Проплачений Москвою журналіст Роман Любарський здалеку і «заумно» написав про подію яку він «своїми руками» теж насуває, а саме проросійське воскресіння назви.

«В науці про дослідження операцій (Operational Research) є поняття помилок першого і другого роду. Помилка першого роду – це ігнорування істинної загрози. Наприклад, пропуск ворожого бомбардувальника або терориста з бомбою. Помилка другого роду – реакція на хибну загрозу. Наприклад, атака на зграю голубів чи, відповідно, на мирного обивателя. Завдання в цій науці формулюється доволі акуратно: мінімізувати імовірність помилки першого роду при деяких конкретних (більш чи менш жорстких) обмеженнях на імовірність помилок другого роду.»  В кінці витійкуватого вислову філолога залишається додати, що саме він з своїми спільниками максималізує надуману проблему нібито історичності повернення пропонованої ними назви. Їх похибка  вважається чисто «хохляькою» в їх розумінні. Роль терориста з бомбою поки що відіграють ті сили, що проплатили шаленну антиукраїнську пропоганду «історичного перейменування міста в центральній Україні. Уявіть собі, що лише  Українське проводове радіо на всю Україну розповідає  російську брехливу версію про заснування міста цілих півтора(!) роки, і здається не за безкоштовно.

При обговоренні проблеми перейменування Кіровограда деякі місцеві історики краєзнавці та політологи називаються скромно «деякими». Ну чим не совковий ідеологічний щтамп від компанії пана Любарського. Далі у статті «Замість Кірова: козаки чи матір Іоана?» автор  «мудро і переконливо, найого думку» стверджує, що вони «…припускаються, як на мене, саме помилки другого роду і діють під гаслом «Бий своїх, аби чужі боялися!».  Далі пишеться ще крутіше: «Ті громадські діячі та партійці, що засліплені суто націоналістичною(!) ідеєю, не допускають і думки, що місту може бути повернена його історична(?) назва. Що саме тоді й почнеться його справжнє духовне й економічне відродження. Не вірять, що саме через багаторазове спотворення назви та віроотступництво свята покровителька і ангел-охоронець не опікуються цим містом. Скільки б коштів на їх зображення не витратили.» Чому національне називається націоналістичним? А чому не кваліфікувати вже власні дії, як прояв веикоросійського шовінизму та українофобії, якими вони є насправді. «Боротьба ідеологій» за чергове покріпачення українців імперською топонімікою на лице. Далі навіть засуджують спільні дії по спротиву перейменування націоналістів з комуністами та соціалістами.

 А потім автор опускається вічних проблем доріг ( а дурнів чомусь пропускає) та ділить своїм «досвідом»: «Як показує досвід, ці проблеми були і будуть вічними. Хто б не стояв при владі – комуністи, ліберали чи національно свідомі радикали. За цими проблемами усі по черзі ховаються вже 20 років. Але історія не чекає, вона вимагає відповіді. Відповіді на питання, що таке «Єлисаветград».
 А далі не про українське, а про не то цівілізане, не то цивілізаційне, відмовляючи українському в цивілізованості чи що ? Це вже здається і на нахабство схоже. Але пишиться по-поетичному високопарно: «На мою думку, «Єлисаветград» - не просто назва. Це модель іншої цивілізації. Це Європейський Дім в мініатюрі. Чого не хочуть сприймати сучасні націонал-патріоти?»  Далі про «певну частку інтелигенції», імя друга, що «правий»,  та імя того , що «правий», бо «це «неприпустимо для значно більшої частини міста». Заводячи у пастку громадську думку і нав'язуючи свої підрахунки через ЗМІ, він не може бути об'єктивним. Тому що не проводив а ні поквартирного, а ні подвірного опитування. Справжні цифри з'ясуються в ході референдуму. Якщо його знову не відкладуть у довгу шухляду. Тільки це буде не розширення, а «схлопування» часу.»

 Перейшовши на мить з ліриків у фізики пан поет  гнівно пише, що «патріотичні кола виступають проти цієї назви, тому що вона є імперською і прославляє царицю Єлизавету, яка не була українським діячем», - твердить услід за іншими пан політолог. Це просто начотництво. Звичайно, язичники не хочуть бачити тут Духа Божого, а тим більше вірити в його присутність при виборі назви майбутнього міста. Вибираючи (з сумнівних, до речі, джерел) назву «Новокозаччин», вони обирають площину, а не вертикаль, дикий вітер, а не поліфонічну гармонію.». От так завернув перед тим, як поставити собі  та запроданцям Москви  чергове завдання: «Наше завдання – не переписувати вкотре історію ( мається на у вазі лише російска для українців чи хохліва), не переключати її туди-сюди, як тумблер, не відсторонювати «поганих» «білих» або «червоних» і залучати лише «добрих» «жовто-блакитних», а слідувати принципу історичного об'єктивізму. А він вбачає саме повернення нашому місту його істинної назви. Певен, цьому порадуються душі наших славетних земляків-єлисаветградців – від видатного оперного співця Осипа Петрова до просвітянки-українофілки Софії Русової, від корифея українського театру Івана Тобілевича до талановитого поета-гуманіста Арсена Тарковського. Тоді і Праведна Єлисавета (у перекладі – «та, що заклинає Богом»), і рука Господня буде з нами.»

 Але чому ж во славу Єлисавети не було збудовано і немає храмів? Здається, чи не була насправді вона покровителькою, чи хтось за старих часів її дуже не долюблював? Але насправді Єлисаветград це нагадування українцям про на вдягнуте на їх шию росіянами ярмо, про вензель цариці на гербі міста, яка насправді дала шедро місту своє ім’я та п’ять погромів осіб тієї національності? до якої належить пан Роман. Друже Романе,  останнє нагадування  дороге Вашому серцю, чи з Москви Вам пригрозили шостим погромом?

 Пане Романе, а чому не Маленький Париж? Не плавайте мілко, бо це теж історична брехня, то беріть і користуйтеся нею.  На Уралі вже є один такий, то мавпуйте з Росії і далі! Напишіть цю пропозицію від себе, можливо і вона буде для Вас фінансово вдалою…

Василь Чорний

http://narodna.pravda.com.ua/politics/4bca8073ebe7e/