На 22 квітня 2010 року припадають 140 роковини з дня народження В.І. Ульянова-Бланка (Леніна) – постаті, яка увійшла в історію людства як одна з найзловісніших, як видатний ідеолог і практик злочинів проти людства. Попри все, можна було б обійти мовчанкою цю дату й не згадувати зайвий раз страшне минуле – нинішній час диктує розв’язання інших проблем. Та, однак, згадати доведеться. І сьогодні ця жахлива постать має своїх прихильників. Нечисленних, однак невгамовних. Яким не йметься реанімувати не лише зловісний труп свого кумира, а і його людиноненависницьку практику. Це їхніми зусиллями лобіюється ідея відновити музей Леніна в Києві – столиці країни, третина населення якої була винищена за часів радянської влади. З якою метою? Яку історичну пам’ять хочуть відновити комуністи сталінського зразка?

Може, в музеї зберігалися якісь автентичні експонати, що мають історичну цінність? Ні: Ленін ніколи не був у Києві, і Київський музей радянських часів не був багатим на експонати. То ж який сенс вкладають шанувальники радянських злочинів у відновлення музею імені того, хто «науково» обґрунтовував і впроваджував у практику знищення українців, кримських татарів, поляків, народів Прибалтики, загалом – терор проти всіх націй із самими росіянами включно?

Варто нагадати тим, хто вже призабув або й досі не хоче знати про те, якою Ленін бачив обґрунтовувану й запроваджувану ним «пролетарську демократію», пам’ять про яку зараз намагаються відновити. Слово самому Леніну, в роботах якого вимога «розстріляти» зустрічається частіше, ніж у будь-кого іншого: «Временно советую назначить своих начальников и расстреливать заговорщиков и колеблющихся, никого не спрашивая и не допуская идиотской волокиты!» (т.50 с.165). «Если не будут приняты героические меры, я лично буду проводить в Совете Обороны и в ЦеКа не только аресты всех ответственных лиц, но и расстрелы» (т.51 с.216). «Провести беспощадный массовый террор… Сомнительных запереть в концентрационный лагерь вне города» (т.50 с.143). «Надо расширять применение расстрела… Суд должен не устранить террор, а обосновать и узаконить его принципиально» (т.45, с.189).

І таких закликів – безліч. Вони – не наслідок емоційного сприйняття поточного моменту, а висновок із ретельно розробленої ідеології насильства й терору. «Революционная диктатура пролетариата есть власть завоеванная и поддержанная насилием пролетариата над буржуазией, власть, не связанная никакими законами» (т.37, с.249). І помиляються ті, хто протиставляє ідеї Леніна сталінській практиці: остання є наслідком втілення саме ленінських ідей. У роботі «Очередные задачи советской власти» Ленін запитує, чи може «соціалістичний демократизм» бути диктатурою однієї особи. І відповідає: «Решительно никакого принципиального противоречия между советским демократизмом и применением диктаторской власти отдельных лиц нет» (т.36, с.199). «Берите 1918 год, где не было этих споров и где я уже тогда указывал на необходимость единоличия, необходимость признания диктаторских полномочий одного лица с точки зрения проведения советской идеи» (т.40, с.308). Відомо, чим обернулася ця «диктатура пролетаріату» для українського народу: «С завоеванием Украины… наша сила крепнет. Теперь у нас есть возможность получить топливо из Донецкого бассейна, есть источники хлеба и продовольствия. На Украине имеются громадные запасы, излишки хлеба, их трудно взять сразу – там до сих пор партизанщина… Мы должны не менее трех тысяч рабочих железнодорожников, частью крестьян из северной голодной России, двинуть на Украину» (т.38, с.300-305). У 1921 році Ленін влаштовує на нашій землі перший голодомор-геноцид: «Поместить полтора миллиона армии на Украине, чтобы они помогали усилению продработы, будучи сугубо заинтересованы в ней, особо ясно сознавая и чувствуя несправедливость обжорства богатых крестьян на Украине» (т.44, с.67).

Отже, «дєдушка Лєнін» та його соратники були насправді великими… грабіжниками поневолених народів. Факти вщент спростовують пропаговану нинішніми послідовниками «вождя пролетаріату» тезу про його безкорисливість та ідейну цнотливість. У жовтні 1921 року «Нью-Йорк таймс» подає статистичну інформацію: «Лише за минулий рік (1920)… на рахунки більшовицьких лідерів надійшло: від Троцького – 11 млн. доларів в один лише банк США та 90 млн. швейц. франків у Швейцарський банк; від Зинов’єва – 80 млн. швейц. франків; від Урицького – 85 млн. швейц. франків; від Дзержинського – 80 млн. швейц. франків; від Ганець­кого – 60 млн. швейц. франків та 10 млн. доларів США; від Леніна – 75 млн. швейц. франків».

Теперішні ленінські «фанати» гідно продовжують традиції свого кумира. Що поєднує комуністів із найбільшими олігархами України в одній коаліції? Чи не зневага до українського народу та прагнення розв’язувати суспільні проблеми методом терору? А може інтереси захисту власних (і немалих) статків? Чи не цю практику покликана реанімувати ідея відновлення «музею В.І. Леніна»?

Українська республіканська партія, Українська народна партія, Конгрес українських націоналістів, Українська партія, Українська народна самооборона та інші партії і громадські організації національно-патріотичного спрямування, що зібралися 22 квітня об 11 год. на Михайлівській площі, висловлюють рішучий протест проти такої спроби відновлення культу особи ідеолога геноциду. Ми вважаємо, що будь-які подавані під «художнім» соусом ленінські експозиції, в яких замовчуються факти про масовий терор і репресії більшовицької влади та перекручується історична правда, є знущанням з пам’яті безневинно закатованих десятків мільйонів жертв людиноненависницького червоного режиму. Нагадуємо Президенту та новосформованому уряду про міжнародні зобов’язання України «чітко та невідкладно засудити… тоталітарні режими, нацистський і сталінський, які несли з собою геноцид, порушення прав і свобод людини, військові злочини та злочини проти людства» (Резолюція Парламентської Асамблеї ОБСЄ від 03 липня 2009 року). Ми закликаємо громадян України вчинити спротив ганебним спробам комуністів-садистів і малоросів-мазохістів нав’язувати нашому народу виставки й пам’ятники їхніх кривавих «вождів» та нарешті покласти край намаганням знову затягнути нас у тоталітарне минуле.

Організаційний комітет з проведення мітингу протесту 22 квітня 2010 року