське князівство іі поставили князям ультиматум: «Дай Галич». Данило не міг протистояти ординцям, а тому приїхав у Сарай наприкінці 1245 року і визнав сюзеренітет Батия. Цей крок зберіг цілісність князівства, але водночас перетворив його у авангард монголів у країнах Центральної Європи.

http://uk.wikipedia.org/