Свого часу Остап Бендер Ільфа і Петрова став своєрідним символом авантюриста періоду т. зв. непу. Дійсно, це був час, який породжував численних авантюристів у «першій країні соціалізму».

Однак чи не найбільшим (і найгеніальнішим!) авантюристом того часу, до того ж авантюристом, який зумів створити собі славу героя-мученика у світовому масштабі, став «великий пролетарський письменник» Микола Островський, на творах якого, особливо повісті «Як гартувалася сталь», виховувалося не одне покоління радянських людей.   

Канонізована біографія письменника виглядає приблизно таким чином.

Народився 16 (29) вересня 1904 р. в селі Вілія (нині село Острозького району Рівненської області). Його батько працював робітником винокурного заводу, а мати кухаркою. Тут же, у Вілії, закінчив церковно-приходську школу. Під час Першої світової війни сім’я опинилася в Шепетівці, яка була великим залізничним вузлом. Там Островський працював по найму на різних роботах, водночас навчаючись у двокласному училищі. У той час встановив зв’язки з більшовиками, брав участь у підпільній діяльності.

20 липня 1919 р. вступив у комсомол, а 9 серпня цього ж року пішов на фронт добровольцем. Воював у кавалерійській бригаді Г.І.Котовського та в 1-ій Кінній армії. У серпні 1920 р. був важко поранений під Львовом і демобілізований.

У 1921 р. працював помічником електромонтера в Київських залізничних майстернях, навчався в електротехнікумі. Одночасно був секретарем комсомольської організації. У 1922 р. будував вузькоколійку для підвозу дров у Київ. Сильно застудився й захворів тифом. Через це повернувся в Шепетівку. Після одужання працював комісаром батальйону Всеобучу в Берездівському районі, секретарем райкому комсомолу в Берездові та Ізяславі, потім секретарем окружкому комсомолу в Шепетівці, де в 1924 р. став членом ВКП (б).

Згідно з офіційною версією, на стан здоров’я Островського вплинуло поранення, а також важкі умови роботи. У віці трохи більше двадцяти років він став інвалідом, постійно лікувався, живучи на невелику пенсію. В таких умовах вирішив зайнятися літературною творчістю. Ставши фактично незрячим, у 1930 р. написав роман «Як гартувалася сталь», перша частина якого побачила світ у 1932 р.

У 1935 р. Островського нагородили орденом Леніна, йому подарували будинок-дачу в Сочі й квартиру в Москві, а в січні 1936 р. дали звання бригадного комісара. Мало який радянський письменник у ті часи був удостоєний такої честі й таких нагород. У останні місяці свого життя Островський працював над романом «Народжені бурею», першу частину якого встиг закінчити. Помер 22 грудня 1936 р. у Москві.

Твори Островського, особливо роман «Як гартувалася сталь», за радянських часів видавалися величезними тиражами, спеціально вивчалися в школах. У місцях, пов’язаних з життям Островського, були відкриті музеї, пам’ятники, його іменем називалися вулиці, піонерські табори, різноманітні структури.

Однак незважаючи на велику увагу до особи письменника, так і не була створена його наукова біографія, а доступ до багатьох документів, що стосувалися його життя, залишався закритим. Тому чимало моментів біографії Островського залишаються нез’ясованими. Особливо це стосується моментів героїчних, а також історії написання роману «Як гартувалася сталь».

Сумнівними видаються твердження, що Островський походив з бідної родини. Його батько мав свою справу, очевидно, займався у Вілії винокурним промислом і торгівлею. Однак, судячи з усього, з якихось причин розорився. І тому сім’я Островських змушена була переїхати в «пролетарську Шепетівку».

Останнім часом були обнародувані документи, які дають підстави твердити, що Островський не воював у часи громадянської війни і не був на «ударній комсомольській будові» вузькоколійки під Бояркою. Зрештою, навіть свідчення самого письменника, його рідних та близьких щодо цих біографічних епізодів є нечіткими й суперечливими. 

Порівняно недавно музейні працівники А.Хведась та Б.Шапієвський виявили автобіографію Островського, подану ним для вступу у ВКП (б) в 1924 р.Зрозуміло, що в цьому документі майбутньому пролетарському письменнику довелося писати правду, а не вдаватися до літературних фантазій.

У згаданій автобіографії абсолютно нічого не говориться ні про участь майбутнього письменника в громадянській війні, ні про будівництво ним вузькоколійки. Звісно, якби ці моменти були реальними, Островський не забув би про них згадати. У партію Миколу приймали люди, які добре його знали. Тому обманювати їх не було сенсу. Із цієї «партійної» автобіографії випливало, що Островський з 1914 р. працював у Шепетівці по найму: до 1919 р. в станційному буфеті, у 1919-1920 рр. в матеріальному складі різав дрова, потім поступив учнем кочегара на електростанцію, де пропрацював рік. Був також кубовщиком на залізничній станції та навчався в школі. Лише в 1921 р. вступив у комсомол, який відрядив його вчитися до залізничної школи м. Києва. Там він був до кінця 1922 р. Довго хворів на тиф. Потім повернувся в Шепетівку, працював на комсомольській роботі в Берездові, Ізяславі та Шепетівці.

Чимало загадок приховує історія написання роману «Як гартувалася сталь».Поширена думка, ніби Островський спочатку написав цей твір українською мовою. Зокрема про це так говорить письменник Юрій Смолич у своїх спогадах: «Тепер все це закреслено, викреслено й забуто – як не було. «Як гартувалася сталь» в першій чернетці писано (коли Микола Островський ще жив у Харкові) українською мовою. Звернути на нього увагу, як на письменника, підказав Григорій Іванович Петровський – через свого, в ті роки, помічника чи порученця (не знаю, як звався), майбутнього вусппівського письменника Івана Кириленка (1902-1938). За якийсь час (а це вже десь наприкінці двадцятих років) рукопис – чи тієї ж чернетки, чи вже першої редакції тексту, не знаю, – потрапив до рук Івана Микитенка, вусппівського вождя. Він начисто забракував написане…»

Сам же Островський розповідав, ніби в 1927 р. він почав писати повість «Народжені бурею» про котовців. Завершений варіант переслав на рецензію своїм товаришам, з якими воював у громадянську війну. Проте при пересилці повість була втрачена. Така розповідь Островського видається малоймовірною з кількох причин. По-перше, у 1927-1928 рр. він ще залишався зрячим, й сумнівно, що написав лише один примірник твору, який вирішив надіслати поштою. Принаймні в нього мали зберегтися чернетки, завдяки яким він міг би відновити твір. По-друге, невідомо, що це були за товариші-котовці в Одесі. Вони ніде не фігурують у листах Острозького, ні в спогадах його рідних та друзів. Нарешті, який сенс було надсилати твір на рецензію людям, які, судячи з усього, були далекими від літератури.

На нашу думку, розповідь Островського про втрачену при пересилці повість – це відголоски історії про якийсь україномовний твір цього автора. Можливо, про нього і згадував Смолич.

Щодо російськомовного варіанту роману «Як гартувалася сталь», то спочатку він теж отримав негативну рецензію. Проте Островський вирішив використавши деяких старих комуністів, із якими встановив дружні зв’язки.Розповідав їм байки, що, будучи неповнолітнім, воював у громадянську війну, був поранений, а в після громадянської, у важкі роки «розрухи», важко працював на будівництві вузькоколійки, де важко захворів. Усе це ніби описувалося в романі «Як гартувалася сталь». Зрештою, Островський завдячуючи цим старим партійцям добився повторного рецензування рукопису, відносно якого була дана відповідна вказівка партійних органів. Учинок достойний Остапа Бендера. Хоча Остап на фоні «полум’яного комсомольця» Миколи виглядає дрібним шахраєм. Той обдурював простих, наївних громадян. Островський же вирішив обдурити і використати для свого блага грізну радянську систему, що йому й успішно вдалося.

Над його твором серйозно попрацювали «редактори», фактично співавтори. Це – Марк Колосов, Ганна Караваєва, Олександр Серафімович та інші. Фактично вони написали роман по-новому. Бо те, що витворив цей Остап Бендер від літератури, нікуди не годилося. Це була писанина малограмотної людини, яку було важко читати. Принаймні про це свідчать збережені автографи цього письменника. Зрештою, в цьому нічого дивного немає. Адже Островський не мав ні належної освіти, ні досвіду письменницької роботи. 

Не все ясно і з його хворобою. Сумнівно, що її причиною було поранення та важкі життєві умови. В дійсності, Островський страждав вродженою хворобою Бєхтєрєва. Хоча існує думка, що захворів та помер він від розсіяного склерозу.

Правда, не лише Островський використав радянську владу, отримавши матеріальні блага й різноманітні почесті. Радянська влада його теж використала. Творення культу цього письменника за радянських часів мало цілеспрямований характер. Воно припало на період українського Голодомору, масових політичних репресій. Ці жахливі картини комуністична влада намагалася прикрити вигадками про трудовий ентузіазм та героїзм радянських людей. Роман Островського «Як гартувалася сталь», його «героїчна» біографія добре надавалися для цього.

Петро Кралюк, проректор Національного університету«Острозька академія»

http://www.ut.net.ua/online/214/0/237/