Хвиля підйому зринула з приходом різних пройдисвітів та найтральною поведінкою несформованого на національних цінностях сучасного українського суспільства , і що ж маємо тепер у переддень Покрови – вже вісімнадцятого свята наших козаків?

В Україні сьогодні існують кілька десятків козацьких організацій. Материнською вважається «Українське козацтво» (Гетьман УК Микола Пантелюк), яка, переживши час становлення, оформившись в сучасну структуру з патріотичною спрямованістю,  дала мимоволі  кілька відгалужень. Спрямувала істина про двох українців з трьома гетьманами. Створено статут, виробляється нова філософська концепція модерного козацтва.

 В Кіровограді Буго-Гардівську паланку,  як підрозділ Українського козацтва створено на установчих зборах  нині далекого 27 квітня 1991 року, ще за часів СРСР та закату КПРС. Але, ніде правди діти, широке брунькування  козацьких організацій призвело до розпорошення  козацького суспільного творчого потенціалу.

  Один з  таких прикладів: сучасне "Українське Реєстрове Козацтво” (УРК) – всеукраїнська громадська організація – зареєстрована Міністерством юстиції України 8 липня 2002 р. після протистояння у проводі материнської структури на межі 2001-2002 років, коли виключено зі складу "Українського Козацтва” частину генеральної старшини: Головного Отамана В.П.Каленяка, Генерального Інспектора А.І.Шевченка, Генерального Обозного В.К.Вакулка та інших  «бунтівників», що рвалися до влади у козацтві. І вони її самі створили, користуючись українським законодавством. Лідер "Спілки Козацтва Донеччини” Шевченко (ректор Донецького інституту проблем штучного інтелекту) став «батьком», без слова «хрещений» УРК. Склад його за інтернетними даними сягає 7000 чоловік; воно активно залучається до політичної боротьби та діє набазі низки українських учбових закладів, чим створєю ефект масовості свого реєстрового руху.

 В подітиці, наприклад, під час виборів до Верховної Ради України весною 2002 року гетьман Шевченко активно підтримав блок "За єдину Україну”. Під час виборів Президента України 2004 року УРК вже тісно співпрацювало з прем'єр-міністром Віктором Януковичем. У червні 2005 року  на Хортиці УРК присягнуло новому гетьману "об’єднаного козацтва” Віктору Ющенкові. Цей «відлам козацтва» працює під дахом створеної  Анатолієм Шевченком Партії духовності й патріотизму, невідомо при цьому чиєї духовності і чиєго патріотизму .

  Новостворене козацтво (УРК) взяло курс на тісне єднання з державними структурами всіх рівнів, намагаючись отримати відповідне визнання і включення до державних програм.

Окреме місце посідає намагання використати студентський загал для розвитку „козацького руху”, – в умовах сприятливої політичної кон’юнктури в такий спосіб „покозачено” низку вузів України. Між ними й Кіровоградські Льотну академію та Інститут регіонального управління й економіки. За неофіційними даними місцеве відділення МАУП також раптом перейнялося козацькими ідеями. Варто послухати, як студентство на торжествах ламаною українською мовою співає пісню «Їхав козак за Дунай».Що не кажи, а для них ректор завжди буде „гетьманом”, від якого залежить їх навчання та в певній мірв подальша доля.
УРК проводить активну комерційну діяльність. На Раді Українського козацтва при Президентові України Анатолій Шевченко так і заявив, що козаки мають самі заробляти гроші. Та не один він зрозумів цю істину. Існує багато різноманітних „козацьких” підприємств, що насправді є звичайними приватними. Тому козаки, що тут працевлаштувалися, перебувають у цілковитій залежності від директора -отамана, що і обумовлює штучність та керованість відповідним товариством. Тут ніхто не оволодіває історичними козацькими традиціями, тому про самовдосконалення новонавернених козаків не йдеться, все це має формальний характер. Для більшості керівників реальна козацька спадщина є „terra inkognita”.
  Найцікавішим прикладом творення „козацької еліти” вирізняється "Козацьке Військо Запорозьке України” (Верховний Отаман  та Маршал Козацтва Дмитро Сагайдак), що нагороджувало орденами та „генеральськими” погонами сотні впливових, і навіть  ніяких людей, яким це «душу гріло». Між ними й російського посла Віктора Черномирдіна, до якого показово «горнеться» перед телекамерами Дмитро Сагайдак. Ну як тут не згадати «козака» Грицька Нечесу, чи то пак, світлійшого князя Потьомкіна?

  До речі, вручення генеральських погонів та лампасів стали за правило хорошого тону й на нижчому місцевому рівні.  Наприклад провінційна Кіровоградщина придбала за останні п’ять років навіть за неповними даними до двох десятків генералів різних «конфесій», таких як: Ю.Яценка, О.Владімірова, В.Карпова, І.Добрянського, В.Ярошенка, М.Рябця, Л.Онула, Ю.Касьянова, С.Омельчука, Г.Зубченка,  владику УПЦ МП Пантелеймона та його секретаря єпархії отця Петра, В.Травкіна, М.Громового, та інших.

 Ось, уявіть собі, що назустріч Вам іде  генерал-полковник N. Лампаси до вух. Орденів більше, ніж у генсека Леоніда Брежнєва та Центрально-Африканського імператора-людоїда Бокаси. Так і хочеться запитати: «А яким же ти військом чи фронтом, шановний,  подібно генералам-полковникам зразка опаленого війною 1943 року Конєву, Ватутіну, Толбухіну, командував?»…

 Наведені принципи "козацького” відродження охопили більшість козацьких структур, за виключенням хіба що "Звичаєвої громади українських козаків”, "Характерного Козацтва” та поодиноких місцевих козацьких організацій, на кшталт «Козаків Інгулу», що не вирізняються великими реєстрами та не відають «хто та за що їм погони на плечі покладе».

 Але дехто цим не переймається, наприклад, як один з місцевих ветеринарів, що зодягнув не лише форму, здається, радянського генерал-полковника, але і оголосив себе доктором філософії та багаторазовим академіком. Отакий, ніби «курячій послід», говорячи по-ветеринарному, вештається по різних заходах, роздаровує полковничі погони та дискредитує справжнє козацтво, з якого його, кажучи по-простому, розгледівши «поперли».

 Слід окремо зазначити ще відверту антиукраїнську позицію окремих людей в генеральських  козацьких погонах.  Найновішим прикладом цього є  презентація видання місцевих авторів з видами старого Єлисаветграда. Слово має почесний гість з Москви. Він висловлює впевненість, що першоназва повернеться до нашого міста. Що ж, варяг має право на особисту думку, і виказує її, або свідомо провокуючи присутніх, або не знаючи тутешніх віянь. Аж тут підхоплюється місцевий державний муж «з циновими ґудзиками», він же і є генерал українського козацтва, і починає переконувати, що кіровоградцям нічого ріднішого немає, ніж імперська назва на честь російської «матушки-цариці», котра нібито «в хохлах души не чаяла». Але ж цей повинен все ж таки тямити, що переважна більшість місцевих не сприймає «єлисаветинсько-кутузовсько-пашутінських» гостинців, а «штучний інтелект» УРК до якого його долучили – то від лукавого!

Сміх та й годі. Але чому? Сьогоднішнє козацтво – дзеркальний відбиток сучасної України. А тут уже не до сміху, бо за державу дуже боляче, яке дозволяє глузування над власною історією, споконвічними звичаями. На жаль, само проголошені генерали без війська не знають нічого про запорозький стовп ганьби та те, що робили біля нього з такими, як вони. А це їх дуже б протверезило та ліквідувало хворобу «козацької шизофренії» та фальшивий наліт з історичного національного явища.

 Кожний біологічний процес у підсумку дає на лише позитивний результат розвитку та зростання, але і послід.  Очевидно, що таким послідом «обзавелося і «козацтво».