Бійці повстанських загонів, які діяли в межах означених повітів Одеської губернії самі себе називали козаками-повстанцями і відмежовували себе від банд кримінальних злочинців. Дані червоної розвідки сповіщають, "що серед повстанців сувора дисциплина, злочини караються розстрілами і шомполуванням"¹.

Відомо, що більшість українських повстанських загонів на території Одеської губернії і суміжного з нею Ольгопільського повіту Подільської губернії були об'єднані у велике з'єднання, яке мало назву "Чорноморського повстанського козацкого війська" або "Наддністрянської дивізії". Повстанці використовували "обидві назви, але перша була приорітетнішою і набагато частіше вживаною."². Керував цим з'єднанням отаман Заболотний,³ який був безперечно фігурою номер один у повстанському русі в цьому регіоні. Його прізвище найчастіше зустрічається в архівних документах, історичній літературі, спогадах. На початку 20-х років на півдні України це прізвище гриміло всюди. Про нього було написано повість, знято повнометражну кінострічку на Одеській кінофабриці⁴ - річь нечувана, коли врахувати, що українське радянське кіно було тоді лише в зародку.

Уфондах колишнього Архіву Одеського обкому КПУ [нині філія Державного архіву Одеської області [ДАОО зберігаються копії листівок, відозв і звернень "отамана повстанських Чорноморських козаків", підписані "С.Заболотний".Радянский письменник Дмитро Бузько, автор написаної по свіжих слідах і виданої у 1924 році повісті "Лісовий звір", присвяченої отаманові Заболотному, рпотягом усієї своєї неприхильної оповіді, що має понад 150 сторінок, ім'я отамана згадує лише раз, називаючи його "Семен Федорович"⁵. Д. Бузько був агентом ДПУ в повстанському загоні Заболотного і мав [судячи з повісті з ним вельмидружні стосунки.Тому вирогідним є те, що отамана Чорноморського повстанського козацького війська звали Семеном.

Точна дата народження С.Заболотного невідома. Сучасники отамана оповідали, що він народився в останнє десятеліття дев'ятнадцятого століття в селі Тридуби Балтського повіту Херсонської губернії⁶. Майбутній отаман закінчив школу садівництва [імовірно в Балті, Одесі чи Тирасполі, служив унтер-офіцером у кінній гвардії Російської царської армії, брав участь у Першій світовій війні, де відзначився хоробрістю⁷.

Лютнева революція 1917 року висунула С.Заболотного в число найбільш знаних людей Балтського повіту - земляки поважали його за те, що він був серед ініціаторів справедливого росподілу між селянами колишніх поміщицьких земель. Принципове відстоювання прав селянства додавали йому авторитету і підтримку населення. У другій половині 1919 року С.Заболотний фурмує збройне угруповання і очолює боротьбу Балтських повстанців проти білих і червоних. У січні 1920 року він власними наявними силами очистив від білогвардійців - денікінців Балтський повіт⁸ і виступає керівником і координатором білшості українських повстанських загонів в Одеській і частині Подільської губернії.

Чорноморське повстанське козацьке військо [далі ЧПКВ складалося з окремих повстанських загонів, які зі зразком козацьких війскових частин поділялися на сотні⁹. Діями загонів Чорноморських повстанських козаків керувала Дієва повстанська рада і штаб війська, який у різний час очолювали: отаман одного з повстанських загонів Дерев'яга¹⁰, поручник Армії УНР Чехович [псевдонім Гуляй - Біда¹¹ і колишній студент Лещенко¹². При штабі ЧПКВ функціонувало цівільне управління, яке очолював урядовець Дороганич [псевдинім Перейдидорога, який також виконував обов'язки адьютанта штабу¹³. До складу штабу входили осавули¹⁴, яким з огляду на умови партизанської війни доводилось виконувати різні обов'язки військового, адміністративно-господарського і судового характеру. Командування ЧПКВ підтримувало зв'язок і координувало бойові дії з'єднення з політичним і військовим керівництвом Акраїнської Народної Республіки. Під час Першого Зимового походу військ УНР генерали М.Омелянович-Павленко і Ю.Тютюнник налагодили зв'язок з Головним Отаманом УНР С.Петлюрою через отамана Заболотного. Своєю чергою всі накази і роспорядження з Польші передавалися спочатку Заболотному, а він завжди знав де шукати Тютюнника і Омеляновича-Павленка, посилав до них своїх людей і передавав пошту¹⁵. При штабі ЧПКВ як і в іншиз значних повстанських угрупованнях на Україні діяв представник міністерства внутрішніх справ УНР, який займався підготовкою до організіціїт державної влади, законодавчив забеспеченням, консультуванням і боротьбою з особами, що дискредитували УНР¹⁶.

ЧПКВ мало політичний відділ, очолюванний М.Крещаком, який проводив агітаційну роботу серед повстанців, населення і червоноармійців, про що свідчять численні копії листівок і прокламацій, виданих політвідділом війська і підписаних його отаманом Семеном Заболотним. Помічниками С.Заболотного і М.Крещака по політичній та організаційній роботі були отаман Я. Малий і колишній гимназист Гайдученко¹⁷.

Яків андрійович Кощовий народився у 1890 році в селі Секретарка Кривоозерського повіту Херсонської губернії. Бра участь у Першій світовій війні, закінчив школу прапорщиків і командував ескадроном¹⁸. Разом з С.Заболотним воював з 1919 року. Слід зазначити, що з самого початку командуючим повстанського загону був Я.Кощовий, а С.Заболотний був начальником штабу¹⁹. Але пізніше С.Заболотний сам очолив велике повстанське угрупування і став керівником повстанського руху на Одещині. Одеські чекісти у своєму звіті до Четвертого Губернського З'їзду Рад намагалися зобразити взаїмовідносини між С.Заболотним і Я.Кощовим як якесь протистояння і ворожнечу²⁰. Але реальні історичні події свидчять про протилежне. Коли червоне командування зробило спробу перешкодити передислокації загону С.Заболотного з Подільської губернії в Одеську на весні 1921 року і кинуло навперейми 12 стрілецьку дивізію на допомогу Заболотному пришов загін Я.Кощового. Козаки-повстанці Я.Кощового нанесли червоним військам ряд відчутних ударів і зірвали їх оперативний план²¹. Було завдано удару штабові 12 стрілецкої дивізії в Ольгополі і вбито комдива А.Реву²².

Основним полем діяльності ЧПКВ на протязі 1920-1922 рр. був Балтський повіт Одеської губернії. Більшовицьке зведення, в якому повідомлялося про політичне становище у вказаному повіті досить лаконичне: "всюди банди і обстріли"²³. Козаки-повстанці відбивали конфісковане у селян збіжжя і худобу, повертали їх власникам, знищували продподаткову документацію, нападали на продзагони і військові об'єкти, ліквідовували радянський аппарат, здійснювали терор щодо представників радянської влади і чекистів. Інше зведення констатує, що "розворстку у Балтському, Савранському і кривоозерському районах повністю зірвана"²⁴. Повернення повстанцями зерна та інших конфіскованих продуктів зміцнювало авторитет і підтримку повстанського руху серед місцевого населення. У звіті Одеського губернського ревкому про політичне і економичне становище в губернії за квітень 1921 року читаємо:"не дивлячись на перегрупування військових частин і надсилання нових боротьба з бандітизмом не дає потрібних результатів.Частини часто відступають перед добро озброєнними зграями бандитів, боєздатність яких дуже висока… Допомога, яка надається населенням волостей бандам, значною мірою ускладнює боротьбу червоних частин з бандитами… У місцях, особливо охоплених бандитизмом, населення користується покровительством банд."²⁵. Варто звернути увагу не "куркулі", не якісь там ворожі "елементи", а саме населення користується покровительством "банд".

Влітку 1921 року ЧПКВ нараховувало приблизно до трьох тисяч бійців, за рахунок мобілізації національно свідомих озброєних селян. Значні повстанські сили кількістю по 300-500 багнетів було розташовано у Савранському, Будейському, Черницькому, Кишевському, Бондурівському і Переймському лісах²⁶.

Були і втрати. Першого червня 1921 року в бою зі 132 червоною бригадою біля села Сеньки у 18 кілометрах на північний захід від м. Голованевська загинув отаман Я.А.Кощовий²⁷.

Чисельність Чорноморського повстанського війська різко скоротилася після того, як отаман Заболотний розпустив на три тижні бійців з'єднання для збирання врожаю 5 серпня 1921 року²⁸. Але воно продовжувало становити значну силу і восени 1921 р. Існують достовірні відомості про те, що при підготовці Другого Зимового походу Повстансько-партизанський штаб на чолі з генерал-хорунжим Ю.Тютюнником у Львові разом з повстанкомом генерал-хорунжого А.Гулого-Гуленка в Кишиневі розробляли план прориву Бесарабської групи військ УНР з Румунії на територію Одещини з метою об'єднання з військами С.Заболотного і, в разі успіху, подальших спільних операцій у тилу червоних, спрямованих на піднесення повстання проти радянської влади на Україні²⁹.

Після поразки Другого Зимового походу із наближенням зими ситуація на терені ускладнювалася. Доводилося дробити великі загони, залишаючи лише тих, хто не міг легалізуватись. Крім того, введення більшовиками нової економічної політикі, яка дещо полегшувала життя селянина, а також жорстокість радянських каральних органів щодо непокірних поступово відвертали селянство від повстанців. Народ зневірювався і лише найвитриваліши продовжували боротьбу. В цей складний період козаки-повстанці Заболотного через листівки звертались до селян з такими словами [мова і правопис оригіналу:

Козак-повстанець."³⁰

Розуміючи, що лише одними військовими і репресивними заходами знищити з'єднання С.Заболотного неможливо, чекісти розкидали по району дій повстанців широку мережу інформаторів і почали збирати про отамана агентурні відомості, аби ліквідувати його особисто і тим обезголовити повстанський рух.

Влітку 1922 року внаслідок важкого бою загін С.Заболотного було розсіяно. Загін поніс значні втрати. Невеликій групі на чолі з отаманом із боєм вдалося пробитися з оточення і зникнути. Однак ненадовго. За вироком долі в числі тих, хто врятувався разом із Заболотним був Бузько³¹.

Група Заболотного, перебуваючи під постійним переслідуванням, змушена була швидко рухатись, маневрувати, часто змінюючи місця постою і уникати сутичок з червоними. За допомогою агентурної мережі чекістам вдалося вистежити район перебування Заболотного. По його слідах було надіслано так званий "летючий загін". Але отамана попередив власний агент у Балтському повітному ДПУ і йому пощастило уникнути пастки. Але через деякий час група Заболотного наштовхнулась на чисельний червоний загін, що вів пошуки повстанців. Під отаманом поранили коня, але йому і ще кільком бійцям вдалося вирватись. І знову біля Заболотного був Бузько.

Діставши інформацію про те, що С.Заболотний планує кілька діб перепочити у селі Фернатія, Бузько передав її до Балтського ДПУ. Хату, в який перебували повстанці було оточено. Відбулася перестрілка. Заболотний відмовився здаватись і продовжував відстрілюватись. Тоді чекісти зігнали до подвір'я заручників з числа мешканців села, пообіцявши в разі продовження опору їх розстріляти. Отаман С.Заболотний і його побратими здалися. Це сталося 7 серпня 1922 року³². За вироком ревтрибуналу С.Ф.Заболотного було розстріляно. Ані Д.Бузько у своїй книзі, ані радянська історична література ясна річ не згадують про заручників. Але архівні матеріали, які в свій час знаходились під грифом "таємно" - показують, що чекісти використовували методи, які пізніше будуть застосовувати у боротьбі з радянськими партизанами німецькі фашисти.

У період з осені 1921 р. по осінь 1922 року відбулося згортання діяльності ЧПКВ. Здалися радянській владі за амністією Я.Малий, Буровський, Солтис, Лещенко.Були захоплені в полон і розстріляні отамани Бондаренко, Солоненко, поручник Чехович [Гуляй-Біда. Загинули в бою отамани Левченко і І.Деркач. Скінчив життя самогубством отаман Дерев'яга³³. Повстанські загони Чорноморського козацького війська були розгромлені, розсіяні, саморозпустились або відійшли за кордон. Поступово у більшості більшовицьких зведень про політичне становище у повітах Одеської губернії відзначалося, що проявів "політичного бандитизму" не помічається.

Але боротьба ЧПКВ проти радчнської влади залишила глибокий слід і відповідні наслідки. Так радянські органи влади у 20-х роках постійно відмічали наявність "петлюрівського підпілля", яке "є у достатній кількості, але доки не виявляє себе" у Балтському окрузі³⁴. За порівнювальною таблицею числа повітів, чисельності населення і кількосного складу комуністичної партії в Одеській губернії у 1923 році бачимо, що найменьшої кількість членів і кандидатів у партию була у Балтському і Первомайському повітах при тому, що за кількістю населення вони були на перших місцях³⁵.

¹Державний архів Одеської області [ДАОО. - Ф.1. - Оп.3. – Спр.209.–Арк.23

²Там само. – Спр.210. – Арк. 14

³Одеса козацька. Наукові нариси. - Одеса: "Гермес", 2000. – С.126.

⁴Бузько Д. Вибрані твори. - К.: "Дніпро", 1971.-С.4

⁵Там само.–С.153

⁶Янчук О.Б. Боган С.М. Останній гайдамака Одещини. // Чорноморські новини. - 2001. - 15 березня. - С.3.

⁷Бузько Д. Вибрані твори...– С.153

⁸Доценко О. Зимовий похід. - Варшава: Б.в., 1932. – С.8

⁹ЦДАГО України. - Ф.1. - Оп.20. – Спр. 615.–Арк.138

¹⁰Отчет Одесской губернской ЧК к 4-му Губернскому съезду Советов. - Одесса: "Издание Одесской губчека", 1921 - С.46.

¹²Козельський Б.В. Шляхом зрадництва і авантюр. Петлюрівське повстанство. - Х.:"Державне видавництво України", 1927.– С.119

¹³Отчет Одесской губернской ЧК…–С.47

¹⁴Козельський Б.В. Шляхом зрадництва і авантюр...– С.119

¹⁵Там само.–С.119

¹⁶Там само.–С. 45

¹⁷Центральний державний архів вищих органів влади та управління України [ЦДАВО України. - Ф. 1092. - Оп.4 - Спр.11. – Арк.2

¹⁸Центральний державний архів громадських об'єднань України [ЦДАГО України. - Ф.1. - Оп.20. - Спр. 527.–Арк.15

¹⁹Коваль Р. Отамани Гайдамацького краю. - К.:"Правда Ярославичів", 1998.–С.285

²⁰Там само.–С.286

²¹Отчет Одесской губернской ЧК…– С.46.

²²Кучер О. Розгром збройної внутрішньої контрреволюції на Україні у 1921-1923 рр. - Х.: "Видавництво Харківського універсітету", 1971.–С.129

²³Соловьев Г. Шишкин Е. Начдив Рева. // Военно-исторический журнал. - 1965-№10.–С.127

²⁴ДАОО. - Ф.1. - Оп.1.–Спр.14.–Арк.87

²⁵Там само.–Спр.14.–Арк.12

²⁶Там само.–Спр.264.–Арк.32

²⁷Там само.–Спр.265.–Арк.22

²⁸Там само.–Спр.209.–Арк.28

²⁹ЦДАГО України. - Ф.1. – Оп.20.– Спр. 615.–Арк.169

³⁰Верига В. Листопадовий рейд. - К.: "Видавництво ім. Олени Теліги", 1995-С.51

³¹ДАОО.–Ф.1.–Оп.1.–Спр.210.–Арк.15

³²Янчук О.Б. Боган С.М. Останній гайдамака Одещини…– С.3

³³ДАОО. - Ф.1. - Оп.1. – Спр.118. – Арк.14

³⁴Отчет Одесской губернской ЧК…–С.46

³⁵ЦДАГО України. - Ф.1. – Оп.20. – Спр.1698.–Арк.71-72

³⁶Там само.–Арк.128

 С. Боган