Ніні в усьому світі День Святого Валентина дуже помітне і шановане свято, як серед молоді так і серед тих кому колись заважали його святкувати. А отець Богдан Добрянський,  адміністратор парафії у Самборі, служить у церкві Різдва Пресвятої Богородиці з 1992 року.  Саме на його очах відродилася традиція вшановувати мощі святого Валентина.

— Архівні документи свідчать, що святий Валентин був покровителем Перемисько-Самбірської єпархії. У 1759 році його прах вийняли із землі на цвинтарі святої Прісцилли у Римі, — каже отець Богдан. — У Ватикані вирішили передати частину мощів у храм тієї землі, якою заопікувався святий Валентин. Фрагмент черепа та кілька кісточок закували у скляний гробик, поклали у саркофаг і доправили до Самбора. Від того часу реліквію зберігають у нас. Але в комуністичні часи це замовчували. Зрештою, про день Святого Валентина теж не згадували.

Фрагмент черепа та кілька кісточок закували у скляний гробик. Коли відродилася традиція почитати святого, його мощі у скляній скрині щороку впродовж тижня виставляють у храмі на тетраподі. Щоб миряни могли доторкнутися до реліквії, помолитися, попросити заступництва й посередництва. Приходить і молодь, і старші люди. Особливо матері, які просять за подружжя своїх дітей і навіть онуків. Переповідають, що молитвами до святого Валентина одна жіночка врятувала від розпаду свій шлюб.

— Вона довго і ревно молилася, просила заступництва, аби чвари зникли, налагодилося життя подружнє, — згадує отець Богдан. — Її молитва до святого Валентина, до чудотворної ікони Матері Божої була щирою. І це помогло.

  Розголосу набула історія пятирічної давності. Через Самбір пролягає автобусний маршрут туристів із Польщі. Католики із сусідньої держави часто навідуються сюди помолитися до Святого Валентина.

— Одна старша пані спеціально приїхала, аби благати вберегти шлюб свого сина з невісткою, — каже отець Богдан. — Довго молилася до святого Валентина, затримала відправлення автобуса, ніяк не виходила з церкви. А коли повернулася у Польщу, застала помирених дітей. Спершу думала, що то вони змовилися не конфліктувати при ній, а потім довідалася, що замирення відбулося саме тоді, коли вона перебувала у Самборі. Відтак замовила у ювелірів золоте серце і привезла його на пам’ять і подяку святому Валентину. Цей дар встановлено у храмі.

Чотирнадцятого лютого у самбірській церкві дуже багато мирян і прочан. Усі почитають святого.

— Ми не проводимо окремого богослужіння з нагоди цього дня, бо ширше його відзначають в латинському обряді, — каже отець Добрянський. — Може, згодом на це буде відповідний припис церковної влади. У церкві співаємо тропарі в честь святого. А миряни приступають до реліквії, просять посередництва у своїх справах. Я служу в храмі 18-й рік і постійно відчуваю сильну благодать.

 Особисто я дізнавшись про те, що ця визначна реліквія зберігається в Україні мимоволі замислився про те чому лише мешканці Самбора та Львівщини вшановують святого. Пригадалося паломництво хасидів до Умані, карнавали в Ріо-де- Женейро та ідеї Остапа Бендера стосовно Великих Васюків. Якщо зібрати всі ці натяки історії воєдино, то могли б мати  грандіозне місце паломництва та величне свято в Україні. І що тут не кажи, але День Святого Валентина  беззаперечно є  не що інше, як ще один показовий , але втрачений шанс України бути на виду у всього світу, який дала їй історія і саме проведіння.

Анатолій  Авдєєв

http://surma.moy.su/publ/1-1-0-5127