Відроджена історія (До 120-річчя з дня народження Г. Нестеренка)

Аналізуючи причини поразки на Україні керованої ним Червоної армії Росії Троцький (Бронштейн) писав, що не Петлюра вигнав звідси агресорів, а селяни. Ось такі звичайні українські селяни влітку1919 року згуртувалися навколо штабу Єлисаветградсько-Олександрійського повстанського комітету на чолі з українським есером Герасимом Нестеренком, щоб підняти повстання проти радянської влади. До штабу в Компаніївку надходили повідомлення про створення загонів у Антоновому, Живановому, Сасівці, Єгорівці, Роздоллі, Терновій Балці, Зеленій, Мар’ївці та інших навколишніх селах. Як пише дослідник Р. Коваль, українські повстанці, число яких досягло 10000, швидко взяли владу в Губівській, Нечаївській, Калинівській та інших волостях. Після цього було створено два загони – для походу на Єлисаветград та Бобринець.

6 серпня в швидкоплинному степовому бою селяни завдали поразки бобринецькій караульній червоноармійській роті. Через деякий час Братський полк і комуністичний батальйон не змогли втримати Єлисаветград під натиском українських повстанців. Ледве встиг евакуюватися ешелон із радянськими службовцями.

Але плодами народних виступів скористалися денікінці, які захопили край, встановивши режим жорстокого терору проти петлюрівців, більшовиків та інших опонентів. 22 вересня повітовий селянський з’їзд у Компаніївці засудив аграрну політику білих. Того ж дня у селище увійшов каральний загін Добрармії, з яким відбулася перестрілка. Штаб Нестеренка, який розташовувався у Компаніївці, вирішив розпочати повстання. У відповідь генерал Слащов надіслав сюди наказ, де, зокрема, йшлося: "До мого слуху дійшло, що селяни Компаніївки, Обознівки та інших сіл збираються натовпами і загрожують Єлисаветграду. Наказую розійтись по домівках, в противному випадку натовпи будуть розігнані зброєю, а села спалені”. У зв’язку з великою кількістю повстанців Нестеренко створив ще один штаб у Грузькому, куди прибули селяни Володимирівки Оситняжки. Северинівці отаборилися в Божедаївці. Готувалась до виступу Федорівка.

24 вересня компаніївський загін Нестеренка, який здійснював загальне керівництво наступом, та група Чуприни з боку Никанорівки і Черняхівки вибили із Єлисаветграда денікінців, які відійшли до Трепівки. Повстанці випустили із в’язниці арештованих, видали і поширили листівку, в якій повідомляли, що діють за наказом С. Петлюри. Через три години селянські загони залишили Єлисаветград під тиском регулярних кавалерійських частин денікінців, підтримуваних бронепотягом. Наступного дня добрармійці оточили Компаніївку, здійснили розправу і в інших селах.

І на завершення інформація про керівника повстанців Г. Нестеренка, зібрана дослідником національно-визвольних змагань Р. Ковалем. Народився Герасим Онуфрійович 3 березня 1890 року на Єлисаветградщині, учителював, 1917 року був членом повітової земської управи та отаманом кінної сотні Ревучанського куреня Вільного козацтва. 1920 року – старшина Запорозької дивізії. Після визволення краю від денікінців діяв під керівництвом А. Гулого-Гуленка, з яким влився до Армії УНР першого Зимового походу в якості отамана Низового куреня. Після поранення Гулого на початку 1921 року Нестеренко-Орел, як його заступник, взяв на себе обов’язки командувача Першої (Південної) повстанської групи військ УНР, яка охоплювала Миколаївську, Одеську, Херсонську губернії, південь Поділля й західну Катеринославщину. Через кілька місяців його обрали керівником Першої холодноярської округи. Наприкінці осені 1922 року Нестеренка-Орла заарештувало ГПУ.

А про успішні дії нестеренківців проти регулярних червоних і білих частин при визволенні Єлисаветграда в 1919 році згадували ще й 1922 року чекісти: "В Компаніївці петлюрівська організація … має великий вплив на всю волость, користується у селян великим довір’ям … Партійні (комуністичні. – С.Ш.) сили тут дуже слабкі… Волость ця завжди була петлюрівською, і тепер тим більше. У ній працювали Гулий-Гуленко, Ясинський, Нестеренко-"Орел”-"Сірко”, і вона кілька разів брала Єлисаветград”.