17 березня 2010-го року. Ситуація виглядає так, що після кількох днів перебування на посаді міністра освіти і науки, Дмитру Табачнику таки доведеться піти. Як будуть далі розвиватися події, поки що невідомо. Але надто потужна хвиля супротиву піднялася проти цієї одіозної особи. Досі на підтримку Табачника публічно виступили лише харківські ректори. І то вийшло в них якось по-совковому. «Мы знаем Д.Табачника как высокоинтеллектуального опытного руководителя, принципиального человека с высокими моральными качествами, который способен решить насущные проблемы реформирования образовательной сферы», - написали харків’яни. Але навіть нова влада, характерним представником якої і є Табачник, схоже, не збирається долучитися до такої підтримки. Заступник голови АПУ Ганна Герман уже виступила із заявою, що, аби не дискредитувати Партію регіонів, Табачник мав би сам піти з посади. Очевидно, це збило би хвилю протестів, яка уже здатна поставити під сумнів сам факт подальшого перебування ПР при владі. А може, їм цього і потрібно?

Який сценарій очікує на нас у разі звільнення Табачника? Чи прийде на його місце український патріот? Навряд чи. Сьогодні Дмитро Табачник – це лише та особистість, яку нова влада може легко «спалити», аби лише, з одного боку, показати, яка вона демократична і як дослухається до думки суспільства. А, з іншого боку, кинути національно-демократичним силам кістку маленької перемоги. Мовляв, ви собі тіштеся, а ми своє будемо робити. Тож, якщо суспільство і опозиція виявляться достатньо наполегливими, Табачника «спалять». Якщо ні – то ні. Трагедія опозиційних сил сьогодні полягає у тому, що волею-неволею вони змушені грати за сценарієм Партії регіонів. Питання з Табачником вони мусять довести до логічного завершення. Але навряд чи вдасться насправді домогтися поступок у політиці проросійського реваншизму. Адже на місце старого міністра обов’язково прийде новий, який буде провадити усе ту ж політику. Виступати проти нього буде вже важче, бо це, скоріш за все, буде вже не така одіозна особистість, яка, скоріш за все, не матиме за плечима настільки великого шлейфу тупої українофобії.

Справді, у Дмитра Табачника багато послідовників. Ось і сьогодні віце-прем’єр Володимир Cеминоженко, якого прийнято вважати щирим українцем у новій владі, заявив, що цього року абітурієнти складатимуть тестування уже тою мовою, якою вони навчалися у школі. Тобто, російська мова повертається до вишів. Інакше як майбутні студенти опановуватимуть науки? Ніби інших проблем з тестуваннями навіть не було. Ніхто, наприклад, не згадав, що основна біда тестування – засилля липових пільговиків, які минулого року обліпили усі виші, через яких жодна звичайна дитина і мріяти не могла вступити на безкоштовне навчання.

Але повернімося до «видатної постаті». Вслід за іншими органами місцевої влади та численними партіями і громадськими організаціями Львівська обласна рада прийняла звернення до Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України. Ось декілька цитат із цього документу, який вимагає відправити Табачника у відставку: «Недалекоглядне рішення про призначення міністром освіти і науки України Дмитра Табачника – політика і діяча проросійської спрямованості, затятого українофоба – викликало різкий осуд і обурення серед українців… Адже чи не найважливішу сферу гуманітарної політики віддано особі, яка свідомо, відкрито і системно виступає проти основ державності і національної ідентичності… Дмитро Табачник неодноразово подавав своєрідне трактування історії України. І якщо більшість його однодумців, можливо, перебувають ще в полоні радянської пропаганди, то випускник історичного факультету Шевченківського університету, академік, професор та доктор історичних наук свідомо подає неправдиві факти й робить це доволі цілеспрямовано та методично… Дмитро Табачник, услід за російським шовіністом Жириновським, є одним із апологетів запровадження поділу українців на дві категорії: «русскіх» і «галичан»»…

Зрештою, цитувати документ повністю немає особливого сенсу. Людина з патріотичним поглядом на історію та майбутнє України давно знає про гріхи Табачника. Утім, його захисники найчастіше пробують спростувати обвинувачення в бік свого ідеолога усього лише політичною боротьбою. Мовляв, опоненти відшукують «слабкі місця» і б’ють по них щосили, а сам Дмитро Табачник – нормальна цивілізована людина. Що ж, давайте хоча б поверхово подивимося на оту «цивілізованість». Вигадувати і домислювати нічого не будемо (хоч тут насправді є над чим замислитися), подамо лише мовою оригіналу цитати з публікацій самого Дмитра Табачника.

Газети «Севастопольская правда» (№31 від 7 серпня 2008 р.) та «Регіон Севастополь» (№ 30 від 9 серпня 2008 р.) опублікували статтю Дмитра Табачника «Галицкие «крестоносцы» против Украины». Зауважимо, що перше видання належить комуністам, друге – регіоналам. Ось найбільш характерні цитати із публікації:

- Роль Галичины, вошедшей во состав Украинской ССР только в 1939 г., а до этого с конца 15 века оторванной от этногенеза, исторического и культурного развития украинского народа, в современной Украине совершенно абсурдна. С одной стороны, это самый депрессивный регион, который не мог бы выжить без постоянных дотаций из госбюджета, состоящего в основном их отчислений промышленно развитых юго-восточных областей.

- С другой стороны, правящая галичанская элита, позиционирующая себя элитой общеукраинской, ведет себя так, будто содержит Украину и потому имеет право ею руководить.

- Антирусскость и антиукраинскость идеологии, навязанной Галичине извне, с помощью выращенной «пятой колонны», составляет основу ее дальнейшего наступления и ее перенесения на Великую Украину, население которой никогда не отказывалось от исторического украинско-русского единства.

- Преданные марионетки нужны новым хозяевам в качества «крестоносцев», готовых, ни перед чем не останавливаясь, «перекрестить» Украину в эрзацрелигию атлантического глобализма и направить ее против одноверной единокровной славянской России.

- Ранее и нацистам крайне необходимы были галичанские каратели, с энтузиазмом бравшие на себя самую грязную работу.

- Сегодня на высшем уровне культивируется миф о 300 расстрелянных под Крутами.

- Только бескомпромиссное отношение принципиальных позиций, отказ от дурно пахнущих соглашений с майданными марионетками спасет от позорного и необратимого поражения цивилизационного значения.

Це лише незначний перелік бруду, який виливає Дмитро Табачник на Галичину. Який він після цього громадянин України – цілком зрозуміло. Та якщо вас, шановний читачу, іще не знудило від брехні, дозволимо собі кілька цитат із увінчаної радянськими орденами газети «Крымская правда» (№138 від 1 серпня 2008 р.), де Табачник у своїй статті «Третья оборона Севастополя» любить Росію:

- Среди геополитически-сакральных центров мира детище императрицы Екатерины Великой занимает особое место.

- Не меньшей катастрофой, чем для России, станет вывод ЧФ из Севастополя и для Украины.

- Майданная власть в Севастополе является оккупационной в полном смысле этого слова.

- Сейчас нацисты пытаются закрыть русские школы…

Перед прийняттям звернення, на сесії Львівської обласної ради депутати згадують про ці та інші сумнозвісні вислови Табачника. Окремі з них викликають обурення, інші – сміх і здивування. Невже «знаний історик» Табачник не знає простих історичних фактів? Він, наприклад, брався стверджувати, що у Львові теперішні галичани позаймали квартири вигнаних поляків, хоча всім відомо, що центральна частина Львова і досі переважно російськомовна. Він стверджує, що галичани «навчилися мити руки і пити каву» лише з приходом радянської влади. Взагалі-то всім відомо, що європейців каву навчив пити Кульчицький, а першими «кавовими центрами» Європи були Відень і Львів… Чи справді пан Табачник нічого цього не знає? А може, професор не склав би іспиту з історії навіть у школі?

Відверто кажучи, на цьому місці виникає глибокий сумнів, а чи варто приділяти особі Табачника аж такої великої уваги, чи краще було б його, а разом із ним решту українофобів та невігласів просто викинути із суспільного життя як паршивого кота з хати? Депутат Львівської облради Ростислав Новоженець дивується націонал-демократичним політикам: спочатку вони легко допустили до влади відверто антиукраїнські сили, а тепер докладають неабияких зусиль, щоб тільки прибрати з посади одного Табачника.

- Сьогодні я волів би говорити не про Табачників, а про Тютюнників, - сказав він на сесії облради.

Окрім інших фактів, які загалом збігаються із наведеними у цій статті, Ростислав Новоженець зауважує, що у ці дні, коли в усій Україні триває колотнеча навколо якогось Дмитра Табачника, ми могли би відзначати одразу цілу низку круглих дат, що стосуються справжніх українців на прізвище Тютюнник:

- 30 років тому трагічно загинув відомий український письменник Григір Тютюнник;

- його рідному братові Григорію Тютюннику, також відомому письменникові, незабаром виповнилося би 90 років;

- 120 років тому народився полковник Генштабу Армії УНР Василь Тютюнник;

- 80 років тому у Москві був закатований хорунжий армії УНР Юрко Тютюнник…

Це, зрештою, ніяка не магія і не простий збіг обставин. Україна має достатньо славних синів, яких варто вшановувати. І скільки ще важливих для українців питань випали із суспільного життя через якогось Табачника? Але де на все це взяти час, коли ми вже не перший рік перебуваємо у стані чогось середнього між боротьбою та дискусією зі справжніми ворогами української нації. Про що ми з ними сперечаємося? Про те, чи маємо право на власну історію, культуру та гідність? Чому людей, хворих на українофобію, в самій Україні досі не поставили на місце? Питання видаються риторичними. Проте, ми мали б нарешті усвідомлювати, що поки тут нарешті не будуть розставлені усі крапки над «і», ми й надалі втрачатимемо дорогоцінний час. А у таких умовах про жодну незалежність, європейськість, економіку, добробут навіть і не йтиметься.

Петро Українець