Роман «Божья Матерь в кровавых снегах» хантийський письменник
Єремей Айпін написав 8 років тому. Доступним для широкого загалу цей
твір став лише зараз — коли творчість автора була висунута цьогоріч на
Нобелівську премію, а відтак санкт-петербурзьке видавництво „Амфора”
видало його трьохтисячним накладом. Найяскравіший твір про визвольну
війну югорських народів з’явився у київських книгарнях.
 Єремей Айпін, син професійного
хантийського мисливця, зізнається: писав роман усе своє життя. В основу
його лягли розповіді шамана, а також багатьох людей, хто залишився живим
після совєцької м’ясорубки - інтервенції до Югри 1933 року.
Документальний фундамент твору - протоколи розсекречених архівів, які
путінський режим нарешті відкрив - за давністю злочинів. Але документи
несподівано широко свідчать про звірства великоруських більшовиків
супроти угорських народів у верхів’ї річки Об.
Справді малознаний факт: саме 1933 року, коли Україна конала від
сталінського геноциду, хантийські оленярі, мисливці масово повстали
проти комуністичного режиму. Привід - зайди регулярно збиткувалися над
їхніми святинями.
Так, на початку 1930-х ОГПУ СССР самочинно, з чергової примхи,
заарештувало хантів, яких назвало «куркулями-шаманами». Сигнал до
збройного повстання - вторгнення комуністів на священний острів, який
знаходиться посеред Божого озера. Саме тоді кілька хантийських родів
сформували боєздатні батальйони самооборони, які дали бій московським
безбожникам. Бойові дії поширилися на величезні території, окупаційна
влада мусіла мобілізувати армію.
"Повстання в Західному Сибіру совєцька наука назвала Казимським, але для
самих хантів – це і є та сама Велика і Вітчизняна війна. Її ветеранів
не вшановано, жертви не відспівано. Ба більше. Нащадків героїв додушує
Ґазпром і дешева всюдисуща водка - п'яні не повстають", - каже історик
Ростислав Мартинюк.
Драматична лінія роману – сюжет про матір, яка намагається врятувати
своїх дітей від неминучої загибелі у війні з могутнішим ворогом.
Спочатку вона втрачає чоловіка та старшого сина. А потім дітей - одного
за другим...
Айпін щедро ілюструє роман сюжетами з життя хантийського народу:
зворушливо описує поховальний обряд, розшифровує символи на шубах,
навіть викладає переказ про походження фіно-угорських народів світу -
від початку до наших днів. Відкриває дивне явище – хантийський
синкретизм. Це коли у тайзі приносили жертви язичницьким богам, а в
чумі молилися Христу.
«Роман Айпіна треба прочитати хоча б тому, що важко назвати подібний
твір в українській літературі — твір, який би розповів про історичну
травму настільки достовірно просто, щоб уневажнити подвійне
трактування», - твердить український етнограф Наталка Кляшторна.
Роман написаний великоруською мовою - доступною для всіх, хто по-своєму
пережив югорську долю.
Наталя Петях
Еремей Айпин. Божья Матерь в кровавых снегах
(уривок з роману)
Вожак красного войска, выставив руку с револьвером, ворвался в чум и
закричал: «Стой!» И бешено крутанул косящим глазом по лежанкам. Левая
половинка пуста, а на правой, на руках качая-унимая ревущего малыша,
сидела женщина, Матерь Детей. За ее спиной скрылось испуганное лицо
девочки, залитое слезами. За ними, присев на корточки, мальчик
десяти-одиннадцати лет стрелой нацелился на дверь.
Главарь, приопустив руку с револьвером, взревел:
— Мал-чать!
Плач оборвался. Даже ревущий малыш на мгновение смолк. Только за меховой
стенкой слышался гомон красных солдат, заполнивших селение-становье.
Главарь ткнул дулом пистолета в направлении мальчика и скомандовал:
— Давай сюда!
Мальчик не шелохнулся.
Матерь Детей вздрогнула. Она смерила взглядом ненавистного захватчика с
ног до обмороженного лица и, подавшись в сторону сына, как бы пытаясь
прикрыть свой выводок всем телом, жестко отчеканила:
— Он за ружье не брался!
— Знам ваших: не брался — так возьмется! — отрезал главарь.
— Говорю: не стрелял — видит Огонь! — и она кивнула в сторону очага в
середине чума, где догорал костер.
— Не стрелял — так будет стрелять! — огрызнулся главарь.
— Он мал еще!
— Так вырастет. Бандитом.
Она поклялась всесильным и всевидящим Огнем — пришелец не поверил.
Значит, настал ее, Матери Детей, черед. На этой войне сложился свой
порядок вступления в бой и ухода из жизни. Сначала погибают мужчины,
потом женщины, а после — дети, те из них, кто может поднять ружье и
стрелять. Стрельба на улице прекратилась. Значит, все мужчины погибли. А
соседку-ненку еще незадолго до окончания боя убили на тропе между чумом
и стоянкой нарт. Мать сберегла детей от шальных и прицельных пуль,
удержала в доме сына. Стало быть, пробил ее час. Достойно умереть — тоже
немаловажное дело... И она, опершись на левую руку, а правой прижимая к
себе малыша, стала медленно подниматься. Поднялась, перехватила малыша
левой рукой. Выпрямилась, высоко вскинула голову. Платок сполз за спину,
открыв две толстые черные косы. Меховая ягушка 1, стянутая поясом,
держалась только на левом плече, а правая сторона груди, правое плечо и
рука были свободными. Так одеваются, когда грудью кормят ребенка.
Вспомнив об этом, женщина застегнула верхнюю пуговицу на вороте платья и
инстинктивно приняла удобную позу. Малыша опустила на живот, к поясу,
чтобы его не задела пуля, а корпус и голову отвела назад —чтобы не
упасть на самого младшенького. Затем шагнула вперед — так, в случае
падения навзничь, она не повредит детям за спиной. И хотя ростом она
была так мала, что не дотягивала даже до плеча долговязого главаря, но
широко расставленными локтями, расправленными плечами, со вздыбленными
волосами, меховой ягушкой, всем своим телом закрыла детей в родном
гнездышке. После ее смерти, в этом она была уверена, Верховный Отец
распорядится их судьбой.
И Матерь Детей вперила яростно горящий взор в ненавистные оплывшие зенки
главаря и низкоутробно закричала:
— Сначала убей меня!"
http://ugraina.org/articles/4656.html
|
