Попри всі проблеми і негаразди в економіці у Кіровограді ростуть новобудови. Зокрема, напроти обласного суду по вул. К. Маркса працює потужний кран, зведено кілька поверхів будівлі. А що було на цьому місці раніше?

У позаминулому столітті тут практично закінчувалося місто з характерною для нього інфраструктурою – будинками, дорогами, транспортним сполученням тощо. Неподалік знаходилися ринок (тоді він розташовувався обабіч Інгулу), ярмаркові місця, траси на Бобринець, Рівне, Новоукраїнку, окружний суд, лікарня у Фортечних валах, де були місця і для повіту, Грецька та Знам’янська церкви. Тож логічним було рішення тут, по тодішній Великій Перспективній вулиці (на розі з Верхньою Биківською та на межі з Володимирівським провулком), влаштувати заїжджий двір. На подвір’ї знаходилися стайні для коней, каретні, підсобні приміщення. Житлова ж споруда була двоповерховою, у верхній, ближній до фортеці частині, там знаходилися і вхід до приміщення та в’їзна арка на подвір’я. Нижня частина (до Інгулу) складалася із трьох поверхів – нижній був напівпідвальним.

1894 року власник заїжджого двору бобринецький поміщик М. Линецький звернувся до місцевої влади з проханням відкрити на території заїжджого двору шинок. Тож на рубежі ХІХ – ХХ століть скупившись чи спродавшись, зайшовши до церкви, подивившись на тодішнє диво – електротрамвай, на гармати у фортеці, мешканці заїжджого двору, гості міста могли зайти і до шинку, випивши келих французького вина чи кухоль єлисаветградського пива, чарку московської горілки. А бідніші базарники, повечерявши привезеним з дому хлібом із салом, влягалися на вози, поставлені в тісняві біля суду, і вдивлялися в зорі інгульського неба, сподіваючись на краще життя.

А далі за заїжджим двором, Верхньою Биківською і за нею у бік степу знаходилися одноповерхові будинки, де навчався в народному училищі В. Винниченко, мешкали Тобілевичі, Ю. Яновський, Є. Маланюк, Є. Чикаленко, В. Семененко, залишивши про Бикову-Чечору цікаві спогади.