Головна | Мій профіль | Вихід Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS

Меню сайту
Locations of visitors to this page
Категории раздела
Мои статьи [2349]
Наш опрос
Ви впевнені у тому, що офіційна історія відповідає дійсності?
Всього відповідей: 485
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входа
Головна » Статті » Мои статьи

Князь зас­тою

Князь зас­тою

Сім фак­тів із бі­ог­ра­фії Во­ло­ди­ми­ра Щер­биць­ко­го, яко­му 17 лю­то­го ви­пов­ни­ло­ся б 93 ро­ки

Довідка погляду

Щер­биць­кий Во­ло­ди­мир Ва­си­льо­вич на­ро­див­ся 17 лю­то­го 1918 ро­ку у  м. Ве­рхньод­ніп­ровськ Дніп­ро­пет­ровсь­кої об­лас­ті в сім­'ї ро­біт­ни­ка. У 1941 ро­ці за­кін­чив ме­ха­ніч­ний фа­куль­тет Дніп­ро­пет­ровсь­ко­го хі­мі­ко-тех­но­ло­гіч­но­го ін­сти­ту­ту. У ро­ки вій­ни нав­чав­ся в Ака­де­мії хі­міч­них військ та про­хо­див війсь­ко­ву служ­бу під Мос­квою, по­тім на Кав­ка­зі. Піс­ля де­мо­бі­лі­за­ції – ін­же­нер на кок­со­хі­міч­но­му за­во­ді у м. Дніп­род­зер­жинсь­ку, з 1946 р. – сек­ре­тар пар­тко­му на цьо­му ж під­при­ємс­тві. З то­го ча­су пос­тій­но пе­ре­бу­вав на штат­ній пар­тій­ній ро­бо­ті. 1961-1963рр. – го­ло­ва Ра­ди Мі­ніс­трів УРСР, кан­ди­дат до пре­зи­дії ЦК КПРС. Зня­тий із цих по­сад за роз­по­ряд­жен­ням М. Хру­що­ва у зв'яз­ку з тим, що вис­ту­пив про­ти йо­го ідеї по­ді­лу пар­тій­них ко­мі­те­тів на про­мис­ло­ві й сіль­ські. У 1963-1965рр. – пер­ший сек­ре­тар Дніп­ро­пет­ровсь­ко­го об­ко­му КПУ. Піс­ля змі­щен­ня М. Хру­що­ва зно­ву обій­няв по­са­ду го­ло­ви Ра­ди Мі­ніс­трів УРСР (1965-1972рр.). Член По­літ­бю­ро ЦК КПУ (з 1966р.) та ЦК КПРС (з 1971р.). Від­нов­лен­ню сво­го по­пе­ре­дньо­го ста­но­ви­ща зав­дя­чу­вав Л. Бреж­нє­ву, яко­го знав із ча­сів пра­ці у Дніп­ро­пет­ровсь­ку. З трав­ня 1972р. по ве­ре­сень 1989р. – пер­ший сек­ре­тар ЦК КПУ. Від­по­ві­даль­ний за чис­тку ук­ра­їнсь­ко­го дер­жав­но­го та по­лі­тич­но­го апа­ра­ту, який за ро­ки прав­лін­ня П. Ше­лес­та на­ва­жив­ся про­во­ди­ти ав­то­ном­ний що­до Мос­кви курс, роз­пра­ву з ди­си­дентс­твом, ру­си­фі­ка­цію Ук­ра­ї­ни. На офі­цій­но­му рів­ні вжи­вав тіль­ки ро­сійсь­ку мо­ву. По­мер 16 лю­то­го 1990 ро­ку. По­хо­ва­ний на Бай­ко­во­му кла­до­ви­щі в Ки­є­ві.

 

 

Дру­жи­на і квар­тир­не пи­тан­ня


З май­бу­тньою дру­жи­ною Арі­ад­ною, яку, заз­ви­чай усі на­зи­ва­ли Ра­дою, Щер­биць­кий поз­на­йо­мив­ся під час вій­ни. Од­ру­жи­ли­ся 1945-го ро­ку. Ра­да Гав­ри­лів­на пра­цю­ва­ла вчи­тель­кою ро­сійсь­кої мо­ви та лі­те­ра­ту­ри у СШ №57 Ки­є­ва. За рег­ла­мен­том пер­шо­му сек­ре­та­ре­ві на­ле­жа­ло жи­ти в особ­ня­ку. Під­гір­ний жив в особ­ня­ку на вул. Ен­гель­са, Ка­га­но­вич – в "шо­ко­лад­но­му бу­ди­ноч­ку", Ше­лест – в особ­ня­ку бі­ля Ох­мат­ди­ту. Щер­биць­кий ува­жав це над­мір­ніс­тю. Він як­би "по­вів но­вий курс", і пос­ту­по­во всі пер­ші сек­ре­та­рі по­ча­ли жи­ти в "зви­чай­них" квар­ти­рах, прав­да, пок­ра­ще­но­го пла­ну­ван­ня. У Щер­биць­ких бу­ла п'я­ти­кім­нат­на квар­ти­ра на вул. Кар­ла Ліб­кнех­та (ни­ні Шов­ко­вич­на). Із дво­ру че­рез хвір­тку зруч­но бу­ло пе­ре­хо­ди­ти на те­ри­то­рію ЦК, де те­пер Сек­ре­та­рі­ат Пре­зи­ден­та. Піс­ля смер­ті чо­ло­ві­ка Ра­ді Гав­ри­лів­ні до­ве­ло­ся звіль­ни­ти квар­ти­ру і пе­ре­ї­ха­ти до донь­ки. На­віть пен­сію во­на дов­гий час от­ри­му­ва­ла на за­галь­них під­ста­вах. Зго­дом їй приз­на­чи­ли пен­сію, як вдо­ві ко­ли­шньо­го го­ло­ви Рад­мі­ну (пар­тій­ні зас­лу­ги не вра­хо­ву­ють­ся – тіль­ки держ­служ­ба).

Не­пу­тя­щий син


Пер­ший сек­ре­тар па­ніч­но не лю­бив вис­ту­па­ти пе­ред мо­лод­дю. Чо­му? Все прос­то і вод­но­час тра­гіч­но. Щер­биць­кий, як і будь-який бать­ко на йо­го міс­ці, ні­як не міг зми­ри­ти­ся із по­ве­дін­кою сво­го не­пу­тя­що­го си­на Ва­ле­рія. При цьо­му, як зга­ду­ва­ли йо­го су­час­ни­ки, скла­да­ло­ся від­чут­тя, що Во­ло­ди­мир Ва­си­льо­вич, пов­ча­ю­чи мо­лодь на яко­мусь чер­го­во­му ком­со­моль­сько­му зіб­ран­ні, пос­тій­но прок­ру­чу­вав у го­ло­ві пи­тан­ня: "А як я ви­хо­вав сво­го си­на?" Ва­ле­рія дов­го і без­ре­зуль­тат­но на­ма­га­ли­ся лі­ку­ва­ти від ал­ко­го­ліз­му. З ча­сом він по­чав ужи­ва­ти нар­ко­ти­ки. Ор­га­ни, без зай­во­го шу­му, на­ма­га­ли­ся про­че­са­ти ото­чен­ня Ва­ле­рія Щер­биць­ко­го. Йо­го "ко­ре­шів" пе­рі­о­дич­но від­лов­лю­ва­ли, по­си­ла­ли в ар­мію або й са­ди­ли. Втім, це не до­по­ма­га­ло. Та­ке жит­тя швид­ко зве­ло Ва­ле­рія в мо­ги­лу, хо­ча йо­го вва­жа­ли ціл­ком ро­зум­ним мо­ло­дим чо­ло­ві­ком: за­кін­чив Ки­ївсь­ку по­лі­тех­ні­ку, за­хис­тив кан­ди­датсь­ку ди­сер­та­цію, пев­ний час пра­цю­вав в Ака­де­мії на­ук УРСР.  
 

 


З донь­кою Оль­гою та­ких проб­лем не бу­ло. За­кін­чи­ла фі­ло­ло­гію в уні­вер­си­те­ті, вий­шла за­між за бол­га­ри­на, на­ро­ди­ла двох ді­тей – Ра­дос­ла­ву й Во­ло­ди­ми­ра. Вну­ків ідей­ний ді­дусь, до ре­чі, по­во­лік на зло­щас­ну пер­шот­рав­не­ву де­монс­тра­цію 1986-го ро­ку, яка відбувалася від­ра­зу піс­ля Чор­но­биль­ської ка­тас­тро­фи.

Ма­лень­кі ра­до­щі жит­тя


Во­ло­ди­мир Щер­биць­кий мав зріст 183 см, умів еле­ган­тно вдя­га­ти­ся, дбав про фі­гу­ру – в обід їв ли­ше пер­шу (чи тіль­ки дру­гу) стра­ву, а на ве­че­рю – чай із бу­тер­бро­дом. Ви­пи­ти вмів, але не злов­жи­вав. Му­зи­кою зай­мав­ся ще в шкіль­но­му ор­кес­трі – лю­бив тру­бу, на ній ко­лись міг зіг­ра­ти "Чар­даш" Мон­ті. Піз­ні­ше про­бу­вав, але гу­би бу­ли вже "роз­тре­но­ва­ні". Жар­ту­вав, що тре­ба бу­ло час­ті­ше ці­лу­ва­ти­ся. Пер­ший сек­ре­тар спро­бу­вав учи­ти­ся їз­ди­ти на "жи­гу­лях", але во­дійсь­кі пра­ва так і не от­ри­мав. Мав служ­бо­ву ма­ши­ну – спер­шу "чай­ку", по­тім ЗИЛ-115. Йо­го во­ді­єм дов­го був Олек­сандр Ка­ба­нов, фрон­то­вик, який ко­лись во­зив ге­не­ра­ла Ва­ту­ті­на. Щер­биць­кий, зав­зя­тий ку­рець, ні­ко­ли не па­лив у ма­ши­ні, бо знав, що Ка­ба­нов не­ку­ря­щий.

При­го­да в го­те­лі


Уж­го­ро­дець Ан­то­нін Бо­ня, як гід-пе­рек­ла­дач, об­'їз­див із за­кор­дон­ни­ми де­ле­га­ці­я­ми по­ло­ви­ну то­ді­шньо­го Со­ю­зу. Зго­дом йо­го приз­на­чи­ли ди­рек­то­ром но­воз­ве­де­но­го го­те­лю "Друж­ба" в Уж­го­ро­ді, який був влас­ніс­тю об­ко­му пар­тії. У цьо­му го­те­лі якось зу­пи­ни­ла­ся пар­тій­на де­ле­га­ція на чо­лі з Пер­шим. І тут як на зло тра­пив­ся кон­фуз. От що зга­дує Ан­то­нін Бо­ня: "Уно­чі в нас прор­ва­ло во­до­гін­ну тру­бу й за­ли­ло бен­кет­ний зал, де хар­чу­ва­ла­ся де­ле­га­ція. До­ве­ло­ся по­да­ва­ти сні­да­нок Во­ло­ди­ми­ру Ва­си­льо­ви­чу в но­мер. Я стра­шен­но нер­ву­вав че­рез цю НС. А він, по­вер­та­ю­чись із міс­та, по­ба­чив ме­не і ка­же: "Чо­го ти пе­ре­жи­ва­єш? У лю­дей сер­це ло­пає, а в те­бе – всьо­го лиш во­доп­ро­від­на тру­ба. Ні­чо­го страш­но­го не ста­ло­ся". Прос­тий чо­ло­вік був, без уся­кої пи­ха­тос­ті, хо­ча йо­го всі ду­же бо­я­ли­ся.

Ук­ра­ї­но­фоб


Зга­дує Ле­о­нід Крав­чук. Ме­ні Щер­биць­кий зав­жди ка­зав: "Пам­'я­тай, ми тут по­лі­ти­ку не тво­ри­мо". Він ре­тель­но сте­жив за тим, щоб ні­де в до­ку­мен­тах не прос­ко­чи­ло, що ЦК Ком­пар­тії Ук­ра­ї­ни роз­роб­ляє по­лі­ти­ку, ні – ли­ше "під­три­мує" та "здій­снює".

За словами дос­від­че­но­го апа­рат­ни­ка Юхи­ма Ла­зеб­ни­ка, піс­ля па­дін­ня Хру­що­ва, Щер­биць­кий "по­чав вип­ро­мі­ню­ва­ти якусь неп­ри­язнь до всьо­го ук­ра­їнсь­ко­го". Він прин­ци­по­во пе­рес­тав роз­мов­ля­ти ук­ра­їнсь­кою мо­вою, за­мість тер­мі­на "ук­ра­їнсь­кий на­род" вжи­вав "на­род Ук­ра­ї­ни".

І зно­ву спо­га­ди Крав­чу­ка: "Во­ло­ди­мир Ва­си­льо­вич ста­вив­ся до рід­ної мо­ви, м'я­ко ка­жу­чи, не вель­ми при­яз­но. Сам він го­во­рив вик­люч­но ро­сійсь­кою, то­му для йо­го під­лег­лих, не­за­леж­но від на­ці­о­наль­нос­ті, ця мо­ва ста­ва­ла мо­вою спіл­ку­ван­ня. А про до­ку­мен­ти, зві­ти, вис­ту­пи, до­по­ві­ді – го­ді й ка­за­ти. За ча­сів сек­ре­тарс­тва Пет­ра Ше­лес­та у ба­га­тьох шко­лах іс­ну­ва­ли ку­точ­ки ук­ра­їнсь­кої мо­ви. Піс­ля при­хо­ду Щер­биць­ко­го ці ку­точ­ки зник­ли, на­то­мість по­ча­ло з'яв­ля­ти­ся де­да­лі біль­ше шкіл, де рід­ною мо­вою вик­ла­да­ли хі­ба що ук­ра­їнсь­ку лі­те­ра­ту­ру. Якось ме­ні до рук пот­ра­пи­ла ан­ке­та пер­шо­го сек­ре­та­ря, де сло­во "ук­ра­ї­нець" у гра­фі на­ці­о­наль­ність бу­ло пе­рек­рес­ле­не, на­то­мість ви­ще до­пи­са­но "рус­ский".  

Ле­о­нід Крав­чук у сво­їх спо­ми­нах роз­по­ві­дає цікаву іс­то­рію про те, як од­но­го ра­зу по­міч­ни­ки пе­ре­ко­на­ли Щер­биць­ко­го вис­ту­пи­ти пе­ред пись­мен­ни­ка­ми по-ук­ра­їнсь­ки – з ог­ля­ду, так би мо­ви­ти, на спе­ци­фі­ку кон­тин­ген­ту. Це бу­ло вже під час пе­ребудови, і ба­га­то ко­му зда­ва­ло­ся, що по­діб­ний жест по­ліп­шить сто­сун­ки між КПУ та на­ці­о­нал-пат­рі­о­тич­но на­лаш­то­ва­ни­ми пись­мен­ниць­ки­ми ко­ла­ми. Пер­ший сек­ре­тар дов­го ва­гав­ся, але по­го­див­ся. Кіль­ка пра­ців­ни­ків апа­ра­ту під­го­ту­ва­ли текст, аку­рат­но роз­ста­вив­ши на­го­ло­си. Нез­вич­на мо­ва Щер­биць­ко­му да­ва­ла­ся важ­ко. Але то був пер­ший і ос­тан­ній про­яв "на­ці­о­наль­ної сві­до­мос­ті". Од­ра­зу по за­кін­чен­ні за­хо­ду ке­рів­ник ЦК, ледь пе­ре­си­лю­ю­чи гнів, за­я­вив нам: "Ні­ко­ли біль­ше не про­по­нуй­те ме­ні по­діб­но­го". Тро­хи по­мов­чав і з на­тис­ком пов­то­рив: "Ні­ко­ли!"

І все-та­ки са­мо­губс­тво?


Екс-пер­ший сек­ре­тар Дніп­ро­пет­ровсь­ко­го місь­кко­му КПРС Во­ло­ди­мир Ош­ко не­од­но­ра­зо­во за­яв­ляв, що Щер­биць­кий не по­мер від за­па­лен­ня ле­ге­нів (офі­цій­на вер­сія), а зас­тре­лив­ся. У сво­їй вер­сії Ош­ко по­си­ла­єть­ся на бра­та Щер­биць­ко­го – Бо­ри­са. "Ко­ли ми зус­трі­ча­ли­ся піс­ля смер­ті Во­ло­ди­ми­ра Ва­си­льо­ви­ча, Бо­рис ска­зав: "Труд­но зми­ри­ти­ся з тим, що Во­ло­ді се­ред нас уже не­має. Я ж прий­шов до ньо­го на­пе­ре­дод­ні дня на­род­жен­ня, хо­тів під­ба­дьо­ри­ти. І рап­том діз­нав­ся, що він зас­тре­лив­ся". Щер­биць­ко­го на нас­туп­ний день по­вин­ні бу­ли зас­лу­ха­ти у Вер­хов­ній Ра­ді – про Чор­но­биль. Бра­ту він за­я­вив: "Ні­за­що ту­ди не пі­ду", – але не по­яс­нив, як це зби­ра­єть­ся зро­би­ти", – роз­по­ві­дає Во­ло­ди­мир Ош­ко. ...

Ана­то­лій Ро­ма­нен­ко, ко­лиш­ній мі­ністр охо­ро­ни здо­ров­'я: "Та­єм­ни­ця йо­го смер­ті за­ли­ша­єть­ся для ме­не нероз­га­да­ною. Ду­маю, він на­ма­гав­ся втек­ти від са­мо­го се­бе...". Ці­ка­вим ви­да­єть­ся і ко­мен­тар ба­га­то­річ­но­го по­міч­ни­ка пер­шо­го сек­ре­та­ря Ві­та­лія Вруб­левсь­ко­го: "16 лю­то­го при ре­єс­тра­ції на се­сії він мав да­ва­ти ін­тер­в'ю те­ле­ба­чен­ню. Вран­ці пос­ні­дав, ска­зав, що по­га­но се­бе по­чу­ває, на се­сію не пі­де (про за­па­лен­ня ле­гень не го­во­рить­ся). І нас­та­ла фа­таль­на хви­ли­на. Як силь­на лю­ди­на, він сам ви­ніс со­бі ви­рок, без вся­ких ски­док: він біль­ше не хо­че жи­ти".

Зреш­тою, чи не най­біль­ше на ко­ристь вер­сії про са­мо­губс­тво го­во­рить те, що Щер­биць­кий на­пи­сав за­по­віт ціл­ком кон­крет­но­го зміс­ту. Та­кі сло­ва не пи­шуть лю­ди із за­па­лен­ням ле­гень.  

За­по­віт Щер­биць­ко­го

"До­ро­га, Ра­ду­ся!
 1. Це всі на­ші ба­га­то­літ­ні збе­ре­жен­ня – 55-60 ти­сяч кар­бо­ван­ців у сей­фі, яки­ми ти по­вин­на муд­ро роз­по­ря­ди­ти­ся (ма­ма, ти, ді­ти).
 2. Ор­де­ни, ме­да­лі, гра­мо­ти, війсь­ко­вий по­яс, по­льо­ву сум­ку і війсь­ко­ву фу­раж­ку – про­шу збе­рег­ти, як сі­мей­ну ре­лік­вію.
 3. Піс­то­ле­ти імен­ні, кот­рі пот­ріб­но зро­би­ти не­бо­єз­дат­ни­ми, та­кож. Все ін­ше пот­ріб­но зда­ти.
 4. Руш­ни­ці по­да­руй дру­зям. Ка­ра­бін по­вер­ни МВС.
 У всьо­му ін­шо­му роз­бе­рись, будь лас­ка, са­ма. Дру­зі до­по­мо­жуть. Ці­лую те­бе, моя до­ро­га, міц­но. В. Щер­биць­кий".

 

Лю­бов і го­лу­би

Во­ло­ди­мир Ва­си­льо­вич не до­жив до сво­го дня на­род­жен­ня один день. Він по­мер на 72-му ро­ці. По­ряд із бу­дин­ком, у яко­му він меш­кав із ко­ха­ною дру­жи­ною, до якої все жит­тя ста­вив­ся ду­же ніж­но, був го­луб­ник. Щер­биць­кий стра­шен­но лю­бив цих пта­хів. Ко­ли йо­го вез­ли на Бай­ко­ве кла­до­ви­ще, й про­це­сія ви­ї­ха­ла на Хре­ща­тик, у не­бо здій­ня­ла­ся хма­ра го­лу­бів. Їх спе­ці­аль­но ви­пус­ти­ли ки­ївсь­кі го­луб­'ят­ни­ки, зна­ю­чи про прис­трасть по­кій­но­го до цих пта­хів.


Андріан РОМАНЧУК


http://pohlyad.com/index.php?id=30&tx_ttnews[tt_news]=3589&tx_ttnews[backPid]=16&cHash=5a1ba00c5c

Категорія: Мои статьи | Додав: graf (19.02.2011)
Переглядів: 929 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Поиск
Друзья сайта
  • [11.02.2017][Мои статьи]
    Комітет порятунку музеїв протестує! (128)
    [26.01.2017][Мои статьи]
    Excavations at Baturyn in 2016 (0)
    [04.09.2016][Мои статьи]
    Музей плакату представляє Юрія Неросліка (0)
    [12.07.2016][Мои статьи]
    РОЗКОПКИ У БАТУРИНІ 2015 РОКУ. РЕКОНСТРУКЦІЇ КІМНАТ ПАЛАЦУ МАЗЕПИ (0)
    [06.01.2016][Мои статьи]
    РОЗКОПКИ ГЕТЬМАНСЬКОЇ СТОЛИЦІ БАТУРИНА У 2014-2015 РОКАХ (0)
    [18.12.2015][Мои статьи]
    Гармату Мазепи "Лев" вкрали з Кремля?! (0)
    [15.12.2015][Мои статьи]
    Аліна Певна: «Маріуполь – туристична та культурна Мекка Донеччини» (0)
    [14.12.2015][Мои статьи]
    "Відчуй Україну":Столичные живописцы привезли в Мариуполь пейзажи (0)
    [08.12.2015][Мои статьи]
    Відчуй Україну! - Маріуполь (0)
    [07.12.2015][Мои статьи]
    Мистецька акція «Відчуй Україну» стартує в АТО! (1)

    Каталог статей

    Міні-чат
  • Copyright MyCorp © 2024
    Зробити безкоштовний сайт з uCoz