Та цим не обмежилося. Один з сайтів оприлюднив «погрози невідомого Дубровського, що лякав підпалом місцеве майже українофобське російськомовне видання «Україна-центр».  Далі цирк топонімічних перепалок не затих, бо один з відомих українофобів та член горезвісної міської топонімічної комісії Віталій Кривенко зібравши нашвидкоруч  аж  14 архітекторів  видав знову по-донецькому «на гора»   ще одну відозву «Архітектори за повернення історичних назв кіровоградським вулицям» .  Людей проти філологів та науковців здалося мало і список доповнили будівельниками, інженерами, бухгалтерами та завгоспами.  Все, як і в часи червоного совка, але  тільки організовує все інша партія, куди влилися перефарбовані  з червоного в синє кадри. Стосовно  ж архітекторів, то люди з відділу кадрів кажуть, що перший підписант, мабуть придбавши титул «заслуженого архітектора» забув  чи зажлобився придбати диплом архітектора. Ну, буває таке. Але організувавши собі архітектурний ореол на розробці постаментів пам’ятників, пішов далі – в топоніміку, геральдику, вексіологію, а може і ще кудись.

    Читаючи все це, здається,  що щось кухарки, прачки та двірники забарилися…  Якісь вони мляві та байдужі до спритно видуманого топонімічного відмивання коштів та проросійського шовіністичного галасу. Невже у їх стрункі лави втесалися українці з навколишніх сіл( назвемо їх селюками), що вони так неґречно себе поводять та  не тягнуть руки за «історичний вітер від батюшок-царів»?

 Смішно, а ще більше прикро спостерігати такий шовіністичний проросійський шабаш в топоніміці у центрі України на двадцять першому році незалежності. Не пролюстрували, не перевиховали (як вони в концтаборах), не розігнали кийками по закутках та промовчали там,  де не можна було мовчати, а тому і маємо що маємо…

Володимир Мілевський