Головна | Мій профіль | Вихід Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS

Меню сайту
Locations of visitors to this page
Категории раздела
Мои статьи [2357]
Наш опрос
Ви впевнені у тому, що офіційна історія відповідає дійсності?
Всього відповідей: 478
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входа
Головна » Статті » Мои статьи

Місто ніколи «безголовим» не було
Місто ніколи «безголовим» не було, і життя в колишньому Єлизаветі чи Єлизаветграді вирувало і до приходу до влади династії купців Пашутіних (два брати та  син) і після  них теж.

  У народі кажуть: поваги гідний той чоловік, який виростив сина, спорудив будинок і посадив дерево. А іноді додають  ще – написав книжку, що і зробив третій наймолодший з Пашутіних Олександр. А коли знайшли його «нетлінний труд»- книжку про місто і його в ньому, до довели її мало не то становища біблії. Святим, не святим цього антисиміта ще не проголосили, але в кого якось підвернувся язик, в наслідок чогось місто понеслася чутка, що він… перший міський голова!  А як же  його тато та дядько, не кажучи вже про інших попередників?

 Саме тут  не зайве згадати одного з наступників того «славного голови-антисиміта», який до речі був поруч та будував насправді місто в місті і на власні кошти.Стосовно людини, про яку йтиме мова і про яку дещо розшукав в архівах та бібліотеках краєзнавець Юрій Матівос, то вона зробила для суспільства набагато більше, ніж про те мовиться у наведеній вище народній мудрості. Ім'я цієї людини - Григорій Йосипович Волохін. За його версієюВолохіни з'явилися в Україні у середині XVIII століття, коли на береги Інгулу з Волохії (Молдавія) перебралося кілька волоських сімейств. Нова земля стала для переселенців рідною і багато з них пустили тут міцне коріння. Волохи, так само як євреї, греки, російські старообрядці, займалися здебільшого торгівлею. Йосип Волохін став винятком. Від своїх діда і батька він унаслідував професію будівельника - майстра на всі руки. Немало будинків на Балці, де компактно селилися волохи, зведено його руками. Про це й тепер нагадує  нардна назва Молдованка та провулок Тираспільський.

  Та це здається лише припущення з розряду не дуже вдалих  краєзнавця Матівоса. В геніалогічних дослідженнях є сліди справжніх предків міського голови. Його прадід Кирило був помітним купцем у місті Криліві, що став Новогергієвськом. Мав землі, нерухомість в Олександрійському уїзді та Єлизаветграді, а його  сини Іван та Андрій продовжили розпочату справу та переїхали до Херсона та Севастополя. Синам Андрія і дісталися всі маєтності  в Олександрійськоиму та Єлисаветградському уїздах.   Простими  торгашами Волохіни не були. Мали не те що крамниці, землі та будинки, а навіть кораблі. Андрій  Кирилович в документах 1856 року згадується, як севастопольський купець першої гільдії. Не те що Пашутіни…

 Батько міського голови Йосип Андрійович разом з братом  успадкував від свого батька салган ( убій скота і відповідно м’ясна торгівля), лісову пристань на Дніпрі, три будинки, хутори та більше тисячі десятин землі і капітал. У 1873 році він став потомственим почесним громадянином. В 1895 році все чим він володів, і що примножив за  заповітом відійшло до трьох синів та племінниці.  Його брат Віктор був міським головою Новогеогієвська.

У 1862 році в сім'ї Йосипа Волохіна народився  другий син. Його назвали Григорієм. Про юнацькі роки Григорія відомостей практично немає: невідомо, де і в якому закладі навчався, ким змолоду працював, але про освіту при таких статках турбуватися немає сенсу. Але є дані, що з вже з  25-літнього віку він був членом будівельного комітету, який діяв при міській думі. На той час, коли до комітету входив Григорій Волохін, у місті було споруджено під його наглядом чотири цегельних лавки (магазини) на Перспективній вулиці, впорядковано багато вулиць, парків, скверів. Григорій плідно співпрацював з міським землеміром Павлом Рябковим, архітекторами Яковом Паученком та Олександром Лішневським. Результатом цього співробітництва стало спорудження у місті красивих будівель, які й сьогодні прикрашають обласний центр і є пам'ятниками архітектури. Лікарні св. Анни (тепер №2), Гольденберга (№3), будинки Вайсенберга (облздороввідділ), Паученка (музей О.Осмьоркіна), Барського (обласний краєзнавчий музей) проектувалися і будувалися за безпосередньою участю Григорія Волохіна.

Окремо слід сказати про дві будівлі, які  було споруджено на особисті кошти Григорія Йосиповича Волохіна, якими люди милуються і сьогодні. У одному з будинків, де не одне покоління кіровоградців переглядало фільми у кінотеатрах ім. Дзержинського, а  потім „Інгул", навчалися у музичному училищі, на другому поверсі жила сім'я Волохіних, а на першому з кінця ХІХ ст. знаходився кінематограф „Ілюзіон". Григорій Йосипович одним з перших в російській імперії збудував для нового виду мистецтв приміщення, придбав апаратуру і найняв фахівців - щоб місцеві жителі мали можливість дивитися кіно.

  Цю благородну справу він здійснив, перебуваючи на посаді міського голови, і не написав про це у книжці про себе, що робив Пашутін. Міським головою Григорій Волохін став на початку 1912 року, замість Миколи Іванова, який був наступником Олександра Пашутіна.  А вже у квітні в місті проведено благодійницьку акцію „Колосок жита", спрямовану на допомогу бідним, які страждали від неврожаю і різкого подорожчання продуктів. Міський голова очолював центральне бюро, його найближчими помічниками були керуючий відділенням державного банку В.Нікітін та земський гласний І.Дубровинський.

 Григорій Волохін був останнім міським головою останньої міської Думи дожовтневого періоду. У березні 1917-го новостворену раду робітничих і селянських депутатів очолив, як і годилося у той час робітник С.Крамаренко, що являло по суті переворот.  Згаданий Крамаренко, до речі, протримався на високій посаді всього кілька місяців. Упродовж п'яти років (1917-1922) у кріслі міського голови змінилося дев'ять осіб від «синів кухарок»!

Подальша доля Григорія Волохіна, зазвичай для тих часів, трагічна. Відомо, як ставилася до „буржуїв" нова безбожна та злодійська по суті пролетарська влада. Колишнього міського голову переслідували, відібрали у нього будинок на Двірцевій, націоналізували приїжджий двір, споруджений Волохіним на власні кошти.   Декласованому міському голові довелося перебратися на Архангельську вулицю (нині  Червоногвардійська), шукати притулку у знайомих. Закінчив свій життєвий шлях Григорій Йосипович на... трамвайній зупинці влітку 1931 року. Повертаючись від родичів з вулиці Київської додому, чекав на лавочці біля лікарні св.Анни (він її теж будував) трамвай. Тут і зупинилося серце 69-річного колишнього міського голови.

 Кажуть, добрі люди творять добро і після смерті. У Григорія Волохіна, як і годиться був  рахунок у одному з швейцарських  банків, бодо революції 1917-го року практично всі заможні люди зберігали свої заощадження у закордонних банках на чорний день.  І цей чорний день прийшов. Дружина  Григорія Йосиповича  знала шифр рахунку, і коли місто охопив голод 1933-го, сім'я одержала вклад екс-голови і 85%   переказала у бюджет держави, решта дісталась родичам. Але й цієї суми їм вистачило, щоб вижити у голодній скруті.  У випадку як би не переказала не мала б нічого крім клопоту від «совєтів»…

 На жаль, ім’я цієї справді благородної людини, що не наживалася на пиятиці городян, будувала за власний кошт та була пограбована новою владою, не увіковічнене хоча б меморіальною дошкою, її портрет відсутній в галереї міських голів у міській раді, немає і вулиці його імені. Як не згадати вислів про пророків у власній вітчизні…

 Історія ж з його попередником Пашутіним просто вражає… «Сучасники  вибачили» йому три єврейських погроми у місті під його керівництвом, до яких він без усякого сумніву був безпосередньо причетний, на пішли з капелюхом до тих же євреїв по гроші на пам’ятник антисеміту…

Місто ніколи «безголовим» не було, але безголові ще бігають його вулицями. Безголові, здається сказано м’яко і ласкаво, по відношенню до  «викривлювачів» історії.
 
Анатолій Авдєєв, журнал "Сурма" http://surma.at.ua
Категорія: Мои статьи | Додав: graf (18.05.2009)
Переглядів: 976 | Рейтинг: 5.0/4 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Поиск
Друзья сайта
  • [11.02.2017][Мои статьи]
    Комітет порятунку музеїв протестує! (3)
    [26.01.2017][Мои статьи]
    Excavations at Baturyn in 2016 (0)
    [04.09.2016][Мои статьи]
    Музей плакату представляє Юрія Неросліка (0)
    [12.07.2016][Мои статьи]
    РОЗКОПКИ У БАТУРИНІ 2015 РОКУ. РЕКОНСТРУКЦІЇ КІМНАТ ПАЛАЦУ МАЗЕПИ (0)
    [06.01.2016][Мои статьи]
    РОЗКОПКИ ГЕТЬМАНСЬКОЇ СТОЛИЦІ БАТУРИНА У 2014-2015 РОКАХ (0)
    [18.12.2015][Мои статьи]
    Гармату Мазепи "Лев" вкрали з Кремля?! (0)
    [15.12.2015][Мои статьи]
    Аліна Певна: «Маріуполь – туристична та культурна Мекка Донеччини» (0)
    [14.12.2015][Мои статьи]
    "Відчуй Україну":Столичные живописцы привезли в Мариуполь пейзажи (0)
    [08.12.2015][Мои статьи]
    Відчуй Україну! - Маріуполь (0)
    [07.12.2015][Мои статьи]
    Мистецька акція «Відчуй Україну» стартує в АТО! (1)

    Каталог статей

    Міні-чат
  • Copyright MyCorp © 2020
    Зробити безкоштовний сайт з uCoz