Михайло Волгін

Буржуазна Жовтнева революція

               і майбутнє України

  Вітрильник у тумані

Прогнозуючи майбутнє України, дослідники історичних процесів розвитку суспільства дотримуються різних кутів зору, тому отримують неоднакові, якщо не сказати, протилежні результати.

Внаслідок цього чергові уряди нашої держави знаходяться наче вітрильник у тумані, з командою, капітаном, але без визначеного стратегічного курсу. Держава в такому стані стає здобиччю хвиль, що з часом перетворять її на уламки.

Вищенаведене художнє порівняння має історичне обґрунтування.

На жаль, сучасні історики та політологи України відмовились від наукового матеріалістичного підходу до історичного процесу, який міг би внести ясність щодо майбутнього Української держави, яке детерміноване минулим та сучасним буттям українського народу у світі.  У 1992 році президент України  Леонід Кравчук  офіційно відмовився від історичної спадщини УССР і визначив державу спадкоємницею віртуальної  Української Народної  Республіки,  ідею існування якої так і не вдалося втілити в життя теоретикам буржуазного націоналізму під час революції та громадянської війни на Україні. Свою позицію колишній лідер  комуністичної партії України  обґрунтував тим, що Марксова формаційна схема історичного процесу „не спрацювала ”, посилаючись на крах побудови „комунізму ” у СРСР та в світовому соціалістичному таборі. На цій підставі офіційні історики України викреслили  радянську історію України, визначив її як російську окупацію, створивши відповідний музей. Але від  матеріальних цінностей : заводів,  території, залізних доріг, промисловості, наукових відкриттів, літаків, пароплавів, нафто і газопроводів, міст та сіл, витворів мистецтва - переодягнена у вишиванки "нова” влада  відмовитись НЕСПРОМОЖНА. Бо це і є набутки народу за часів Української Радянської Соціалістичної Республіки.  А чому переглядають історію? А тому, що змінилися форма власності на пануючи засоби виробництва, а також і власники, які і замовили історикам нову історію і перегляд оцінок історичних подій.

Переглядання  оцінок історичних явищ та постатей притаманне офіційними історикам всіх віків та народів, так як це є їхнім  професійним та громадським обов’язком. За часів панування православ’я  переглянута  ”поганська ” історія язичників, історики "дома Романових  запровадили норманський погляд на історію Русі,  радянські науковці написали тисячі томів своєї історії,  сучасники стали свідками переписування  радянської історії, що приводить до суперечок та протистояння в суспільстві. Так було і буде завжди доки науковці знову не повернуться до вчення  німецького філософа та науковця Карла Маркса про класову боротьбу, як рушійної сили розвитку суспільства. Звісно, що  вчення потребує подальшого розвитку та переосмислення в світлі  надбання природничих та гуманітарних наук

Компас Карла Маркса

Як свідчить сучасність, Марксова теорія якраз підтверджена практикою суспільного розвитку, а не спрацювали поверхневі розробки лідерів будівників „комунізму”. Зокрема, помилка В.І. Леніна щодо характеру Жовтневої революції в царській Росії, до якої входила значна частина території сучасної України. Жовтневий переворот і захоплення влади більшовиками  радянські історики характеризували як соціалістичну революцію. Класичний марксизм - наука серйозна, що опиралася на глибокий і всебічний аналіз суспільних, економічних і фінансових механізмів капіталістичної Європи. Маркс і Енгельс доводили, що без об’єднання трудящих усього світу, без Інтернаціоналу, без оволодіння наукою керування сучасним виробництвом розірвати павутиння товарно-грошових відносин неможливо! Тому об’єктивно більшовики під проводом Леніна підняли в Росії народ на буржуазну революцію, яка започаткувала становлення капіталістичних відносин в Росії, завуальованих КПРС соціалістичними догмами. Про те, що  творці революції можуть помилитись відносно її характеру К. Маркс писав у Критиці політичної економіки  ще у XIX столітті

" Как об отдельном человеке нельзя судить на основании того, что сам он о себе думает, точно так же нельзя судить о подобной эпохе переворота по ее сознанию. Наоборот, это сознание надо объяснить из противоречий материальной жизни, из существующего конфликта между общественными производительными силами и производственными отношениями. Ни одна общественная формация не погибает раньше, чем разовьются все производительные силы, для которых она дает достаточно простора, и новые более высокие производственные отношения никогда не появляются раньше, чем созреют материальные условия их существования в недрах самого старого общества. Поэтому человечество ставит себе всегда только такие задачи, которые оно может разрешить, так как при ближайшем рассмотрении всегда оказывается, что сама задача возникает лишь тогда, когда материальные условия ее решения уже имеются налицо, или, по крайней мере, находятся в процессе становления”

 Комуністична партія переконувала народ, що будують радянські люди комунізм, а всі ми після 70 – років будівництва опинилися в капіталістичних відносинах.. Так  виходить,  що  народ обдурити, звичайно, можливо, але закони історії - ніколи!

Жовтнева революція 1917 року – це частина  закономірного процесу розвитку і становлення капіталістичних відносин на теренах  Російської імперії. Ідеологічний одяг  комунізму та соціалізму був використаний повсталою промисловою буржуазією Росії,  для залучення народної маси тому, що без підтримки народу повалення монархії і захоплення влади  було неможливо. Комуністичний одяг народу  обіцяла буржуазія для стимуляції праці найманих робітників, а коли обіцянки себе вичерпали, то буржуазні ідеологи переодягли народ  в нові – демократичні обіцянки.

Обіцянки і гроші

Народ звикає  до обіцянок влади, але не вони, а гроші визначають поведінку людей у сучасному українському суспільстві. Вплив грошей на суспільні відносини значно глибше, ніж сором’язлива інформація науковців з МАУП. Цитую з видання 2000 р. - Україна на зламі тисячоліть: „Ринкові цінності підірвали традиційні цінності. Увесь цей час відбувається постійна боротьба між ринковими й іншими, більш традиційними системами цінностей, навколо яких розпалюються пристрасті та суперечності. У міру того, як ринкові відносини дедалі більше поширюються, все важче підтримувати міф про те, що люди діють на основі цієї системи неринкових цінностей... люди, які втратили  орієнтири, невпевнені у своїх переконаннях, дедалі більше покладаються на гроші як критерій цінностей... Те що було засобом обміну, узурпувало місце основних цінностей”.

Як бачимо, народ України, а разом з ним і державні урядовці втрачають орієнтири і знаходяться у постійному стані слабкості, нестабільності і конкуренції. Вищою, найбільш досконалою формою капіталістичної конкуренції між людьми у мирний час є вибори, які дають ворогуючим кланам прийти до влади більш дешевим шляхом для збереження та збільшення своєї власності через різні державні форми правління.

У такому нестабільному ринковому середовищі перемагають найбільш могутні, економічно розвинуті та багаті  фінансово промислові гравці та держави, і стратегія   розвитку слабких конкурентів визначається саме ними..

Закономірності, що відкрив Маркс у розвитку суспільства,  перетворили політичні еліти США та Великої Британії на богів і дали їм змогу „творити” глобальні соціальні експерименти від створення держав до їх руйнування. Мало хто з українських суспільствознавців звертає увагу на те, що гроші в сучасному капіталістичному суспільстві є носієм соціальної енергії проти непереборного поступу якої не зможе встояти ні одна фортеця, ні один ленінець, навіть якщо він „залізний ”. Хто найбільш накопичив соціальної енергії у грошовому еквіваленті – той керує Світом (Хто сплачує – той і замовляє музику).

З цього факту виходить, що бідний український народ самотужки не мав змоги в історичному минулому створити вільну державу, тому її основні, багаті на корисні копалини території, були поділені, головним чином, між такими могутніми державами, наприклад,  як Росія та Австро-Угорщина .

Реальність і майбутнє

Українська Радянська держава була створена більш потужною та богатою буржуазією Росії насильницьким шляхом із історично роз’єднаних слабких українських земель, які тяжіли до різних силових центрів. Така реальність. Так само як Україну Москвою були створені після Другої Світової війни Югославія та Чехословаччина. Така вже доля слабких і малих народів при капіталізмі залежати від сильних держав.

 Не важко спрогнозувати що, після розподілу СРСР між національними буржуазними елітами, Україна як примусово створене об’єднання повинна в силу своєї бідності та слабкості розділитися на три буферні Українські європейські держави. При помірних апетитах фінансових та промислових кланів, такі держави стануть життєздатними і, що головне, - вільними обирати свою залежність від більш могутніх держав, утворювати військові та економічні блоки і навіть міждержавні об’єднання. При їх ненажерливості – вірогідний югославський сценарій.

Тягар тоталітарного минулого, політичні радянські штампи і підходи до державотворення, ідеалістичне мислення  партійних перевертнів - українських політичних лідерів за президентства В. Ющенко, їх бажання за будь-яку ціну отримати прибутки шляхом політичної проституції і продажу надр та національної промисловості дають можливість представникам фінансового капіталу України обирати безперспективну стратегію - зберегти Українську унітарну державу. Однак  подвійна перемога Партії регіонів на виборах дає надію на вірний і поступовий шлях через федералізм до трьох нових утворень на теренах сучасної Украйни: Підкарпатської Русі, Київської Русі та Галицької  України.

Вже  нові утворення будуть мати можливість вільно увійти до майбутніх міждержавних  утворень на кшталт  Європейського Союзу чи Об’єднаної держави Півночі, ідея створення якої жваво зараз обговорюється у Скандинавії., чи увійти до проектів  міждержавних союзів, які пропонує Росія.   

Висновки

1. Жовтнева революція 1917 р. У Російській імперії була за характером буржуазною а не соціалістичною.

2. Великі фінансові та промислові клани так само приводять у рух людські ресурси, як великі зірки Космосу впливають на рух планет.

3. Російська буржуазія, озброєна державотворчими технологіями, з метою отримання надприбутків примусово створила УРСР - залежну унітарну, нежиттєздатну до самостійного тривалого існування державу.

4. Після розподілу СРСР чітко виявились нездоланні у форматі унітарної держави протиріччя, що привели до нестабільності в суспільстві.

5. Нерозуміння політичною елітою України за часів президентства Виктора Ющенко  державотворчих процесів та сліпе копіювання радянської спадщини, а також непереборне бажання фінансової буржуазії отримати надприбутки визначили хибну, конфліктну стратегію розвитку України як унітарної держави, що стримко збідніла.

6. Для створення українських демократичних республік сучасного типу і стабілізації міжнародних відносин необхідно переглянути стратегію розвитку українського народу в 21-му столітті.

7. Нова демократична стратегія полягає:

У створенні на теренах сучасної України трьох вільних у своєму виборі стабільних сучасних споріднених українських буферних держав на зразок Чехії та Словаччини, що буде запорукою миру в Східній Європі та Світі.

 Україна,Київ.