На початку березня у відділі
рідкісної книги обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Дмитра
Чижевського відкрилася виставка книги присвячена Шевченковим дням.
Експонується кілька рідкісних та унікальних десятків видань з зібрання
бібліотеки. Серед них Кобзар 1840 року, дореволюційні видання, та книги
присвячені живописним роботам українського генія.
 В експозиції представлені книги
подаровані бібліотеці меценатами та благодійниками. Серед благодійників і
найстаріший краєзнавець області Федір Плотнір з Нової Праги, який
витратив на придбання унікального видання левову частку коштів, які
отримав як остен арбайтента в’язень Бухенвальда. Серед нових надходжень
колекції відділу унікальна праця доктора історичних наук, генерального
директора Культурного центру України в Москві Володимира Мельниченка
"Шевченківська Москва". Її 768 сторінок розповідають загалом про
понадмісячний період, який за п'ять приїздів 1844, 1845, 1857 та 1858
років провів у Білокам'яній Кобзар.
Поет з цікавістю "любувався
красенем Кремлем", "розглядав то церкви, то собори", "блукав по
закарлючних вулицях", "знайомився з московською вчено-літературною
знаменитістю", "зустрів таких людей, що й упродовж кількох років не
довелося б зустріти", "місив московську грязюку", "пережив хвилини, що
навік залишаться серед найсвітліших спогадів". Тут він пише відомий твір
"Чигирине, Чигирине…", зустрічається з А. Марковичем, М. Максимович, В.
Рєпніною, М. Щепкіним, А. Мокрицьким, О. Станкевич, знайомиться з
декабристом Волконським, неодноразово чаює в давніх і нових знайомих,
зокрема у почесних громадян міста Варенцових. Востаннє береги
Москви-ріки Тарас Шевченко покинув 6 вересня 1859 року, виїхавши до
Санкт-Петербурга.
27 - 28 квітня 1861 року по дорозі в
Україну прах поета привезли на московський Миколаївський залізничний
вокзал, звідти у супроводі процесії - Цвєтним, Страсним, Тверським,
Нікітським бульварами через шість кілометрів до церкви св. Тихона на
Арбатській площі. Через століття у Москві з'явиться набережна Шевченка,
ще через три роки - пам'ятник йому перед готелем "Україна".
2007 року Культурний центр України в
Москві звернувся з листом до президента В. Ющенка з проханням, щоб той
під час зустрічі з російським колегою В. Путіним поставив питання
відкриття в столиці федерації меморіальної дошки поету, пам'ятного знака
на місці храму, де 1861 року над прахом Кобзаря відбулася панахида, і
пам'ятника Т. Шевченку та М. Щепкіну. Але, як пише автор книги, той
лист, пройшовши бюрократичну ієрархію, через чотири місяці повернувся до
центру з рекомендацією вирішувати питання безпосередньо з російською
владою. На звернення ж центру до департаменту Міністерства культури в РФ
прийшла відповідь, що пам'ять Кобзаря і без того була гідно пошанована в
радянські часи…
За цих умов Український культурний
центр на Арбаті відкрив меморіальну кімнату Т. Шевченка і М.
Грушевського в приміщенні магазину "Українська книга", де проводить
конкурси серед учнів і студентів федерації, влаштовує зустрічі з
відомими діячами культури (В. Івченко, О. Петренко, А. Паламаренко, Б.
Ступка, Н. Матвієнко, П. Мовчан, квартет "Явір"), виношує ідеї створення
фільму "Кобзар в Москві", шевченківських екскурсійних маршрутів
столицею Росії, всенародного походу 2011 року шляхом перепоховання поета
(де б місто на семи пагорбах стало ключовим етапом на російському
відрізку), встановлення біля центру пам'ятника молодому поету (яким він
вперше прибув до Москви), видання книги про нього в серії "ЖЗЛ",
реалізація згаданих пропозицій 2007 року.
Автор цього дослідження,
жанр якого визначив, як енциклопедія-хроноскоп, Володимир Мельниченко за
вісім років роботи на чолі Українського культурного центру видав у
Москві ще книги "Тарас Шевченко: Моє перебування в Москві", "На славу
нашої преславної України (Тарас Шевченко і Осип Бодянський)", "Тарас
Шевченко і Михайло Грушевський на Старому Арбаті", "Арбат очима
українця", "Тарас Шевченко: мій великий друг Щепкін" українською мовою.
За перші дві книги минулого року йому присвоєно національну премію
України ім. Тараса Шевченка.
Під час екскурсії виставкою можна
дізнатися багато цікавого про виставлені видання, дослідників творчості
поета. Розповідь про книги перекликається з сторінками життя поета.
Пожовклі фоліанти та книжечкі схожі на брошури є німими свідками життя
творчості поета за життя та після. Розповідь про меценатів, цензорів,
фінансування видань та швідкисть їх розкуповування вражає. Книжки поета
разом з українцями перетнули океан, а на тій «маленькій Україні» постали
пам’ятники поетові та українські школи.
Згадана виставка не залишає
байдужих, а члени Українського клубу, що відвідали виставку у відділі
рідкісної книги обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Дмитра
Чижевського на додаток переглянули два документальних фільми про життя
Тараса Григоровича. А потім в невимушеній атмосфері поділилися
враженнями про те, як вперше сприймали вірші кобзаря та як воно
трансформувалося з часом. Згадували про вивчення віршів поета у
радянські часи, трактовки його особистості, купюри у віршах та багато
іншого. Говорили і про те, як нинішня влада прісно і буденно,
по-казенному вшановує поета, ніби «відбуває номер для галочки».
Ймовірно, що для черствих антипатріотичних чиновників так воно і є. Від
такої нещирості кориті менше ніж шкоди. В Кіровограді, на жаль, зникла
колись заборонена, а потім відроджена традиція збору у монумента
Кобзареві зі свічками у день перепоховання поета, яку члени українського
клубу мають намір поновити цього року.
Анатолій Авдєєв
|
