Генерал-хорунжий Армії УНР Василь Филонович учасник боротьби за незалежність України у XX столітті
15 січня 2012 р. – День народження Филоновича Василя
Захаровича, генерала-хорунжого Армії Української Народної Республіки,
військового коменданта Сумщини (наприкінці 1917 р.), командувача
частиною фронту під час наступу більшовицьких російських військ на м.
Київ (січень-лютий 1918 р.), начальника штабу військових підрозділів
Карпатської України у 1939 р.
Филонович Василь Захарович (15.01.1890-03.06.1987)
Василь Филонович народився у м. Сумах у старовинній козацькій родині.
За участь у національному русі юнаком був засланий у Сибір, однак невдовзі втік на Кубань.
3 1910 р. служив у 123-му піхотному Козловському полку.
У роки Першої світової війни 1914-1918 рр. закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище, відправлений на фронт.
Після
утворення Української Центральної Ради та проголошення рішень
військових з'їздів про організацію українського війська взяв активну
учать в українізації свого полку. Наприкінці 1917 р. призначений
військовим комендантом Сумщини, де сформував кінний полк, кілька
стрілецьких сотень. У січні-лютому 1918 р. під час наступу більшовицьких
російських військ на м. Київ очолював відтинок фронту
Ворожба-Суми-Гайворон.
У ході антигетьманського повстання
Директорії УНР організував Сумський окремий курінь (1500 багнетів) і
приєднався до 4-го полку Окремого корпусу Січових Стрільців.
На
початку 1919 р. призначений старшиною для окремих доручень при ставці
Головного Отамана. Влітку і восени 1919 р. брав участь у боях на
більшовицькому і денікінському фронтах.
У грудні 1919 р. у складі
групи з 32 старшин направлений у денікінський тил на Катеринославщину
для надання допомоги повстанським загонам. Потрапив у полон. Був
вивезений денікінцями в м. Одесу, звідки вдалося втекти на Кубань і
приєднатися до повстанців.
У 1920 р. на чолі загону відступив у
Грузію. Був включений до складу української військової місії у Грузії,
обіймав посаду віце-консула у м. Поті. Звідти таємно проник у Крим, а
восени 1920 р. разом з російськими військами П.Врангеля виїхав до
Туреччини. Невдовзі через Болгарію перебрався до Польщі. Урядом УНР
призначений військовим аташе у Болгарії.
Після ліквідації посади виїхав у 1921 р. до Чехословаччини, де закінчив військово-технічну школу.
У
1939 р. взяв участь у боях військових підрозділів Карпатської України з
Угорською армією на посаді начальника штабу. Під натиском переважаючих
сил противника частини "Карпатської Січі" відступили на територію
Румунії. Після видачі румунським урядом січовиків угорським властям
22.3.1939 деякий час перебував у концтаборі. Після звільнення жив у
Словаччині, а з 1951 р. у США. Очолював Союз українських ветеранів,
Товариство прихильників УНР. Помер у м. Міннеаполісі, похований на
цвинтарі Форест Лавин у Сент-Полі.
http://cdvr.org.ua/node/904/ – Генерал Василь Филонович: "Я присягав на Конституцію УНР..."
Довідка:
Учасники українських збройних визвольних змагань:
1. Українські вояки, які були учасниками Дієвої та Галицької Армій УНР з 09.05.1917 р. до 21.11.1921 р.
2. Учасники повстанських загонів, які вели боротьбу з радянською владою на теренах України з 21.11.1921 р. до 22.06.1941 р.
3. Учасники збройних формувань на теренах Карпатської України
з 04.11.1938 р. до 01.09.1939 р.
4.
Учасники повстанських загонів, які вели боротьбу "проти
московсько-комуністичної та гітлерівсько-нацистської окупаційних влад" з
22.09.1941 р. до 09.05.1945 р.
5. Учасники регулярних формувань
Української Національної Армії, які вели боротьбу проти Червоної армії
на теренах України та інших держав
з 15.02.1944 р. до 09.05.1945 р.
6.
Учасники різних повстанських військових формувань, які боролися на
теренах України з "московсько-комуністичною владою" з 09.05.1945 р.
(Рішення Президії Української Національної Ради Української Народної Республіки від 8 березня 1957 р.).
"Визнати учасниками боротьби за незалежність України у XX столітті осіб,
які брали участь у політичній, партизанській, підпільній, збройній
боротьбі за незалежність України, в тому числі у складі формувань
Української Центральної Ради, Української Народної Республіки,
Західно-Української Народної Республіки, Української Держави
(Гетьманату), Української військової організації, Організації народної
оборони "Карпатська Січ", Організації українських націоналістів,
Української повстанської армії, Української головної визвольної ради та
інших військових формувань, партій, організацій та рухів, що ставили за
мету здобуття Україною державної незалежності" (Указ Президента України
від 28.01.2010 N75/2010).
У наш час всі вони визнані Українською державою і суспільством.
Імена
учасників боротьби за незалежність України у XX столітті увійшли до
героїчних сторінок української історії, вони вшановуються сучасними
громадянами України, на прикладі їх героїчних вчинків виховується молоде
покоління. Результатом їхньої боротьба стало проголошення у 1991 році
самостійної української держави – УКРАЇНИ.
Про цих українських
героїв в сучасній Україні знімаються фільми, пишуться книжки,
складаються пісні, їм споруджуються і відновлюються пам'ятники, їхній
прах перепоховається в рідній українській землі.
