Паученко.

  Обличчя старого міста в Кіровограді було сформоване в кінці ХІХ та на початку ХХ століть. З вуст парочки краєзнавців колись зійшла байка про те, що нібито за часів російської колонізації місто було до того гарним, що його назвали маленьким Парижем. Але то все було звичайнісенькою брехнею, бо місто переважно навіть у центрі мало будівлі дерев’яні та глинобитні і … під солом’яними стріхами. А змінилося воно зовнішньо, саме в зазначений час, і не завдяки міському голові Пашутіну, який жалівся на брак коштів у міській скарбниці (у нього самого гроші завжди були, бо перш за все купцем, а не чиновником), а таланту місцевих архітекторів, серед яких був і Яків Васильович Паученко. Його ім’я у місті стало популярним лише в останні тридцять років завдяки дослідженням місцевих краєзнавців, що детально дослідили його біографію та творчий доробок.

Навіть зараз на початку ХХІ століття переважна більшість будівель збудованих за проектами Якова Паученка, на щастя, вціліла. Нині у місті нарахували дев’ять будинків спроектованих Панченком, що віднесені до пам’яток архітектури. Ці будівлі і зараз, без усякого перебільшення, є окрасою міста і прикладом молодим творцям «пісні застиглої в камені». Років з двадцять п’ять тому, при реконструкції добудовували частину будинку лікаря Мейтуса, де нині розміщена дитяча музична школа № 1 імені Генріха Нейгауза, і на щастя вдало врахували дух часу та архітектурний стиль. і будинок, збільшившись вдвічі не втратив своєї архітектурної привабливості.

Яків Васильович Паученко народився 21 березня 1866 року в Єлісаветрграді. Навчався в малювальних класах П. О.Крестоносцева при земському реальному училищі. А потім закінчив Училище живопису, скульптури та архітектури Московського художнього товариства, отримавши навіть срібну медаль за свій архітектурний проект і був представлений на річний екзамен 1893 року і звання некласного художника архітектури. Далі все його, нажаль не дуже довге, творче життя було пов’язане з рідним містом та рідним краєм. Повернувшись у рідне місто успадковує від батька майстерню з іконопису та позолоти. Але крім родинного бізнесу Яків Паученко займається і архітектурною творчістю. А майстерні Паученка тим часом писалися ікони для оздоблення Успенського собору( нині зруйнованого) в Єлісаветграді та Вознесенського собору в Бобринці.

Саме Паученку судилося стати тим зодчим, що створив у центрі міста неповторний модерновий архітектурний ансамбль, що здебільшого зберігся і уцілів до наших днів. Всього ним було створено більше двадцяти архітектурних споруд. Нині у місті відреставровано і власний будинок архітектора, де розмістили художній музей, що носить ім’я видатного художника Олександра Осмьоркіна, до речі племінника Якова Паученка. Цей будинок, що став своєрідною візитною карткою архітектора, було споруджено за його проектом у 1899 році. В будинку відбувалися музичні вечори та театральні прем’єри, а головне створювалися проекти майбутніх архітектурних шедеврів степового краю.

На жаль, доля відміряла Якову Паученку всього 48 років життя. Прикро це згадувати, але могила видатного земляка «вдячні потомки червоної формації», м’яко кажучи, «не зберегли». Поховано було Якова Васильовича на міському Петро-Павлівському цвинтарі, зруйнованому у щеститидесяті роки минулого сторіччя і забудованому багатоповерхівками. За переказами і свідченнями на тому ж цвинтарі були зплюндровані могили професора Григоровича, міського голови Пашутіна, навколо особи якого останні роки вчиненого багато галасу, доньок Кутузова та інших. Але ім’я Якова Панченка увіковічили в обласній архітектурній премії, яка на жаль має номінації з геральдики та вексііології, до яких ця шанована людина не мала ні найменшого відношення.