Головним центром зосередження козацьких біженців, що покинули свої землі, став штаб Похідного отамана Війська Донського Павлова С.В. Тут, в Кіровограді до липня 1943 року зібрались 3000 донців, з яких було зформовано 8-й і 9-й полки.

Для підготовки командного складу було заплановано відкрити офіцерську школу, а також школу танкістів. Восени 1943 року в підпорядкуванні Павлова було 18 тис. козаків, в тому числі жінки, діти. В березні 1944 року Козацький Стан почав передислокування в Сандомир, а потім залізною дорогою в Білорусію. Тут німецьке командування надало для розміщення козаків 180 тисяч гектарів землі біля міст Барановичі, Слонім, Новогрудок, Єльня.

Розселені на новому місці козаки були згруповані в залежності від козацьких військ, до яких вони належали. Зовнішньо відтворювалась структура козацьких поселень на Дону, Кубані і Тереку.

Було зформовано 11 козацьких піхотних ( пластунських) полків по 1200 штиків в кожному:

1-й донський полк (військовий старшина полковник Лобисевич В.А.);

2-й донський полк (військовий старшина Русаков);

3-й донський полк (військовий старшина Журавльов);

4-й збірний козацький полк (військовий старшина Овсянніков);

5-й кубанський полк (військовий старшина Бондаренко)

6-й кубанський полк (полковник Новиков);

7-й терекський полк (майор Назиков);

8-й Донський полк (полковник Маловик);

9-й Кубанський полк (полковник Скоморохов);

10-й Терсько-Ставропольський полк (полковник Маслов);

11-й збірно-козацький полк (полковник Маслов).

Кожний полк мав у своєму складі три пластунські батальйони, мінометну та протитанкову батареї.

Головним завданням, яке було поставлене козакам, була боротьба з партизанами і забезпечення  безпеки тилових комунікацій групи армій «Центр». 17 червня 1944 року в ході однієї з антипартизанських операцій загинув Похідний отаман Козацького Стану Павлов С.В. Його наступником став військовий старшина (в подальшому полковник, генерал-майор) Доманов Т.І. В липні 1944 року Козацький Стан передислокувався в Здунську Волю (Польща). Звідси він переїхав в північну Італію біля міст Толмеццо, Джемона, Озоппо.      

До цього відступу частина козацьких з’єднань брала участь в придушенні повстання у Варшаві 2 серпня 1944 року. Поряд з другими підрозділами східних військ (російськими, туркестанськими, азербайджанськими), для придушення повстання були залучені козацькі підрозділи. В боях брав активну участь козацький поліцейський батальйон СС (більше 1000 чоловік), конвойно-охоронна сотня (250 чоловік), а також козацький батальйон 57-го охоронного полку і 572-й та 631-й батальйони. Сюди ж прибув 5-й кубанський полк Козацького Стану під командуванням полковника Бондаренка.         

До прибуття козаків в Італію ряд сіл біля міста Толмеццо були очищені від місцевого населення. До кінця вересня в Італію прибуло 15590 козаків, козачок і козачат, а пізніше – 5492 козаки. В часі козаки прибували туди з інших місць. Станом на 27 квітня 1945 року чисельність Козацького Стану перевищувала 31 тис. чоловік.    

На території північної Італії  стройові частини Козацького Стану знову були реорганізовані і утворювали Групу Похідного Отамана в складі двох дивізій. 1-ша піхотна дивізія ( козаки від 19 до 40 років) складалась із 1-го та 2-го Донських, 3-го Кубанського, 4-го Ставропольського-терського полків, що разом утворювали 1-у Донську і 2-у Збірну пластунську бригади. Крім цього були штабна і транспортна роти, кінний і жандармський ескадрони, рота зв’язку, бронезагін.

            2-га Козацька піхотна дивізія ( козаки від 40 до 52 років) складалась із 3-ї Збірної пластунської бригади, що складалась в свою чергу із 5-го Збірно-козацького і 6-го Донського полків і 4-ї Збірної пластунської бригади, що включала 3-й запасний полк, три батальйони станичної самооборони (Донський, Кубанський, збірно-козацький) і Особливий загін полковника Грекова.

В складі групи були й інші підрозділи: 1-й козацький кінний полк ( 6 ескадронів – 1-й, 2-й, 4-й Донські, 2-й Терсько-Донський, 6-й кубанський, 5-й офіцерський). Отаманський конвойний кінний полк ( 5 ескадронів), -ше Козацьке юнкерське училище ( 2 пластунські роти, рота важкої зброї, артбатарея), окремі дивізіони – офіцерський, жандармський, комендантський піхотний, а також замаскована під автошколу Спеціальна козацька парашутно-снайперська школа. До стройових частин Козацького Стану була приєднана окрема козацька група «Савойя».

На озброєнні частин Групи Похідного отамана було 900 ручних і станкових кулеметів різних систем, 95 ротних і батальйонних мінометів, більше 30 радянських 45-мм-х протитанкових гармат і 4 польових гармати 76.2мм, а також 2 бронеавтомобілі. В якості стрілкової ручної зброї використовувались магазинні і автоматичні гвинтівки і карабіни радянського виробництва. В козаків були також німецькі фаустпатрони і англійські гранатомети.               

Станом на 27 квітня 1945 року загальна чисельність Козацького Стану була 31 463 чоловіки. З них 1575 офіцерів, 592 чиновники, 16 485 унтер-офіцерів і рядових, 6304 нестройових (за віком і станом здоров’я), 4222 жінки, 2094 дитини у віці до 14 років, 358 підлітків у віці від 14 до 17 років. 1430 козаків були емігрантами першої хвилі.                 

В період з 30 квітня по 7 травня Козацький Стан через високогірні Альпи пересік Італо-Австрійську границю і розмістився в долині річки Драва між містами Лієнц і Обердраубург, де оголосив капітуляцію перед англійськими військами.

К.т.н., доцент Микола Грибок