Основна
розбудова історичної частини сучасного м.Кіровограда (Єлисаветграда) припадає
на кінець ХІХ - початок ХХ ст., що мало природні причини.
Реформи в будівничій справі кінця 1860-х - середини 1870-х
рр. на території Російської імперії та її військових поселень, одним з яких
було місто Єлисаветград, відкривали широкі можливості до розбудови міст.
Розширення прав земства на продаж землі або здачу її в довготривалу оренду з
правом викупу, зняття обмежень на двоповерхове будівництво у повітових містах,
відкриття можливостей для роботи приватних архітекторів, обов"язковість
будівництва в центрах міст лише кам'яних будівель під металевою або черепичною
покрівлею сприяли розвитку в провінційних містах мистецтва архітектури.
Нині загальновідомими є роботи єлисаветградського
архітектора Якова Васильовича Паученка, які власне й формують неповторний
історичний ансамбль центру сучасного Кіровограда. Але поряд з Я.В.Паученком в
Єлисаветграді працювали також інші архітектори.
Документи І-го Будівельного столу Єлисаветградського
земства, що зберігаються в Державному архіві Кіровоградської області, свідчать
про існування в місті потужної будівельно-проектної групи, яка на чолі з
головним архітектором займалася перспективним плануванням міської забудови,
оформленням дозволів та планово-архітектурної документації на будівництво,
контролем за якістю та дотриманням правил будівництва, співпрацею з підрядними
та постачальними будівельними компаніями.
За період з 1893 по 1914 роки в Єлисаветграді змінилося
дев'ять головних архітекторів. Так, у 1893р. обов'язки головного архітектора
виконував головний технік І-го Будівельного столу Павло Д'Раго, за ним ідуть
архітектори Іван Тупіцин (1894-1895), Олександр Лішневський (1895-1901), Іван
Кішкін (1903-1904), Павло Барташевич (1904-1906), Дмитро Вальтер (1906-1907),
Кость Шестовський (1907-1909), М.Морозов (1909-1911), Петро Федоровський
(1911-1913). Окрім того на посаді техніків працювали архітектори П.Д"Раго,
В.Федоров, М.Бузько, І.Дубовицький, І.Серпинокій, К.Рудьковський, І.Ренуха, на
посаді архітекторів - І.Харитонов, Г.Межеровський, на посаді креслярів -
І.Нагорний, П.Кісєльов.
Кожен з архітекторів мав особливі риси мистецького почерку,
на що вказують плани і проекти архітектурних споруд.
Так, наприклад, В.Федоров проектує та реконструює в
основному одноповерхові будівлі, виконані із саману, глини або дерева, іноді
обкладені цеглою, застосовуючи легке декорування переважно класичного стилю
"миколаївської епохи" - масивні підвіконня, що підтримують подвійний
або потрійний об'ємний кант навколо вікон, легкі напівколони між вікнами, які
ділять будинок на декілька рівних частин, кути будинку зазвичай декоровано
прямими канавчатими стовпами, що опираються на невисокий цоколь. Всі декорування
виконані за допомогою товстого шару штукатурки, нанесеного переважно на
дерев"яну основу. Саме такими були дерев'яний одноповерховий будинок Рухлі
Гінзбург на розі Вагонної і Грязної вулиць (1898р.), будинок Наталі Ханіної по
Береславській вулиці (1899р.), будинок Шльоми Лінгера на розі вулиць
Верхньо-Донської і Карабінерної (1898), які, на жаль не збереглися і існують
лише в архітектурних проектах.
Зовсім інший характер мають споруди спроектовані
архітекторами П.Д'Раго і Г.Межеровським. Це великі цегляні будинки типу
„прибуткового дому" в два або два з половиною поверхи зазвичай на два
входи з декоруванням в класичному та цегляному стилях, як, наприклад, будинки
спадкоємців Феодосія Зеленщенка по Великій Перспективній вулиці (архітектор Г.Межеровський)
та по Володимирському провулку (архітектор Д'Раго).
Якщо будинок роботи Г.Межеровського вирізняють принципи
проектування, привнесені модерном - асиметричність розміщення входів і
центральної арки, подібність в розміщенні віконних пройомів з правого і з
лівого боку, в той же час притаманне класицизму декорування - високі радіальні
вікна з замковим каменем, римовані рядом простих рустовок і виступів,
підкреслені зверху і знизу довгою лінією різновисотного карнизу. То будинок за
проектом Д'Раго сплановано за принципами класицизму - фасадна стіна має два
симетрично розміщених входи по крайах будівлі. Між входами знаходяться і ряди
струнких вікон. Але в той же час входи декоровані виступаючими фризовими
деталями, колонами та вершинами, притаманними цегляному стилю. Не зважаючи на
таку еклектичність, обидві будівлі виглядають елегантно й органічно вписуються
в загальний фасадний ряд вулиць. Поєднанням класичного і цегляного стилів
вирізняються й інші роботи П.Д'Раго: будинок Максима Полтавця на розі
Знам'янської вулиці та Чечоринського провулку, будинок Василя Крилатого між
Східною Пермською вулицею та Давидівським провулком, будинок Євгенії
Селіванової по вулиці Невській.
Взагалі еклектика як спосіб проектування давала дуже цікаві
і непередбачувані в декораційному плані результати. Так, витонченою пластикою
вирізняється досить простий проект перебудови фасадної стіни будинку
спадкоємців Єгорових по вулиці Успенській, в І-й частині Єлисаветграда за
земельно-адміністративним устроєм виконаний архітектором А.Харламовим. Вхідну
групу будівлі прикрашає металевий купол у вигляді напівсфери, увінчаний шпилем
флюгера - характерна ознака будь-якого європейського міста. Дивовижно поєднуючи
насичену пластикою барокову ліпнину з зображеннями голів левів, валют,
рослинного орнаменту та класичну форму вікон і загальне модерне планування
будинку, архітектор створює відчуття бравурності, характерне для творів
Віденського сецесіону.
Окрім робіт міських зодчих зустрічаємо також і витвори
єпархіальних архітекторів, що вирізняються експериментами з сучасними стилями.
Так, однією з окрас міста стала будівля церковно-приходської школи при Грецькій
(Казанської Божої матері) церкві за проектом єпархіального архітектора
Л.Прокоповича. Будівлю виконано в популярному цегляному стилі за так званою
системою московського архітектора І.Чичагова. Фасадна стіна цього великого
двоповерхового з високим цоколем будинку ділилася на три частини прямокутними
напівколонами, створюючи відчуття камерності, центральна частина у вигляді виступу,
фланкірованого колонами, нагадувала старовинну середньовічну фортецю або
казкову башту. Два високі, витягнуті радіально, схожі на бійниці, вікна другого
поверху та круглий ліхтар горища архітектор підтримав великомірним за масою
вікном першого поверху. Увінчує башту кам"яна корона з прямокутними
зубцями. Всі великі додаткові елементи будинку та колони декоровані фігурною
цегляною кладкою і різьбленим орнаментом - „полотєнєчко". Чотирискатний
залізний дах обведено кам"яним, зубчатим риштуванням. На жаль, під час
будівництва зубчаті навершшя та риштування були замінені на віконний ліхтар та
легку огорожу барокової форми, від чого споруда набула більш класичних форм,
порушивши зовнішні обриси образу, закладеного архітектором, але незважаючи на
це, будівля органічно завершує архітектурний ансамбль церкви ікони
Володимирської Божої матері.
Вивчаючи архітектурні проекти Єлисаветграда кінця ХІХ -
початку ХХ ст., обов'язково звертаєш увагу на роботи випускника Петербурзької
Академії мистецтв Олександра Львовича Лішневського (1868-1942), який на протязі
дванадцяти років з1895 до 1903 займав посаду головного архітектора міста.
Створені за його проектами споруди, що є пам'ятками архітектури і до сьогодні
зберегли свій зовнішній і внутрішній вигляд: будинок Олександра Барського (нині
Кіровоградський обласний краєзнавчий музей), приміщення жіночої гімназії
(старий корпус Кіровоградського державного педагогічного університету
ім.В.Винниченка), приміщення хоральної синагоги, є безперечним доказом таланту
цього непересічного майстра.
Зовні фасад особняка Олександра Барського, проект виконано в
1900р., є яскравим відображенням стилю модерн з елементами еклектизму. Згори
фасад прикрашають маскарони, які відображають символи дня і ночі, між вигнутими
як пагони рослин різьбленими вікнами традиційно модерної форми по стіні до
основи цоколя спускаються рослинні орнаменти з елегійними мотивами розквітаючих
і в'янучих лотоса та лілій. Під вікнами розташовано барельєфи на мотиви „Змія,
поїдаючого птахів", а середина орнаментальних композицій означена
зображенням сичів з розпущеними крилами. Над вхідними дверима нас зустрічає
маска медузи - символа фатуму, призначення долі. В ліпнині майстерно
застосовуються три техніки - рельєф, барельєф і горельєф. Інтер'єри особняка є
синтезом архітектурних стилів, притаманних періоду еклектики. В декоративному
оформленні парадної половини - вітальні, будуару, передпокою простежуються
мотиви стилю рококо, в кімнаті для паління - насичена пластика мавританського
стилю, а плавні, елегантні лінії орнаменту в стилі модерн вирізняють їдальню.
Оригінальна інтерпретація класики вирізняє вестибюль. Досить цікавою є багата
ліпнина плафонів, стелі, падуг, фризів, маскаронів над отворами дверей та
вікон, що вдало доповнюється ошатними формами печей-голандок та чепурним
декором, ретельно підібраним до особливостей стильового оформлення приміщень.
Особливе враження справляють багатоколірні печі будуара та їдальні, а також
витончені глазуровані груби великої вітальні і передпокою, прикрашені позолотою
та розписами з невеличкими панно, що повторюють класичні пасторальні сюжети.
Не менш розмаїтими є інтер'єри приміщення жіночої гімназії
(1901 р.). Класична стриманість вестибюлю та коридорів наявно контрастує з
насиченими прикрасами та кольором декораціями великої актової зали.
Ренесансно-барокова ліпнина, складний малюнок віконних рам, ошатні двері
створюють в будинку особливий декоративний ефект та урочисту атмосферу. В
ліпному оформленні плафонів, стелі, валют, падуг та балконів домінують рослинні
орнаменти, в різьбленному декоруванні вікон та дверей - зображення грифонів.
Гіпсову ліпнину стелі розписано в жовтих та зелених тонах, на її тлі
вирізняється лаконічна за декором бронзова люстра в класичних формах,
підтримана хвилеподібними лініями балконного парапету в стилі модерн.
За плануванням приміщення жіночої гімназії та будинку
С.Барського зберігають принципи пізнього класицизму, а зовнішня декорація є
поєднанням візантійського, неоруського і цегляного стилів, не відмовився
архітектор і від притаманної його почерку класичної рустовки цоколя.
За проектами архітектора О.Лішневського зведені в
Єлисаветграді приміщення Великої синагоги, чоловічої гімназії, приватні
будинки, серед яких будинок Ельворті. Під керівництвом архітектора
О.Лішневського у 1901р. було розроблено новий Генеральний план забудови міста.
Не менш яскравою була і діяльність головного архітектора
міста Івана Кішкіна. Особливо цікавим є його проект перебудови старого
приміщення жіночої гімназії під торгові ряди, квартири та п'яте кооперативне
міське училище по вул.Великій Перспективній і Нижньо-Донській з добудовою
другого поверху у 1904р.(нині приміщення Кіровоградського обласного інститут
післядипломної освіти ім.В.Сухомлинського). Архітектурний проект будівлі
виконано в неокласичних формах з елементами цегляного стилю. Перший поверх
займають ряд широких вітринних вікон, розмежованих не лише цегляною кладкою,
але й металевими стовпами з декорованими рослинними мотивами, торгівельні площі
розмежовані колонами і мають окремий вхід від приміщення квартир викладачів та
учбових класів. Фасадну стіну в проекті вирізняє дуже стримана і в той же час
ошатна декорація, суворий ритм чергування радіальних і прямих вікон та
рустованих колон другого поверху, підкреслений фризовими лініями пілястр,
надають масивній, великій будівлі легкості й елегантності. Досить вдало для
розмежування входів архітектор використовує кутовий простір будівлі на розі
Перспективної і Нижньо-Донської. На жаль, при будівництві з"явились
неочікувані труднощі, пов'язані з відсутністю великомірного вітринного скла та
значних помилок зведення печей. Ці помилки змушений був виправляти новий
головний архітектор міста Павло Барташевський.
Загалом, розглядаючи діяльність єлисаветградських
архітекторів як сучасників Я.В.Паученка, можна констатувати, що незважаючи на
прийняття ще 1830 року оригінального Генерального плану розбудови
м.Єлисаветграда, активність художнього пошуку та різнобарвність архітектурної
мови нарощується в місті з приїздом Я.В.Паученка та початком його архітектурної
діяльності. Вивчаючи проекти різних виконавців від середини ХІХ ст., не можна
не погодитися з думкою журналіста газети „Голос Юга", який констатував, що
саме Я.В.Паученко „дав в місті перші уроки художньої архітектури".
Великий масив будівельних проектів, що збереглися у справах
І-го Будівельного столу Єлисаветградського земства в обласному архіві
Кіровоградської області, зриме тому підтвердження.
Навіть такий прекрасний архітектор як О.Лішневський довгий
час не виявляє в повну силу своїх здібностей, здебільшого використовуючи типові
зразки архітектури того часу. І лише відчувши дух конкуренції, виказує всю
повноту своїх не лише інженерно-будівельних, але й художніх здібностей. На цей
час припадають розробки його кращих споруд: жіночої гімназії, будинку
Барського, Великої синагоги, будинку Ельворті.
Саме конкуренція дає поштовх до розбудови художньої
архітектури, що проявляється не лише в великих будівлях, але й проектах
дерев'яних торгівельних лавок (архітектор Харламов), заміських дач (архітектор
Вальтер).
Звісно, що відбувається це при загальному підйомі
архітектурної справи наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. Але особистісний фактор,
особливо в провінційних містах Російської імперії, як бачимо на прикладі
Єлисаветграда, відіграє значну роль у мистецькому розвитку.
