Головна | Мій профіль | Вихід Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS

Меню сайту
Locations of visitors to this page
Категории раздела
Мои статьи [2349]
Наш опрос
Ви впевнені у тому, що офіційна історія відповідає дійсності?
Всього відповідей: 479
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входа
Головна » Статті » Мои статьи

ДИЛЕМИ ЦИНІЧНОГО ПРАГМАТИЗМУ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
НАДТО ЧАСТО БУВ НАДТО ПРАВИЙ НАДТО ШВИДКО» - такою була відповідь одного з колег на запитання британського дипломата: "У чому причина моєї досить неуспішної діяльності в цій службі, якщо зважити на те, що нічого з того, що я робив, ніколи не викликало явної критики чи несхвалення?" Цим дипломатом був Оуен О'Меллі, який під час Другої світової війни був британським послом у польському уряді в екзилі у Лондоні.

Незадовго до переломної у війні битви під Сталінградом німці виявили масове захоронення в Катинському лісі під Смоленськом, близько 10 000 польських офіцерів, яке вони вирішили використати у пропагандистській війні проти Радянського Союзу. Лоренс Різ пише: "Німці надали їм [судмедекспертам] доступ до судово-медичних матеріальних доказів і до очевидців. Без сумніву, німці, які точно знали, що це не їхній злочин, виходили з того, що це був один з тих рідкісних випадків воєнного злочину на Східному фронті, де їм не було чого приховувати". Натомість у них був свій скелет у шафі (знищення представників нижчих рас), про який стане відомо світовій громадськості значно швидше, аніж про військові злочини радянського режиму. Це та обставина, яка виступає підгрунтям таких цинічних "аксіом" як "ПЕРЕМОЖЦІВ НЕ СУДЯТЬ" та "ІСТОРІЮ ПИШУТЬ ПЕРЕМОЖЦІ".  

"24 травня 1943 року сер О'Меллі надіслав довгий звіт міністру закордонних справ Ентоні Ідену про катинську справу. Звіт слідував за донесенням 29 квітня, в якому він виклав обставини, що передували зникненню польських офіцерів. Його другий звіт є одним з найбільш незвичайних документів у воєнній історії англо-радянських відносин ...

У звіті О'Меллі проаналізував наявні докази, намагаючись сформулювати бодай попередній погляд щодо того, хто ж вчинив злочин. Його висновок був нищівним: "Але хоча жодних позитивних вказівок стосовно того, що трапилося згодом з 10 000 офіцерів, до відкриття могил у Катині не було, тепер є велика кількість негативних доказів, сукупний ефект яких кидає серйозний сумнів на відмову радянського керівництва від відповідальності за це масове вбивство". О'Меллі явно не сприйняв радянської заяви про те, що вони відтранспортували польських офіцерів до Катині для роботи в трудових таборах, і що всіх цих полонених згодом убили німці влітку 1941 року. Цьому поясненню бракувало вірогідності - не в останню чергу тому, що радянська влада не згадала про це, коли польський уряд в екзилі вперше цікавився долею офіцерів. Якщо це було справжньою причиною зникнення поляків, для чого виходити з безглуздими заявами про "втечу до Манджурії"? Особливо з огляду на те, що, як зазначив О'Меллі, "загальновідомо, що НКВД збирає та зберігає дані про переміщення осіб з надзвичайно скрупульозністю".

... О'Меллі писав: "Стосовно публічного трактування катинської справи ми були обмежені крайньою необхідністю теплих відносин з радянським урядом і тому продемонстрували оцінку цих свідчень з більшим ваганням і терпимістю, ніж ми робили б це на основі загальних принципів, роблячи судження про події, які відбулися у звичайний час або при звичайному перебігу нашого приватного життя; ми були зобовязані показати спотворення нормального і здорового функціонування наших інтелектуальних та моральних суджень; ми були зобовязані надати невідповідної додаткової виразності нетактовності та імпульсивності поляків, обмежити можливість поляків чітко викласти цю справу перед громадськістю, відрадити громадськість і пресу від спроб дослідити цю брудну історію до самого дна. Взагалі, ми були зобовязані відвернути увагу від можливостей, які за інших обставин були б продемонстровані знайомим у становищі, в якому зараз перебувають поляки. Ми фактично вимушено скористалися добрим іменем Англії  подібно до того, як убивці скористалися маленькими хвойними деревами для того, щоб приховати сліди  звірств; і з огляду на колосальну необхідність зробити такий вигляд, а також на героїчний опір Радянського Союзу супроти німців, мало хто подумав, що будь-який інший розвиток подій був би мудрим або правильним".

... Це був демонстративно пристрасний звіт, але важливо повторити, що, незважаючи на чітке моральне усвідомлення, яким пронизано звіт, О'Меллі усвідомлював, що політиці, яку уряд [британський] вже проводив, життєздатної альтернативи не було. За таких обставин легко уявити, які ті, хто був наділений правом приймати політичні рішення щодо реакції союзників на Катинь, з-поміж них і деякі колеги О'Меллі, мали підстаави вважати його записку дещо образливою, сприймаючи її як марну спробу шукати високе моральне підгрунття, одночасно приймаючи існуючий курс, що являє собою зразок майже цинічного прагматизму" - пише Лоренс Різ.

 

З такою ж цинічністю пізніше ці ж самі союзники, після закінчення війни, визнають західні кордони Радянського Союзу станом на 1941 рік, які були розширені за рахунок Фінляндії, Латвії, Литви, Естонії, Західної Білорусі та Західної України.

Пакт Ріббентропа - Молотова, 1939
Пакт Ріббентропа - Молотова, 1939
Завоювання, які стали результатом брутальної експансії як радянської держави, так і німців, після укладення 24 серпня 1939 року між ними пакту про ненапад (пакт Ріббентропа - Молотова)i, що до речі суперечило принципам Атлантичної хартії, яку прийняли Черччіль та Рузвельт під час двосторонньої зустрічі в Арджентіа-Бей на узбережжі Ньюфаундленду в серпні 1941 року. В кінці 1942 року, після візиту міністра закордонних справ Британії Мартіна Ідена до Москви, Черччіль відхилив вимогу Сталіна визнати західні кордони Радянського Союзу станом на 1941 рік, а пізніше, шукаючи союзника у катастрофічний для Британії період війни з німцями, вийшов з цією пропозицією до Рузвельта, яку вони цинічно визнали за результатами Ялтинської конференції в лютому 1945 року.

 

Ялта, 1945: Черчілль, Рузвельт і Сталін
Ялта, 1945: Черчілль, Рузвельт і Сталін
Але це було за підсумками війни. Таде була Велика Британія, яка зобов’язувалась обороняти Польщу вразі нападу на неї, коли Радянський Союз під фальшивим та надуманим приводом «допомоги братнім народам українців та білорусів» окупував Східну Польщу (сьогодні Західна Україна та Західна Білорусь)? Справді разом із Францією вона оголосила війну Третьому Рейху, який за лічені дні завоював Західну Польщу, проте чомусь не зробили цього по відношенню до Радянського Союзу. Як виявилось пізніше причина цього крилася у таємній частині протоколу британсько-польського договору, в якій обумовлювалось, що заступництво виникає лише вразі нападу зі сторони Третього Рейху, хоча по суті окупація Польщі як німцями так і совєтами нічим не відрізнялась.

 

Коли ж «22 червня 1941 року, відразу після четвертої години ранку, німецький посол у Москві граф Шуленберг прибув до кабінету Молотова в Кремлі, щоб оголосити новину, якої радянське керівництво жахалося і на початках відмовлялося повірити – німецькі війська перейшли радянський кордон у зв’язку з концентрацією радянських військ на кордоні – Молотов не спромігся ні на що більше, як сумно запитати Шулемберга: «А хіба ми заслужили цього?». Він назвав німецька акцію безпрецедентним віроломством в історії. Німеччина без жодної на те причини напала на країну, з якою мала укладений пакт про ненапад». (Молотов геть забув, що насправді історичний прецедент німецької акції був – менш ніж за два роки до того, у вересні 1939 року, коли Радянський Союз вторгся у Польщу, з якою він підписав пакт про ненапад у липні 1932 року)» – пише Лоренс Різ.  

 

І таких прикладів «цинічної прагматичності» англо-радянських, німецько-радянських, радянсько-американських відносин достатньо багато. Натомість суспільство годують "чорно-білою" історію подій Другої світової війни, коли кожна держава подає її у вигідному для неї світлі, творячи міфологеми. На пострадянському просторі звикли демонізувати Гітлера та його поплічників, серед людей розумних та думаючих таке розуміння поширюється також і на Сталіна, та практично не ставляться під сумнів постаті Черчілля та Рузвельта на тій підставі, що вони були лідерами своїх націй, які просто рятували її від загарбників. Але під таким аргументом без докорів сумління (якщо у них воно було) могли б підписатися і Сталін з Гітлером. Єдина та основна відмінність останніх двох від попередніх двох полягає в тому, що вони затіяли та розпочали Другу світову війну, от тільки тріумфально виграв її тільки один - той, який так і не оголошував нікому війни, а лише "оборонявся" - товариш Сталін.     

Цим самим закінчивши одну, Другу світову війну, союзники розпочали іншу, "холодну війну", яка, після нищівної поразки Третього Рейху, заклала основу біполярного протистояння західного капіталістичного світу та країн соціалістичного табору.    

P.S.Надзвичайно влучна цинічна фабула, якою розпочинається стаття, щодо неможливості розвязання моральних дилем (double bind), що виникають у політичній діяльності, коли прагматизм та тверезий розрахунок у прийняті політичних рішень (те, що звикли називати політичним реалізмом) йде в розріз з моральним обовязком (категоричним імперативом), що породжує подвійні стандарти в оцінці політичної ситуації.

P.S.S.Переконаний, Ніколло Макіавелі гордився б Вінстоном Черччілем. Та й, зрештою, Сталіном, Гітлером та Рузвельтом, безсумнівно, також.

 Тарас Радь

Матеріал написаний та сублімований під час прочитання автором книжки Лоренса Різа "Друга світова війна за зачиненими дверима", особливо підрозділу "Західні союзники, другий фронт і Катинь".

http://h.ua/story/343560/


Категорія: Мои статьи | Додав: graf (24.11.2011)
Переглядів: 681 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Поиск
Друзья сайта
  • [11.02.2017][Мои статьи]
    Комітет порятунку музеїв протестує! (49)
    [26.01.2017][Мои статьи]
    Excavations at Baturyn in 2016 (0)
    [04.09.2016][Мои статьи]
    Музей плакату представляє Юрія Неросліка (0)
    [12.07.2016][Мои статьи]
    РОЗКОПКИ У БАТУРИНІ 2015 РОКУ. РЕКОНСТРУКЦІЇ КІМНАТ ПАЛАЦУ МАЗЕПИ (0)
    [06.01.2016][Мои статьи]
    РОЗКОПКИ ГЕТЬМАНСЬКОЇ СТОЛИЦІ БАТУРИНА У 2014-2015 РОКАХ (0)
    [18.12.2015][Мои статьи]
    Гармату Мазепи "Лев" вкрали з Кремля?! (0)
    [15.12.2015][Мои статьи]
    Аліна Певна: «Маріуполь – туристична та культурна Мекка Донеччини» (0)
    [14.12.2015][Мои статьи]
    "Відчуй Україну":Столичные живописцы привезли в Мариуполь пейзажи (0)
    [08.12.2015][Мои статьи]
    Відчуй Україну! - Маріуполь (0)
    [07.12.2015][Мои статьи]
    Мистецька акція «Відчуй Україну» стартує в АТО! (1)

    Каталог статей

    Міні-чат
  • Copyright MyCorp © 2021
    Зробити безкоштовний сайт з uCoz