Головна | Мій профіль | Вихід Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS

Меню сайту
Locations of visitors to this page
Категории раздела
Мои статьи [2349]
Наш опрос
Ви впевнені у тому, що офіційна історія відповідає дійсності?
Всього відповідей: 479
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входа
Головна » Статті » Мои статьи

Історія долає несправедливість!

Нещодавно в польських електронних мас-медіа з’явилася стаття Криштофа Павловського під назвою «Креси – розмінна карта». У ній автор висвітлює (власним баченням) історію поділу Польщі «великою трійкою», в часі Тегеранської та Ялтинської конференцій, а також критикує угодовську позицію тодішнього прем’єра ген. В. Сікорського. Саме Сікорському автор закидає непослідовність і нестійкість в дипломатії і недалекоглядність в боротьбі зі Сталіним, поступливість щодо Черчіля і Рузвельта. Стаття – це суцільний біль за кресами всходніми і перш за все за Львовом. І ні слова про те, що «креси всходні» – це Галичина і Волинь, яка є батьківщиною автохтонів-українців, які теж мали право на свою державу і на батьківські землі.

 

Автор пише: «Історія конфліктів про польські землі всходні між Річчю Посполитою і Росією є довга і крута. Останнім і найтрагічнішим фактом цього конфлікту є 1945р., коли ця Польща, впхнута в рамки Росії, мусіла погодитися з відірванням від матері кресув Всходніх». Як бачимо, автор втрату кресів всходніх вважає більшою трагедією ніж втрату державності поляками у 1795р. Так і хочеться йому відповісти, що Галичина та Волинь ніколи не були дочками Речі Посполитої, а швидше невільницями, схопленими від часу безперервних наїздів шляхти і магнатерії.

 

Аналізуючи статтю, можна з багатьма думками автора не погодитися, зокрема з тими, що Сталін, Черчіль і Рузвельт вбачали у Польщі слабкого союзника і мали її закордонний уряд як розмінну монету.

 

Довоєнна Польща ще в 1921р. підписала пакт із Францією, який гарантував їй допомогу у випадку нападу з боку Німеччини і був оновлений в кінці 30-х років. Приблизно тоді ж був підписаний і аналогічний договір з Британією. Нагадаймо читачеві, що в 1923р. обидві ці країни, що мали переважаючий вплив у Раді Амбасадорів Паризької Конференції передали Східну Галичину Польщі, узаконивши таким чином окупацію і ліквідацію ЗУНР. Неймовірні зусилля галицької дипломатії і особисто Митрополита Андрея Шептицького були даремними. Ніхто не прислухався до голосу уярмлених українців. Зате історія рахунків не забуває!

 

Договір Ріббентропа – Молотова перекреслив дистрофічні спроби Англії та Франції порозумітися з «батьком всіх народів». Над Польщею нависла смертельна небезпека, а її гаранти до війни не були готові, тому про реальний захист Польщі не могло бути й мови, а тим більше представники цих великих країн вже вели таємні бесіди щодо східних територій Польщі.

 

У перші дні німецько-польської війни, польське керівництво сподівалося, що при допомозі Англії та Франції, німці будуть розбиті. Чекали 17 днів, рівно стільки ж, скільки чекав Сталін. Сподівання польського керівництва були даремними, а союз із Францією та Англією виявився мильною бульбашкою. Це і підштовхнуло Радянський Союз розпочати масштабну агресію проти Польщі під приводом «Захисту єдинокровних братів». Але Польща і надалі вірила союзникам.

 

Часто можна прочитати в польській літературі про те, що ОУН передала секретну інформацію Німеччині, однак чимало польських військових і державних діячів успішно працювали на радянську розвідку. Цитуємо К. Павловського: «Совіти досконало знали кожен наш рух у справах східних кресів, як і зміст договорів завірених через Польщу. Отож директор Східного Департаменту Міністерства законних справ підполковник Тадеуш Кобилянські, співробітник Пілсудського людина з найближчого оточення президента Мосціцького і полковника Бека (міністр закордонних справ І.Ф.) був 1924р. платним радянським агентом».

 

З нападом німців і більшовиків на Польщу, її керівництво – маршал Ридз - Смігли, президент Мосціцький і міністр закордонних справ – Бек, покинули країну і на авансцену політичної, дипломатичної та воєнної боротьби виходить генерал Владислав Сікорські, який зумів відсунути від активної політики пілсудчиків і стати прем’єр-міністром.

 

Після захоплення Польщі, сотні тисяч поляків різними шляхами опинилися у Франції. Тут сконцентрувалося 100-тисячна польська армія і величезна еміграція. Всі вони мріяли відродити незалежну Польщу, включаючи і «креси всходні». Мусимо відзначити, що польські офіцери і жовніри, серед яких було чимало західних українців, героїчно билися під Нарвіком, а потім у Франції проти гітлерівців і вже по капітуляції останньої, поляки ще три дні чинили впертий опір фашистам, незважаючи на заклик французького маршала Петена скласти зброю. Частина польських вояків зуміла переправитися в Англію і продовжити боротьбу проти вермахту. На цей час припадає і активний період таємних перемовин ген.Сікорського з Черчілем. Англійський прем’єр тоді обіцяв полякам повернути їм всю територію заледве не «од можа і до можа», бо над самою Англією нависла загроза вторгнення, а сміливі польські вояки і особливо пілоти конче потрібні були англійцям. Обіцянка Черчіля була ще одним обманом поляків.

 

З нападом фашистської Німеччини на СРСР, ситуація різко змінюється, адже з ворогів СРСР закордонний уряд Польщі автоматично ставав союзником. Потрібно було все це узаконити на папері. Генерал Сікорські, щоб залучитись підтримкою Англії, у своєму таємному меморандумі до її уряду, наголошує на тому, що СРСР має залучитись до спільної боротьби проти німців, і про готовність піти на корекцію східних кордонів Польщі. Англійці тільки цього й чекали. Не слід думати, що Сікорські пропонував віддати СРСР усі «східні креси». Про Львів і мови не могло бути.

 

Ось що з цього приводу пише автор вищезгаданої статті, який підкреслює, що на зміст цього меморандуму мав вплив радник Сікорського Стефан Літауер, який теж, був таємним агентом ГРУ, як і інший радник Реттінгер, що був агентом англійської розвідки.

 

Проти ген. Сікорського і його політичних маніпуляцій виступили – ген. Сосновські, що теж претендував на роль лідера, Август Залєський та впливові офіцери армії.

 

Невдовзі, а саме, 30 липня 1941р., під тиском Черчіля, був підписаний договір з СРСР, що увійшов в історію, як договір Сікорського-Майського. Нагадаймо, що І.Майський був послом СРСР у Британії. Анульовувався остаточно договір СРСР з Німеччиною. На території СРСР мала формуватися велика польська армія. Знову проти цього договору виступили провідні діячі еміграційного уряду. Нагадаймо шановним читачам, що на окупованій території Польщі і «кресах всходніх» почало формуватися польське підпілля, що дістало пізніше назву Армія Крайова, яка визнала своїм центром лондонський уряд і отримала завдання відвоювати польські землі довоєнного періоду, в тому числі «креси всходні» і Львів. Лондонський уряд не врахував того, що там вже активно творилася Українська Повстанська Армія, метою якої була незалежна Україна. Отож, і тут назрівав удар. Про завдання для АК в міжнародних договорах, звичайно не йшлося, а тим більше про бодай якусь автономію для українців.

 

Сталін, який був майстром закулісних ігор, уже тоді планував остаточно відібрати від поляків Галичину зі Львовом та Західну Волинь, а маючи значний вплив на президента США Рузвельта, бачив реальну можливість втілення своїх планів. Генерал Сікорські перетворювався в політичну іграшку серед «великої трійки», хоч, без сумніву, він був патріотом.

 

Мусимо підкреслити і той факт, що в результаті договору Сікорського-Майського із радянського полону вирвалось близько 116 тисяч поляків і серед них 10 тисяч українців з Галичини та Волині, що вступили в ІІ польський корпус ген. Андерса, якого звільнило з тюрми НКВД.

 

Але повернімося знову в Радянський Союз. Після битви під Москвою, де зникла загроза загибелі СРСР, Сталін починає грубо порушувати домовленості із лондонським урядом. Вперше він називає Львів давнім українським містом і це дуже занепокоїло поляків, а німецька інформація про знайдені величезні могили під Катинню, де лежали розстріляні польські офіцери розчаровує і ген. Сікорського. Мрії про східні креси починають згасати. Крім того, генерал Сікорські мріяв про те, що новостворена армія ген. Андерса мала б воювати разом з Червоною Армією і визволити Польщу, можливо в кордонах 1939р. У Сталіна, з цього приводу, були свої плани. Йому не потрібна була польська армія, тому її напівголодну і напівроздягнуту перекинуто у Середньо Азію, а далі в Іран та Ірак, під патронатом англійців, які після вишколу перекинули ІІ корпус ген. Андерса в Італію проти добірної фашистської армії фельдмаршала Кіссельрінга, на штурм добре української гори і монастиря Монте-Касіно. Саме тут загинули тисячі українців, що йшли в безперервні атаки в перших шеренгах наступаючих. Поляки і генерал Сікорські не знали і того, що Сталін нарешті міг їм відімстити повністю за поразку Червоної Армії в 1920 р. під Львовом і Замостям, до якої він був причетний.

 

А ще невдовзі на території СРСР почала творитися нова польська армія ген. Берлінга, яка стала зав’язкою комуністичної Польщі.

 

Альянти, в особі Черчіля і Рузвельта, як і їх наступників, в черговий раз зрадили Польщу, як про це наголошують кресов’яки.

На Тегеранській та Ялтинській конференціях були затверджені нові кордони Польщі, на цей раз без «кресів всходних і Львова». «Одзискані землі», які отримала Польща, лише частково зменшили гіркоту розчарувань поляків і посилили ностальгію за галицькими та волинськими землями. Велика польська армія, що мала прямувати із заходу на Варшаву, назавжди залишилася далеко від рідної землі.

 

Доля В. Сікорського була трагічною. За невідомих обставин, літак на борту якого був генерал та його дочка, впав і Гібралтар. Сталося це в 1943р. Всі пасажири загинули.

 

Останньою надією щодо відродження Польщі в кордонах 1939 року було те, що Сталін дозволив, поряд з прапорами Союзників, вивісити і польський національний прапор на Бранденбурзьких воротах. Але це була чергова гра «дядька Джо».

 

Сьогоднішні кресов’яки звинувачують ген. Сікорського у втраті кресів, про повернення яких, вони не перестають мріяти від 1939р. Особлива ностальгія у них за Львовом. Криштоф Паплавскі пише про те, що перед війною місто завжди було вірне найяснішій Речі Посполитій. І вірним було до самого кінця. Львів перестав бути польським, зірвано його батьківську традицію та історію міста, знищено його культуру і польський характер. І ні слова про те, що Львів був українським, якого від 1387р. загарбали поляки.

 

Шовіністичним духом тхне від згаданої статті, особливо її останні абзаци, де автор знову мріє про повернення Львова в лоно Польщі. Цитуємо: «Вільно мені тільки мати надії, що по 20-ти роках вільної Польщі, пам’ять про Креси Всходні і про Львів, старанно затерта PRL, повертається на належне їй місце в пам’ять і свідомість молодих людей. Нехай пам’ятають з душею і зворушеністю про біло-червоний прапор, що гордо лопотить на вітрі на гордім Копцю Унії Люблінської». (Копець Унії Люблінської – це нинішня вершина Високого Замку, насипана поляками до 300-ліття створення Речі Посполитої –І.Ф.).

 

На щастя, історія виправила вікову несправедливість. І на копцю Унії Люблінської майорить наш національний, синьо-жовтий стяг і на нього з радістю і гордістю задивляються молоді українці.

 

Ігор Федик

заслужений вчитель України,

науковий співробітник

Центру досліджень

визвольного руху,

член Національної спілки краєзнавців України


http://duhvoli.com.ua/index.php?article=242
Категорія: Мои статьи | Додав: graf (19.12.2010)
Переглядів: 435 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Поиск
Друзья сайта
  • [11.02.2017][Мои статьи]
    Комітет порятунку музеїв протестує! (48)
    [26.01.2017][Мои статьи]
    Excavations at Baturyn in 2016 (0)
    [04.09.2016][Мои статьи]
    Музей плакату представляє Юрія Неросліка (0)
    [12.07.2016][Мои статьи]
    РОЗКОПКИ У БАТУРИНІ 2015 РОКУ. РЕКОНСТРУКЦІЇ КІМНАТ ПАЛАЦУ МАЗЕПИ (0)
    [06.01.2016][Мои статьи]
    РОЗКОПКИ ГЕТЬМАНСЬКОЇ СТОЛИЦІ БАТУРИНА У 2014-2015 РОКАХ (0)
    [18.12.2015][Мои статьи]
    Гармату Мазепи "Лев" вкрали з Кремля?! (0)
    [15.12.2015][Мои статьи]
    Аліна Певна: «Маріуполь – туристична та культурна Мекка Донеччини» (0)
    [14.12.2015][Мои статьи]
    "Відчуй Україну":Столичные живописцы привезли в Мариуполь пейзажи (0)
    [08.12.2015][Мои статьи]
    Відчуй Україну! - Маріуполь (0)
    [07.12.2015][Мои статьи]
    Мистецька акція «Відчуй Україну» стартує в АТО! (1)

    Каталог статей

    Міні-чат
  • Copyright MyCorp © 2021
    Зробити безкоштовний сайт з uCoz