Головна | Мій профіль | Вихід Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS

Меню сайту
Locations of visitors to this page
Категории раздела
Мои статьи [2349]
Наш опрос
Ви впевнені у тому, що офіційна історія відповідає дійсності?
Всього відповідей: 479
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входа
Головна » Статті » Мои статьи

Битва під Чудновим
Битва під Чудновим відбулася 27 вересня - 2 листопада 1660 року під час російсько-польської війни 1654-67 років. Російське військо під проводом воєводи Шереметєва капітулювало перед польським військом, тоді як союзники росіян козаки Юрія Хмельницького уклали нову угоду з Річчю Посполитою.

  Переяславська умова 1659 року не витворила приязних відносин ніж українським урядом і Москвою й не вирішила українського питання. Для того, щоб анулювати гадяцький договір і опанувати правобережну Україну, треба було витримати нову війну з Польщею, яка спиралася на сильну українську партію на правому березі Дніпра. Кампанія відбулася 1660 року.

У січні 1660 року виправа польських військ зазнала невдачі під Могилевом. Але Річ Посполита не залишила планів відвоювати Україну. Уклавши в травні мирний договір із Швецією та заручившись підтримкою Криму, польський уряд зірвав переговори з Росією[1] і розпочав підготовку до нового наступу на теренах Білорусії й України. Польща стягала військо з шведського фронту, де сталося замирення в Оливі, й виставила дуже добру 32.000 армію під проводом коронного гетьмана Станіслава Потоцького; але душею кампанії став маршалок коронний, польний гетьман, обдарований полководець Єжи Любомирський, бо коронний гетьман С.Потоцький був настільки хворим, що не міг сидіти на коні і його носили на ношах. З польською армією йшов і колишній гетьман України Іван Виговський з своїми прихильниками, маючи свій 2-тисячний відділ. На поміч польській армії прийшла з Криму 30-тисячна орда.

Московський уряд вислав 20-тисячну, дуже добре узброєну й вимуштровану чужоземними офіцерами армію під проводом Василя Шерєметєва. До неї був прилучений 20.000 український корпус Тимоша Цюцюри. Призначений головнокомандувачем російсько-української армії київський воєвода В.Шеремєтьєв на скликаній 17 липня на околиці Василькова з участю гетьмана й старшини військовій раді запропонував ризикований план кампанії: росіянам разом із лівобережними козацькими полками під проводом наказного гетьмана Т.Цицюри виступти проти поляків, а Ю.Хмельницькому з правобережними полками залишитися для боротьби з татарами, щоб не допустити їх об'єднання з поляками. Впадає в око територіальний принцип розподілу української армії, що свідчить про існування незлагоди між старшинами обох частин козацької України та і недовіри московського командування до правобережного козацтва.

Сполучені сили рушили з Києва на Волинь, а по дорозі мав прилучитися до них гетьман Юрій Хмельницький із 30 000 військом. Нерадо йшов молодий гетьман у похід і не поспішав: гордий московський боярин ставився до нього зневажливо, та й взагалі між українським головним штабом і московським не було взаємного довіря. Затримка походу й нескоординованість дій обох частин армії відразу ж поставили на межу зриву долю всієї кампанії.

Вирушивши наприкінці серпня зпід Тернополя, польське військо пройшло повз Авратин і 6 вересня зупинилося під Старокостянтиновом, де об'єдналося з Кримською ордою нурадин-султана.

Шереметев, маючи під своїм проводом близько 15-19 тис. росіяні 20 тис. козаків, дійшов до містечка Любару й тут, зовсім несподівано для себе, наткнувся на великі ворожі сили. Він був оточений на дуже незручній для себе позиції й після кількаденних боїв мусів відступити назад, увесь час видержуючи ворожі атаки. Він станув 27 вересня під містечком Чудновом і знову був із усіх боків оточений. Всі надії були тепер на поміч Юрія Хмельницького.

Розташувавшись табором у важкодоступному місці (між пагорбами й болотами), росіяни й українці попри взаємні підозри успішно відбивали приступи поляків, сподіваючись на допомогу 20-тисячного війська Ю.Хмельницького. Справді, стрімка атака загонів гетьмана на майже незахищені ворожі позиції могла б увінчатися успіхом, якби не його нерішучість (гаяв час на очікування підходу російських полків Г.Ромодановського, котрий, у свою чергу, ждав відповідної вказівки з Москви) та небажання більшості старшини воювати заросійські інтереси. Тільки на початку жовтня українська армія, пройшовши Бердичів, прибула під Слободище (містилося за 20 км на схід від Чуднова).І все ж звістка про її появу під Бердичевом спричинила переполох серед поляків. На думку анонімного автора "Новин з-під Чуднова" від 7 жовтня, якби протягом кількох наступних днів гетьман продовжив похід, польське військорозпочало б утечу до Львова.

 

Єжи Любомирський, залишивши половину війська тримати Шереметєва й Цюцюру в облозі, з другого боку скорим маршем рушив на Хмельницького і вдарив на нього під Слободищами. Перед світанком 7 жовтня 9 тис. добірних вершників, 500 драгунів, 1200 піхотинців та 10 гармат Є. Любомирського, а також 20 тис. татар нурадин-султана виступили проти українців. їхній табір розташувався у вигідному місці на пагорбі й прикривався з лівого боку болотом, з правого — долиною, позаду — лісом. Навколо табору було вирито шанці й пороблено завали із зрубаних дерев. Наблизившись до нього, польний гетьман у центрі розташував німецьку й польську піхоту та драгунів, а на флангах — кінноту. Сам вирішив командувати правим крилом, керування лівим доручив Яну Собеському. Основні сили татар мали атакувати українців з тилу. Першими в наступ пішли підрозділи драгунів і піхоти, яких зустрів вогонь 20 гармат. Зазнавши відчутних втрат, нападники змістили напрям удару. Віднайшовши неукріплене окопами місце (його захищали тільки вози), вони зламали спротив козаків й увірвалися до табору. Значна частина українців у паніці розпочала втечу до лісу, а решта, очолювана І.Богуном, Г.Гуляницьким, Т.Носачем, П.Дорошенком та іншими полковниками, відчайдушно захищалася, даючи, за словами В. Коховського, "густого вогню з' самопалів, випадаючи зза возів косами й сокирами відрубували коням ноги", Впевнені в тому, що перемогу вже здобуто, чимало поляків кинулися по здобич до наметів. Тим часом із лісу з'явилися татари, котрі напали на втікачів. Останні, прийшовши до тями, розвернулися й стрімко помчали в щойно залишений табір. Цей вимушений маневр став переломним. Увірвавшись до табору, українці блискавично зайняли окопи й вал, вийшли в тил жовнірам і завдали потужного удару. Захоплені зненацька, ті розпочали панічну втечу. Вибивши їх до решти з табору, українці, розвиваючи успіх, обрушилися на польську кінноту, що саме в цей час підійшла до нього з обох боків,відкинули її. Є.Любомирський не хотів повірити в те, що перемога вислизнула з його рук, тому провів ще два потужні приступи табору, але безуспішно. Великі втрати (лише поляків було вбито й поранено близько 1 тис.осіб) змусили його відмовитися від свого наміру.

Патрик Ґордон, що тоді перебував на польській службі, так писав про цю битву у своєму щоденнику:

"Кінні полки, що далеко зайшли по обидва боки від табору, стояли міцно і опинилися у великій скруті, особливо лейб-гвардія гетьмана з копійників під командою Сокольницького та його рейтарський полк під командою барона де Едта. Попавши в тіснину між табором і драговиною, вони утримували вельми невигідну позицію на схилі пагорба навіть після того, як піхота була вибита з табору. Нарешті під натиском всіх козачих сил вони були загнані в болото, де багатьом довелося зіскочити з коней і рятуватися пішки. Було безліч поранених і вбитих, серед яких полковник барон де Едт, ротмістри Маутнер, Фелькерзам, Деброн (обоє [останніх] отримали смертельні рани) і багато інших з того ж полку. Лейтенант Сокольницький ледве врятувався пішки.Корнет Хинек з тієї ж роти гусар, або копійщиків, втративши прапор, попав в полон, а підполковник Ланський був поранений стрілою." [3]

Становище українського війська було далеко не безнадійним, оскільки польний гетьман не мав ні сил, ні можливостей (російсько-українські полки під Чудновом могли будьколи розпочати прорив) тримати його в облозі. Інше питання, що група впливових старшин (Т.Носач, П.Тетеря, Г.Лісницький та інші) явно схилялася до порозуміння з поляками, а приголомшений бурхливим розвитком подій юний гетьман розгубився й самоусунувся від виконання своїх обов'язків (окремі джерела навіть стверджують, що він начебто дав обітницю стати ченцем). Рада ухвалила розпочати переговори з нурадинсултаном, запропонувавши йому за велику суму грошей залишити поляків. Останній відмовився, хоча й погодився виступити посередником для досягнення українськопольського замирення. За даними В.Коховського, українськое посольство зустрічалося з Є.Любомирським. Під час цієї зустрічі П.Дорошенко застеріг польского головнокомандувача: "...коли продовжуватимете наступати, то маємо шаблі при боцісамопали в руках". Найвірогідніше, вдалося лише досягти згоди про продовження переговорів.

11 жовтня Є.Любомирський із польськими підрозділами й частиною татар повернувся під Чуднів. Українське командування отримало можливість перейти в наступ. Певно, серед старшиндалі точилася вперта боротьба прихильниківпротивників перемир'я з Польщею, тому що остаточне рішення прийняти не вдалося. Якби 14 жовтня українці вдарили на поляків, здійснюваний В.ШеремєтьєвимТ.Цицюрою прорив безумовно завершився б успіхом.

Маємо щире визнання польського анонімного автора "Щоденника війни з Шереметом...", що Ю.Хмельницький "зміг би прорватися до Шеремета, коли б хотів, бо в нас вже в тій битві (14 жовтня з обложеними — авт.) дуже поріділи лави корогв, артилерія також була у важкому становищі, коней під гарматами не було...

Однак українське військо залишилося під Слободищем. Отримавши звістку про невдачу В.Шеремєтьєва, старшина 15 жовтня надіслала до С.Потоцького посольство, яке 17 жовтня погодилося на укладення угоди. Тут же на полі бою 17 жовтня під с.Слободищем гетьман підписав мирну козацько-польську угоду (Слободищенський трактат), яка в головних рисах повторила Гадяцьку, але вже без згадки про окреме «Велике Князівство Руське» (польська сторона вилучила навіть згадку про можливість її перетворення в державу). Інші, статті передбачали розрив договору з Росією, надання двох полків на допомогу полякам для звільнення українських міст від російських залог, унеможливлення козацьких нападів на порубіжні кримські міста та ін. Прибувши до польського табору, гетьман присягнув на умовах Чуднівського договору й за наполяганням С.Потоцького та Є.Любомирського дозволив польським підрозділам розташуватися на зимовий постій в українських селахмістах. Слід відзначити той факт, що Ю.Хмельницький не хотів повернення в підданство короля. У листі до дядька переяславського полковника Якима Сомка він зазначав, що присягав "з примусу, тому що задніпровські полковники і сотники хотіли його вбити за те, що він з поляками не мириться".

  Внаслідок лютого голоду, холоду й укладення українсько-польського договору становище обложених військ Шереметєва стало катастрофічним. 21 жовтня на бік Ю.Хмельницького перейшов Т.Цицюра з кількома козацькими полками. В.Шеремєтьєв 25 жовтня розпочав переговори, що завершилися 2 листопада капітуляцією. Однак польське командування порушило її умови, дозволивши татарам напасти 4 листопада на обеззброєне російське військо й захопити більшість його вояків до полону. Воно ж видало татарам В.Шеремєтьєва.

  Політичні наслідки Чуднівської кампанії виявилися для козацької України несприятливими, бо умови Чуднівського договору й згода на розташування на постій в українських містах і селах польських жовнірів приховували в собі загрозу нового спалаху громадянської війни.

 Росіська історіографія дуже  довго замовчувала і замовчує цю ганьбу російської зброї... Така їх лінія - про ганьбу ні слова!



 Анатолій Авдєєв за матеріалами   http://uk.wikipedia.org
Категорія: Мои статьи | Додав: graf (04.02.2011)
Переглядів: 1602 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Поиск
Друзья сайта
  • [11.02.2017][Мои статьи]
    Комітет порятунку музеїв протестує! (48)
    [26.01.2017][Мои статьи]
    Excavations at Baturyn in 2016 (0)
    [04.09.2016][Мои статьи]
    Музей плакату представляє Юрія Неросліка (0)
    [12.07.2016][Мои статьи]
    РОЗКОПКИ У БАТУРИНІ 2015 РОКУ. РЕКОНСТРУКЦІЇ КІМНАТ ПАЛАЦУ МАЗЕПИ (0)
    [06.01.2016][Мои статьи]
    РОЗКОПКИ ГЕТЬМАНСЬКОЇ СТОЛИЦІ БАТУРИНА У 2014-2015 РОКАХ (0)
    [18.12.2015][Мои статьи]
    Гармату Мазепи "Лев" вкрали з Кремля?! (0)
    [15.12.2015][Мои статьи]
    Аліна Певна: «Маріуполь – туристична та культурна Мекка Донеччини» (0)
    [14.12.2015][Мои статьи]
    "Відчуй Україну":Столичные живописцы привезли в Мариуполь пейзажи (0)
    [08.12.2015][Мои статьи]
    Відчуй Україну! - Маріуполь (0)
    [07.12.2015][Мои статьи]
    Мистецька акція «Відчуй Україну» стартує в АТО! (1)

    Каталог статей

    Міні-чат
  • Copyright MyCorp © 2021
    Зробити безкоштовний сайт з uCoz