Українська армія народилася раніше за Червону. Не вірите?

Уже в 1917 році східний фронт Першої світової війни розвалювався. Здеморалізовані маси «чудо-богатирів» залили задвірки російської армії. Населення дізналося, що являють собою дезертири, мародери, інший незбивний накип усякої війни. За тих умов взято курс на українізацію військових частин, що дало непоганий результат. У всякому разі, фронт зі скрипом тримався виключно на дисциплінованому українському контингенті.

Для захисту від біглого елементу в українському тилу внаслідок самоорганізації виникли озброєні загони у формі «вільного козацтва», що дуже швидко склалися в дієву й керовану силу.

Паралельно постав Перший Український корпус під командуванням генерал-лейтенанта Павла Скоропадського. Обидві потуги успішно нейтралізували згубний вплив безвладдя і хаосу.

Ще 23 липня 1917 року генерал одержує дозвіл відвести свої частини в тил – в район Меджибожа, де й провести їхню реорганізацію.

«З того дня, – згадував Скоропадський, – почалася моя чисто українська робота, яка довела мене до гетьманства... Українізацію почав з того, що всіх членів всіляких комітетів, всіх великоросів і євреїв-солдатів передав у 41 корпус, залишивши у себе з цього контингенту лише кращих. На місце вибулих приходило українське поповнення. Особливо приємно, що серед нового українського елемента не було озлоблених, незадоволених, розпропагованих людей..».

Для перепідготовки солдатів та командного складу організовувалися старшинська і підстаршинська школи, учбове містечко. Проводили заняття з бомбометання, мінометання, стрільби та інші.

Корпус Скоропадського підтримав проголошення Української Народної Республіки, і тому перший свій бойовий виступ він зробив не на фронт, а на захист Києва. У листопаді 1917-го над столицею УНР нависає загроза вторгнення збільшовиченого Другого гвардійського корпусу, що знаходився в районі Вінниці. Рішучі дії українців, які силами своїх полків, вийшовши з Деражні, взяли під контроль залізничні лінії Жмеринка-Козятин та Шепетівка-Київ, дали змогу не лише затримати гвардійців, а й роззброїти та переправити в Росію всі бунтівні антиукраїнські частини.

Тоді ж, наприкінці грудня 1917 року, відбулося бойове хрещення Вільного козацтва також, коли за наказом Скоропадського декілька сотень із Звенигородщини, Черкащини і Смілянщини прибули для підтримки фронту в районі Шепетівки-Козятина-Вапнярки, щоб стримати «воїнство» Євгенії Бош, що рвалося до Києва. Скоропадський у своїх «Спогадах» писав що козаки в цих боях «як бойовий елемент виявилися добрими».

У кінці грудня нечисленним загонам козацтва Олександрівська (тепер Запоріжжя) довелось відбити напад більшовиків та матросів-анархістів. Першим удару більшовиків під час їхнього наступу на Київ зазнав Катеринослав, у боях за який активну участь взяв місцевий кіш ВК. Після падіння міста катеринославці на чолі з Гаврилом Горобцем відступили до Києва, де взяли участь у тривалих вуличних боях за столицю. Взимку 1917-1918 років козацтво брало участь у запеклих боях у Бахмачі, Глухові, на станції Крути, Золотоноші, Одесі, Олександрівську, Павлограді, Катеринославі, Кременчуці, Києві, Рівному. Тобто, повсюдно на Полтавщині, Київщині, Черкащині, Поділлі, Волині та інших місцях. ВК Новомосковського повіту Катеринославщини, на чолі з членом Центральної Ради Федором Сторублем вело рейкову війну (розбирало залізничне полотно) з метою уповільнити рух більшовицьких частин. На села у вузькій смузі навколо залізниць, більшовики, ще не маючи регулярної Червоної армії, вже вчиняли розбійницькі рейди за провіантом та фуражем, а цим набігам успішно протидіяло козацтво.

Отже, не обійшлося без збройних сутичок, де пролилася перша кров не від зовнішнього ворога, а від руки вчорашніх «братів».

Наймасштабнішою операцією вільних козаків слід назвати бої проти фронтових частин розкладеної більшовиками 8-ї російської армії у березні 1918 р. під станцією Бобринською (нині імені Т Шевченка) під Смілою. У них взяли участь загони Звенигородського, Єлисаветградського та Золотоніського кошів що прибули сюди зі своєю кавалерією та артилерією.

Як бачимо, усе, крім останнього епізоду, трапилося задовго до лютневої Нарви, коли народилася «несокрушимая и легендарная».

Тому й пропонуємо свою повагу до захисника Вітчизни, піднімаючи тост, виявляти в листопаді.

Леонід Багацький