Апеляційна судова палата румунської столиці Бухареста у грудні 2006 року (щоправда, про її рішення, з незрозумілих причин, стало відомо лише 20 лютого 2007 року) вирішила переписати історію Другої світової війни.

Про наростання у Румунії реваншистських настроїв свідчить і те, що маршал Антонеску зараз залишається однією з найбільш популярних постатей румунської історії, а для боротьби з відновленням його культу уряд Румунії змушений був навіть ухвалювати окрему постанову. Так, в організованому румунським суспільним телеканалом TVR1 телемарафоні "Великі румуни" Іон Антонеску посідає третю позицію в рейтингу десяти "Великих румун". Згідно з думкою більшості румунських телеглядачів, Антонеску заслуговує більшої оцінки, ніж засновник сучасної румунської поезії і літератури Міхай Емінеску, один з творців середньовічної держави на території сучасних Молдови і Румунії Штефан Великий та ряд інших діячів.

У 2002 році розпорядженням соціал-демократичного уряду Адріана Настасе в Румунії було заборонено заперечувати холокост євреїв в Румунії часів війни та творити культ особи маршала Іона Антонеску. Тоді Румунія, що готувалася до вступу в НАТО і ЄС, зробила це під тиском Заходу. В країні були демонтовані пам’ятники диктатора, перейменовані 24 вулиці, що називалися його ім’ям. Це розпорядження стало законом, який передбачає кримінальне переслідування.

У грудні 2006 року судова палата частково виправдала румунського правителя 1940-44 років маршала Іона Антонеску і двадцяти двох його міністрів, засуджених Народним трибуналом Румунії в травні 1946 року за військові злочини. Позов проти рішення трибуналу 60-річної давнини подав професор Сорін Щербан Алексіану – син колишнього придністровського губернатора Георге Алексіану, одного з організаторів холокосту євреїв та геноциду іншого місцевого населення на окупованих землях, розстріляного разом з Антонеску 1 червня 1946 року.

Суд зняв з Антонеску і його соратників звинувачення щодо участі Румунії на боці фашистської Німеччини на першій стадії війни проти СРСР. Суд визнав законним "звільнення" Бессарабії і Північної Буковини (нинішня територія Республіки Молдова та Чернівецька і частина Одеської областей України), вчинене румунською армією влітку 1941 року "в умовах надзвичайної обстановки аж до усунення безпосередньої загрози з боку Радянської армії". Своє рішення суд мотивував тим, що у 1946 році Народний трибунал не знав про існування секретного протоколу до пакту Молотова-Ріббентропа 1939 року, який ліг "в основу грубих територіальних агресій, пережитих Румунією влітку 1940 року". Румунський суд оголосив, що введення радянських військ на ці території було "незаконним, оскільки порушувало норми міжнародного права". Водночас участь Румунії в Другій світовій війні на боці гітлерівської Німеччини визнано агресією проти СРСР, і в цій частині позов професора Алексіану було відхилено.

Це рішення Апеляційної судової палати Бухареста ще має розглядати Верховний суд Румунії, яка, можливо, внесе свої корективи, хоча сам документ вже викликав реакцію в самій Румунії, Молдові, Росії і з боку окремих політичних організацій у Чернівецькій області. Але якщо з боку інших держав оцінка звучала від офіційних державних інституцій і впливових політиків, то з боку України це виявилися кілька політичних організацій, що навіть не мають представництва ні в Чернівецькій обласній, ні у міській, ні у більшості районних рад. Отож, хто і як зреагував на рішення судової інстанції, яка фактично визнала законною окупацію частини території України і Молдови у 1941 році.

Росія та Молдова спромоглися на гідну відповідь Румунії

У румунських політиків рішення суду викликало часткове схвалення. Так, один із творців нинішньої румунської Конституції адвокат Антоніе Йоргован назвав це судове рішення "важливим для історії", а голова юридичної комісії палати депутатів румунського парламенту Серджіу Андон відзначив, що "історію треба переписувати всякий раз, коли з’являються нові докази".

За всі свої дії під час Другої світової війни Іон Антонеску заслуговує критики лише за те, що не зупинився на Дністрі, зазначив президент Румунії Траян Бесеску, виступаючи в ефірі румунського телеканалу Realitatea TV. На думку Бесеску, похід Антонеску далі за Дністер (нинішня межа між Чернівецькою і Тернопільською, Хмельницькою, Івано-Франківською областями, старий румунсько-радянський кордон до червня 1940 року) разом з армією Гітлера, є єдиною його помилкою. "Він не вмів вчасно зупинитися, а це неприпустимо для політичного діяча. Він вчинив велику помилку, перейшовши Дністер", – заявив Президент Румунії Траян Бесеску. Тобто, глава Румунії, фактично визнав, що рішення Антонеску про окупацію Чернівецької області у червні 1941 року було законним.

Водночас в Генеральному консульстві Румунії в Чернівцях наголосили, що у судовому рішенні не йдеться про жодні територіальні претензії Румунії до України і консульство не отримувало жодних офіційних коментарів своєї держави з цього приводу.

В офіційної Москви рішення апеляційного суду Бухареста реабілітувати Антонеску викликало абсолютне несприйняття. Про це заявив офіційний представник МЗС Російської Федерації Михайло Каминін. "Образливе для пам’яті жертв Другої світової війни рішення суду важко розглядати інакше, ніж спробу переглянути її підсумки, забути про повчальні уроки історії", – заявив він. – Виправдання нацистського прислужника, про злочини якого проти мирного населення на окупованих тоді територіях СРСР пам’ятають і досі, суперечить змісту і логіці післявоєнних врегулювань, підсумковим документам Нюрнбергського процесу".

Офіційний представник МЗС Російської Федерації висловив надію на те, що Верховний суд Румунії, якому доведеться розглядати це рішення бухарестського суду, належним чином відреагує на цей скандальний вердикт.

У поширеній 23 лютого заяві міністерство закордонних справ і європейської інтеграції Республіки Молдова розцінило це судове рішення «як драматичний прецедент в двосторонніх відносинах», який «найсерйознішим чином ставить під сумнів здатність правосуддя Румунії діяти відповідно зі стандартами і цінностями єдиної Європи».

«З іншого боку, викликає здивування здатність румунського правосуддя не лише до перегляду дій деяких одіозних осіб, але й у створенні юридичних підстав для реабілітації у випадках, які однозначно визнані усім міжнародним співтовариством вторгненням, агресією і окупацією», – йдеться у заяві молдовського міністерства.

Українському МЗС територіальні інтереси країни «по барабану»

Водночас на рішення бухарестського суду з боку України відреагував лише Блок національних сил Буковини (НРУ, УРП «Собор», УНП, КУН, ВО Свобода», УНА-УНСО), який виступив із заявою з приводу визнання Апеляційною судовою палатою Бухареста "законною" окупації Північної Буковини та Бессарабії румунськими військами в 1941 році. Блок вимагає від Президента України, Кабінету Міністрів України, органів влади України захисту прав українського народу на його споконвічні землі та рішучої реакції на територіальні претензії Румунії до України та вважає, що згадане рішення Апеляційної палати Румунії є спробою легалізації територіальних претензій Румунії до України шляхом надання реваншистським заявам безвідповідальних румунських політиків статусу офіційної позиції держави-члена Європейського Союзу.

6 березня у Чернівецькій області з робочим візитом перебував Президент Віктор Ющенко. Говорив він про транскордонну співпрацю, але ні словом не обмовився про вищезгаданий прецедент. Мабуть, і не знав про таке рішення бухарестського суду. Немає реакції й українського МЗС, яке у часи правління Кучми все ж таки спромоглося на кілька заяв стосовно не дуже дружньої політики Бухареста і навіть добилося підписання базового договору з Румунією у 1997 році та договору про визнання кордонів у червні 2003 року (до речі, підписаного у Чернівцях). Наразі МЗС чогось вичікує. Чи то офіційного документа з рішенням суду, чи просто не бажає (в контексті загального паралічу української влади) зайвий раз брати на себе ініціативу.

Однак, варто зауважити, що реагувати на дії румунської сторони Україні все ж доведеться. Термін дії базового договору між двома країнами, який вступив в силу 5 листопада 1997 року, закінчується у листопаді цього року. А от чи буде його продовжено, поки що невідомо. Як і невідомо, на яких умовах його буде продовжено. У листопаді 2006 року третя за численністю фракція румунського сенату від Партії "Велика Румунія" вже виступала в сенаті з вимогою денонсувати румуно-український базовий договір. Лідер цієї фракції Георге Фунар заявив, що, денонсувавши "цей документ національної зради", Румунія зможе переглянути статус частини колишніх румунських територій, зокрема, Північної Буковини, округу Герца, Південної Бесарабії і острова Зміїний (усі ці землі зараз входять до складу України).

Якщо ж навіть зважити на те, що нинішній член НАТО і ЄС Румунія заради того, щоби не дратувати своїх високих патронів на Заході, не порушуватиме на офіційному рівні територіальні питання, то ситуація може бути нею використана у вигляді вимог щодо реституції власності на цих територіях (цього вже давно вимагають місцеві румунські товариства стосовно окремих споруд у Чернівцях), політичних поступок з боку України місцевим румунським національним товариствам тощо. Цим планам сприяє й внутрішньополітична ситуація в Україні, еліта якої як ніколи вперто працює на ослаблення та розкол держави.

Наразі ж українській владі не до якихось там визнань румунським судом законною окупації Чернівецької області маршалом Антонеску у 1941 році. А мешканці Чернівецької області – частини суверенної держави Україна і не здогадуються, що живуть на колишній законно окупованій території, і що Українській державі, яка поринула у міжусобицю, ця територія «по барабану». І лише окремі місцеві політики нагадують, що завжди варто пам’ятати про недобросусідство з боку деяких наших сусідів. Щоби з часом знову не опинитися на законно окупованій території якогось румунського, російського, американського чи будь-якого іншого маршала.

Олександр Мостіпака

http://www.novasich.org.ua/index.php?go=News&in=view&id=2469