Київська Русь стала першою
державою, до якої увійшли землі нашого краю. Хоробрість дружин і
політика князів сприяли об’єднанню великих просторів Східної Європи від
Фінської затоки до Кавказу, від Середньої Волги до Карпат і до Кракова. У
важкій воєнно-дипломатичній боротьбі Київ зумів утримати Дніпро-Бузьке
межиріччя аж до монголо-татарської навали. Цьому сприяли і укріплення в
районі Тясмину, Інгульця, Висі.
"…Святослав зі сватом своїм Рюриком, утишивши землю Руську, а половців
підкоривши під волю свою і порадившись, пішли удвох на лови по Дніпру в
човнах, на устя Тясмені, і тут, лови діявши, наловили безліч звірів”, –
описує літописець подію 1190 року, від якої виводять історію Крилова,
укріплення на лівому березі Тясмину при впадінні в Дніпро. Назва
містечка, яке дійшло до часів затоплення Кременчуцьким водосховищем
(Світловодський район) вірогідно означає "криті” (з накритими
ямами-пастками) або "красні” (багаті) "лови” (полювання). У тому ж
літописі йдеться, що половці "напали зненацька на город Чюрнаїв, і
острог взяли, і двір запалили, і залишок весь забрали… А поїхавши, вони
отаборилися по Висях і, давши тут перепочинок коням своїм, поїхали до
Борового та, почувши, що Ростислав Рюрикович у Торчському, вернули до
ватаг своїх”. Укріплення Чюрнаїв і Купіль знаходилися на півночі нашого
регіону.
Краєзнавці дійшли висновку, що на території нинішнього
с. Солгутового Гайворонського району був стародавній Краснопіль,
неподалік якого звели військові укріплення для захисту від кочових орд. Є
версія, що літописний град Боровий розміщувався на території теперішніх
Бірок поблизу Олександрівки. Розділилися думки науковців щодо місця
(Лівобережжя чи наш край) наступних літописних подій: "взяли князі вежі
їх половців на Углі-річці, а другі – по річці Снопороду, а самих
настигли біля Чорного лісу і тут, притиснувши до лісу, побили їх, а
інших руками побрали”. Можливо, мова у першому випадку йде про Інгул.
Залишки давньоруських зброї і захисних обладунків знайдено в
Олександрівському та Кіровоградському районах.
У ХІІ столітті
київські князі змусили визнати свою владу частину кочових племен –
чорних клобуків, які осіли на Тясмині, Синюсі, Південному Бузі. Вони
брали участь у переможних битвах русичів проти половців у
Наддніпрянщині. Ослаблення останніх посилило позиції монголо-татар на
східних кордонах Русі. Азіатські полчища зруйнували Крилів, інші
поселення краю, перетворивши його на "дике” поле. Упертий опір
загарбникам вчинила Галицько-Волинська держава, куди після падіння Києва
перемістився адміністративно-політичний центр княжих земель. 1254 року
король Данило з великим військом виступив проти татарського намісника
Куремси. Завдавши татарам поразки, він визволив території в околицях
Південного Бугу. Давня історія рубежу І – ІІ тисячоліть, коли наші
предки-русичі кували славу, боронили і розбудовували наш край, є золотою
сторінкою минувшини Кіровоградщини.
