Мало хто знає сьогодні про те, що королем Чехії та маркграфом Моравії у період 1422 – 1431 рр. був український князь Федір Острозький. Так сталося, що практично усі маєтки його батька потрапили в руки старших братів і з юнацьких років Федько був змушений робити собі кар'єру з мечем у руках.  Свою військову службу він розпочав із походу у 1404 р. на Смоленськ.

Мало хто знає сьогодні про те, що королем Чехії та маркграфом Моравії у період 1422 – 1431 рр. був український князь Федір Острозький. Так сталося, що практично усі маєтки його батька потрапили в руки старших братів і з юнацьких років Федько був змушений робити собі кар'єру з мечем у руках.  Свою військову службу він розпочав із походу у 1404 р. на Смоленськ.

У 1410 р. Федько взяв участь у знаменитій Грюнвальдській битві в якості командира 51-ї литовської хоругви і особливо відзначився під Танненбергом, захопивши неприступний замок Рейсінберг.  На талановитого полководця звернув увагу король Ягайло, який доручив йому охорону польсько-литовського посольства до Праги.  Його вибір не був випадковим, так як найбільш небезпечною ділянкою шляху були гори в Сілезії, а княгинею в Ратиборі в той час була рідна сестра Федора Олена Острозька. Місія виявилася надзвичайно успішною, чехи несподівано для Ягайла дали згоду передати свою корону в руки його брата Вітольда. 

Вітольд також був заскочений цим рішенням, так як і гадки не мав залишати Литву. Тоді було вирішено спрямувати до Чехії в якості його намісника Федька Острозького, але, за аналогією із Сигізмундом Люксембурзьким, йому також дали ім’я Сигізмунд, а Корибутовичем назвали для більшого гонору, створюючи враження, що цей намісник не є звичайним підданим великого князя, а представником роду Гедиміновичів.  Під цим псевдонімом Острозький діяв у Чехії на протязі 1422-1423 рр. і залишив його одразу після того, як у цьому відпала необхідність.

На Волині та в Галичині князь набрав собі біля 7 тис. воїнів і через Сілезію знову рушив до Чехії.  Без особливих труднощів він дійшов до Нового Міста (Вінчова) у Моравії, де проголосив себе намісником Вітольда в Чехії та Моравії. Однак, місцева шляхта хорватського (давньоруського) походження одразу поставилася до нього як до свого власного короля і, відповідно, поступово почали змінюватися настрої самого Острозького.  Якщо в Моравії він виступав виключно як намісник Вітольда, то вже в Чаславі Федір присягнув на сеймі чеському народу не як намісник, а як король, не згадавши жодного слова про литовського князя (він присягав не тільки відповідно до обряду гуситів, але і на православному хресті).

За допомогою свого війська він швидко навів порядок в Празі, вгамував грабунки, і не тільки Ян Жижка, але і чашники були змушені визнати Острозького своїм королем, про що 11 червня 1422 р. був зроблений відповідний запис у книзі Міської Ради м. Праги.  З цього моменту Федір Острозький і юридично, і фактично стає повноправним королем Чехії та маркграфом Моравії, так як його владу визнали усі міста в країні за виключенням лише одного замку Карлштейн, де засіли 400 католиків, які заявили про свою вірність Сигізмунду Люксембургському.

Ось чому значну частину свого правління в Чехії Острозький присвятив облозі Карлштейну, а також  здійснити походи на Пржибрам, Уст’є над Лабою та інші міста Богемії. Однак, ситуація склалася так, що в Празі розпочалися збройні сутички між чашниками та таборитами, і тому Острозький був змушений йти туди вгамовувати пристрасті. Щоб не розпалювати ворожнечу, він не дозволив Жижці зруйнувати Прагу (неймовірно, але саме так задумав зробити Жижка і тільки поява Острозького в Празі перешкодила йому реалізувати цей план, хоча мало хто з чехів сьогодні дає собі звіт у тому, що Злату Прагу, цю перлину європейської архітектури та мистецтва врятував тоді саме цей український князь), намагався усіма можливими способами примирити таборитів із чашниками, аж поки таборити не вирішили, що він діє на боці останніх і в серпні 1427 р. арештували його та посадили в замок Вальдштейн.

Саме в цей момент Олена Острозька змогла переконати брата звернути свою увагу на можливість об'єднання в українських руках усієї Сілезії. Так як мало не усі сілезькі князі мали в собі частину руської крові, то вона досить легко намовила Премка Опільського, Казимира Освецимського, Конрада Козельського та Болька Тишинського підтримати Федора, і йому вдалося тоді заволодіти не тільки Точеком, Гливицями та Глоговом, а навіть і Ченстоховою. З’явилася реальна можливість утвердження на значній частині Сілезії української династії і це викликало надзвичайне занепокоєння не тільки Польщі, а і усього католицького світу. 

На цей раз усі поляки об'єдналися проти князя Федора, його війська були розбиті, і у 1431 р. він був змушений залишити територію Сілезії та повернутися в Україну. Чеська і польська історіографії ретельно уникають акцентувати свою увагу на роках правління в своїх країнах українського князя, хоча чеським королем  він титулувався аж до 1431 р. і так чи інакше, але суттєво впливав на ситуацію в Чехії та Сілезії.

Станіслав Нестор