12 липня 2010 року виповнилося 95 років від дня народження та 75-річчя громадсько-політичної і наукової діяльності відомого українського вченого-історика, завідувача відділу регіональних проблем історії України Інституту історії України НАН України, голови Національної спілки краєзнавців України, голови правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. Олеся Гончара, голови Головної редакційної колегії науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією», лауреата Державної премії СРСР, заслуженого діяча науки і техніки України, академіка НАН України, Героя України  Петра   Тимофійовича   ТРОНЬКА.

Світ не рясно дарує нам людей, яким не має виміру. З давніх-давен зірки визначають за їх яскравістю. Гори вимірюють за їхньою височиною. Океани і моря – глибиною. Простори – за обширом… А от виміру людським чеснотам  –   доброчинності, самовідданості святій справі, служінню людям і рідній землі так і не знайдено. Та є ж такі особистості, які своєю доброчинною діяльністю самовіддано служать своєму народові, батьківщині все своє життя. Таких людей ми по праву маємо називати добродіями. Тобто людьми, які діють на добро.

Саме таким є і давно визнаним таким є Петро Тимофійович Тронько.

Його біографія, біографія людини неординарної й достойної,  гідна бути описана в художній епопеї. Лише зазначимо, що з самого дитинства життєва нива П.Тронька була сповнена різних випробувань на шляху  допитливого хлопчика-селюка до високого державця і академіка.

П.Т.Тронько починав свій трудовий шлях в 30-х роках ХХ століття робітником шахти на Донбасі, дещо згодом працював учителем сільської початкової школи. Належної педагогічної освіти він тоді ще не мав, просто він, сам вчорашній школяр, був більш грамотний, більш начитаний, ніж ті, кого він навчав історії та літературі.  Можливо він би сповна реалізувався як сільський вчитель і ми знали б про нього як про видатного педагога-новатора, якби мінливе життя не внесло свої корективи – строкова служба в армії, робота в комсомолі… Саме на комсомольській роботі яскраво виявилися організаторські здібності П.Тронька, його молодечі ентузіазм і заповзятість, які вдалося ювілярові зберегти й до сьогодні.

Комсомольський лідер району, секретар, а потім у 24 роки перший секретар Станіславського обкому комсомолу. З перших днів Великої Вітчизняної війни у діючій армії. Виснажливі бої під Сталінградом. А потім не менш виснажлива робота з відновлення життя на визволеній від ворога території. Робота, яку без перебільшення можна вважати найскладнішою і ставити в один ряд з педагогічною, адже вимагала вона постійного збагачення знань, досвіду, досконалості і майстерності. Вчити інших, як не раз при нагоді зазначав академік П.Тронько, можна лише тоді, коли постійно, щодня навчаєшся сам. Саме цим принципом і керувався у житті Петро Тимофійович: у 1948-му закінчив університетський курс, трохи згодом – Академію суспільних наук, захистив кандидатську дисертацію. Здобуваючи освіту й постійно вдосконалюючись самоосвітою, займаючись накою, талановитий вчений-історик безпосередньо працює на відповідальних посадах у комсомольських, партійних і радянських органах.   У 1947 році вперше обирається до Верховної Ради УРСР, депутатом якої він буде дев’ять скликань поспіль.

Найбільш яскраво виявилися державницька мудрість, педагогічні й організаторські здібності Петра Тимофійовича на посаді заступника Голови Ради Міністрів України, яку з 1961 року він обіймав у продовж сімнадцяти років. На цій посаді він опікувався питаннями освіти, науки, культури – цілої складної й різноманітної гуманітарної галузі республіки.

Саме в цей час в кожному українському селі було побудовано школу й будинок культури, бібліотеку й фельдшерсько-акушерський пункт. Саме в цей час кожен районний центр і місто отримало нові корпуси лікарняних стаціонарів і просторих світлих поліклінічних відділень, обласні центри – дитячо-юнацькі спортивні шкли, нові центр медичного обслуговування населення – обласні лікарні, обладнані за останніми досягненнями тогочасної науки, нові навчальні корпуси й гуртожитки педагогічних інститутів… А ще – сотні, коли не тисячі, спортивних майданчиків   і стадіонів по всій Україні. І що не менш важливо, саме у ці роки і кожен вчитель, і кожен медик відчули  себе потрібними державі, адже почали отримувати і достойну зарплату, і житло.

Про масштабність діяльності П.Тронька як куратора освіти свідчать дані, наведені академіком АПН України В.Кременем: в цей час в Україні завершується перехід до загальної середньої освіти, в 140 вищих навчальних закладах республіки навчається понад півтора мільйонів студентів, а всього різними формами навчання було охоплено близько 15 мільйонів осіб – майже кожен третій з населення України.

Ніколи не забував Петро Тимофійович і про збереження національної духовної культури українців, її популяризації у світах.

Це він, разом з багатьма однодумцями, серед яких уславлений поет і академік Борис Олійник, доклав чималих зусиль до організації вивчення і увічнення Шевченківських місць, дбаючи про облаштування території заповідника на Чернечій горі в Каневі, пам’ятних місць  у Моринцях, Кирилівці, Будищах. Це за його безпосередньої участі споруджено пам’ятник Кобзареві в Москві, та цілу низку пам’ятників поету по всій Україні.

Без перебільшення справжній духовний подвиг Петра Тимофійовича  - благословення і плекання  26 томного видання  «Історії міст і сіл Української РСР» - унікального видання, якому не було аналогів ні в колишньому СРСР, ні в цілій Європі, будівництво музею архітектури і побуту України під відкритим небом.

Мудрий вчений і державний діяч ініціював і організував проведення  в Києві Всеслов’янського з’їзду, коли до Києва завітали вчені зі всього світу. Окрім незаперечного наукового сенсу, цей всесвітній форум, в задушливій атмосфері радянської доби, по суті, відкрив Україну для світу не як малу частину невідомо чого, а як велику державу з її глибинною героїчною і трагічною історією.

Загалом, внесок П.Т.Тронька в розвиток національної культури, відродження історичної пам’яті та духовності нашого народу важко переоцінити.

Саме з ім’ям академіка П.Тронька асоціюється розвій Українського товариства охорони пам’яток історії і культури, завдяки якому була проведена неймовірної складності й важливості робота з інвентаризації, обліку та наукового опису десятків тисяч відомих пам’яток духовної й матеріальної культури, а ще більше повернено із небуття, забуття й занехаяності, відремонтовано, впорядковано і передано до всенародної скарбниці.

Не можна не згадати про ще один духовний подвиг вченого і державного діяча. Свого часу він працював над важливим Державним актом – Законом «про мови в Українській РСР». Вмступаючи на сесії Верховної Ради як народний обранець, іце-президент Академії наук України П.Т.Тронько активно і цілеспрямовано відстоював необхідність надання українській мові статусу державної.

Академік П.Тронько стояв біля витоків і Українського фонду культури, де упродовж багатьох років є членом Президії фонду, і  Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. Олеся Гончара, який очолює. Просто він добра і щедра душею Людина.

Завдяки наполегливості й самовідданості П.Тронька відроджено краєзнавчий рух в Україні, а громадська організація краєзнавців стала не лише потужним загальновизнаним чинником  у розбудові сучасної Української Держави, а й переросла у Національну творчу спілку, статус якої отримала в 2008 році.

Добрий слід залишив Петро Тимофійович і на Кіровоградщині. Як небайдужа Людина і мудрий державний діяч він сприяв спорудженню Меморіалу загиблим воїнам на Фортечних валах у Кіровограді, побудові нового приміщення обласної наукової універсальної бібліотеки імені Дмитра Чижевського, навчальних корпусів і гуртожитків нинішніх кіровоградських університетів.

Саме в «епоху Тронька в уряді республіки» родинне гніздо всесвітньої слави «женьшеньового куща родини Тобілевичів» – хутір Надії був збережений для нащадків, отримав статус музею-заповідника й вперше гостинно  прийняв учасників Всеукраїнського свята театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти», яке цього року  також святкує свій ювілей – сорокаріччя.

Отже, впродовж більш як півстоліття сивочолий Патріарх українського краєзнавства є однією з найпомітніших постатей на ниві духовного розвитку України.

«…На його життєвому шляху траплялися верховини і низини, мінялися системи і режими, - говорить про свого старшого побратима академік  НАН України поет Борис Олійник, - одначе ці переміни й одміни не похитнули внутрішньої суті Петра Тимофійовича як добро творця. Паче того, літа і примхи долі навіть зовнішньо не змінили його, що теж не останньою чергою засвідчує цілісність натури».

Для Петра Тимофійовича Тронька  головним все життя є не посада, яку обіймає, а праця в ім’я загального добра. Адже він – Добротворець, адже він – Господар – по-українськи дбайливий збирач і невтомний трудар, адже він – Син своєї Землі.

Многая і многая благії літа Вам, Петре Тимовійовичу.

Богдана БАБЕНКО, Кіровоград