Часто негативні зміни пов"язують зі складними соціально-економічними
реаліями в державі. Нерідко можно почути висловлювання про те, що
причиною таких негараздів є проголошена в 1991р. незалежність і
наступний економічний спад, як наслідок – скорочення народжуваності,
збільшення смертності, масова еміграція... Коли це почалось?
Українці
є автохтонним населенням України. Вони заселяли цю землю з прадавніх
часів. На протязі століть нашої непростої історії змінювались умови
існування етносу, кількасотрічна неволя змушувала народ змагатись за
своє фізичне існування. Змінювались завойовники, та не мінялась їхня
політика стосовно українців: економічне визискування, соціальне
безправ"я, культурний гніт. Особливих "успіхів" в цьому напрямку досягли
наші " східні брати". Для російських царів,як і для радянських вождів,
остаточна асиміляція українців здавалася цілком природною річчю.
Незважаючи
на формальну рівноправність, численні репресії та інші несприятливі
фактори (наприклад, Столипінська земельна реформа, яка змусила тисячі
українських селян пересилятись на схід імперії, де значна частина їх
загинула або залишилась без будь-яких засобів до існування), чисельність
українців постійно зростала і в 1913р. вони становили 22%
народонаселення імперії. На всій території сучасної України тоді
налічувалось 35,2 млн. чоловік. Треба зауважити, що вже тоді, в значній
мірі, зростання абсолютного показника людності України відбувалось
здебільшого за рахунок інонаціональної (переважно російської) іміграції,
особливо в південно-східній губернії з розвиненою промисловістю.
З
приходом на Україну радянської влади, фізичне знищення українців,
особливо інтелігенції та селянства, було зведено в ранг державної
політики. В 1916р. Ленін заявляв у своїй праці "Соціалістична революція і
право націй на самовизначення": "Метою соціалізму є не тільки знищення
роздробленості людства на малі держави і всякої відособленості, не
тільки зближення націй, але й злиття їх". Об"єктом утисків,
переслідувань і репресій стали ті верстви населення, що чинили
найзапекліший опір більшовицьким перетворенням.
Регулярні
українські бойові частини були розбиті в листопаді 1920р. Однак
партизанські рейди здійснювались аж до кінця 1921р. Українське
селянство, що спочатку піддалось на більшовицьку демагогію, згодом
відчуло всі "переваги" соціалістичного ладу. Наслідком ленінської
політики стали біля 300 селянських повстаннь на Україні. Методи боротьби
більшовиків проти повстанців із граничною відвертістю висловлені у
записці Леніна до одного з провідних комісарів Червоної Армії: "Чудовий
план. Закінчіть його з Дзержинським. Під маскою "зелених"- ми звалимо на
них пізніше- просунемося вперед на 10-20 верст і вішатимемо куркулів,
священиків і панів. Нагорода: 100 тис. крб. за кожного повішеного".
Навіть
за радянськими офіційними даними зрозуміло, що в 1918-1920рр.,
напередодні великого голодомору 1921-1922, який забрав 5 млн. життів, у
цілому загинуло понад 9 млн. Чоловік, без урахування 2 млн. убитих у
Першій світовій війні. Кількість померлих у 1918-1923рр. від висипного і
черевного тифу, дизентирії, холери становила приблизно 3 млн. чоловік.
Наступним
етапом народовбивства став штучно організований голод 1932-1933рр.
Сталін говорив: "Національна проблема в самій суті, це селянська
проблема" і вирішив розв"язати її, знищивши селян-українців. Голодомор
забрав, за різними оцінками, від 3,5 до 10 млн. чол., а потім були ще
репресії 1937року. З 1926р. по 1939р. чисельність населення УРСР
скоротилася з 31,2 до 28,1 млн.чол. (-9,9%), в той же час РРФСР зросла з
77,8 до 99, 6 млн. чол (+28%).
У Другій світовій війні, на думку
історика В.Косика, Україна втратила 8 млн.чол., в той час як Росія –
приблизно 6 млн.чол... Якщо враховувати всіх: вбитих, померлих,
депортованих, евакуйованих, емігрантів, то корективи в бік зниження
чисельності України становитимуть 14,5 млн.чол.
Після звільнення
від "коричневої чуми" почалася війна радянського уряду проти
українського народу, з особливим розмахом вона велась на Західній
Україні 1939-1941рр., 1943-1955рр...Загалом у костабори було відправлено
100 300 членів ОУН-УПА. Відповідно до Постанови Державного комітету
оборони від 29 жовтня 1944р, станом на 9 січня 1945р. з України було
вивезено на лісорозробки в Комі АРСР, Архангельську, Пермську і
Кіровську області 30 тис. поселенців. Всього за 1944-1952рр. із Західної
України було виселено близько 200 тис. сімей. (біля 800 тис.осіб).
Восени
1946р.розгорнулись широкі репресії на селі. Було відновлено діяльність
"Закону про п"ять колосків", за яким тільки в листопаді 1946р. покарано
2313 чол. Від голоду в 1946-1947рр. у 16 областях України померло
близько 800 тис.чол., зареєстровано понад 1 млн. хворих (переважно
дистрофією), з них тільки з 10 березня по 30 червня 1947р. померло 101
637 чол... В той же час за межі України сотнями ешелонів вивозився
награбований хліб, як допомога країнам "народної демократії".
Тривала
збройна боротьба проти УПА за радянськими документами за період з
лютого 1944р. по січень 1946р. вона характеризувалась такими цифрами:
вбито бандитів – 103 313 чол., затримано -110785чол., заарештовано –
8370 учасників ОУН, 15959 активних повстанців.
У наступні
десятиліття радянська політика стосовно українців не змінилась. Переписи
населення, починаючи з 1959р. засвідчують постійне погіршення
демографічної ситуації на Україні. Так у 1980-1990рр. природний приріст
населення знизився майже у 5 разів. За народжуваністю Україна у 1990р.
посідала останнє місце в СРСР, за смертністю разом з Естонією – друге. З
величезним ударом для України стала Чорнобильська катастрофа. Загалом
на 15 серпня 1990р надійшло близько 7 тис. повідомлень про смерть
рятівників, всього тоді було задіяно 600 тис. ліквідаторів. За
1940-1990рр.число жителів України зросло тільки на 25%, в загальному по
СРСР населення зросло на 47%.
Абсолютний показник кількості
населення хоч і повільно, але зростав, однак питома вага українців серед
народів Союзу постійно знижувалась: 21,3% у 1940р., 18% 1990р. Серед
населення України українці в 1959р.становили 76,8%, а у 1989р.72,7%, за
цей же період питома вага росіян зросла з 16% до 22%. Чисельність
українців на Україні за вказаний період збільшилась на 16%, а росіян на
60%. Диспропорція особливо нарощувалась у 1979-1989рр.: якщо українців
стало на 930 тис.більше, то росіян на 984 тис., хача частка останніх
була в 3,3 рази меншию серед всього населення України.
На сучасне
становище в Україні ще й досі суттєво впливають штучно створені
"особливі ситуації", в умовах яких були змушені десятиліттями жити
українці: голодомори, які призвели до загибелі понад 10 млн.чол., масові
репресії, Перша світова війна, російська інтервенція в Україну, забрали
15 млн.чол., сталінські і фашистські табори- більше 8 млн...
Оцінки
фахівців свідчать, що сучасна Україна, без практики свідомого і
цілеспрямованого фізичного винищення, тепер мала б налічувати щонайменше
100 млн. жителів. А якщо б не було русифікації, полонізації,
мадяризації, румунізації і т.д., то чисельність українців світу була б
значно більшою.
Навіть побіжного погляду на історію ХХ ст.
досить, щоб зрозуміти, що основним винуватцем багатомільйонних втрат є
комуно-більшовицький режим. Наше суспільство мусить це усвідомити і
донести правду до світової громадськості. З 9 грудня 1948р.увійшла в
силу резолюція ООН "Про запобігання злочину геноциду та покарання за
них", вона була ратифікована Радянським Союзом. Віриться, що колись все ж
таки відбудеться міжнародний суд над злочинною КПРС, серед найбільших
злодіянь якої – геноцид проти українців. Гинули не тільки ті, що чинили
спротив, мільйони стали жертвами тільки тому, що належали до української
нації.
