Головна | Мій профіль | Вихід Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS

Меню сайту
Locations of visitors to this page
Категории раздела
Мои статьи [2349]
Наш опрос
Ви впевнені у тому, що офіційна історія відповідає дійсності?
Всього відповідей: 485
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входа
Головна » Статті » Мои статьи

Дві Нечаївки

Переважна більшість населених пунктів Кіровоградщини названі за йменнями їх засновників або колишніх власників. Усі ті Петрівки, Іванівки, Григорівки вже не пам’ятають своїх «батьків», але й досі чують відгук давніх часів.

Навмання відкриваю минулий номер «Кіровоградської правди», читаю щемливий нарис «…А про любов розповіла записка». Згадується там село Нечаївка Компаніївського району. Що ж то за село?

…Щедро роздавалися родючі українські чорноземи російським та українським, з колишньої козацької старшини, поміщикам. А чому скупитися, якщо віддаєш не своє, а чуже? Саме тоді, 1772 року, ґрунти та сільце в долині степової річки Сугоклеї, поблизу хуторів Тетянівки і Ганнівки, на теперішній Компаніївщині стало власністю cекунд-майора Миколи Нечая, котрого нові прийшлі господарі відразу ж перейменували на свій лад у Нечаєва. У 1780-му тут відведено землі і його брату – майору Якову Нечаєву. На 1795 рік в селі проживало 139 душ чоловічої і 111 душ жіночої статі – власність Якова Нечаєва та 93 чоловічої і 80 жіночої статі – власність пана Миколи. Згодом маєток продано поміщику Г. Я. Жуковському, спадкоємці якого тримали село, як і декілька прилеглих хуторів, аж до реформи 1861 року. Один із Жуковських – Володимир – побудував у Нечаївці двоповерховий будинок (розібрано 1922 року), господарчі будівлі, а 1823 року – церкву Пресвятої Покрови, яку було зруйновано в 1937-1938 роках. За переказами, цей пан, окрім хазяйновитості, був ще й добрячим самодуром – на панщині селяни працювали чотири дні на тиждень, а лише два дні – на своїй ниві. У неділю, звісна річ, працювати гріх, але при великій потребі люди з тим не рахувалися. Син цього Жуковського, Борис, після скасування кріпосного права перейшов господарювати на Шуту (за Ганнівкою сучасного Новоукраїнського району), і там оселився, одружившись на дочці власника кінного заводу із Диминого. Саме в там він заснував своє помістя, де й прживав до революції 1917 року.

Після Жуковського Нечаївка перейшла до пана Петровського. Чи не родича відомого більшовика Григорія Івановича Петровського? Якщо так, то дещо проясняються мотиви дружніх стосунків Голови ВУЦВК та молодого Юрія Яновського у радянський час.

Частина Нечаївки (Майорівка або Майєрове – на захід від сучасної школи) мала давню назву Тетянівка. Тут розміщувалося помістя Майєра та одного з пращурів українського письменника Юрія Яновського – М. М. Яновського, садиба якого займала місце біля теперішньої сільської ради. Майєри мешкали біля сучасної дільничної лікарні. Останні з них виїхали з цих місць після революції. Неподалік знаходилися економії Д. З. Рожевського та М. С. Рустановича.

Інша частина сучасної Нечаївки (від мосту через Сугоклей до теперішнього сільського будинку культури) раніше була окремим населеним пунктом – Ганнівкою (Новоселівкою), якою володів поміщик Хайновський, котрому, до речі, належав і хутір, а потім село, що в наш час називається Антонівкою.

Згаданий вище секунд-майор Микола Нечай у 1781 році придбав у вдови Витязевої разом з 260 кріпаками та 3500 десятинами землі село Витязівку на Бобринеччині, на двадцять кілометрів південніше від «компаніївської» Нечаївки, коли ще й сам Бобринець був «молодим і красивим».  

З 1785 року Витязівку теж перейменували у Нечаївку, і ця назва зберігалася за ним аж до 1859 року. А потім поселення аж через сімдесят п’ять років чомусь знову повернуло попереднє титло – Витязівка. Очевидно рід Нечаїв або вимер, або перебрався на нові терени. Чи вів рід корені від знаменитого козацького полковника часів Хмельниччини Данила Нечая або його братів Матвія, Івана та Юрка – невідомо.  

На час ліквідації кріпосного права у Витязівці налічувалися 62 двори, в яких проживало 367 жителів.

Можна ще й ще продовжувати оповідь про одне українське село, знаходячи нові штрихи, згадуючи людей, життя котрих відшуміло там. А сіл тих у нас, як зірок на небі. От якби про кожне знайти цікавинку у назві, побуті, людях! 

 

Микола Лисогор


http://surma.moy.su/publ/1-1-0-1593


Категорія: Мои статьи | Додав: graf (26.11.2010)
Переглядів: 703 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Поиск
Друзья сайта
  • [11.02.2017][Мои статьи]
    Комітет порятунку музеїв протестує! (128)
    [26.01.2017][Мои статьи]
    Excavations at Baturyn in 2016 (0)
    [04.09.2016][Мои статьи]
    Музей плакату представляє Юрія Неросліка (0)
    [12.07.2016][Мои статьи]
    РОЗКОПКИ У БАТУРИНІ 2015 РОКУ. РЕКОНСТРУКЦІЇ КІМНАТ ПАЛАЦУ МАЗЕПИ (0)
    [06.01.2016][Мои статьи]
    РОЗКОПКИ ГЕТЬМАНСЬКОЇ СТОЛИЦІ БАТУРИНА У 2014-2015 РОКАХ (0)
    [18.12.2015][Мои статьи]
    Гармату Мазепи "Лев" вкрали з Кремля?! (0)
    [15.12.2015][Мои статьи]
    Аліна Певна: «Маріуполь – туристична та культурна Мекка Донеччини» (0)
    [14.12.2015][Мои статьи]
    "Відчуй Україну":Столичные живописцы привезли в Мариуполь пейзажи (0)
    [08.12.2015][Мои статьи]
    Відчуй Україну! - Маріуполь (0)
    [07.12.2015][Мои статьи]
    Мистецька акція «Відчуй Україну» стартує в АТО! (1)

    Каталог статей

    Міні-чат
  • Copyright MyCorp © 2024
    Зробити безкоштовний сайт з uCoz