Головна | Мій профіль | Вихід Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS

Меню сайту
Locations of visitors to this page
Категории раздела
Мои статьи [2349]
Наш опрос
Ви впевнені у тому, що офіційна історія відповідає дійсності?
Всього відповідей: 485
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входа
Головна » Статті » Мои статьи

БЕЗ НАДІЇ СПОДІВАЮЧИСЬ, Чекає всесвітньовідомий музей своєї землі

БЕЗ НАДІЇ СПОДІВАЮЧИСЬ,

Чекає всесвітньовідомий музей своєї землі

Прикиївське село Пирогів на туристичній мапі столиці значиться серед візиток Києва, яку кияни та гості міста не оминають шанобливою увагою. Сорок літ тому в околицях села, на землях тодішнього радгоспу «Хотівський», найвищі партійні і радянські органи УРСР благословили на світ унікальний Музей народної архітектури та побуту. Такі експозиції під відкритим небом світ називає «скансенами». Більш ніж 130 гектарів угідь і невгідь обживало близько трьох сотень об’єктів архітектури, дбайливо звезених з усіх регіонів республіки пошуковцями-етнографами, активістами Товариства охорони пам’яток історії та культури. На пирогівських видолинках, у лісосмугах і на пагорбах поволі виросли цілі вікові села – полтавське, слобожанське, подільське, поліське, волинське, карпатське… І навіть нове, «соціалістичне». Здавалося б сама Україна, давня і тогочасна, пригорнула до свого серця цей перлинний куточок Київщини, що аж промінився духовними скарбами. Все довкола жило рукотворною сакральною пам’яттю предків: одвічні Голосіївські та Феофаніївські парко-ліси, археологічні скарбівниці Китаєвого, Пирогівського та Хотівського городищ, обриси Змієвих Валів  і натхненні краєвиди Дніпра, з малахітом Жукова острова в лазуровій оправі вод. 

«Ті колеги з європейських скансенів, хто побував у Пирогові, відверто заздрили нам, – не приховує хвилювання колишній директор музею Микола ХОДАКІВСЬКИЙ. – Казали, що ми чи єдині в Європі зберегли унікальний ландшафт, ледь не первозданні природні краєвиди довкола музею».

За чотири десятиліття багато що змінилося. В музеї і навколо нього також. Скільки Дніпрових вод протекло пообіч Жукова острова, мимо Змієвих валів через дамби-загати і рукотворні сховища у море Чорне – ніхто й не скаже. Та тільки геть позмивали ці води з овиду пирогівського і саму Вічну Ріку: пропав Дніпр безповоротно, як у вир загув. Зступили дніпровську сагу будовані огромиська, забовваніли на підступах залізобетонними фантомами. Ще поки що не густо їх, повкопувалися на дальніх підступах до музею, мов диверсанти в очікуванні генерального наступу. Мегаполіс хрумає землі, поглинає первозданні краєвиди, ненажерливо запихається дорогезними масивами, заковтує і «видає на гора» багатоповерховими залюдненими «коробками». Мегаполіс підпирають шлункові соки, розпирає життєвий простір, а отже треба неабиякої мудрості, державницької далекоглядності, владної сили, чистоти сумління і не загребущих рук, аби укоськувати його безмірні апетити, тримати у тих життєвих рамках, за якими краса забудови неминуче вибухає потворністю, а цілісне, гармонійне береться прахом од несмаку і стихії.

Музеєві народної архітектури і побуту України в Пирогові з такими далекоглядними і мудрими боронителями у верховній владі не поталанило. Відтоді як увійшов усім довкіллям під територіальну юрисдикцію столиці з її Київрадою та мерією, загриміло і заблискало над музейними стріхами та гонтами, над вітряками і храмами, закурилися довкола на ланах і пирогівських садибах суховії-буревії, ще й густо засмерділо паленим. У прямому значенні сього слова. Але про це трохи згодом.

 Із узаконенням приватної власності на землю музейні півтораста гектарів жирним шматком стали у хижих очах новітніх скоробагатьків. Їхня несита уява малювала модернові котеджні містечка для такої ж, як і вони, капшукової «еліти», наддорогі нічні клуби та готельні притони з видом на «милу українську архаїку», «на ставок, і млинок, і вишневенький садок». Одне слово, золоті зливи мільйонних баришів шуміли шампанню та гули джмелями у розгарячілих головах, у розпашілій уяві новоспечених «хазяїв жизні». А тут на тобі: скансен із його законними претензіями на охоронні зони, території розвитку та на природний ландшафт.

І ще ж як на те у 2001 році фахівці інституту НДІТІАМ разом з тодішнім керівництвом музею розробили Історико-архітектурний опорний план та проект зон охорони скансена. У рецензії на цей проект, датованій листопадом 2002 року, тогочасний  кандидат архітектури і головний спеціаліст з охорони пам’яток Головного управління містобудування та архітектури столичної міськдержадміністрації Віктор ВЕЧЕРСЬКИЙ одверто бив на сполох: «Протягом останнього десятиріччя зафіксовано чимало спроб заполучити під забудову земельні ділянки у зонах формування видів музею. Найкурйознішою з відомих нам таких спроб була ідея спорудити перед головним в’їздом до музею Аквапарк. Зрозуміло, що будь-яка дисгармонійна забудова у ландшафтному довкіллі може зіпсувати цей один з найбільших і найкращих у Європі скансенів». Далі, як набуток проекту, рецензент відзначає його «комплексність»: «…враховані не тільки об’єкти музею, але й ландшафт, природні охоронювані об’єкти і території, археологічні об’єкти  і території тощо. Враховані також перспективи розвитку музею з подальшим перетворенням його на Національний музей-заповідник народної культури, для чого передбачаються резервні території».

 Втім, у рецензії В.Вечерський звернув увагу авторів розробки на відсутність обґрунтування меж встановлюваних зон охорони. І застеріг: «Усі ці відстані (50 м. тощо) слід чітко аргументувати і вміти захистити при їх розгляді та обговоренні на різних рівнях».

         Застеріг – наче у воду дивився. Коли через три роки потому міністр культури України Дмитро Ліховий затвердив карту охоронних зон та зон розвитку музею, зчинилася несосвітенна веремія. Передовсім навколо тодішнього музейного керманича Миколи Ходаківського. На той час скансену вже встигли поміняти господаря: перейшов він від Товариства охорони пам’яток під оруду Національної академії наук України. Будемо констатувати це лише як прикрий збіг обставин, а не чиюсь злу волю, та тільки під новим дахом оте палене, про яке я вже згадував у цьому матеріалі, і засмерділо в музеї на всю котушку. Справді у прямому розумінні – рукотворними підпалами музейних садиб. Ні з того ні з сього то одна загориться, то інша. Акурат після чергових листів Ходаківського «на верхи» з проханням покласти край «прихапуванню» землі скансена та довкола нього. Пригадую, як наприкінці 2006 року, готуючи для однієї з центральних газет статтю про ситуацію в музеї, звернувся по коментар до його славетного «батька-засновника» академіка Петра Тронька. І почув: «Ходаківський грошовитим мішкам кісткою в горлі сидить. Якби не він та його однодумці – за день би земля у чужих пазурах опинилася».

Але навіть високе заступництво академіка, Героя України Петра Тронька не допомогло Миколі Ходаківському: високі чиновники Академії наук зробили все, аби сплести постоли  непокірному директору. І таки сплели – зі скандалом звільнили. Доля ініційованої ним та затвердженої Д.Ліховим карти охоронних зон теж склалася печально. Нинішній заступник директора Національного музею архітектури і побуту Ігор ПАНЬКІВ називає цю карту «адекватною» , такою,  що «враховує відповідні конвенції, зокрема й Стокгольмську, ратифіковану Україною». І розповідає, як 2007 року «в обхід музею», Мінкультури ліквідував визначені ним же охоронні зони. Лишивши смугу –  20 метрів по периметру. «Були зібрані підписи під неіснуючим проектом, починаючи від Президента НАН Б.Патона, – пояснює І.Паньків, – Щоправда, згодом Борис Євгенович відмовився від свого підпису, але «проект» затвердили в міністерстві. За півдня зібрали необхідні підписи під «фантомом»: сам документ з’явився аж через півроку». Найцікавіше, що така реактивна, методом кочової навали, «утруска» музейних земель та вкорочення охоронних зон відбулася незадовго після появи указу тодішнього Глави держави Віктора Ющенка про невідкладні заходи щодо розвитку Музею в Пирогові. Указу, в якому уряду та Київській міськдержадміністрації доручалося в найкоротші строки «забезпечити вирішення… питань щодо впорядкування землекористування на території Музею та прилеглих до нього територій, уточнення меж земельних ділянок інших землекористувачів, припинення незаконного користування земельними ділянками на території Музею та в його охоронних зонах». І навіть більше – «розглянути питання щодо можливості розширення території музею за рахунок прилеглих до нього земельних ділянок».

Але слово словом, а діло ділом. Ганебно «склепаний» за плечима музейників «проект»  фактично звів нанівець усі старання зберегти унікальну ландшафтну оздобу скансена. А скоробагатькам, переважно у кріслах депутатів Київради та й Верховної Ради, розчистив шлях для безсоромного «земельного дерибану» оптом і вроздріб. Знаю із свідчень старого керівництва скансена, що «процес оптимізації» пирогівського музейного довкілля у ті часи активно «патронував» керуючий справами НАН Валерій Арсенюк. У травні 2008 року його було вбито. У центрі Києва, біля помешкання. Вбивцю, наскільки мені відомо, і досі не встановлено.

Нинішнє керівництво музею поставило під сумнів затверджені в такий спосіб охоронні зони музею. Скансен сьогодні знову, як і 40 років тому у підпорядкуванні Міністерства культури. За словами Ігоря Паньківа, на замовлення музею інститутом НДПІ вже розроблено новий проект охоронних зон, підтверджений експертними висновками відомих архітекторів України. Його погодили і музей, і НАН, і Мінрегіонбуд. Категорично відмовляється дати згоду лише головний архітектор Києва. Торгується поважний чиновник, як на Бессарабці. «Каже нам: відмовляйтеся від земель, котрі вже приватизовані в охоронні зоні, – тоді погодимо, – знизує плечима Ігор Паньків. – А як нам відмовлятися, якщо нині та біда – на 90 відсотках наших охоронних земель?»

До зовнішньої напасті не менше лихо всередині. Бо територія музею наче є і наче нема. «Маємо радянські акти на землю, – вносить ясність генеральний директор  Національного музею Дмитро ЗАРУБА. – Але коли в 2008 році Київрада ухвалила рішення про затвердження земельної ділянки під музей, документа ми на руки не отримали. На взаконеній території музею проживає 48 родин, які необхідно відселити. Доки цього не зробимо – акт на право власності на землю нам не віддадуть».

Йдеться про 17 гектарів землі, яку від початків зафіксовано за музеєм, але на якій справіку живуть люди. Таких садиб було значно більше, проте наприкінці вісімдесятих коштом Товариства охорони пам’яток вдалося відселити 19 садиб. Микола Ходаківський згадує, що люди залюбки переселялися у міські квартири, або погоджувалися на радгоспну землю та матеріальну допомогу на будівництво нового особняка.

Нині, після розпаювання земель таке переселення коштуватиме десятки мільйонів гривень. Тут не те що товариство, а й столичний бюджет не витримає. Потрібна цільова допомога із загальнодержавної скарбниці. Але, переконаний колишній директор музею, таке переселення потрібно зробити «за одним махом», не заганяючи проблему у хронічну стадію розв’язання. Вже тепер наслідки цієї «стадії» ніхто не береться прогнозувати. На обійстях, що де-юре є територією музею, саме сьогодні де-факто виростають просторі хороми. Хочете пересвідчитися – відвідайте в експозиції «Полтавщина» обійстя чумака. Акурат біля комори височіє такий новітній котедж. Хто дав дозвіл на цю будову – знає хіба що Всевишній та ще, либонь, Голосіївська районна чи найвища столична влади.

А те що Київрада кроїть і перекроює столичну земельку на свій бізнесовий копил, часто дуже далекий від інтересів держави, не знає хіба що той, хто нічого не знає. У нашій пирогівській музейно-земельній історії цей поважний стольний орган народовладдя і нині грає вельми неприглядну роль.  Два роки музей судився із горезвісною корпорацією «Укрінвестбуд». Так-так, саме з тією, що нажила  сумної слави аферами із будівництвом пайового житла. Але одна справа кинути на гроші довірливих «народних інвесторів» житлових будинків, і зовсім інша – спорудити готельно-розважальний комплекс. І не де-небудь, а на землі перспективного розвитку Національного музею, знову ж таки з видом на старосвітську екзотику, на хрестоматійний «ставок-млинок». Тут  воістину золота злива, «зелені жнива». І зарозуміла од щедрот своїх Київрада самоправно, без погодження з музеєм одбатовує спритним «інвестбудівцям» аж 10 гектарів охоронних земель. «Ми пройшли всі судові етапи, – продовжує розповідь Ігор Паньків. – Зрештою Верховний Суд призупинив як незаконне рішення Київради. «Укрінвестбуд» позбувся цієї землі. Але ми були шоковані, коли цього року знову отримали рішення Київради, яка, як виявилося, торік повторно розглянула прохання корпорації про виділення цієї ж землі. І… задовольнила прохання».

Музейники налаштовані рішуче. Як запевнив Дмитро Заруба, з Мінкультури є чітка вказівка. Як на фронті: ні п’яді землі в чужі руки… Отак – не інак.  

Дивина та й годі. За відомою комедією про Голохвастова: в усенькій країні земельні відносини «щось одне», а в її столиці «щось інше». Скрізь управління Деркомзему уповноважені виготовляти, реєструвати та видавати державні акти на право земельної власності, і тільки в Києві волею місцевої влади підрозділ Держкомзему усунуто від цих державних функцій: столичною землею безроздільно заправляють столичні депутати і чиновники мерії. Є настрій – додадуть охоронних зон пирогівському скансену, а нема – одріжуть до порога й оком не кліпнуть.  І хоч літайте до експозицій на гелікоптерах, нікому діла нема. За таких настроїв довго їстиме музей жданики, без надії сподіваючись законного державного акта на свою законну землю. Чхати депутатам на Національний статус скансена, на його скарби, що вмирають у «консервації» очікуючи повноцінної експозиційної території. І на його всесвітню славу.

Славу, як відомо, ані на хлібець не намажеш, ані в банк не покладеш.

Валерій ЯСИНОВСЬКИЙ

Категорія: Мои статьи | Додав: aistor (11.06.2012)
Переглядів: 902 | Теги: Чекає всесвітньовідомий музей своєї, БЕЗ НАДІЇ СПОДІВАЮЧИСЬ | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Поиск
Друзья сайта
  • [11.02.2017][Мои статьи]
    Комітет порятунку музеїв протестує! (130)
    [26.01.2017][Мои статьи]
    Excavations at Baturyn in 2016 (0)
    [04.09.2016][Мои статьи]
    Музей плакату представляє Юрія Неросліка (0)
    [12.07.2016][Мои статьи]
    РОЗКОПКИ У БАТУРИНІ 2015 РОКУ. РЕКОНСТРУКЦІЇ КІМНАТ ПАЛАЦУ МАЗЕПИ (0)
    [06.01.2016][Мои статьи]
    РОЗКОПКИ ГЕТЬМАНСЬКОЇ СТОЛИЦІ БАТУРИНА У 2014-2015 РОКАХ (0)
    [18.12.2015][Мои статьи]
    Гармату Мазепи "Лев" вкрали з Кремля?! (0)
    [15.12.2015][Мои статьи]
    Аліна Певна: «Маріуполь – туристична та культурна Мекка Донеччини» (0)
    [14.12.2015][Мои статьи]
    "Відчуй Україну":Столичные живописцы привезли в Мариуполь пейзажи (0)
    [08.12.2015][Мои статьи]
    Відчуй Україну! - Маріуполь (0)
    [07.12.2015][Мои статьи]
    Мистецька акція «Відчуй Україну» стартує в АТО! (1)

    Каталог статей

    Міні-чат
  • Copyright MyCorp © 2024
    Зробити безкоштовний сайт з uCoz