Головна | Мій профіль | Вихід Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS

Меню сайту
Locations of visitors to this page
Категории раздела
Мои статьи [2349]
Наш опрос
Ви впевнені у тому, що офіційна історія відповідає дійсності?
Всього відповідей: 485
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входа
Головна » Статті » Мои статьи

Холодний Яр, що не скорився
У другій половині 1919 року Холодний Яр наїжачився багнетами проти нових непроханих гостей із півдня - озброєних Антантою білогвардійців. За визнанням більшовицького історика Д. Кіна, в районі Холодного Яру, де оперував отаман Чучупак, "ніякої денікінської влади не було".

У листопаді до Холодного Яру прибув отаман Катеринославщини і Херсонщини Андрій Гулий-Гуленко, організатор одного з найбільших повстань в історії Визвольних змагань українського народу у ХХ столітті. Окрім полку гайдамаків Холодного Яру Василя Чучупака, йому підпорядковувалися отамани Герасим Нестеренко-Орел, Трифон Гладченко, Михайло Мелашко, Сірко, Око, Ларіон Завгородній, Чорний Ворон, Мефодій Голик-Залізняк, Семен Вовк, Калюжний, Канатенко, 1-й і 2-й Олександрійські полки... На той час сили повстанців під проводом Андрія Гулого-Гуленка нараховували до 20000 коліїв.

Успіхи повстанців Гулого-Гуленка були вражаючими. "Повстання проходили надзвичайно легко, - згадував він. - Цей момент вважається розквітом Повстанства. В моєму районі я був у буквальному розумінні господарем становища".

Андрій Гулий виставив ультиматум Добровольчій армії, в якому попереджав, що коли до 30 листопада 1919 року денікінці не залишать української території, то після цього терміну будуть знищені не тільки вони, але й їхні сім'ї.

Разом із гайдамаками Холодного Яру Гулий-Гуленко розгромив ворога в районі залізничних станцій Знам'янка та Фундукліївка. До кінця 1919 року отаман зі своїми повстанцями бив білогвардійців у районі Черкаси - Чигирин - Знам'янка - Користівка - П'ятихатки - Катеринослав - Єлисаветград.

На початку січня 1920 року полк гайдамаків Холодного Яру брав участь у вигнанні денікінців із Черкас. Юрію Горлісу-Горському, який потрапив у Холодний Яр у лютому 1920 року (як старшина Армії УНР Зимового походу), одразу впало в око, що в "широко розвиненій бойовій організації Холодного Яру під проводом Василя Чучупаки... цілковито панували українські націоналістичні настрої".

Хто кого?

До визволеної від денікінців Чигиринщини підступила Червона армія. Якийсь час повстанці і червоні вичікували, приглядалися, не вступаючи у збройний конфлікт. Та коли 28 лютого 1920 року Лев Троцький видав наказ про ліквідацію "професійного повстанства", почалися збройні сутички, які переросли у бої. Але Чигиринський повіт був територією, де військові операції регулярних червоних частин не приносили суттєвого результату. Це визнавали самі більшовики. Ось свідчення більшовицького начдива-2 Лєнґовського: "За последние дни определенно выясняется безполезность боевых действий против повстанцев в районе Звенигородского, Чигиринского, Таращанского, Каневского, Уманского уездов, если каждый раз вслед за очищением войсками от бандитов в этой же местности не будет произведена очистка местной власти... Есть некоторые волости, где войска уже по 4 - 5 раз разбивали отряды бандитов, наносили им страшные потери, но вслед за уходом их (червоних військ - Р. К.) в др. районы бандиты понемногу вновь собираются".

12 квітня (за н. ст.) 1920 року отамани Холодного Яру з'їхалися на нараду у лісничівку на х. Кресельці, що при дорозі з с. Мельників на Мотрин монастир. Мета: визначити дату повстання проти Совєтської влади, яка, спираючись на російські багнети, намагалася закріпитись на окупованих землях.

Та саме цей день став нещасливим для Холодного Яру: під час бою з червоним ескадроном, який несподівано з'явився з лісу, потрапив у оточення Головний отаман Василь Чучупак. Не бажаючи потрапити в полон, він позбавив себе життя пострілом у скроню.

Під час бою були захоплені в полон його старший брат Петро - начальник штабу полку гайдамаків Холодного Яру, і боровицький отаман Павло Солонько. Незабаром їх стратили у Черкаському чи Смілянському ЧК.

Після Василя Чучупака

Після загибелі Василя Чучупака Холодноярську організацію очолив його заступник Іван Тимофійович Деркач, "старшина військового часу, син селянина з-під м. Жаботина" 46, член Холодноярського повстанкому. Він керував збройними силами Холодного Яру під час повстання весни - осені 1920 року.

На конференції повстанців, що відбулася 24 вересня 1920 року у Медведівці, Іван Деркач передав свої повноваження Костю Пестушку (Степовому-Блакитному), отаману Олександрійської (Степової) дивізії, якого в цей день було обрано Головним отаманом Холодного Яру і околиць. Наступного дня, тобто 25 вересня, як свідчить Юрій Горліс-Горський, на Деркача, котрий залишився командиром "Холодноярської бригади", в яку переріс полк гайдамаків Холодного Яру, здійснив замах син медведівського різника Хаїма - місцевий комсомолець, співпрацівник ЧК. Деркача було тяжко поранено і "Холодноярську бригаду" очолив Іван Петренко.

Кость Юрійович Пестушко, обраний 24 вересня Головним отаманом Холодного Яру і околиць, народився 10 лютого 1898 року в с. Ганнівці на Катеринославщині (нині Петрівського району Кіровоградської області). Навчався в Олександрівському механіко-технічному училищі (нині Запорізький університет). У Першу світову війну рядовим воював на турецькому фронті. За хоробрість нагороджений двома Георгіївськими хрестами. Закінчив офіцерську школу в м. Горі. В ранзі підпоручика командував ротою на Західному фронті.

Кость Блакитний - один з організаторів повстання проти Добровольчої армії генерала Антона Денікіна. В 1919 році Блакитний очолив Середньодніпровську групу (2500 багнетів, 17 кулеметів), яка формально підпорядковувалася Нестору Махну. Збільшивши Середньодніпровську групу до 3000 бійців, перейменував її на Республіканське військо, чим викликав гнів у Нестора Махна. Далі діяв самостійно. В 1920 році - він вже отаман Степової (Олександрійської) дивізії, яка нараховувала до 20 - 30 тисяч козаків і старшин. Був одним із керівників повстання весни - осені 1920 року на Правобережній Україні. Бив червоних москалів від Херсону до Черкас - на території Херсонської, Катеринославської, Київської та Кременчуцької губерній. У жовтні 1920 року, вирушивши на чолі Степової дивізії в Катеринославську губернію на допомогу рідним селам, які палили будьонівці, склав із себе повноваження Головного отамана Холодного Яру.

А Головним отаманом Холодного Яру став звенигородський отаман Ґонта (справжнє прізвище Іван Макарович Лютий-Лютенко). Народився він 24 червня 1897 року в Капустянському лісництві коло с. Товмача, що на Звенигородщині. Закінчив чотирикласну земську школу, згодом - приватні курси Паршина в Москві. Окрім диплому за 6 гімназійних класів, отримав із Московського навчального округу привітання як найкращий студент з математики. На фронті був у 8-му Московському гренадерському полку. Закінчив Омську школу прапорщиків. Лютневу революцію зустрів на посаді помічника командира 12-ї роти 290-го полку, що дислокувався в Черкасах. В 1918 році брав участь у боях проти більшовиків, зокрема коло станцій Гребінки та Бобринської (нині ст. ім. Тараса Шевченка). За Директорії Лютий-Лютенко - командир 25-го Черкаського куреня, що дислокувався у Смілі. Воював у складі Запорізької дивізії під командою Олександра Загродського. В повстансько-партизанському русі з 1919 року. Спочатку очолив загін звенигородських повстанців, сформований Семеном Гризлом. У різні часи його відділи нараховували від 300 до 800 козаків і старшин 12. Військове звання - сотник.

Обраний Головним отаманом Холодного Яру на нараді в с. Матвіївці наприкінці жовтня або в листопаді 1920 року. Мабуть, Ґонта Головним отаманом Холодного Яру був короткий час і радше формально, оскільки відразу після обрання відійшов на Звенигородщину, а головні сили холодноярців під проводом Пилипа Хмари і Ларіона Завгороднього провели окрему нараду, на якій вирішили пробитися на захід, до Польщі чи Румунії. Начальником штабу з'єднаного загону було обрано Терещенка.

Рейд виявився невдалим десь у грудні об'єднаний загін повернувся до рідної місцевості. Вже на початку січня 1921 року на Холодноярщину прибув представник уряду УНР Микола Іванович Бондарчук (інколи пишуть - Бондарук). У січні 1921 року на з'їзді отаманів Чигиринщини в с. Цвітній він був визнаний "старшим" повстанського руху Чигиринського повіту. Микола Бондарчук, об'єднавши під своїм керівництвом всі партизанські загони Холодного Яру, сформував нову структуру: начальником штабу і командиром відділу піхоти став Терещенко, командиром 1-го Холодноярського кінного полку - Ларіон Завгородній, командиром 2-го Холодноярського кінного полку (недоформованого) - Пилип Хмара.

Є документ, що засвідчує іншу структуру Холодноярської організації: три гайдамацьких полки, підпорядкованих Пилипу Хмарі, помічником (заступником) якого був Ларіон Завгородній. На чолі перших двох полків стояли колишній поручик царської армії Хвиля (Бондаренко?) та Микола Бондарчук (Бондарук). За даними військової розвідки однієї з червоних частин сумарна чисельність трьох гайдамацьких полків станом на 17 червня 1921 року становила 850 шабель і піхоти. Існували ще й інші загони, зокрема у Чорному лісі.

Пилип Панасович Хмара був одним із найавторитетніших повстанських керівників Холодного Яру. Народився у с. Цвітній Чигиринського повіту Київської губернії (нині Олександрівський район Кіровоградської області) в 1891 (1892?) році. Брати і сестри Хмари зростали без батьків, жили бідно. Всі працювали в наймах. Односельчани зазначали, що Пилип був "отчаяний з дєтства". З Першої світової війни прийшов повним георгіївським кавалером у званні унтер-офіцера. В повстанстві Хмара - щонайменше з 1919 року. Спочатку його відділ називався Першим Чорноліським повстанським куренем (мав власну печатку з гербом УНР). Згодом курінь переріс у Чорноліський полк і станом на 25 березня 1920 р. нараховував 300 кінних козаків та 300 піших. Місце дислокації - Чорний ліс, Холодний Яр, ліс Чута. Діяв також в Олександрійському, Єлисаветградському, Чигиринському та Знам'янському повітах. Здійснював рейди на Поділля.

Пилип Хмара і Микола Бондарчук були категоричними противниками "амністії". Щодо влади в повстанському русі, то Хмара ніколи не прагнув її, завжди готовий був поступитися іншому, достойнішому. Микола Бондарчук був людиною іншого складу: прагнув влади, був надзвичайно жорстким керівником. Він навіть хотів вбити отамана Пилипа Хмару за те, що той не виконав його розпорядження. Врешті, ця надмірна жорсткість, а також поразка в бою з Латиською дивізією (бригадою, полком ?) неподалік Черкас у травні 1921 року і вирішили його долю. Спочатку він був зміщений. Сталося це на Чигиринському районному повстанському з'їзді, який відбувся у Цвітнянському лісі одразу після невдалого бою. У з'їзді взяла участь, окрім отаманів і старшин, ще й місцева інтелігенція. Бондарчука змістили в кінці травня на вимогу Герасима Орла-Нестеренка і Отаманенка, які повідомили, що "Бондарчук присланий з-за кордону як простий інформатор і на організацію права не мав". Незабаром, в липні 1921 року на з'їзді отаманів Холодного Яру Микола Бондарчук був оголошений поза законом через те, що в суперечці вбив отамана Терещенка, обраного у січні 1921 року на з'їзді отаманів Чигиринщини у с. Цвітній начальником Холодноярського повстанського штабу.

Одним із керівників збройних сил Холодного Яру був Іван Петренко, "петлюрівський офіцер, у свій час амністований Совєтською владою". Ще у першій половині 1920 року він командував Першим (основним) куренем полку гайдамаків Холодного Яру. Юрій Горліс-Горський зображує його як "інтелігентного селянина, старшину". 25 вересня 1920 року після поранення Івана Деркача Петренко очолив Холодноярську "бригаду". В 1921 році (десь у червні - липні) Іван Петренко - начальник Холодноярського окружного штабу (заступники Іван Деркач та Чучупак - Семен чи Олекса). Головним отаманом Холодного Яру, як його називали більшовики, він, напевно, не був: принаймні, достовірних джерел, які би підтверджували це, поки знайти не вдалося.

Холодноярська організація часів Нестеренка-Орла

Наступним (після Миколи Бондарчука) командуючим Холодноярською округою став отаман Герасим Нестеренко-Орел, який ще з 1919 року організаційно підпорядковувався Андрію Гулому-Гуленку. Сотник, а потім полковник Герасим Нестеренко-Орел був організатором Єлисаветградсько-Олександрійського повстанкому. На Чигиринському районному з'їзді за участю отаманів, старшин та інтелігенції у Цвітнянському лісі наприкінці травня (у червні?) 1921 року Орла обрано керівником Першої Холодноярської округи. В першій половині липня 1921 року на Право-лівобережному окружному з'їзді, що відбувся в Холодному Яру в районі Гайдамацького шпиля, його обрали командуючим військами Холодноярської округи.

Ад'ютантом командуючого округою був Тихін Абрамович Березняк, керівник Єлисаветградського повіту. Герасим Нестеренко мав під своєю орудою постійний відділ у 150 старшин і козаків, "ця кількість була завжди при ньому, - зазначав сотник Іван Лютий-Лютенко у звіті "Про організацію в Холоднім Яру". - Старшин було чоловік до 15 (п'ятнадцяти), а решта козаків... Полковник Нестеренко був залишений отаманом Гулим, і от нього отримував накази, які передавав остальним партизанам, котрі йому підлягали". В час керівництва Нестеренка-Орла до Холодноярської організації, зазначав отаман Ґонта (Лютий-Лютенко), окрім особистого загону Головного отамана, належали відділи Завгороднього, "Хмари І, Хмари ІІ", Чорного Ворона, Ґонти, Іванова. Були налагоджені зв'язки також із балтським отаманом Семеном Заболотним, Головою Уманського повстанкому Петром Дерещуком, мліївським ватажком Трохимом Голим, "організацією білих", з якою тримав контакт Чорний Ворон...

"Склад отаманів був всякий, - писав Ґонта, - були такі, котрі цілком виконували свої обов'язки як слід, а були такі, що робили це, не вміючи". І далі уточнює, що з приходом до керівництва Нестеренка-Орла і ці, невмілі отамани, стали діяти організовано і дисципліновано.

В доповненні "До докладу про організацію Холодного Яру" сотник Ґонта (Лютий-Лютенко) дав таку оцінку Холодноярській організації під керівництвом отамана Нестеренка-Орла: "В 1921 році в червні місяці організація "Холодного Яру" - ядро на чолі з Нестеренком - доходила до кількості 120 козаків і старшин. В цей час організація, ядро, акцій не проводить, а налагоджує свої зв'язки з своїми ячейками і організацією на містах. Ця організація охоплювала такі повіти: Олександрійський, Єлісаветградський, Звенигородський, частина Уманського, в Чигиринському існувало ядро цієї організації, в Звенигородському - філія цієї організації під командуванням Чорного Ворона і Ґонти. В Чигиринському, Олександрійському і Єлісаветградському - організації з філіями під керуванням Завгороднього, Хмари 1, Хмари 2, Іванова (котрі відомі мені), Уманщина - Дерещук. Силою були ці відділи в залежності від умов, при якіх приходилось оперувати, то збільшувались, то зменшувались... Всі ці організації мали зв'язок між собою через людей-селян, а також мали зв'язок через своїх довірених з отаманом Нестеренко, останній мав зв'язок з отаманом Гулим, звідки одержував накази".

Іван Ґонта не згадав звенигородського отамана Семена Гризла, вереміївського ватажка Івана Савченка-Нагірного, олександрійського отамана Сергія Захарова, організатора загону Петра Кучму з с. Аджамки Єлисаветградського повіту, які підпорядковувалися Холодноярській організації, та інших організаторів українського підпілля.

Про головну мету і засоби її реалізації підпілля сотник Ґонта висловився так: "Головною задачею (яку ставив полковник Нестеренко) було підготовити людність до загального повстання - заснованням маленькіх повстанчих відділів - на селах, якіх задача була агітація за повстанців і поширювати від себе повстанчу організацію вербуванням... до своїх відділів. В цьому районі було засновано відділів на волость 2 - 3... Ці відділи було заснувати не тяжко, тому що селяни йшли назустріч... Організаційна праця продовжувалась до виїзду мого... Відділи (...) робили наскоки на установи, а также (на) частини Червоної Армії. Організація продовжувалась конспіративно... Нестеренко - отаман-людина чесна, ідейна, не погромщик".

Начальником штабу у Нестеренка-Орла був Сергій Отаманенко, член Холодноярського повстанкому у 1920 - 1921 роках. В першій половині липня 1921 року на Право-лівобережному окружному з'їзді, що відбувся в Холодному Яру в районі Гайдамацького шпиля, Сергія Отаманенка обрано членом Право-лівобережного окружного повстанського комітету та начальником штабу військ Холодноярської округи.

Очевидно, у 1922 року Холодноярська організація складалася з двох округ. Першою Холодноярською округою (Єлисаветградсько-Олександрійською) керував Герасим Нестеренко-Орел, Другою (Чигиринсько-Звенигородською плюс Чорний ліс на Єлисаветградщині) - Ларіон Завгородній.

Ларіон Захарович Завгородній (насправді - Загородній) народився 16 березня 1897 року в с. Кошарки (Юзефівка) Златопільської волості Чигиринського повіту Київської губернії. Нерухомістю не володів, батьки землі не мали, вирощували хліб на орендованій землі. Закінчив церковно-приходську школу. Під час Першої світової війни служив у 241-му Пензенському запасному полку, згодом - у 32-у Сибірському полку, де до січня 1917 року служив підпрапорщиком у кінній розвідці. Згодом - прапорщик. На фронті був отруєний газами. Восени 1917 року демобілізований за станом здоров'я і відправлений у безстрокову відпустку додому.

В листопаді - грудні 1918 року разом зі збільшовиченим матросом Поліщуком та росіянином Даніловим створив повстанський загін (500 селян). У серпні 1919 року під час денікінської окупації зібрав загін у 25 шабель і почав діяти в районі Златополя. А в дні більшовицької окупації вступив до загону Дорошенка і Цвітковського. Під час Знам'янського повстання 1920 року влився до повстанського загону Василя Кваші, який оперував в Нерубаївському лісі та його околицях. Коли на їхній терен прийшла 1-а Олександрійська (Степова) дивізія під керівництвом Костя Блакитного, Кваша і Завгородній приєдналися до неї. Близько трьох місяців Завгородній служив значковим у Степовій дивізії. Коли степовики в другій половині жовтня 1920 року відійшли на південь, Завгородній залишився воювати в рідній місцевості, влившись до загону Пилипа Хмари, де був чотовим. У 1921 році Завгородній - командир 1-го Холодноярського кінного полку, який підпорядковувався безпосередньо Пилипові Хмарі. Діяв у Чигиринському, Олександрійському, Єлисаветградському та інших повітах. В жовтні 1921 року об'єднав під своїм керівництвом загони Мефодія Голика-Залізняка та Архипа Бондаренка.

У 1922 році Завгородньому підпорядковувались отамани Мефодій Голик-Залізняк, Денис Гупало і Чорний Ворон (Лебединський). Влітку ці загони (попри нечисельність) почали називатися полками: Чигиринський полк Мефодія Голика-Залізняка, Чорноліський полк Дениса Гупала, Лебединський полк Чорного Ворона. Загальне керівництво здійснював Герасим Орел-Нестеренко.

Заарештували Ларіона Завгороднього 29 вересня 1922 року у м. Звенигородці на інспірованому чекістами "з'їзді отаманів". Під арештом перебував у Лук'янівській в'язниці м. Києва. Ось уривок "Заключения по делу №446/7971": "...1. Ат. Завгородний с начала 1919 г. начинает вести партизанско-бандитскую работу... Действия Завгороднего не самостоятельны, он работает по указаниям и инструкциям закордонного петлюровского штаба...". Далі перераховуються деякі бої, в яких отаман брав участь, зокрема бої з червоними частинами під селами Тиліткою, Хайківкою, Пастирським, Бовтишкою, Розумівкою, Матвіївкою, під Лебединським монастирем (в березні 1921 р.), нескінченні бої в квітні 1922 р., зупинка поїздів між ст. Цибулевим і Фундукліївкою в квітні - травні 1922 р., "сопровождавшаяся зверскими убийствами", зупинка потягу на ст. Хирівці в червні 1922 р., бій в с. Федвар, вбивства комнезамівців, міліціонерів, комуністів та комсомольців цього села, зупинка потягу на ст. Фундукліївці в серпні 1922 р., "целый ряд зверских убийств, расстрелов, грабежей и поджегов - вот вкратце "революционная" деяльность атамана Завгороднего"...

http://unknownwar.com.ua/holodniy_yar/hy_naris.html

Категорія: Мои статьи | Додав: graf (18.05.2011)
Переглядів: 1173 | Коментарі: 5 | Рейтинг: 4.0/1 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Поиск
Друзья сайта
  • [11.02.2017][Мои статьи]
    Комітет порятунку музеїв протестує! (130)
    [26.01.2017][Мои статьи]
    Excavations at Baturyn in 2016 (0)
    [04.09.2016][Мои статьи]
    Музей плакату представляє Юрія Неросліка (0)
    [12.07.2016][Мои статьи]
    РОЗКОПКИ У БАТУРИНІ 2015 РОКУ. РЕКОНСТРУКЦІЇ КІМНАТ ПАЛАЦУ МАЗЕПИ (0)
    [06.01.2016][Мои статьи]
    РОЗКОПКИ ГЕТЬМАНСЬКОЇ СТОЛИЦІ БАТУРИНА У 2014-2015 РОКАХ (0)
    [18.12.2015][Мои статьи]
    Гармату Мазепи "Лев" вкрали з Кремля?! (0)
    [15.12.2015][Мои статьи]
    Аліна Певна: «Маріуполь – туристична та культурна Мекка Донеччини» (0)
    [14.12.2015][Мои статьи]
    "Відчуй Україну":Столичные живописцы привезли в Мариуполь пейзажи (0)
    [08.12.2015][Мои статьи]
    Відчуй Україну! - Маріуполь (0)
    [07.12.2015][Мои статьи]
    Мистецька акція «Відчуй Україну» стартує в АТО! (1)

    Каталог статей

    Міні-чат
  • Copyright MyCorp © 2024
    Зробити безкоштовний сайт з uCoz